Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 23

Тема. Ідеологічні орієнтири партійно-радянського керівництва та зміни в його структурі. Конституція УРСР 1978 р. «Розвинутий соціалізм».

Мета: розкрити суть політико-ідеологічної кризи радянського суспільства. Показати основні етапи цього процесу. Схарактеризувати діяльність В. Щербицького. Вчити учнів мати власну думку з приводу конкретних історичних явищ і процесів, обґрунтовувати й відстоювати її. Виховувати учнів в дусі патріотизму й утверджувати ідеали демократії. Сприяти осмисленню ролі людини в історії.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна у період застою (1961—1985)», атлас.

Основні поняття і терміни: застій, політико-ідеологічна криза.

Основні дати: 1964—1985 рр. — період застою; 14 жовтня 1964 р. — усунення з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Обрання на цю посаду Л. Брежнєва; 25 травня 1972 р. — звільнення від обов'язків першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста. Обрання на цю посаду В. Щербицького; 19—20 квітня 1978 р. — ухвалення нової Конституції УРСР.

Хід уроку

І. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку.

• Розповідь учителя.

Період 1964—1985 рр. в історичній і публіцистичній літературі дістав назву «застій». Ця назва не зовсім точно відображає процеси, що відбувалися у другій половині 1960 — першій половині 1980-х рр., але відбиває загальну тенденцію соціально-економічного й політичного розвитку радянської системи. Застій не передбачає припинення розвитку країни. Здійснювалися реформи (друга половина 1960-х рр.), реалізовувалися п’ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності, порівняно з попередніми періодами рівня життя основної маси населення. Проте навіть у межах СРСР УРСР за рівнем споживання посідала п’яте місце серед союзних республік, хоча мала другий по Союзу рівень економічного потенціалу.

Щоб полегшити сприйняття матеріалу, учитель роздає учням заздалегідь підготовлені дидактичні картки.

ДИДАКТИЧНА КАРТКА № 1

Етапи періоду застою

I етап (1965—1970) — спроба проведення економічних реформ, які мали б упорядкувати економіку СРСР після «реформаторської гарячки» хрущовського періоду (реформи Косигіна).

II етап (1970—1982) — наростання кризи, «консервація» існуючої в СРСР системи.

III етап (1982—1985) — зміни в партійному керівництві. Усвідомлення кризового стану радянського суспільства.

ДИДАКТИЧНА КАРТКА № 2

КЕРІВНИЦТВО СРСР

Керівники партії Генеральні секретарі ЦК КПРС (до 1966 р. Перші секретарі)	Керівники держави Голови президії Верховної Ради СРСР	Голови урядів Голови Ради Міністрів СРСР
Брежнєв Л. (1964—1982) Андропов Ю. (1982—1984) Черненко К. (1984—1985)	Мікоян А. (1964—1965) Підгорний М. (1965—1977) Брежнєв Л. (1977—1982) Андропов Ю. (1982—1984) Черненко К. (1984—1985)	Косигін О. 1964—1980) Тихонов М. (1980—1985)

ДИДАКТИЧНА КАРТКА № 3

Дата проведення	З'їзди КПРС
1966 р.	XXIII
1971 р.	XXIV
1976 р.	XXV
1981 р.	XXVI

ДИДАКТИЧНА КАРТКА № 4

СТРУКТУРНА КРИЗА РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ

2. Офіційні ідеологічні концепції. Неосталінізм.

а) Офіційна ідеологічна концепція.

З усуненням М. Хрущова від влади відбувається поступовий відхід від проголошеного курсу на безпосереднє будівництво комунізму. У 1967 р. була висунута концепція «розвинутого соціалістичного суспільства», яка стверджувала, що неможливо здійснити негайний «скачок» у комунізм. Має пройти час, упродовж якого соціалізм повинен розвиватися на власному ґрунті. Саме такий соціалізм називається «зрілим», «розвинутим». З’явився також ще один термін — «реальний соціалізм», яким пояснювали труднощі, що існують у суспільстві. Характеристики розвинутого соціалістичного суспільства були зафіксовані в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. Основні складові розвинутого соціалізму — це «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей — радянський народ». Стверджувалося, що при розвинутому соціалізмі суспільство розвивається без конфліктів під «науковим» керівництвом КПРС.

