Усі уроки до курсу «Філософія». 10 клас

УРОКИ 57-58

Природний і духовний світ. Світ психічного життя людини

Мета: ознайомитись з різними тлумаченнями понять «природний світ», «духовний світ», «психічне життя»; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору, виховувати позитивне ставлення до них.

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: лекція з опорою на структурно-логічні схеми.

Основні поняття: «цінності істини, краси, добра, любові», «духовний світ», «психічне життя людини», «індивід», «особистість».

Епіграф:

• Людина є ланкою, що єднає два світи: природний світ, із якого вона виросла, та світ духовний, який насправді не стає дійсним через людину, оскільки він існує вічно у вигляді духовних законів, а реалізується на Землі. (Р. Колінгвуд)

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом уроку

  • Про що йдеться у словах Колінгвуда?

Учитель оголошує тему, зміст, звертає увагу на основні проблеми.

III. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1. Що таке світ та Всесвіт?

2. Як змінювалось поняття «світ» у різні історичні часи?

IV. Вивчення нового матеріалу

Поняття про природний світ

Учитель. Природне буття — це буття незалежних від людини і його свідомості речей. Характерною особливістю цієї форми буття є її об’єктивність та первинність щодо інших форм буття.

Матеріальне буття, або «друга природа», — це не що інше, як наочно-матеріальний світ, створений людьми, і те, що оточує нас у повсякденному житті. Це буття, що виникає з волі людини одного разу, потім живе незалежним від нього життям. До елементів «другої природи» належить і буття техніки.

У стосунках між першою і другою природою визначальна роль належить першій як основі створення другої. Разом з тим друга природа володіє здатністю руйнування «перше» буття, що робить (за відомих обстав) фізичне існування людини неможливим.

У рамках природного буття необхідно виділити людське буття. У ньому перетинаються:

  • 1) буття людини в світі речей як мислячої істоти;
  • 2) буття людини як індивіда, особи, що належить роду Ношо Sapiens;
  • 3) буття людини як соціальної істоти в рамках буття суспільства.

Людина як цілісність є єдністю фізичного, природного і духовного. Діалектичне поєднання цих характеристик визначає її існування.

Поняття про духовний світ

Розповідь вчителя з опорою на схеми

— Духовний світ людини «пронизаний» вічними цінностями її існування — цінностями істини, добра, краси, любові і т. ін. Філософське осмислення проблем духовності вимагає комплексного вивчення надособових структур свідомості і свідомої активності особи в усвідомленні «вищих» сенсів людського буття.

Духовність загалом визначають як те, що належить до галузі духу. Дух переважно зводиться до свідомості, мислення, психічної здатності, до того, що спонукає до дій, діяльності. Якщо розглядати дух як рушійний початок, то можна виділити чотири види:

  • дух матерії (досліджується фізикою);
  • дух живої субстанції (вивчається біологічними науками);
  • дух розумних істот (предмет наук про людину, літератури, мистецтва, релігії);
  • дух колективів, народів, цивілізацій, людства (вивчається науками про суспільство і філософією).

Поняття духовності, що вживається в даний час, склалося в період романтизму та ідеалізму німецької класичної філософії.

Небезпідставно кажуть про те, що людина народжується тричі. У фізичних муках матері народжується можливість стати людиною.

У спілкуванні з іншими, в соціальних конфліктах і колізіях через освоєння народжується суспільна людина — особа.

І лише в боротьбі, через діалог із самим собою, в муках пошуку свого «я» народжується духовна людина.

Отже, в цей світ людина приходить не за власною волею. Особою (суспільною людиною) стає через інших та інше. А ось духовність її залежить від неї і лише від неї.

Духовне народження людини усвідомлюється і переживається як стан внутрішньої свободи, як перетворення миру внутрішнього та інше бачення світу зовнішнього. Ідеальний випадок духовного народження відтворює О. С. Пушкін у своїй поемі «Пророк», герой якої начебто помирає, щоб народитися знову. Відродившись духовно, він відчуває здатність осягати глибинну суть світу і свого місця у ньому. Він по-іншому бачить, чує, відчуває серцем і здатний всловити цю суть у слові своєму. Бо він дозрів до здатності «глаголом жечь сердца людей».

