Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень
УРОКИ №64—65
Тема. Політика радянського уряду в Україні в 1919 р. Воєнний комунізм. Зростання антибільшовицького опору в Україні. Селянські повстання.
Мета: схарактеризувати становище України в першій половині 1919 р.; розповісти про перебіг подій у цей період; пояснити зміст основних термінів і понять; формувати в учнів уміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал; виховувати в них почуття патріотизму і взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта «Друга війна радянської Росії проти УНР. Установлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 — червень 1919 р.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.
Основні терміни та поняття: агресія Антанти, отаманщина, УСРР, воєнний комунізм, продзагони, продовольча диктатура, продрозкладка.
Основні дати: кінець листопада 1918 р. — початок агресії країн Антанти на Півдні України; 3 січня 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Харкова, проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР); 16 січня 1919 р. — Директорія УНР офіційно оголосила війну радянській Росії; 5 лютого 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Києва; березень 1919 р. — прийняття Конституції УСРР; березня 1919 р. — останнє засідання Директорії УНР у повному складі; квітень 1919 р. — підрозділи Червоної армії під командуванням М. Григор'єва завдали поразки військам Антанти.
Хід уроку
I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.
II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
• Письмові завдання
1. Чому прагнення українців на західноукраїнських землях створити власну державу зустріло такий опір із боку Польщі, Румунії та Чехословаччини?
2. Як вплинули революційні події в Росії та Угорщині на долю західноукраїнських земель?
III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК
• Запитання та завдання
1. Коли було відновлено УНР? У результаті яких подій це відбулося?
2. Поясніть, чому Директорія УНР зазнала поразки.
IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Агресія Антанти на Півдні України (листопад 1918 — квітень 1919 р.).
• Розповідь учителя
16 листопада 1918 р. транспорти з військами Антанти пройшли чорноморські протоки Дарданелли і Босфор і направилися в усі порти від Одеси до Новоросійська. На початок 1919 р. тут висадилися дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські та польські частини загальною кількістю до 60 тис. осіб. Своє пряме завдання — узяти під контроль території, які залишали армії німецького блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Ці війська зайняли лише прибережну смугу по лінії Тирасполь—Бірзула—Вознесенськ—Миколаїв—Херсон, відмовившись від просування углиб території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців, які виступали за відновлення «єдиної й неподільної Росії».
Повстання моряків на французькому флоті, які були розагітовані більшовиками, поразка під Вознесенськом від військ Червоної армії, якими командував М. Григор’єв, змусили країни Антанти евакуювати свої війська з Півдня України (квітень 1919 р.). Проте надалі тривала морська блокада Чорноморського узбережжя флотом країн Антанти. Здійснювалося перевезення білогвардійських військ.
2. Отаманщина. Реорганізація Директорії УНР. С. Петлюра.
Під натиском більшовиків війська Директорії відступали на захід. Директорія й уряд із Вінниці переїхали до Проскурова (Хмельницький), де в середині березня 1919 р. відбулося останнє засідання Директорії в повному складі. На початку квітня в Рівному була проведена реорганізація Директорії. Тепер вона складалася із С. Петлюри, А. Макаренка, представника ЗУНР і двох представників соціалістичних партій. Було впорядковано функції Директорії та її взаємини з урядом: вона мала лише затверджувати закони, проекти яких готували міністерства, і давати розпорядження лише міністерствам. Новий уряд очолив Б. Мартос. Він звернувся до народу з декларацією, у якій закликав боротися з більшовиками, спираючись не на іноземну допомогу, а на українських повстанців.
Щоб організувати опір більшовикам, головний отаман С. Петлюра почав призначати або визнавати отаманами будь-кого, хто міг командувати, мав зброю, виявляв лояльність до Директорії та заявив про своє прагнення боротися з більшовиками. Кожний такий отаман отримував грамоту від С. Петлюри й кілька мільйонів українських карбованців. Жодного контролю над отаманами не було. Ця ситуація спричинила появу такого явища, як отаманщина.
• Робота з термінами та поняттями
Отаманщина (як синонім використовується термін махновщина) — 1) засилля різноманітних збройних формувань, як правило, із селян, в умовах відсутності (вакууму) реальної державної влади; 2) період визвольних змагань в історії України кінця 1918 — першої половини 1919 р.
Діяльність отаманів припадає на період 1918—1923 рр. Окремі загони діяли аж до 1925 р. Отаманщина була одним із проявів селянської війни за землю, проти політики режимів, що встановлювалися в Україні. Загалом в Україні діяло кілька сотень отаманів. їх можна назвати польовими командирами, які номінально підпорядковуються якомусь політичному керівництву, але на практиці здійснюють власну політику, що зазвичай не збігається з політичною лінією керівництва. Отамани доволі часто змінювали свою політичну орієнтацію, виходячи лише з власних інтересів.
Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку як деструктивній силі, що паралізовувала українську визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт боротьби, підточувала провідні сили народу й послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фронтом, яким були передусім російські Біла й Червона армії. Глибока роз’єднаність та антагонізм, що панували між окремими загонами, та ворожнеча між отаманами завдавали великої шкоди. Отамани часто виявляли багато геройства і самопосвяти в боротьбі з ворогами, але, виступаючи відокремлено, розпорошували національну енергію, занархізовували життя, деморалізовували національні сили. Сваволя й отаманія у війську часто зводили нанівець плани командування.
Отаманщина в Україні стала проблемою не тільки для Директорії, а і для більшовиків та Білої армії генерала А. Денікіна. Фактично питання стояло таким чином: хто зуміє приборкати стихію селянського повстання, тому й дістанеться Україна.
Революційна стихія, безвладдя, що панували на більшій частині території України, зумовили й таке явище, як єврейські погроми. Загалом у 1917 — на початку 1921 р. зафіксовано 1236 погромів у 524 населених пунктах, у яких за різними оцінками загинуло 30—60 тис. євреїв.
3. Бойові дії на Правобережжі, Волині та Поділлі.
У лютому 1919 р. після захоплення Києва більшовики повели подвійний наступ: на півночі, намагаючись відділити армію УНР від (УГА), і на півдні, із метою ізолювати українські військові частини від десанту Антанти. На південній ділянці армія УHP зазнала поразки, оскільки отаман М. Григор’єв, незадоволений поступливістю Директорії Антанті, перейшов на бік більшовиків. Тим часом третя більшовицька група повела наступ із Києва з метою не допустити з’єднання між північними й південними частинами армії УНР. Але цей план не вдався. Реорганізовані частини корпусу січових стрільців і сили Північної групи армії УНР несподівано в березні 1919 р. перейшли в контрнаступ, завдаючи відчутних ударів більшовикам у районі Бердичів—Козятин—Житомир і підступили аж до Києва. Цей стратегічний маневр армії УНР, а також антибільшовицьке повстання отамана М. Григор’єва унеможливлювали спробу більшовиків прорватися через Румунію в Угорщину на допомогу Угорській Червоній армії і тим самим розпалити пожежу світової революції.
Більшовики відповіли на цей наступ армії УНР ударом на Поділлі, у результаті якого Південна група армії УНР була ізольована від решти армії УНР і від військ Антанти. Через виступ отамана О. Волоха ця група мусила 16 квітня 1919 р. перейти річку Дністер, де румуни її роззброїли, і тільки пізніше через Галичину дістатися на Волинь, де приєдналася до армії УНР. Після цієї поразки Директорія УНР контролювала лише невелику територію на Волині.
У цей час за наказом головного отамана С. Петлюри було здійснено низку заходів, покликаних викорінити в армії УНР отаманщину та підвищити її боєздатність. Створювалася Державна інспектура, що мала боротися з проявами отаманщини в армії, стежити за дисципліною та неблагонадійними командирами. Головним державним інспектором було призначено полковника В. Кедровського. Ці заходи зумовили гострі конфлікти між інспекторами та польовими командирами.
Тим часом командувач Північної групи армії УНР генерал-хорунжий В. Оскілко зі своїми прихильниками 29 квітня 1919 р. здійснив спробу державного перевороту. Він виступив проти «соціалістичного» уряду Б. Мартоса та вважав, що всі поразки армії УНР зумовлені тим, що у вищі ешелони влади проникли агенти більшовиків, а С. Петлюра є безвольною й непослідовною людиною. Заколотники вимагали скликати Установчі збори, укласти мир із Польщею, заарештували міністрів уряду. Але заколот вдалося швидко придушити за допомогою січових стрільців. Ці події ослабили фронт проти більшовиків, чим вони негайно скористалися, розпочавши наступ. Одночасно поляки захопили Луцьк, де були великі запаси зброї й амуніції армії УНР. У результаті Північна група армії УНР фактично припинила існування, Директорія й уряд переїхали до Тернополя, а залишки армії передислокувалися в район міст Дубно—Броди.
За таких обставин армія УНР, уклавши наприкінці травня перемир’я з поляками, реорганізувалася й на початку червня вдалим наступом витіснила більшовиків із південно-західного Поділля, звільнивши Кам’янець-Подільський, який став тимчасовою столицею УНР. Наприкінці червня — на початку липня більшовики перейшли в наступ і підійшли до Кам’янця. Однак у середині липня, зміцнившись повстанським загоном Ю. Тютюнника (рештки загону М. Григор’єва), що пробився крізь зону, контрольовану більшовиками, армія УНР відтіснила більшовиків від міста.
• Творче завдання
Спробуйте пояснити популярний у 1919 р. вислів: «У вагоні Директорія, під вагоном територія».
4. Утворення Української Соціалістичної Радянської Республіки.
Формування вдруге державних інститутів більшовицької влади розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який пізніше було перейменовано на Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його більшовик X. Раковський, присланий із Москви. Більшість членів уряду становили росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників була незначна кількість.
Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. назва, якою радянська влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, була скасована. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 р. — УРСР). Вищим органом державної влади визнавався Всеукраїнський з’їзд Рад, у період між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим Радам, але до їх виборів вона перебувала в руках революційних комітетів (ревкомів) і комітетів бідноти (комбідів). 10 березня 1919 р. III з’їзд Рад ухвалив Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.