Ю. Андропов концепцію «розвинутого соціалізму» дещо узгодив з існуючими реаліями. Він визнав існування у радянському суспільстві протиріч і національних проблем. Вирішення цих проблем повинне здійснюватися шляхом «наведення порядку» і прискореного науково-технічного прогресу.

Побудова «розвинутого соціалізму» не повинна припиняти «ідеологічну боротьбу з впливом Заходу».

б) Спроби реабілітації Сталіна.

• Розповідь учителя.

Період застою в СРСР характеризують як неосталінізм — відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи, з деяким урахуванням сучасного розвитку.

Уже із самого початку усунення Хрущова від влади брежнєвське керівництво намагається реабілітувати сталінізм і особисто Сталіна. У 1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні, Брежнєв відзначив внесок Сталіна у розгром фашизму. Зал відповів оплесками.

На XXIII з’їзді КПРС (1966) була здійснена перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Про це попередньо повідомили китайського (Мао Дзедун) і албанського (Ходжа) лідерів, які активно наполягали на скасуванні рішень XX і XXII з’їздів. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, дізнавшись про це, заявили, що відкличуть своїх делегатів на знак протесту. Таким чином, спроба залишилася не реалізованою. Проте, з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна, почали з’являтися книги, фільми, які показували особливу роль Сталіна в історії.

Друга спроба реабілітувати Сталіна відбулась у 1969 р., коли в газеті «Правда» збиралися надрукувати статтю, у якій засуджувалися рішення XX і XXIII з’їздів КПРС про культ особи Сталіна. В останню хвилину Брежнєв відмовився від публікації і підготовки відповідної постанови ЦК КПРС.

Після смерті Л. Брежнєва постанову про реабілітацію Сталіна готував Ю. Андропов. Але його смерть перервала цю роботу.

3. Політико-правовий статус УРСР у складі СРСР. Конституція УРСР 1978 р.

• Розповідь учителя.

Нова Конституція УРСР була прийнята 20 квітня 1978 р.

УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний Закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, кордони, а насправді перебувала у стані державного безправ’я.

Згідно з Конституцією 1978 р. УРСР мала право приймати Основний Закон, вносити до нього зміни та доповнення, приймати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво економікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розвитку, керувати галузями народного господарства республіканського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян.

Проте, кожне з цих положень обмежувалося союзними органами. Право на вихід зі складу СРСР не було підкріплене жодними правовими нормами. Центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частину бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.

УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. До компетенції Верховної Ради входило: прийняття конституції і внесення до неї змін і доповнень, вирішення питання зміни кордонів, визначення основних засад внутрішньої і зовнішньої політики, затвердження планів соціально-економічного розвитку, бюджетів, призначення виборів, обирання Голови ВР та його заступників, призначення Голови Ради Міністрів, затверджування складу уряду, заслуховування звітів, законодавчого регулювання суспільного розвитку, визначення порядку діяльності місцевих органів влади, ратифікація та денонсування міжнародних договорів, встановлення почесних звань, приймання рішень про амністію, скасовування указів і постанов президії ВР, розпорядження її Голови, місцевих Рад, призупинення актів уряду, прийняття законів і постанов, що не суперечать законам СРСР.

Проте насправді більшість вказаних функцій перебрали на себе партійні органи, які постановами і резолюціями ЦК КПУ розв’язували ті питання, що мав вирішувати вищий законодавчий орган держави.

