Усі уроки до курсу «Екологія». 11 клас
Тема. МІЖНАРОДНІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОГРАМИ
УРОК 67. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ Й ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
Цілі уроку: розвивати знання про стратегію сталого розвитку; дати уявлення про основні напрямки міжнародного співробітництва у сфері охорони природи; ознайомити з формами міжнародного співробітництва в забезпеченні сталого розвитку; розвивати навички аналізу й синтезу інформації; формувати відповідальне ставлення до охорони навколишнього природного середовища.
Обладнання й матеріали: довідники, відомості про міжнародні екологічні організації.
ХІД УРОКУ
І. Організаційний етап
II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів
- 1. Як ви вважаєте, які напрямки у сфері охорони природи найбільш актуальні на сьогодні?
- 2. Для яких районів світу є характерним спустелювання. Якими є причини цього процесу?
- 3. До чого призводить процес ерозії?
- 4. Чому в результаті господарської діяльності людини може зменшуватися родючість ґрунтів?
На сьогодні на одне з перших місць у міжнародних відносинах виходить проблема раціонального природокористування й охорони навколишнього природного середовища. Умовність державних кордонів особливо видно в районах екологічних лих. Прикладом є Африка в районах, де відбувається наступ Сахари. Колись ця пустеля виникла на місці саван у результаті перевипасу худоби, а тепер розширюється зі швидкістю декількох кілометрів на рік. Населення й тваринний світ, рятуючись від голоду й спраги, намагаються переміститися на ще придатні для життя території сусідніх держав, що викликає зіткнення між ними.
III. Вивчення нового матеріалу
1. Основні напрямки й форми міжнародного співробітництва
Міжнародне співробітництво в розв’язанні глобальних проблем узаємодії суспільства й природи є об’єктивною потребою сучасної епохи, умовою існування й прогресу людства. Вирішити їх на рівні окремих країн у принципі неможливо. Природні комплекси кожної з них, особливо невеликих за розміром, нерозривно пов’язані з природними комплексами сусідніх країн або навіть є їх складовою частиною. Не підкоряються державним кордонам рухи повітряних і водних мас. Транскордонне перенесення призводить до поширення забруднення з території однієї країни на територію іншої. Наприклад, значна частина забруднення на територію Канади надходить із США, а близько 20 % сірки, що призводить до утворення кислотних дощів, надходить у країни СНД через західний кордон. У той же час викиди підприємств, розташованих у північно-західних районах Росії, серйозно погіршують екологічну обстановку у Фінляндії. Найважливішою передумовою міжнародного співробітництва в розв’язанні глобальних проблем є й сама біосфера, її єдність, яка потребує спільних дій як під час впливу на неї, так і під час її охорони.
До основних форм міжнародного співробітництва належать міжнародні конвенції й угоди з екологічних проблем, які проводяться з XIX ст. Першими були «Конвенція з вилову устриць», укладена 1839 р. між Францією й Великобританією, «Угода про охорону морських котиків», досягнута 1867 р. між Росією, США і Японією, ряд конвенцій і угод з рибальства. Кілька конвенцій і угод було укладено на початку XX ст. з охорони перелітних птахів і захисту рослин від шкідників і хвороб.
У 20-40-х рр. XX в. СРСР були укладені угоди з Фінляндією про рибальство в прикордонних водах, спільне використання водних ресурсів з Афганістаном, багатостороння конвенція з Афганістаном та Іраном щодо захисту рослин, а також щодо боротьби із сараною. Особливо швидко розвивалися міжнародні відносини після закінчення Другої світової війни, які охопили всілякі природні об’єкти й навколишнє середовище.
Стали різноманітними організаційні форми міжнародного співробітництва. Вони підрозділяються на міжнародні урядові спілки (МУС) і міжнародні неурядові об’єднання (МНУО). Міжнародні організації дозволяють об’єднати природоохоронну діяльність зацікавлених держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи екологічні проблеми із сукупності всіх міжнародних проблем. Найбільшою міжнародною міжурядовою організацією є Організація Об’єднаних Націй (ООН). До її складу, зокрема, входять Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Програма ООН щодо навколишнього середовища (ЮНЕП). У Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ) здійснюється робота з розв’язання проблем охорони здоров’я й навколишнього середовища, питного водопостачання й санітарії; розробки критеріїв здорового навколишнього середовища. Міжнародне співробітництво є необхідним також у питаннях установлення міжнародних стандартів біологічних речовин, пестицидів і фармацевтичних препаратів; рекомендації міжнародних назв ліків; збирання й поширення статистичної інформації в галузі здоров’я.