Ця Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, скасовувала приватну власність і позбавляла «експлуататорські класи» виборчих прав. Пролетарський характер держави закріплювала непропорційна система виборів депутатів.
У процесі становлення радянської влади здійснювалися спроби від’єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена Кримська Радянська Соціалістична Республіка.
Найважливіші риси процесу радянізації України в 1919 р.:
• відбувався «згори донизу» — спочатку створювалися вищі органи влади, а потім формувалися місцеві;
• здійснювався за зразком РСФРР та під її керівництвом;
• мав антинаціональний характер;
• відзначався суворим централізмом;
• значна частина вищих чиновників мала неукраїнське походження. Сутність політичного курсу більшовиків полягала в прискореному насильницькому руйнуванні існуючої в Україні соціально-економічної системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Тобто передбачалося негайне впровадження елементів комуністичного суспільства в реальне життя. Така політика згодом дістала назву воєнного комунізму.
Найважливіші заходи політики воєнного комунізму:
• націоналізація великих і середніх підприємств, уведення державного контролю над виробництвом. Приватні підприємства, що залишалися, мали дотримуватися встановлених державою цін і розцінок;
• мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація, запровадження законів воєнного часу на виробництві);
• скасування товарно-грошових відносин, натуралізація оплати праці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл). Проте повністю це здійснити не вдалося, гроші (радянські знаки) залишилися в обігу, але сфера їх уживання була звужена;
• установлення державної монополії на торгівлю — цукром, вугіллям, залізною і марганцевою рудою, продукцією металургії, металообробки, шкіряної промисловості;
• заборона приватної торгівлі, яка оголошувалася спекуляцією;
• запровадження системи насильного вилучення всіх надлишків (того, що не йшло на проживання й засів) хлібних запасів на селі — продрозкладки. Достатніх ресурсів для налагодження із селом прямого продуктообміну не було. Фактично відбувалася реквізиція врожаю в селян спеціальними продовольчими загонами (продзагонами); до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів кількістю 1,5 тис. бійців. У 1919 р. на українське село наклали продрозкладку в 140 млн пудів, але до наступу денікінських військ удалося зібрати не більше ніж 7 млн пудів;
• знищення ринкових відносин потребувало цілковитої ліквідації приватної власності на засоби виробництва. Ішлося не лише про експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних власників.
В Україні, де ще на початок 1919 р. зберігалися поміщицькі господарства, була здійснена спроба прямого переходу до комуністичного будівництва на селі. Почалася колективізація селянських господарств. Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель передавалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів, або тим, хто бажав утворити комуну (на літо 1919 р. було створено близько 500 колективних господарств — переважно комун).
Запровадження в Україні воєнного комунізму супроводжувалося різким обмеженням її суверенітету. КП(б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і контролювалися Москвою. РНК України, Українська рада народного господарства (УРНГ) діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР.
У травні—червні 1919 р. створено військово-політичний союз радянських республік: об’єднанню під керівництвом вищих державних органів Російської Федерації підлягали військова організація і військове командування народного господарства, залізниці, фінанси. 4 червня було ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, які входили до його складу, утворили три дивізії, що стали частиною Червоної армії. 14 червня 1919 р. ВУЦВК схвалив декрет РСФРР про створення військово-політичного союзу України і Росії, який юридично закріпив залежність УСРР від радянської Росії у військово-політичній сфері.
Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче враження на населення республіки, викликала невдоволення в середовищі селянства, інтелігенції та робітників і, зрештою, призвела до повстання.
• Завдання
Складіть і заповніть таблицю «Політика “воєнного комунізму”, зазначивши сферу впровадження та заходи, які були в ній здійснені.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
• Фронтальне опитування
1. Що таке отаманщина?
2. Як розвивалися бойові дії в Україні в першій половині 1919 р.?
3. Які зміни в Директорії УНР відбулися в умовах збройної боротьби?
4. Коли було проголошено створення УСРР? Як відбувалося будівництво радянської влади в УСРР?
5. Чому В. Ленін назвав політику, яку здійснювали більшовики в 1918—1921 рр., воєнним комунізмом?
6. Яка заходи політики воєнного комунізму реалізовувалися в Україні в першій половині 1919 р. у галузі сільського господарства?
7. Коли було створено військово-політичний союз радянських республік?
8. Які взаємовідносини склалися між УНР і країнами Антанти? Поясніть, чому саме такі.
VI. ПІДСУМКИ УРОКУ
• Не зумівши впоратися зі складною ситуацією, яка вразила Україну, не знайшовши вдалого рішення, Директорія зазнала поразки, що призвело до встановлення вдруге радянської влади в Україні у формі УСРР. Але український народ продовжив національно-визвольну боротьбу. На чолі цієї боротьби став С. Петлюра.
• Повторна спроба радянізації України, запровадження політики воєнного комунізму наразилися на опір населення.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