Персональний склад ВР УРСР формувався на виборах. Вибори проходили на основі прямого, рівного виборчого права. Однакова кількість виборців обирала одного депутата. Все доросле населення віком від 18 років мало рівне право голосу. Вибори здійснювалися таємним голосуванням, депутати обиралися безпосередньо громадянами. Кількість депутатів залежала від демографічного стану. За весь період існування Верховної Ради її кількісний склад змінювався від 235 до 650 депутатів. Завдяки різноманітним заходам досягалась висока активність виборців 99,9 %. Вибори до Верховної Ради проводились один раз на п’ять років. Вона мала сесійну форму роботи і скликалася два рази на рік.

Постійно діючим вищим органом влади була Президія ВР УРСР. Вона, зокрема, приймала чинні законодавчі акти, вносила до них зміни, утворювала і ліквідовувала міністерства та державні комітети. Здійснювала керівництво і контроль над місцевими органами влади. Готувала сесії. Приймала укази про присвоєння почесних звань і нагород, вирішувала питання громадянства, амністії та помилування тощо. До президії входило 19—25 осіб.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністрів УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, державних комітетів. Реально вона було лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, розпоряджень, рішень дублювали союзні документи.

Місцеві органи влади були представлені системою рад різних рівнів: від обласних до сільських. Ради виконували як законодавчу, так і виконавчу функції. Але насправді не мали ніякої. Уся їх діяльність залежала від партійних органів.

Над усією цією структурою влади стояла комуністична партія. Як зазначалося в ст. 6 Конституції «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС. КПРС існує для народу і служить народу.

Озброєна марксистсько-ленінським ученням, Комуністична партія визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, керує великою творчою діяльністю радянського народу, надає планомірного, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму».

4. Партійні та державні керівники УРСР.

Для вивчення цього питання вчителеві доцільно підготувати на дошці таблицю.

КЕРІВНИЦТВО УРСР

Керівники партії Перші секретарі ЦК КПУ	Керівники держави Голови Президії Верховної Ради УРСР	Голови урядів Голови Ради Міністрів УРСР
Шелест П. (1963—1972) Щербицький В. (1972—1989)	Ляшко О. (1969—1972) Грушецький І. (1972—1976) Ватченко О. (1976—1985) Шевченко В. (1985—1990)	Казанець І. (1963—1965) Щербицький В. (1965—1975) Ляшко О. (1975—1987)

• Самостійна робота за підручником.

Варіант 1

Складіть політичний портрет П. Шелеста.

ЗРАЗОК

Петро Шелест народився 1 лютого 1908 р. в селищі Андріївна Балаклійського району Харківської області. Біографія П. Шелеста досить типова для радянських керівників. У 1935 р. закінчив Маріупольський металургійний інститут. До 1932 р. працював робітником у радгоспі й на залізниці, слюсарем на заводі, був секретарем райкому комсомолу. Далі працював на інженерно-технічних посадах. Із 1940 р. — на партійній роботі: секретар Харківського міськкому, завідуючий відділом Челябінського обкому, в апараті ЦК ВКП(б), заступник секретаря Саратовського обкому. У 1943—1954 рр. — директор низки підприємств у Ленінграді й Києві. Із 1954 р. — другий секретар Київського міськкому, пізніше обкому партії. У 1957—1962 рр. — перший секретар Київського обкому партії. Із 1962 р. — секретар, з 1963 р. — перший секретар ЦК КПУ.

Діяльність П. Шелеста на посаді Першого секретаря ЦК КПУ отримала діаметрально протилежні оцінки з боку істориків та громадськості. Його називали «українофілом». «Українофільство» П. Шелеста не було унікальним явищем. Аналогічні тенденції «любові до батьківщини» простежуються у 1960-ті рр. у керівників Азербайджану, Грузії, Естонії, Литви. Вони відбивали прагнення правлячих еліт національних республік зміцнити свій авторитет, стабільність за рахунок посилення «незалежності», насамперед економічної. Так на цій посаді Шелест активно і постійно відстоював економічні інтереси УРСР.

Загалом, його діяльність характеризувалась такими заходами.

• Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР і всіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Критикував центральні (союзні) управлінські (господарські) структури.

• Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль Вірського. Не придушував розвиток інших мистецтв.

• Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка. У той же час активно боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965—1966 рр., процес над В. Чорноволом 1967 р. та ін.). Усупереч забороні Москви збудував у Києві палац «Україна».

• Брав активну участь у змові проти М. Хрущова. Критикував його політику.

• Повністю підтримував жорсткий антизахідний курс брежнєвського керівництва. У той же час критикував політику «розрядки», називаючи її «заграванням із Заходом».

• Підтримував і сприяв придушенню «Празької весни 1968 р.».

• Виступав за відзначення 90-річчя народження Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни (що було зроблено у 1970 р.).

• Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».

• Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.

• Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця. Сприяв створенню музея-заповідника української народної архітектури та побуту в с. Пироговому.

• Захищав українську мову, хоча в родинному колі спілкувався російською. За П. Шелеста стало видаватися значно більше україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагалося виступати українською мовою.

У період його правління кількісний склад КПУ зріс майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм перспективи кар’єри, у тому числі керівні посади.

Така діяльність Шелеста йшла врозріз із політикою Московського керівництва. Зрештою Шелеста було усунуто з посади першого секретаря і переведено до Москви. Це означало, що його відправляють у політичне заслання. У 1972—1973 рр. він працює заступником Голови Ради Міністрів СРСР. У 1973 р. П. Шелест був примусово відправлений на пенсію. Після неодноразових звернень особисто до Брежнєва про поновлення його на роботі в 1975 р. був призначений директором Довгопрудненського дослідно-конструкторського бюро автоматики (Росія). На цій посаді пропрацював до 1984 р., коли остаточно вийшов на пенсію. Жив у Москві. Помер 22 січня 1996 р. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Варіант 2

Складіть політичний портрет В. Щербицького.

ЗРАЗОК

Володимир Щербицький народився 17 лютого 1918 р. у м. Верхньодніпровськ Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область, у сім’ї робітника. У 1936 р. став студентом механічного факультету Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, який закінчив перед війною. Під час навчання працював креслярем, конструктором, машиністом компресорів на заводах Дніпропетровська. Паралельно закінчив річну школу пропагандистів. Улітку 1941 р. був мобілізований і відряджений у Військову академію хімічного захисту. Пройшов у ній прискорений курс навчання і в званні лейтенанта направлений у Закавказький військовий округ, де став начальником хімслужби 34-го полку. До грудня 1945 р. перебував на командних посадах у військах діючої армії. Після демобілізації повернувся додому і влаштувався на роботу начальником бюро планово-попереджувальних ремонтів коксохімічного заводу. Невдовзі його обрали секретарем партбюро заводу. Із січня 1948 р. працював у Дніпродзержинському міськкомі партії — спочатку завідувачем оргінструкторського відділу, а із серпня того ж року — другим секретарем міськкому. У 1952 р. — парторг ЦК КПРС Дніпродзержинського металургійного заводу. Із серпня 1952 р. до лютого 1954 р. — перший секретар Дніпродзержинського міськкому Компартії України. У 1954—1955 рр. — другий, а у 1955—1957 рр. — перший секретар Дніпропетровського обкому. У 1957 р. став членом Президії (згодом Політбюро) і секретарем ЦК Компартії України. На XX з’їзді КПРС був обраний членом Центральної ревізійної комісії. Наприкінці лютого 1961 р. В. Щербицький обіймав посаду голови Ради Міністрів УРСР. Із жовтня того ж року — кандидат у члени Президії ЦК КПРС. Виступ В. Щербицького проти волюнтаристських методів управління і безглуздих експериментів в економіці коштував йому відставки. У липні 1963 р. звільнений від обов’язків голови Ради Міністрів. Повернувся у Дніпропетровськ, був обраний першим секретарем Дніпропетровського промислового обкому Компартії України. Після повернення КПРС до попередньої партійної структури очолив Дніпропетровський обком Компартії України. Друге призначення В. Щербицького головою Ради Міністрів УРСР відбулося в жовтні 1965 р. У грудні того ж року став кандидатом у члени Президії (з 1966 р. — Політбюро) ЦК КПРС. Із квітня 1971 р. — член Політбюро ЦК КПРС. У травні 1972 р. обраний Першим секретарем ЦК Компартії України. На цій посаді працював 17 років. Цілковито підтримував політичний курс Л. Брежнєва. Жорстко боровся з дисидентським рухом, який фактично був розгромлений. Сприяв процесам русифікації і «злиття націй».

