Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Рівень стандарту

УРОК № 13

Тема. Воєнні дії на території України в 1916 — на початку 1917 р.

Мета: пояснити, які події Першої світової війни відбувалися на українських землях у цей період; охарактеризувати участь Українських січових стрільців у бойових діях 1916 — початку 1917 р.; визначити особливості російської окупаційної політики, здійснюваної на західноукраїнських землях у цей період; пояснити, яким було становище українців в Австро-Угорщині в 1916—1917 рр.; охарактеризувати особливості життя на фронті й у тилу в роки війни; визначити, у чому полягало посилення економічної, соціальної та політичної кризи в Російський і Австро-Угорській імперіях; пояснити поняття й терміни «Брусиловський прорив», «інтернування»; розвивати вміння учнів отримувати інформацію з різних історичних джерел — розповіді учителя, документа, карти, підручника; виховувати в них повагу до історичного минулого. Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі в роки Першої світової війни», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: Брусиловський прорив, інтернування.

Основні дати: 4 червня — 20 вересня 1916 р. — Брусиловський прорив; липень 1916 — лютий 1917 р. — період існування російського «Генерал-губернаторства областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання і завдання

1. Схарактеризуйте перебіг подій Першої світової війни на території України в серпні 1914 — березні 1915 р.

2. Відомий український громадський діяч Д. Дорошенко називав політику російської влади в Галицько-Буковинському генерал-губернаторстві «тріумфом російського націоналізму», а російський політик П. Мілюков — «європейським скандалом». Чи відповідала реаліям така оцінка подій? Поясніть свою точку зору.

3. Як відбувалися бойові дії на українських землях навесні—восени 1915 р.?

4. Схарактеризуйте бойовий шлях легіону (полку) УСС у 1914—1915 рр.

5. Прослідкуйте за картою перебіг воєнних дій на території України в 1914—1915 рр.

6. Схарактеризуйте російську політику в Західній Україні в 1914—1915 рр. за планом: 1) назва й адміністративно-територіальний устрій окупаційного органу, створеного російською владою; 2) керівник; 3) головне завдання окупаційної адміністрації; 4) політика щодо українців; 5) політика щодо інших етнічних груп; 6) церковна політика.

7. Львівська газета «Діло» 2 травня 1915 р. про бій УСС під Маківкою писала: «Маківка — це перший визначний етап на тому шляху, по якім українська нація зі стану пасивності переходила до стану активності, до чину. Битва на Маківці — це перша велика спроба галицьких українців стати найактивнішим чинником історії, стати ковалями й творцями своєї будучини». Поясніть, як ви розумієте це твердження. Чи згодні ви з ним? Чому?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. Опишіть, як розгорталися воєнні дії на Східному фронті в 1916—1917 рр.

2. Яким було ставлення населення й політиків до війни, коли вона розпочалася?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Воєнні дії на українських землях у 1916 — на початку 1917 р. Участь Українських січових стрільців у подіях війни 1916 — початку 1917 р.

• Розповідь учителя

У воєнних діях на Східному фронті 1916 р. вирізнявся найбільшою активністю. У цей час головнокомандувачем російських армій Південно-Західного фронту став О. Брусилов. Досконало вивчивши ситуацію, він розробив наступальну операцію, яка тривала протягом 4 червня — 20 вересня 1916 р. й увійшла в історію під назвою «Брусиловський прорив». Її здійснення розпочалося масованим артилерійським обстрілом росіянами позицій противника по всій лінії фронту, що тривав від 8 до 48 годин. Після цього 7, 8, 9, ll-та російські армії загальною кількістю понад 639 тис. осіб перейшли в наступ проти 475 тис. вояків австро-угорської армії. Незабаром вони прорвали оборону противника, який став відступати. Росіяни взяли Луцьк, а пізніше — Чернівці. Брусиловський прорив дозволив російським військам просунутися до 120 км уперед на лінії фронту в 340 км та оволодіти територією площею 2,5 км². Вони частково відвоювали Західну Волинь, Східну Галичину й Північну Буковину. Однак розвинути наступ росіяни не змогли, оскільки були зупинені одинадцятьма німецькими дивізіями, перекинутими сюди із Західного фронту. На початку вересня 1916 р. фронт стабілізувався на лінії Кисилин—Золочів—Бережани—Галич—Станіслав—Ворохта. Австро-німецька та російська армії були нездатні до наступальних дій через загальну нестачу зброї, боєприпасів, одягу, продовольства та значні людські втрати. Так, за деякими джерелами, утрати загиблими, пораненими й полоненими в австро-угорській армії досягали 1,5 млн осіб, у російській — від 500 тис. до 1 млн осіб. На кінець 1916 р. на фронтах Першої світової війни знову почалася позиційна війна. Південно-Західний фронт у такому стані перебував до червня 1917 р.

