Усі уроки до курсу «Географія». 10 клас

УРОК 44

Провідні країни Латинської Америки

Мета: визначити географічні, природні та соціально-економічні особливості провідних країн Латинської Америки; розвивати вміння працювати в групах, самостійно розподіляти обов’язки учасників групи, використовувати набуті знання за нестандартних умов; виховувати творчість, комунікабельність, толерантність, тактовність.

Обладнання: політична карта Південної Америки, аркуші паперу А3, маркери, фломастери, атласи.

Тип уроку: засвоєння нових знань, умінь та навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок

1. Запитання

• Чим обумовлено виникнення назви регіону «Латинська Америка»?
• Чим пояснюється особливо велика роль столичних міст в Латинській Америці?
• Як на конфігурації транспортної мережі регіону позначається його залежність від світового ринку?

2. Завдання 1

Поясніть, як ви розумієте твердження, що географічний розподіл праці між столичними та периферійними містами Латинської Америки ґрунтується не на принципі «місто для країни», а на принципі «країна для міста».

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Коли мова йдеться про країни Латинської Америки, то перші асоціації у нас, українців, пов’язані із запашною бразільською кавою, ритмічним аргентинським танго, яскравими карнавалами та найкращими футболістами. Багато хто знає про досягнення доколумбових цивілізацій майя, ацтеків, інків. Однак далеко на всім відомо, що в Бразилії, наприклад, щорічно випускають близько 2 млн автомобілів, які працюють на етиловому спирті, що виробляють з цукрової тростини, а Венесуела входить в першу десятку країн світу за видобутком та експортом нафти. Аргентина належить до найбільших світових виробників телятини та яловичини, а за настригом вовни поступається лише Австралії та Новій Зеландії. Чілі є не лише найдовшою і найвужчою країною у світі, а й займає провідні місця за видобутком міді, молібдену і природної селітри. А в Мексиці, найрозвиненішій країні Латинської Америки, уздовж кордону з США існує ряд «подвійних» місць, для яких характерний особливий тип підприємств, що використовують американський капітал та дешеву мексиканську робочу силу.

І хоча серед країн Латинської Америки ще чимало таких, що «пасуть задніх», у провідних країн регіону нам є чого повчитися. Давайте детальніше про це дізнаємося.

IV. Вивчення нового матеріалу

Завдання 2 (групам)

1. Прослухати доповіді учнів, які готувалися заздалегідь, про географічні природні та соціально-економічні особливості провідних країн Латинської Америки (кожна група опрацьовує доповідь про одну з країн).

2. Підготувати власну коротку розповідь про вказану країну.

3. Створити власний герб країни на аркуші паперу А3 та пояснити його елементи.

4. Скласти кросворд, що стосується даної країни (10 запитань).

5. Скласти вірш «сінквей» про вказану країну.

Матеріали доповідей

Аргентина — велика держава на південному сході Південної Америки (2,8 млн км²). Омивається водами Атлантичного океану. Аргентині належить також східна частина острова Вогняна Земля й кілька прилеглих островів. Фолклендські (Мальвінські) острови, острів Південна Джорджія й Південні Сандвічеві Острови є спірними територіями (на них претендує і Велика Британія).

Свою назву країна дістала за назвою затоки Ла-Плата, що в перекладі з іспанської означає «срібло». Входячи в естуарій, іспанські конкістадори сподівалися знайти там запаси коштовних металів. За країною збереглася назва «срібна», тільки не іспанського походження, а латинського (argentum — «срібло»).

Через велику протяжність країни з півночі на південь і розходжень у рельєфі природні умови Аргентини дуже різноманітні. Уздовж усього західного кордону країни простягаються могутні Анди, північну частину посідає велика рівнина Ґран-Чако, південніше, на правобережжі Парани, розташована родюча Пампа, ще далі на південь лежить Патагонія — степові простори із суворим кліматом і вбогою рослинністю, відкриті для вітрів.

Аргентина розташована в трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному й помірному. Головні річки країни — Парана, Параґвай, Ріо-Саладо, Ріо-Колорадо. Парана відіграє величезну роль в економічному житті країни як судноплавна артерія й джерело водопостачання. Різноманітність природного середовища Аргентини проявляється й у її ґрунтовому покриві.

Аргентина помітно виділяється серед латиноамериканських країн за кількістю запасів стратегічної сировини — уранових руд, берилію, вольфраму. Із паливних ресурсів найбільше значення мають нафта й природний газ. Аргентина також багата на запаси самородної сірки та будівельної сировини.