Час перебування В. Щербицького на вищих державних і партійних посадах був періодом кількісного економічного зростання, що значною мірою було результатом його неабияких організаційних здібностей, ініціативності, високої вимогливості, особистої чесності й принциповості. Йому вдалося результативно протидіяти порушенням законності та явищам корупції. Проте, будучи відданим радянській системі, він не помічав її недоліків, уважаючи, що всі негаразди від недоліків керівництва. Тому його заходи і наполеглива праця не покращували становище країни. Боровся з дисидентським рухом. У роки перебудови Щербицький виступав проти необдуманих економічних реформ і політики гласності.

Однобоке розуміння інтернаціоналізму призвело до звуження сфери застосування української мови. Недостатня протидія централізаторським устремлінням Москви зумовила високий ступінь залежності економіки України від підприємств, що перебували поза її межами; майже 80 % заводів і фабрик не мали завершеного виробничого циклу. У той же час сприяв докорінній технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР. Розміщення союзним урядом атомної електростанції у безпосередній близькості від столиці України обернулося жахливою Чорнобильською катастрофою, яку попервах Щербицький намагався приховати від громадськості. Під час перебування його при владі була розроблена і прийнята нова конституція УРСР (1978); збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» (відкритий 9 травня 1981 р.); будівництво Монументу, присвяченого більшовицькій революції 1917 р., на Жовтневій площі (тепер майдан Незалежності), реконструкція Хрещатика; будівництво помпезного музею В. І. Леніна (тепер Український дім), хоча Ленін у Києві ніколи не був.

Підтримував розвиток спорту, особливо київський футбольний клуб «Динамо». Під час вересневого (1989) пленуму ЦК Компартії України В. Щербицький звернувся із заявою про звільнення його від обов’язків першого секретаря і члена Політбюро ЦК Компартії України за віком і станом здоров’я. 16 лютого 1990 р. його не стало. Похований у м. Києві, на Байковому цвинтарі.

• Запитання.

1) Чи можна стверджувати, що П. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР?

2) За що усунули П. Шелеста від влади?

3) Що стало приводом до зміщення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ?

4) Чи завжди В. Щербицький був слухняним виконавцем волі центру?

• Робота з документом*.

Кожний, хто живе в Радянській Україні, любить її, із гордістю говорить: «моя Україна», «наша Україна». І це цілком природно й закономірно.

* Готується як роздавальний матеріал.

Тут ми народилися, виросли як громадяни, будівники комунізму. Але водночас ми кажемо: «наша Росія, Білорусія, Грузія, Латвія, всі союзні республіки». І це також природно і закономірно, бо вони є республіки-сестри єдиної сім’ї народів і своєю спільністю становлять могутній Радянський Союз.

...Нинішня наша Україна за рівнем і обсягом промислової продукції — це майже шість довоєнних Україн. Питома вага республіки в народному господарстві країни за окремими видами промислової та сільськогосподарської продукції становить: по вугіллю — 34 %, газу — 31 %, чавуну — 48 %, готовому прокату — 42 %, залізній руді — 56 %, металургійному устаткуванню — 48 %, тракторах — 32 %, цукрових буряках — 58 %, олії — 32 %, зерну — 23 %, м’ясо-молочних виробах — 23—25 %. По багатьох найважливіших показниках, у тому числі й за обсягом промислової продукції та капіталовкладень, Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Великої Вітчизняної війни. У 2—3 рази перевищено довоєнний рівень усієї країни по видобутку залізної руди, виплавці металу, виробництву тракторів.