Із березня 1916 р. полком УСС командував підполковник А. Варивода. Стрільці разом із 55-ю австрійською дивізією утримували позицію в окопах уздовж західного берега річки Стрипи, коли розпочався Брусиловський прорив. У серпні 1916 р. в позиційних боях під Потуторами полк зазнав поразки та відступив, не витримавши російського наступу. Австрійське командування всю вину за російський прорив поклало на січовиків. Полк УСС було розформовано, а замість нього створено два курені — бойовий і резервний, який одразу ж відправлявся в тил. Остаточно підірвали вплив і значення УСС вересневі бої 1916 р. 29—30 вересня 1916 р. січовики були оточені російською армією в районі гори Лисоні під Бережанами й розгромлені. 133 із них загинули, близько тисячі опинилися в полоні. У строю залишилися 16 старшин і 150 стрільців.

• Цікаво знати

Зберігся лист січовика Станіслава Гузара своїй сестрі Стефанії, дружині отамана Горука, до Львова про події на Лисоні: «Тоді обійшли москалі наші позиції і почалася страшна битва. Уже по окруженню нас із бригади ішла депеша за депешею, аби триматися до посліднього чоловіка... Своєю обороною урятували стрільці Бережани, а через це завдячує нам управа військова, що тепер аж у Карпатах... Але що нам із того, коли ми стратили свій полк... Горук до послідньої хвилі приказував — боронитися, а навіть приказав із ножами продертися через москалів, але се було неможливим. Ріжно люди сповідають. Одні кажуть, що оба отамани Лисняк і Горук суть убиті, а другі кажуть, що в неволі. У кожнім разі та ціла оборона — то заслуга Горука і відтепер він є українським героєм, яких мало».

У жовтні 1916 р. залишки полку УСС відвели до Пісочного й Розвадова на Львівщині, де розміщувався недавно створений Вишкіл УСС — навчальний центр для новобранців і видужуючих фронтовиків. Там відбувалося переформування й відродження полку. У його складі було створено окрему Гуцульську сотню кількістю 180 стрільців. Новим комендантом полку УСС у грудні 1916 р. було призначено австрійського офіцера майора Франца Кікаля. У лютому 1917 р. полк повернувся на фронт і зайняв ділянку оборони під Бережанами. Саме тут його застали повідомлення про революцію в Росії та повалення династії Романових.

У вересні 1916 — лютому 1917 р., перебуваючи на Волині, полкові старшини на чолі з Д. Вітовським розгорнули велику культурно-освітню діяльність. Австрійська влада направила їх до Ковеля, Луцька й Володимира-Волинського організовувати тут комісаріати для набору рекрутів до армії, оскільки місцеве населення до австрійців ставилося вороже. За короткий час вони заснували на Волині 46 сільських шкіл і прийняли на навчання 800 селянських дітей. 16 старшин і стрільців працювало в них учителями. За допомогою громадських діячів Львова К. Студинського та І. Крип’якевича січовики придбали для цих шкіл багато навчального обладнання та близько 1500 підручників.

Полк УСС мав свій друкований орган — журнал «Шляхи», який видавався у Львові й був, по суті, літописом бойового шляху січовиків. При полку діяв оркестр, очолюваний композитором М. Гайворонським. Він разом зі стрілецькими поетами й співаками постійно збагачував пісенний репертуар новими піснями. Деякі з них («Чуєш, брате мій», «їхав стрілець на війноньку», «Засумуй, трембіто», «Човен хитається серед води») добре знані в Україні й сьогодні. Зусиллями митців-січовиків видавався також альманах «Червона калина».

2. Політика Росії й Австро-Угорщини в Західній Україні.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи характерні риси політики, здійснюваної у розгляданий період Росією й Австро-Угорщиною на західноукраїнських землях. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На території Західної Волині, Східної Галичини та Північної Буковини, відвойованих в Австро-Угорщини в результаті Брусиловського прориву, російська влада відновила «Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни», що існувало в липні 1916 — лютому 1917 р. та складалося з Чернівецької та Тернопільської губерній. Очолював його генерал Ф. Трепов. Головним завданням очолювана ним адміністрація вважала забезпечення потреб армії, фронту та «уникнення всякої політичної тенденції при управлінні краєм». Щодо українства політика в цей період була нейтральною. Безперешкодно видавалися дозволи на відкриття українських шкіл. Надавалася допомога населенню, що постраждало від воєнних дій: постачання продовольства, будівельних матеріалів, посівного матеріалу тощо. Ставлення до інших етнічних груп також було нейтральним. Однак викладання в школах польською, єврейською, німецькою та іншими мовами заборонялося. У церковній політиці здійснювалася підтримка виключно православної церкви.