Діяльність ЮНЕП містить у собі різні проекти в галузі атмосфери Землі, морських і наземних екосистем. Також ЮНЕП відіграє значну роль у розвитку міжнародних конвенцій у галузі екології й охорони навколишнього середовища. ЮНЕП часто співробітничає з державами й неурядовими міжнародними організаціями.
ЮНЕП публікує велику кількість доповідей, звітів та інформаційних бюлетенів. Прикладом звіту з екології, розвитку й людського благополуччя є четверта Глобальна екологічна ініціатива, яка надає аналітичний матеріал та інформацію для політиків і всіх зацікавлених людей. Одна з основних ідей звіту — проінформувати людство про те, що воно «живе не відповідно до своїх достатків». У звіті відзначається, що людство настільки велике, що обсяг ресурсів, необхідних для виживання, перевищує кількість доступних. Екологічний імператив (або кількість землі, необхідної для забезпечення продуктами однієї людини) становить 21,9 гектара, у той час як біологічні можливості Землі становлять у середньому 15,7 гектара на людину.
Необхідність міжнародного співробітництва в галузі вивчення й використання в мирних цілях атомної енергії призвела до створення в 1957 р. Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Взаємодія з МАГАТЕ включає проведення експертизи рівня безпеки АЕС, поводження з радіоактивними відходами.
Ряд проектів проводилися відповідно до укладених угод між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, серед них: «Збереження біорізноманіття Карпат», «Посилення управління навколишнім природним середовищем у Донецькій області», «Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю».
У рамках виконання зобов’язань по Рамсарській Конвенції Україна підтвердила свою відповідальність за водно-болотні угіддя міжнародного значення з Рамсарського переліку (Сиваш, Каркінітська, Тендрівська і Ягорлицька затоки, Дунайські плавні) та забезпечила впровадження положень Стратегічного плану збереження водно-болотних угідь на 1997-2002 рр. як суттєвої частини Національної стратегії збереження біологічного й ландшафтного різноманіття.
Об’єкти охорони навколишнього середовища підрозділяються на національні й міжнародні (загальносвітові). До національних об’єктів належать земля, води, надра, рідкісні й зникаючі рослини й тварини, унікальні природні об’єкти (заповідники, національні парки, пам’ятники природи та ін.) та інші елементи природного середовища. Крім того, це поділювані природні ресурси, які перебувають у користуванні двох і більше держав (річки Дунай, Рейн, моря Балтійське, Середземне та ін.). Цими об’єктами держави вільно розпоряджаються, охороняють їх і управляють ними на підставі прийнятих законів і угод.
Міжнародні об’єкти охорони навколишнього природного середовища не входять до юрисдикції держав і належать до об’єктів міжнародного співробітництва: космос, атмосферне повітря, Світовий океан, Антарктида. Найбільш характерний міжнародний об’єкт, який є надбанням усього людства, — космос, атмосфера Землі, у якій через природну циркуляцію повітря виникли глобальні екологічні проблеми — погодно-кліматичні зміни. Антарктида — материк світу й міжнародного співробітництва, принципи охорони й використання якого встановлені ще 1959 р. спеціальним Договором про Антарктиду. Світовий океан — величезна комора природних ресурсів і загальнопланетарна транспортна система, давні спроби національних домагань на які завершилися лише 1973 р. підписанням Конвенції ООН з морського права, де підтверджена непорушність принципу вільного мореплавання (крім територіальних вод, зовнішній кордон яких установлена на відстані 12 миль від берега); визнане суверенне право держав на біоресурси в їх прибережних 200-мильних зонах. Усі ці об’єкти освоюють і охороняють на підставі різних договорів, конвенцій, протоколів, які відображають спільні зусилля міжнародного співтовариства.
2. Міжнародні екологічні організації
Школярі роблять повідомлення про міжнародні неурядові організації, які займаються питаннями охорони природи.
Теоретичні відомості
До найбільш відомих міжнародних неурядових організацій належать: Міжнародна спілка охорони природи й природних ресурсів (МСОП), Всесвітній фонд охорони природи (ВФОП), Римський клуб (РК), ГРІНПІС, Міжнародна молодіжна федерація (ММФ), Міжнародна рада наукових спілок (МРНС).
