Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Суспільно-гуманітарний профіль

УРОКИ № 15 (22—23)

Тема. Культура України. Розвиток образотворчого мистецтва, архітектури, театру і музики. Побут і звичаї українців.

Мета: охарактеризувати розвиток образотворчого мистецтва й архітектури України на початку ХХ ст.; пояснити, якими були особливості розвитку тогочасного театрального і музичного мистецтва України; визначити основні здобутки образотворчого мистецтва, архітектури, театру і музики України початку ХХ ст.; пояснити, які зміни відбулися в побуті та звичаях тогочасних українців; пояснити поняття «супрематизм»; розвивати вміння учнів визначати досягнення і здобутки у різних галузях культури; формувати естетичні уявлення учнів і почуття поваги до досягнень культури України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Культура України на початку ХХ ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни і поняття: супрематизм.

Основні дати: 1905 р. — Перша Всеукраїнська художня виставка у Львові; 1907 р. — у Києві засновано перший український стаціонарний театр.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

І варіант

Заслуховування й обговорення підготовлених учнями за додатковим матеріалом повідомлень про розвиток освіти, науки, техніки і літератури в Україні на початку ХХ ст.

II варіант

• Запитання і завдання

1. Якими були характерні риси розвитку тогочасної культури України?

2. Порівняйте розвиток освіти в Наддніпрянській та Західній Україні на початку XX ст.

3. Якими були основні досягнення тогочасної науки і техніки України?

4. Охарактеризуйте розвиток української літератури на початку XX ст.

5. В. Вернадський у статті «Українське питання і російська громадськість» писав: «У цілому українці вважають, що свобода української культури обумовлюється саме інтересами російської справи і що зберегти українців як росіян Росія зможе, лише прийнявши їх з усім національно-культурним обличчям». Поясніть, як ви розумієте думку автора. Чи поділяєте ви її? Чому?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Запитання і завдання

1. Якими були особливості розвитку образотворчого мистецтва, архітектури, театру і музики України в другій половині ХІХ ст.?

2. Назвіть здобутки тогочасного українського образотворчого мистецтва, архітектури, театру і музики, які ви вважаєте найважливішими. Обґрунтуйте свій вибір.

3. Якими були характерні риси побуту і звичаїв українців у ХІХ ст.?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Випереджальне завдання

Упродовж розгляду нового матеріалу завершіть складання таблиці «Розвиток культури України на початку XX ст.», розпочатої на минулому уроці.

1. Образотворче мистецтво й архітектура.

• Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа, визначаючи основні здобутки у розвитку образотворчого мистецтва й архітектури України цього періоду. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

• Додаткова інформація

На початку XX ст. в українському образотворчому мистецтві набувають поширення нові модерністські тенденції. Їх прихильниками були М. Жук, О. Новаківський, О. Екстер, В. і Ф. Кричевські, А. Петрицький, О. Богомазов, брати Д. і В. Бурдюки, М. і Т. Бойчуки та ін. Новий модерністський напрямок у мистецтві — супрематизм — започаткував К. Малевич. Його картина «Чорний квадрат на білому тлі» викликала жваву дискусію.

• Робота з термінами і поняттями

Супрематизм — модерністський напрямок у мистецтві, започаткований К. Малевичем, який вважав його вищим досягненням мистецтва (назва походить від латинського «вищий, останній». Супрематизму притаманні геометричні абстракції з найпростіших фігур (квадрат, прямокутник, коло, трикутник). Комбінації цих фігур повинні відображати «вищі» основи реальності, осягнуті інтуїцією художника.

Реалістичного стилю в мистецтві дотримувалися українські художники П. Левченко, О. Мурашко, М. Яровий, К. Костанді. Загальне визнання в тогочасній Україні здобув І. Труш, який створив портрети багатьох видатних діячів української культури: І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Лисенка та ін. З його ініціативи в 1905 р. у Львові відбулася перша Всеукраїнська художня виставка, де демонструвалися твори художників із Наддніпрянської та Західної України. Виставка стала свідченням культурної єдності українського народу, штучно розділеного на дві частини. Значним внеском у розвиток українського живопису стали монументальні картини «Вибори полковника Пушкаря і передача йому клейнодів», «Чумацький Ромоданівський шлях» та «Бій козака Голоти з татарином», написані С. Васильківським, М. Самокишем, М. Беркосом та М. Уваровим. Ці картини прикрасили будинок Полтавського губернського земства (нині обласний краєзнавчий музей), споруджений у 1903—1908 рр. за проектом архітекторів В. Кричевського та К. Жукова.