Більшість аргентинців є нащадками європейських іммігрантів, метиси, індіанці, мулати складають близько 15 %. Офіційною мовою є іспанська; у розмовній іспанській багато слів, запозичених із мови індіанців кечуа. Більшість жителів (90 %) сповідують католицизм.

В 2009 р. чисельність населення в Аргентині склала 40,9 млн осіб. Для країни характерний досить невисокий природний приріст населення — 12 %о і низька середня густота населення. У містах, розташованих переважно на сході в прибережній зоні, проживає 88 % усього населення країни. Найбільшими містами є Буенос-Айрес (11,9 млн осіб) і Кордова (1,68 млн осіб).

Буенос-Айрес — столиця, головний порт, промисловий центр і транспортний вузол Аргентини. Тут проживає близько третини населення країни та виробляється більше ніж половина всієї промислової продукції.

Аргентина — одна з найбільш економічно розвинених країн Латинської Америки, у якій вартість промислової продукції істотно перевищує вартість сільськогосподарської. Три «кити» економіки — це гірничодобувна промисловість, металургія та сільське господарство.

За виробленням і споживанням промислової продукції, за виробництвом автомобілів, чавуну й сталі Аргентина посідає одне із провідних місць у Латинській Америці, а за видобутком нафти — третє місце (після Венесуели та Мексики). Розвинені також транспортне й сільськогосподарське машинобудування, виробництво металорізальних верстатів, електротоварів, кольорова металургія, хімічна, деревообробна, поліграфічна промисловість.

Сільськогосподарська продукція складає основу аргентинського експорту. Провідною галуззю сільського господарства є тваринництво — м’ясне скотарство й вівчарство. Аргентину часто образно називають «м’ясним цехом Латинської Америки».

Рослинництво базується на виробництві зернових, переважно пшениці, кукурудзи та технічних культур — льону, соняшника, цукрової тростини, бавовнику. На північному заході країни розташовані великі плантації популярного чаю мате. Теплі передгір’я Анд вкриті маслиновими гаями, цитрусовими садами та виноградниками.

Орієнтація аргентинської економіки на зовнішній ринок вплинула й на транспортну інфраструктуру. Розгалужена мережа залізних (35 тис. км) та автомобільних (209 тис. км) доріг з’єднує основні сільськогосподарські й гірничодобувні райони з морськими портами.

Характерною ознакою економіки країни є значна частка іноземного капіталу.

Бразилія — найбільша держава Латинської Америки, п’ята за площею у світі (8,5 млн км²). На сході й північному сході Бразилія омивається водами Атлантичного океану.

Значна частина території Бразилії — рівнина.

Клімат країни міняється від вологого екваторіального до сезонно-вологого субтропічного. Головними річками є Амазонка, Сан-Франсіску, Парана, Уруґвай, Параґвай. Річки Бразільського плоскогір’я мають значний гідропотенціал. Третину території Бразилії займають вологі вічнозелені екваторіальні ліси Амазонської низовини, іншу територію — тропічні ландшафти високих рівнин Бразільського плоскогір’я.

Крім неосяжних лісів, найбільших річок, родючих ґрунтів й унікального тваринного світу, природа «нагородила» надра Бразилії різноманітними корисними копалинами, серед яких кам’яне вугілля, залізні, марганцеві, уранові, вольфрамові, хромові руди, золото тощо.

Найбільша етнічна група населення Бразилії представлена європейцями (54,7 %); представники африканської раси складають 5,9 % населення країни. У результаті змішання рас значну частину населення складають мулати, метиси, самбо. Крім громадян Бразилії в країні близько 3 млн іммігрантів — індійців, арабів, угорців, поляків та ін. Загальна кількість корінного населення Бразилії — індіанців-аборигенів — складає близько 60 тис. осіб, більш ніж 2/3 з них проживають в Амазонії. У країні також є найбільша у світі японська громада — більш ніж 2 млн осіб. Усе це різноманітне населення розмовляє портуґальською мовою, до якої ввійшло чимало слів африканського й індіанського походження. Більшість вірян сповідує католицизм.

Бразилія входить в десятку найбільш населених країн світу — 199 млн осіб (2009 р.). Більш ніж половина населення Бразилії — молодь до 20 років, жителі старші за 50 років складають лише 10 %. Це пов’язане з високими показниками народжуваності й природного приросту. Високі темпи приросту загострюють проблему зайнятості й приводять до «хибної урбанізації». 3/4 населення проживає у великих прибережних містах і їхніх передмістях, кількість яких швидко зростає.