Міжнародна спілка з охорони природи (МСОП) створена 1948 р. (розташована у м. Гланд, Швейцарія), є найстарішою й найбільшою у світі незалежною міжнародною некомерційною організацією. Спілка об’єднує 78 держав. МСОП відіграє керівну роль у світовому природоохоронному русі в справі поширення єдиного підходу до збереження цілісності й розмаїтості живої природи, до використання природних ресурсів на принципах сталого розвитку. У рамках міжнародних концепцій Спілка допомогла понад 75 країнам у підготовці й реалізації національних природоохоронних стратегій і планів дій. Діяльність Спілки відома за такими науковими виданнями, як Червоні книги й «Списки тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення», «Всесвітня стратегія охорони природи», «Списки національних парків і охоронюваних територій».
Всесвітній фонд охорони дикої природи — найчисленніша приватна міжнародна екологічна організація, створена 1961 р., об’єднує 27 національних відділень в усьому світі, а також близько 5 млн індивідуальних членів. Діяльність фонду полягає, в основному, в наданні фінансової підтримки природоохоронним заходам.
Римський клуб — міжнародна неурядова організація, яка зробила значний внесок у вивчення перспектив розвитку біосфери й пропаганду ідеї необхідності гармонізації стосунків людини й природи. Основна форма її діяльності — організація великомасштабних досліджень за широким колом питань, переважно в соціально-економічній галузі.
ГРІНПІС — незалежна міжнародна громадська організація, яка ставить за мету запобігання деградації навколишнього середовища, створена в Канаді 1971 р. Вона налічує близько 1,5 млн членів, третина яких — американці. ГРІНПІС має статус повноправного члена або офіційного спостерігача в ряді міжнародних конвенцій з охорони навколишнього середовища; має відділення в 32 країнах світу.
IV. Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів
А. Дайте відповіді на запитання.
- Доведіть необхідність міжнародного співробітництва в розв’язанні глобальних проблем узаємодії суспільства й природи. Наведіть приклади форм міжнародного співробітництва щодо розв’язання екологічних проблем.
- Розкажіть про діяльність Програми ООН щодо навколишнього середовища (ЮНЕП).
- Охарактеризуйте основні напрямки міжнародного співробітництва в розв’язанні глобальних проблем узаємодії суспільства й природи.
- Наведіть приклади національних і міжнародних об’єктів охорони навколишнього середовища.
- Розкажіть про основні напрямки міжнародного співробітництва в розв’язанні проблем узаємодії суспільства й природи виходячи із завдань, які вирішують такі організацій, як Всесвітня організація охорони здоров’я й Програма ООН щодо навколишнього середовища.
Б. Обговоріть у загальному колі роль однієї з розвинених форм міжнародного співробітництва — конференцій екологічного напрямку.
На конференціях (двосторонніх і багатосторонніх, урядових і неурядових) приймаються угоди, конвенції, декларації, договори.
Міжнародна конвенція щодо боротьби із заразними хворобами тварин (Женева, 20 лютого 1935 р.).
Міжнародна конвенція щодо регулювання китобійного промислу (Вашингтон, 2 грудня 1946 р.) доповнила положення Угоди щодо регулювання китобійного промислу (Лондон, 8 червня 1937 р.).
Перша Міжурядова конференція експертів з наукових основ раціонального використання й збереження природних ресурсів біосфери (Париж, 4-13 вересня 1968 р.) була підготовлена ЮНЕСКО в співробітництві з ООН, ФАО, ВОЗ, МСОП та ін. Робота йшла за трьома напрямками: наукові дослідження, освіта, політика.
Міжнародна конвенція про громадянську відповідальність за збиток від забруднення нафтою (Брюссель, 29 листопада 1969 р. зі змінами й доповненнями від 18 грудня 1971 р. і від 19 листопада 1976 р.).
Всесвітня хартія природи, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН (28 жовтня 1981 р.), визначила пріоритетні напрямки екологічної діяльності міжнародного співтовариства й сприяла формуванню екологічної політики держав на той час.
Віденська зустріч представників держав — учасниць Наради в Хельсінкі (Відень, 22 квітня 1985 р.), яка прийняла підсумковий документ, що містить, зокрема, рекомендації: скоротити викиди в атмосферу сірки на 30 % до 1995 р., а також вуглеводнів та інших забруднюючих речовин; розробити способи поховання небезпечних відходів, альтернативних способу поховання в морі; скоротити виробництво озоноруйнівних речовин; провести дослідження ролі СО2 у глобальних кліматичних змінах.
V. Домашнє завдання
Опрацювати теоретичний матеріал за відповідною темою. Ознайомитися з матеріалами сайта Міністерства екології та природних ресурсів України (адреса доступу: http://www.menr.gov.ua).