Пошук винних у воєнних поразках спричинив восени 1916 р. другу хвилю переслідувань австро-угорською владою українського населення. Розгорнулися нові масові інтернування українців до концентраційних таборів. У вересні 1916 р. лише до табору Талергоф прибуло ще 2 тис. заарештованих українців. Вони утримувалися в жахливих умовах у дерев’яних бараках, збудованих без дотримання будь-яких санітарних норм. Це викликало епідемію тифу, на який захворіло понад 1 тис. ув’язнених. За 30 місяців свого існування Талергоф постійно вміщував 4—10 тис. осіб, переважно українців зі східноавстрійських коронних країв. Українці зазнали в Талергофі великих утрат. На могильній плиті, установленій після війни на талергофському цвинтарі, написано: «Далеко від батьківщини тут спочивають 1767 чоловіків, жінок і дітей із Галичини та Буковини — жертв світової війни 1914—1917 рр.».

• Робота в термінами і поняттями

Інтернування — затримання однією з воюючих держав громадян ворожої сторони, які проживають на її території, до закінчення війни.

Боротьба з москвофільством та інтернування значної кількості українців до концентраційних таборів стали характерною рисою ставлення Австро-Угорщини до українства в роки війни. Однак із вини як центрального уряду, так і місцевих адміністрацій абсолютно обґрунтовані упереджувальні заходи перетворилися на безконтрольний терор проти всього українського населення. Він супроводжувався відвертими зловживаннями військових і жандармів, серед яких з особливою жорстокістю ставилися до українців угорці. На думку дослідників, кількість невинно страченого українського населення підрахувати неможливо. Від голоду, холоду та епідемій у концентраційних таборах поряд із москвофілами загинули тисячі невинних проавстрійськи налаштованих українців. Українська трагедія, організована австро-угорськими урядовцями, тривала до того часу, поки в центрі не усвідомили надмірність здійснюваних заходів. За рішенням імператора від 7 травня 1917 р. Талергоф та інші концентраційні табори закрилися, а всіх заарештованих звільнили.

3. Життя на фронті та в тилу в роки війни.

• Розповідь учителя

Із першого дня війна безупинно точилася на українських землях. Наступаючі й відступаючі армії потужними руйнівними хвилями проходили територією України, залишаючи після себе випалену землю. Трагедія українського народу була також у тому, що, не маючи власної державності, він був змушений воювати один проти одного в арміях ворогуючих держав, які ігнорували його національні інтереси. Із Наддніпрянської України в роки війни до російської армії було мобілізовано 3,5 млн осіб, а із Західної України — понад 250 тис. осіб. Унаслідок цього суспільство втратило свою найкращу працездатну молоду частину. У селянських господарствах України залишилося менш як 39 % працездатних чоловіків, на промислових підприємствах — близько 70 % робітників.

• Робота в документом

Зі скарги селян Одеського повіту вповноваженому із заготівлі хліба для армії в 1915 р.

Ми послали своїх синів захищати батьківщину від навали ворогів, а сім’ї залишилися без робочих рук; грошей для найму робітників немає, господарства близькі до зруйнування... ми позбавлені можливості розрахуватися з робітниками, бо неможливо продати хліб навіть перекупникам, які відмовляються приймати його за півдарма...

• Запитання до документа

1. Які факти наведено в документі?

2. Який висновок на підставі цих фактів можна зробити про вплив війни на сільське господарство Наддніпрянщини?

Промислові підприємства України були перепрофільовані на забезпечення армії військовою технікою та боєприпасами. Потребам фронту підпорядкували й залізничний транспорт. Різко зменшилося забезпечення товарами народного споживання через скорочення виробництва підприємствами легкої й харчової промисловості. Ці та інші причини призвели до зниження життєвого рівня більшості верств населення. Величезні збитки війна завдала населенню прикордонних територій України. Так, у деяких повітах Волині в 1915—1916 рр. господарське життя майже припинилося. Евакуація населення, постійні реквізиції зерна, фуражу й худоби стали надмірним тягарем для населення. Під час війни військова та цивільна влада часто використовували селян прифронтових районів для примусового риття окопів, будівництва оборонних укріплень, спорудження мостів і відновлення шляхів сполучення. Для виконання цих робіт людей залучали зі своїм інвентарем, возами й тягловою силою.