Таким чином, духовне вимірювання людини демонструє відвертість світу й орієнтованість на гуманістичні цінності, на примноження людського в людині.

Духовність — це не абстрактний, а конкретний стан. Її «лакмусовим папірцем» є відвертість перш за все ближнього світу. Міра діяльної любові до світу ближнього стає правилом ставлення і до світу далекого, де людина у своїй відвертості і своєму ставленні до світу постійно примножує свій людський зміст.

Істотною характеристикою духовного світу людини є його унікальність, абсолютна індивідуальність. Тому з певністю можна зробити висновок про те, що кожна людина, якщо вона у своєму розвитку досягла висот людського змісту, має свій духовний світ.

Духовний світ людини має свою структуру, в якій можна виділити три досить містких виміри: «святе», «священне» і «світське». Перший вимір є визначальним. Він орієнтований на загальнолюдські цінності світу, через проекцію яких людина вже визначає і вибудовує своє ставлення до світу в цілому. Це відношення «Я — Світ».

Другий вимір («священне») є відчужена форма святого, своєрідна його проекція на історію і культуру своєї Вітчизни. Це відношення можна виразити у схемі «Я — Ми».

Нарешті, третій вимір («світське») — це проекція священного в повсякденність людського буття. Вона передбачає схему «Я — Ти», за якою стоїть внутрішній діалог «Я — Я».

Перше відношення («Я — Світ») не має зовнішньої оцінки, оскільки виявляється лише опосередковано, через другий і третій вимір. Що стосується відносин «Я — Ми» і «Я — Ти», то вони підлягають оцінці з позиції загальноприйнятних норм і очікувань. Оскільки ці норми й очікування орієнтовані на усереднення, то по-справжньому високодуховні люди в очах середньої людини здаються неадекватними реальній дійсності. їх розглядають як різновид донкіхотів. Але саме ці донкіхоти успадковують і примножують гуманістичні цінності, виступаючи квінтесенцією культури, орієнтиром історії. Бо саме високодуховні люди, а не сіра посередність є «сіллю землі», духовними стовпами Вітчизни та ідеалом повсякденного буття.

Світ психічного життя людини

Учитель. Психічне життя людини — складне явище, яке має багато форм свого існування. Психічні явища — це своєрідні переживання, суб’єктивні образи відображених (усвідомлюваних і не усвідомлюваних) явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності.

Психічне життя людини виявляється в активності, яка:

  • існує суб’єктивно, внутрішньо;
  • виявляється у ставленні до довкілля;
  • виявляється, втілює відображене і перетворене (образ, думку чи почуття) зовні — предмет чи явище.

Активність людини, що існує суб’єктивно, включає в себе її відтворювальну діяльність — відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву.

Активність у ставленні до довкілля виявляється у формі емоційно-вольової діяльності, різноманітних почуттях, переживаннях, а також проявах волі — вольових якостях. Важливим аспектом психічного життя є спонукання активності — потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо.

Особливу групу психічних явищ складають індивідуально-психологічні властивості особистості — здібності, темперамент, характер та її психічні стани — піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін.

Значення психіки в житті та діяльності людини винятково важливе.

Знання природи психічних явищ та їхніх закономірностей має велике значення для керування психічним розвитком особистості та її діяльністю.

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об’єктивної дійсності розвивалася залежно від умов життя того чи того виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку — людська свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила й розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.

Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі «духовні» мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та власним досвідом власне індивіда — виникало третє джерело, що формує людську діяльність, — передача та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка призводить до виникнення нового якісного ступеня — особистості.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Що таке природний світ людини? З чого він складається?

2. Дайте визначення поняття «духовний світ людини».

3. Що таке психічне життя людини?

VI. Підсумки уроку

Учитель. Природним буттям є буття речей, незалежних від людини і його свідомості. Характерною особливістю цієї форми буття є її об’єктивність та первинність щодо інших форм буття.

Істотною характеристикою духовного світу людини є його унікальність, абсолютна індивідуальність. Духовний світ людини має свою структуру, в якій можна виділити три досить містких виміри: «святе», «священне» і «світське».

Психічне життя людини — складне явище й має багато форм свого існування. Психічні явища — це своєрідні переживання, суб’єктивні образи відображених (усвідомлюваних і не усвідомлюваних) явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різноманітності.

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Скласти тести до теми.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.