Бразіліа — нова столиця Бразилії з населенням 2,2 млн осіб. Розташована на Бразільському плоскогір’ї на висоті більш ніж 1000 м. Місто було побудоване лише за три роки за проектом бразильського архітектора-модерніста Люсіо Кости.

Мексика розташована в південно-західній частині Північної Америки. Офіційна назва — Мексиканські Сполучені Штати. За площею Мексика посідає третє місце серед країн Латинської Америки (1,97 млн км²). Омивається Тихим океаном, на сході — водами Карібського моря й Мексиканської затоки.

Більшу частину країни посідає Мексиканське нагір’я, є безліч діючих вулканів, відзначається висока сейсмічна активність. На сході країни — великі прибережні рівнини.

Територія країни розташована в тропічному та субтропічному континентальному кліматичних поясах.

Загальна площа лісів складає 20 % території країни. У посушливих районах величезні простори займають пустелі й напівпустелі. До речі, національним символом Мексики є кактус. Ґрунти країни не відрізняються особливою родючістю.

Мексика має великі запаси графіту, флюориту, руд чорних і кольорових металів, кам’яного вугілля. Значні родовища нафти та газу. За запасами нафти Мексика посідає друге місце серед країн Латинської Америки (після Венесуели).

Мексиканська нація формувалася в результаті змішання переселенців з інших країн і корінного населення. Метиси складають близько 60 % населення, численні індіанські народи — 29 % (частково зберігають свої мови та культурні особливості), також проживають вихідці з Європи, уродженці Ґватемали та інших країн Америки. 96 % населення сповідують католицизм.

За кількістю населення Мексика посідає 11 місце серед країн світу (111 млн осіб, 2009 р.). Для країни характерна висока концентрація людських ресурсів у невеликій кількості населених пунктів (70 % мексиканців проживають у 24 містах). Продовжує зростати кількість населення в містах-мільйонерах. Найбільші з них: Мехіко (22 млн осіб), Монтеррей (3,6 млн осіб), Гвадалахара (3,4 млн осіб), Пуебла (1,9 млн осіб).

За загальним рівнем економічного розвитку Мексика помітно випереджає інші країни Латинської Америки та разом із Бразілією й Аргентиною утворює «Велику трійку» латиноамериканських індустріальних лідерів.

Мексика посідає 2-е місце в Латинській Америці (після Бразилії) за розміром промислового потенціалу. Виробництво країни складає 1/4 всієї промисловості Латинської Америки. Мексика є однією з головних нафтодобувних і нафтоекспортуючих країн світу. Провідними галузями промисловості є гірничодобувна, нафтова, нафтохімічна, металургійна, будівельна, текстильна, харчова й машинобудування.

Мексика входить до першої десятки країн світу за видобутком деяких кольорових металів (міді, цинку, свинцю). Підприємства кольорової металургії базуються повністю на власній сировині.

Машинобудівна галузь виробляє електродвигуни, трансформатори, побутову техніку, обладнання для нафтових, нафтохімічних, гірничодобувної галузей та автомобілі. Велика частина підприємств автомобілебудування заснована на іноземному капіталі.

Особливе місце в мексиканській промисловості посідають мікіладорас — підприємства, розташовані біля кордону з США, що спеціалізуються на експортному виробництві товарів (вузли автомобілів, меблі, товари легкої промисловості). 90 % виробленої там продукції відправляється в США.

Головною галуззю сільського господарства є рослинництво (60 % вартості всієї сільськогосподарської продукції). Кукурудза разом із пшеницею й рисом і сьогодні є основною зерновою культурою, що вирощується в центральних районах країни. Уздовж узбереж простягнулися плантації технічних (цукрового очерету, бавовни, тютюну) і плодових (бананів, цитрусових) культур. Ще з колоніальних часів у Мексиці вирощують каву.

На менш родючих землях, переважно в північно-західних районах Мексики, розвивається екстенсивно-пасовиське тваринництво м’ясо-вовняного напрямку. У приватних фермерських господарствах розводять свиней, овець, коней, домашню птицю. У прибережних районах розвинені рибальство й лов креветок.

Мексика має добре розвинену транспортну інфраструктуру. Найбільший відсоток пасажирообігу припадає на автотранспорт. Залізничний транспорт відіграє другорядну роль — його розвитку перешкоджає гірський, розчленований рельєф. Важливе значення для транспортування експортної продукції має власний морський транспорт. У країні понад тисячі аеропортів (54 мають статус міжнародних), їх обслуговують 83 авіакомпанії.