Великим лихом для населення України було біженство. 16 серпня 1914 р. австрійські газети повідомляли, що «Відень був переповнений біженцями з Галичини і Буковини», та стверджували, що їхня кількість досягає 70 тис. осіб. Наприкінці 1915 р. у столиці Австрії перебувало вже 137 тис. утікачів із Західної України. Розмах переселенських процесів примусив австрійських урядовців приступити до організації спеціальних таборів для українських біженців, потік яких, за словами сучасника, «зростав як повінь — постійно й нагально». В Австрії для них створили табори у Вольфсбергу, Гмінду та Гредігу. У них біженці жили в досить непоганих умовах — у бараках з опаленням, електричним освітленням, каналізацією, водогоном. Існували лікарні, централізовані кухні, їдальні, банно-пральні споруди, школи для дітей, церкви. Таким чином, система таборів для воєнних біженців стала добре організованим кроком австрійської влади, який попри певні незручності забезпечив гарантований державою захист для українців із прифронтових регіонів.

Проблема біженців та вигнанців стала також великим лихом для населення прифронтових територій України, що перебувало під російською владою. При цьому свідків подій вражала жорстокість у ставленні до біженців вищого російського командування. Так, після прориву в травні 1915 р. німецько-австрійськими військами фронту між Горлицею та Громником Ставка віддала російським військам наказ, що залишена територія «повинна бути перетворена в пустелю, тобто звільнена як від населення, так і від усього, що могло становити для ворога певну цінність». Після цього розпочалося масове виселення з цих земель. Чимало людей залишали свої оселі, схопивши лише торби із сухарями. Вони рухалися залізницями, возами або пішки. Нестача харчів, одягу, взуття й епідемії спричиняли значну смертність, особливо серед людей похилого віку та дітей. У Києві, Харкові та великих містах Наддніпрянщини діяли Комітети допомоги біженцям. Ніяких таборів для переселенців влада не створювала. Основні потоки біженців та вигнанців спрямовувалися до центральних губерній Росії. У січні 1916 р. там було зареєстровано 2,7 млн переселенців із прифронтових районів.

Затягування війни призвело до змін у ставленні до неї населення. Патріотичний порив та ентузіазм періоду її початку вичерпався. Для мільйонів людей вона стала нескінченним джерелом тривоги за долю рідних та близьких, які перебували в армії або прифронтових районах. Солдати також утомилися від війни та втрачали розуміння того, за що саме вони ризикують власним життям. Солдати армій противника почали усвідомлювати, що вони не вороги один одному, а заручники політики своїх урядів.

4. Посилення економічної, соціальної та політичної кризи в Російській і Австро-Угорській імперіях.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа і заповнюють таблицю «Посилення кризи в Росії й Австро-Угорщині в роки війни».

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початок 1917 р. в соціально-економічному житті країн — учасниць війни посилилися кризові явища. Періодичні мобілізації, зумовлені величезними людськими втратами, залишали господарство без робочих рук. За роки війни погіршилася робота залізниць. Першочерговим їх завданням стало забезпечення потреб фронту. Однак пропускна спроможність залізниць і кількість рухомого складу залишалися недостатніми. Станції були забиті ешелонами, усе більше відчувалася дезорганізація транспорту. На початку 1916 р. на залізницях Наддніпрянської України перебувало близько 150 тис. вагонів неперевезених вантажів. У зв’язку з ускладненнями роботи залізничного транспорту окремі економічні та промислові райони опинилися у фактичній ізоляції.

Для покриття воєнних витрат уряди країн друкували нові гроші, що спричиняло їх знецінення та зростання цін на товари першої необхідності. У Російській імперії в 1916 р. ціни зросли в чотири—вісім разів порівняно з 1914 р. При цьому заробітна платня більшості працюючого населення не змінилася або навіть зменшилася. Невдоволення викликала також нестача продуктів харчування й товарів. Особливо швидко насування продовольчої кризи стало відчуватися в Російській імперії, Німеччині й Австро-Угорщині. Російський уряд для її подолання вдався до встановлення твердих цін на продукти харчування та запровадження карткової системи. Однак це не виправило ситуацію, а призвело до зникнення товарів широкого вжитку з прилавків і поширення спекуляції. При цьому влада виявляла свою нездатність змінити ситуацію.

• Цікаво знати

У цей період виконуючий обов’язки харківського губернатора Кошуро-Масальський видав низку постанов із боротьби з дорожнечею, реалізація яких поліцією вилилася у своєрідні форми терору проти дрібних торговців. «Треба повісити одного, другого, третього, й тоді все буде гаразд», — заявляв він. Періодично з’являючись на харківських ринках, він довільно визначав ціни на продовольчі товари, після чого вони надовго зникали з продажу.