Українська скульптура цього періоду теж не уникла модерністських починань. Відомими тогочасними українськими скульпторами-модерністами були М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Войтович та ін. їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Скульптор А. Архипенко значно збагатив мову пластики, змусивши навіть порожній простір стати органічним і дуже виразним елементом своїх композицій. Він створив скульптури «Жінка, яка ступає», «Жінка, яка зачісується» та ін.

В архітектурі поширення модерністських тенденцій знайшло вияв у геометрично чітких лініях споруд і динамічності їхніх форм. У цьому стилі були побудовані залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок у Києві (Бессарабський). З’явилося також чимало будівель з елементами класичного, модерного та інших стилів у різних містах України: у Києві — Педагогічний музей на Володимирській вулиці (арх. П. Альошин), Державний банк (арх. О. Кобелєв), у Харкові — будинок медичного товариства (арх. О. Бекетов), у Севастополі — будинок панорами «Оборона Севастополя» (арх. В. Фельдман), у Львові — будинок страхової компанії «Дністер» (арх. І. Левицький).

2. Театр і музика.

• Розповідь учителя

Вагомих успіхів досягло українське театральне мистецтво. Провідне місце в театральному житті України, як і раніше, посідали трупи, очолювані П. Саксаганським, І. Карпенком-Карим та М. Садовським. Найвищого піднесення трупа П. Саксаганського — І. Карпенка-Карого досягла в 1900—1903 рр., коли до неї входили такі майстри сцени, як М. Кропивницький, М. Садовський, М. Заньковецька та ін. Репертуар трупи налічував 60 п’єс.

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший український стаціонарний театр. Його вистави відбувалися в Троїцькому народному будинку. Важливою подією театрального життя стало святкування у 1908 р. 25-річчя творчої діяльності української актриси М. Заньковецької. Воно стало відображенням здобутків тогочасної української культури.

• Робота з документом

Привітання українських робітників з нагоди 25-річчя театральної діяльності Марії Заньковецької

Дорога наша Маріє Костянтинівно!

Позбавлені можливості вести людське життя, зайняті з ранку до ночі важкою працею, ми, українські робітники, лише у рідкі хвилини мали можливість милуватися Вашим величезним дивовижним талантом... Коли ми бачили Вас у «Наймичці» та «Безталанній», ми були переконані, що створити ці образи могла людина, яка усією душею співчуває пригнобленим, яка була з ними у їх прагненнях до кращої долі. І в цей урочистий день Вашого 25-річного ювілею ми, українські робітники, висловлюємо Вам щиру вдячність за ті чудові миттєвості, які ми пережили завдяки Вам під час Вашої гри. Ми віримо, що надійде день, коли зможемо вітати Вас не лише ми, окрема група українських робітників, але й увесь пролетаріат від краю до краю нашої України.

• Запитання до документа

1) У чому вбачають автори привітання внесок у розвиток театру актриси М. Заньковецької?

2) Який висновок можна зробити на підставі документа про популярність театру в тогочасному українському суспільстві?

На початку XX ст. в Україні діяли також інші театральні трупи: Д. Гайдамаки (1889—1917 рр.), О. Суслова (1898—1909 рр.), О. Суходольського (1898—1909 рр.), Л. Сабініна (1907—1920 рр.). На західноукраїнських землях єдиний український професійний театр «Руська бесіда» діяв у Львові. У 1905—1906 рр. цим театром керував М. Садовський, а на сцені виступала М. Заньковецька. Серед російських театральних колективів користувався популярністю театр М. Соловцова в Києві.

Основою репертуару українського театру залишалися класичні п’єси М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого. Однак поступово в ньому збільшується кількість творів інших українських авторів — Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських і західноєвропейських класиків — М. Горького, О. Островського, А. Чехова, Г. Ібсена, Г. Гауптмана, У. Шекспіра та ін.

Тривав поступальний розвиток українського музичного мистецтва. У 1904 р. композитор М. Лисенко на кошти, зібрані українською громадськістю на вшанування його ювілею, заснував музично-драматичну школу, яка виховала чимало відомих українських музикантів, диригентів, співаків, режисерів, акторів. У 1911 р. в театрі Садовського було поставлено оперу М. Лисенка «Енеїда». Однак здійснити постановку опери «Тарас Бульба» композитор не зміг через заборону влади. Широку популярність серед української громадськості мав гімн «Вічний революціонер», створений композитором на слова І. Франка.