Найбільш прибутковою галуззю сфери послуг Мексики є туризм. Країну щорічно відвідують близько 17 млн туристів.

Венесуела — держава на півночі материка Південна Америка, площа якої складає 912 тис. км². Венесуела на півночі омивається водами Карібського моря, на сході — Атлантичного океану. Слово «Венесуела» означає «маленька Венеція». Так назвав цю країну Амеріґо Віспуччі, коли побачив в озері-лагуні Маракайбо домівки індіанців на сваях.

У центрі країни знаходяться рівнинні простори саван — льянос, на півдні та південному сході розташоване Гвіанське плоскогір’я. Північна частина Венесуели складається з вузьких прибережних рівнин та відрогів Анд. Клімат субекваторіальний. У надрах країни є родовища залізних і марганцевих руд, бокситів. Однак найважливішим ресурсом є нафта.

Населення Венесуели в 2009 р. склало 26,8 млн осіб. Природний приріст — 19 %о. Більшість населення є представниками мішаних рас та нащадків європейців. Індіанців тут налічується лише 2 %, вони невеликими племенами ведуть традиційний спосіб життя в глибинах лісів. Більшість вірян сповідує католицизм. 87 % населення країни проживає в містах. Найбільше місто країни і її столиця — Каракас — існує вже понад 400 років. Після відкриття родовищ нафти Каракас перетворився на суперсучасне місто. Друге за розмірами місто країни — Маракай з населенням понад 1,3 млн осіб. Колись це було скупчення хижин на сваях, тепер же це сучасне місто і найбільший центр нафтовидобутку.

Відкриття в 1917 р. запасів нафти у западині Маракайбо перетворило Венесуелу із зубожілої на одну з провідних країн Латинської Америки. Щорічно з надр викачують близько 140 млн т нафти. Крім нафти тут видобувають алмази, золото, кам’яне вугілля, природний газ. Працюють підприємства кольорової і чорної металургії, хімічної, легкої і харчової галузей промисловості.

У країні обробляється лише 5 % території. Вирощують банани, кукурудзу, рис. Основними експортними культурами є кофе і какао. У країні нараховується понад 15 млн голів великої рогатої худоби, 4,5 млн свиней і 4 млн кіз.

Чілі — «найдовша» з усіх південноамериканських країн (її протяжність складає близько 4300 км), при цьому найбільша ширина її території 355 км, а найменша — лише 15 км. На цій вузькій та довгій смузі суходолу розмістилися степи, вологі тропічні ліси, тундра, савани, пустелі, льодовики і хребти молодих гір — Анд, що займають 80 % території країни. Між їх хребтами лежить Поздовжня долина — головний економічний район країни.

Країна багата на мідь, молібден, природну селітру, нафту, природний газ, залізну руду, цинк, кам’яне вугілля тощо.

Більшість чілійців є метисами. Індіанці-аборигени складають приблизно десяту частину населення і живуть у північних районах чілійських Анд та на південному узбережжі.

Демографічна ситуація в Чілі відносно сприятлива для латиноамериканських країн. Природний приріст складає 12 %о, загальна чисельність населення — 16,6 млн осіб (2009 р.). Більшість населення (90 %) проживає в центрі країни, а понад третина — у столиці країни Сантьяґо та її околицях. Більшість віруючих сповідує католицизм.

Основа чілійської економіки — видобування корисних копалин. Добре розвинені легка і харчова промисловість, а завдяки потужній сировинній базі набирають обертів металургійна, машинобудівна, хімічна і нафтохімічна галузі. Більше половини електроенергії, що виробляється в країні, дають гідроелектростанції, побудовані на стрімких андських річках.

У центрі країни, у Повздовжній долині вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь, картоплю, а також фрукти на експорт і виноград для відомих на весь світ чілійських вин. Добре розвинене рибальство.

Провідну роль в країні відіграє морський транспорт. Головний порт країни — Вальпараїсо. Уздовж усієї країни тягнеться автомагістраль, яка з’єднує між собою міста країни.

V. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Виступи груп, пояснення гербів, обмін та розв’язання кросвордів, читання віршів.

VI. Підсумок уроку

Обговорення виступів груп. Оцінювання, самооцінювання.

VII. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати § ____ .

2. Скласти схеми зовнішніх економічних зв’язків для Бразилії, Аргентини та Мексики.