Менше як 0,5 % території і 1,4 % населення земної кулі припадає на Радянську Україну, але вона дає 8—10 % світового виробництва сталі, чавуну, тракторів, цукру, видобутку вугілля, природного газу...

Потужний флот, що діє на морях і ріках України, складається із сучасних комфортабельних пасажирських суден, великої океанської флотилії, суховантажних суден, новітніх танкерів великої вантажності. І майже всі вони зроблені на суднобудівних заводах України...

Повітряне сполучення в Україні відносно молоде. Воно почало розвиватися лише з 1924 р. А сьогодні захмарні траси України становлять 80 тис. км. Ними можна двічі оперезати земну кулю по екватору. За рік літаки тільки на міжміських лініях республіки перевозять більш як 6 млн пасажирів...

Радянська Україна займає почесне місце на міжнародній арені. Вона бере активну участь у роботі більш як п’ятдесяти різних міжнародних організацій, є членом ООН. До голосу України сьогодні прислухається весь світ. (Із книги П. Шелеста «Україно наша Радянська»)

***

У книзі, яка має назву «Україно наша Радянська», непомірно багато місця відводиться минулому України, її дожовтневій історії. Водночас слабко показуються такі епохальні події, як перемога Великого Жовтня. Боротьба за побудову соціалізму. При цьому порушуються ленінські принципи класово-партійного, конкретно-історичного підходу до аналізу окремих історичних явищ і фактів. Особливо наочно це виявилося у характеристиці Запорізької Січі. Автор значною мірою ідеалізує українське козацтво і Запорізьку Січ. Розглядає їх як однорідну, так би мовити, позакласову спільність... Слід відзначити, що останніми роками в нашій літературі з’явився ряд книг (Р. Іваничука, С. Плачинди, І. Вілика), для яких характерна ідеалізація патріархальщини. Прикрашаючи минуле, такі автори протиставляють його сучасності. Книга «Україно наша Радянська» не тільки не допомагає розвінчувати подібні явища, а, навпаки, обмежує можливості критики антиісторичних тенденцій у висвітленні минулого українського народу в художніх і наукових виданнях. (Із передової газети «Правда»)

***

Мені Суслов (головний ідеолог брежнєвської доби) кричав: «Архаїзм — ці ваші козаки!» Я йому відповів: «Якби не козаки, то й тебе б тут не було — козаки закрили грудьми кордони країни від кочових орд, від турків. Козаків ще царі використовували для захисту Вітчизни, для освоєння південних земель. І ми перед ними повинні голову схиляти, а ви тут таке базікаєте. Образливо...». (Зі спогадів П. Шелеста)

• Запитання до документа.

Що в книзі П. Шелеста могло стати підставою для її нищівної критики?

Під час роботи над цими питаннями необхідно звернути увагу на відмінності у діяльності П. Шелеста і В. Щербицького. Слід з’ясувати, чи існували в українському керівництві дві лінії: націонал-комуністична й проімперська. Деякі історики твердять, що в політиці Шелеста і Щербицького немає принципової різниці. Що деякі виступи Шелеста на захист української мови, проти засилля центру були зумовлені втратою українським керівництвом контролю над промисловістю республіки.

II. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Якими були прояви кризи радянської моделі розвитку?

2) Яку ідеологічну концепцію запроваджувало радянське керівництво в другій половині 1960-х — 1980-ті рр.?

3) Із якою метою здійснювалися спроби реабілітації Сталіна?

4) Чи були відмінності між політичним курсом П. Шелеста і В. Щербицького?

III. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Кризові явища були наслідком деформацій в суспільно-політичному житті, відвертого ігнорування економічних законів із боку командно-адміністративної системи, прорахунків у діяльності партійного і державного керівництва, яке не усвідомлювало всієї гостроти становища й невідкладності змін.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.