Безмірне збагачення одних та зубожіння інших спричиняли обурення широких верств населення. Досить поширеним у тогочасній Україні був вислів: «Кому війна, а кому мати рідна». Невдоволення населення безпорадністю влади в умовах наростання труднощів воєнного часу викликало нову хвилю соціальних протестів. У Наддніпрянщині зростає страйкова боротьба робітників за свої права. Якщо від серпня 1914 до вересня 1915 р. у страйках взяло участь близько 43 тис. робітників, то до вересня 1916 р. кількість страйкуючих збільшилася до 228 тис. осіб. Від серпня 1914 до початку 1917 р. в Україні відбулося також понад 160 селянських виступів.

Швидко поширювалися заворушення серед утомлених багаторічною війною солдатів. Нестача зброї та боєприпасів, погане харчування, воєнні поразки, бездарність генералітету наштовхували їх на думку про припинення війни й усунення від влади своїх правителів. Почастішали випадки невиконання цілими підрозділами наказів командування. Так, у січні 1917 р. на Південно-Західному фронті солдати 223-го полку відмовилися виступати на передову. Солдати дезертували з фронту, убивали ненависних офіцерів, здавалися в полон. Нерідко виснажені війною солдати ворогуючих армій кидали зброю та браталися один з одним.

Одночасно з економічною й соціальною кризою у воюючих державах загострювалася політична криза. В Австро-Угорщині дедалі більше політиків висловлюють невдоволення призупиненням на період війни діяльності австрійського рейхстагу та угорського сейму, а також тим, що імператор править державою за допомогою надзвичайних параграфів (указів) і надзвичайного стану. Проявом політичної кризи в Австро-Угорщині була вимушена згода офіційного Відня на невигідне для нього розв’язання польської проблеми. 23 жовтня 1916 р. австрійський імператор Франц Йосиф разом із німецьким кайзером Вільгельмом оголосили про відновлення на польських землях, відвойованих Німеччиною в Російської імперії, Польської держави під фактичним німецьким протекторатом. Відчуваючи своє безсилля перед Німеччиною, для того щоб захистити свої державні інтереси та запобігти майбутнім польсько-німецьким претензіям на Галичину, австрійці змогли лише включити до документа твердження про «неділиму цілісність» Галичини у складі Австро-Угорщини. 5 листопада імператор підтвердив «особливий» статус Галичини та її автономію без будь-якого поділу на польську та українську частини. Це викликало обурення та протести українських громадсько-політичних діячів краю.

У Російській імперії також спостерігалися ознаки політичної кризи. Цар Микола II відправляв у відставку одних чиновників і призначав інших, які теж швидко втрачали посади. За два роки війни в країні змінилися чотири голови Ради міністрів, шість міністрів внутрішніх справ і чотири військові міністри. В умовах поглиблення економічної, соціальної та політичної кризи в Росії та Австро-Угорщині активізували свою діяльність опозиційні сили. Українські політики також усвідомлювали, що майбутнє українців в умовах можливого революційного вибуху залежатиме передусім від них самих.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями

1. Якими були втрати австро-угорської та російської армій на вересень 1916 р.?

2. Чиєю перемогою завершився бій УСС із російською армією в районі гори Лисоні в 1916 р.?

3. Яку назву мав друкований орган полку УСС?

4. Що таке інтернування?

5. Якою була кількість мобілізованих із Наддніпрянщини до російської армії в роки війни?

6. Назвіть табори для українських біженців, створені австрійською владою.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• На початок 1917 р. стало зрозумілим, що три роки кровопролитної війни не принесли перемоги жодній із воюючих сторін. Війна затягувалася, а соціально-економічне становище держав, які брали в ній участь, погіршувалося.

• У 1916 р. тривав бойовий шлях Українських січових стрільців. За всіма показниками бойового вишколу, військової дисципліни та підготовки він став зародком української національної армії.

• Політика російської влади на відвойованих в Австро-Угорщини українських землях у цей період набула більш нейтрального характеру. В урядовій політиці Австро-Угорщини стосовно українства поряд із позитивними явищами (турбота про біженців, переселенців тощо) спостерігалося також багато порушень прав людини, які заслуговували всебічного засудження.

• Тягар війни, розв’язаної правителями держав для задоволення власних амбіцій, ліг на плечі більшості населення, що призвело до зростання невдоволення на фронті та в тилу. Загальне напруження в суспільстві поступово переростало в кризу, яка робила неминучим соціальний вибух.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України