Композитор М. Леонтович створив оригінальні композиції на основі народних пісень «Щедрик», «Мак», «Дударик». Героїчну оперу «Кармалюк» написав К. Стеценко. Монументальну симфонію-кантату «Кавказ» за поемою Т. Шевченка створив західноукраїнський композитор С. Людкевич. Він також організував видання першого в Україні мистецтвознавчого журналу «Артистичний вісник».

Всесвітнє визнання здобув талант вихованки Львівської консерваторії співачки С. Крушельницької. Вона виступала з концертами в багатьох країнах Європи, Америки та Африки. Крушельницька співала на сценах Петербурга, Одеси, однак через заборону царської влади жодного разу не виступала в Києві.

Видатним композитором та музичним діячем був А. Вахнянин, який організував у Львові Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка і став першим його директором. На основі українського фольклору він написав оперу «Купало», створив чимало сольних і хорових вокальних творів.

3. Побут і звичаї українців.

• Розповідь учителя

На початку XX ст. під впливом зрушень у соціально-економічному розвитку України відбуваються зміни у повсякденному житті її населення. У селах дедалі більше поширюються трикамерні (хата—сіні— комора) житла. У сінях відокремлюють місце для кухні. Внутрішнє планування хати селянина майже не змінюється й залишається таким, як і раніше. Заможні селяни й міщани споруджують цегляні будинки, укриті залізом або черепицею, біднота — традиційні хати-мазанки. Сільська біднота застосовувала давні дерев’яні знаряддя праці. У господарствах заможних селян і поміщиків дедалі більше використовувалася сільськогосподарська техніка заводського виробництва. В одязі селян України традиційний народний одяг й домоткане полотно витіснялися дешевою фабрично-заводською продукцією.

У поселеннях для робітників заводів і фабрик зводилися казарми. У них для сімейних робітників відгороджувалися кутки, а інші спали на триярусних нарах. Робітники, які не хотіли жити в казармах і мали можливості збудувати власне житло, оселялися в землянках і хатах-мазанках, заводили невелике присадибне господарство — садочок, город тощо. Так поряд із підприємствами виникали робітничі поселення, з яких із часом утворилися міста.

Найбільше змін відбувалося в середніх та великих містах. На їхніх вулицях з’являлося дедалі більше багатоповерхових будинків, споруд громадського і культурного призначення — народних будинків, бібліотек-читалень, музеїв, театрів тощо. Від кінця XIX ст. набуло поширення освітлення міських вулиць електрикою, тротуари вкривали асфальтом. Для міських перевезень використовувалися електричні трамваї. На початку XX ст. трамвайний рух існував у Києві, Катеринославі, Житомирі, Єлизаветграді, Севастополі. Електрика використовувалася також для освітлення приміщень. Швидко поширювався телефонний зв’язок. Ознакою заможності людини стало використання нових культурно-побутових товарів промислового виробництва — швейної машинки, грамофона, гумового взуття тощо.

У шлюбно-сімейних стосунках великих змін не відбулося. Хлопці могли одружуватися з 18 років, дівчата — виходити заміж із 16 років. Досить часто про шлюб домовлялися батьки, не питаючи згоди в дітей. Шлюб супроводжувався церковним вінчанням і весіллям за народним звичаєм. Переважаючою формою сім’ї була мала, у якій батьки виховували своїх дітей. Старі батьки, за народною традицією, жили разом із молодшим сином або донькою. Батьківське майно успадковували в першу чергу сини.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

I варіант

Обговорення результатів роботи учнів із таблицею «Культура України на початку XX ст.».

II варіант

• Бесіда за запитаннями

1. Назвіть ім’я художника, який започаткував напрямок супрематизму в образотворчому мистецтві.

2. Назвіть будівлі, споруджені в Україні в модерністському стилі.

3. Хто і коли заснував перший український стаціонарний театр у Києві?

4. Хто був організатором видання першого в Україні мистецтвознавчого журналу «Артистичний вісник»?

5. У яких містах України на початку XX ст. існував трамвайний рух?

6. З якого віку в Україні одружувалися хлопці й виходили заміж дівчата?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У тогочасному образотворчому мистецтві й архітектурі України поряд із реалістичним стилем набули поширення модерністські тенденції.

• Тривав поступальний розвиток українського театрального і музичного мистецтва.

• Побут і звичаї українців зазнавали змін під впливом розгортання індустріалізації. Однак чимало звичаїв, зокрема в шлюбно-сімейних стосунках, зберігалися від попередніх часів.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) За додатковим матеріалом підготувати повідомлення про одного з видатних діячів культури України цього періоду.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.