Розробки уроків. Історія України. 10 клас. Профільний рівень

УРОКИ №53—56

Тема. Директорія УНР.

Мета: визначити причини падіння влади гетьмана П. Скоропадського та приходу Директорії; схарактеризувати політику Директорії УНР; розповісти про Другу війну радянської Росії проти УНР; формувати в учнів навички аналітичного мислення; пояснити зміст основних термінів і понять; виховувати в них інтерес до історичного минулого своєї держави.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінні карти «Українська Держава. Утворення Директорії та відновлення УНР (травень—листопад 1918 р.)» і «Друга війна радянської Росії проти УНР. Установлення в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 — червень 1919 р.)», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: Директорія, Трудовий конгрес, УСРР, Друга війна радянської Росії проти УНР, продрозкладка, військово-політичний союз радянських республік.

Основні дати: серпень 1918 р. — утворення Українського національного союзу (УНС); 13 листопада 1918 р. — анулювання радянською Росією Брест-Литовського мирного договору; 13—14 листопада 1918 р. — утворення Директорії; 28 листопада 1919 р. — створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України; кінець листопада 1918 — квітень 1919 р. — інтервенція військ Антанти на Півдні України; 14 грудня 1918 р. — зречення П. Скоропадським влади, перехід влади до Директорії; 3 січня 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Харкова. Проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР); 16 січня 1919 р. — Директорія УНР офіційно оголосила війну радянській Росії; 22 січня 1919 р. — Акт злуки УНР і ЗУНР; 23—28 січня 1919 р. — Трудовий конгрес; 5 лютого 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Києва; березень 1919 р. — прийняття Конституції УСРР.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

• Запитання та завдання

1. Якими були причини швидкого усунення УЦР від влади й установлення влади гетьмана П. Скоропадського?

2. Чому на чолі Української Держави став саме П. Скоропадський?

3. Схарактеризуйте внутрішню й зовнішню політику гетьмана П. Скоропадського.

4. Які причини зумовили видання гетьманом федеративної грамоти?

• Письмове завдання

Як характеризують політику П. Скоропадського його заяви: «...моя Батьківщина не повинна стати ґрунтом для соціалістичних експериментів»; «Будуча політика України йтиме у дусі самостійності і відсутності великоросійських або польських тенденцій»? Як реалізовувався проголошений курс?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

• Запитання та завдання

1. Коли відбувалася Перша війна радянської Росії проти УНР? Визначте її результати.

2. Що в діяльності гетьмана П. Скоропадського викликало невдоволення населення?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Падіння гетьманського режиму. Прихід Директорії до влади.

І варіант

• Розповідь учителя

В умовах кризи гетьманського режиму П. Скоропадського, що особливо загострилася восени 1918 р., в Україні активізувалися сили, які виступали за відновлення УНР. У серпні 1918 р. в Києві було створено Український національний союз (УНС) на чолі з В. Винниченком. Поміркована частина членів УНС схилялася до легальної діяльності, порозуміння з гетьманською владою, опозиційна — наполягала на повстанні. На середину жовтня 1918 р. переважив вплив опозиційних гетьманові сил.

Створення 24 жовтня 1918 р. коаліційного уряду, до якого увійшло п’ять представників УНС, не сприяло руху Української Держави шляхом консолідації суспільства. Більше того, невдовзі П. Скоропадський зробив остаточний вибір між двома протилежними політичними таборами на користь консервативних проросійських сил. 14 листопада 1918 р. гетьман опублікував грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією. Було призначено новий уряд проросійської орієнтації без представників УНС, почалося формування офіцерських загонів. Отже, із незалежною Україною було покінчено.

Реакцією УНС на новий державний курс було оголошення повстання проти влади гетьмана. Для керівництва повстанням із метою відновлення УНР на засіданні УНС було створено тимчасовий орган — Директорію.

• Робота з термінами та поняттями

Директорія — 1) тимчасовий революційний орган, створений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 р., для керівництва антигетьманським повстанням; 2) верховний державний орган УНР. Сформована у складі п’яти осіб: В. Винниченко, С. Петлюра, А. Макаренко, Ф. Швець, П. Андрієвський. Фактично припинила існування в листопаді 1919 р.

До складу Директорії увійшли представники різних політичних напрямків. Від українських соціал-демократів були В. Винниченко (голова Директорії), С. Петлюра, А. Макаренко; від українських есерів — Ф. Швець; від соціалістів-самостійників — П. Андрієвський. У своєму зверненні до українського народу Директорія закликала до повстання проти гетьмана. Крім того, вона заручилася нейтралітетом із Великою солдатською радою німецьких військ.

Центром антигетьманського повстання стала Біла Церква, а головною ударною силою — січові стрільці. Вирішальною подією в боротьбі Директорії з П. Скоропадським став бій 18 листопада 1918 р. біля станції Мотовилівка, де війська гетьмана зазнали поразки.

Після цієї перемоги антигетьманські сили, що налічували понад 100 тис. осіб, оточили Київ.

13 грудня 1918 р. П. Скоропадський зрікся влади і виїхав до Німеччини. УНР було офіційно відновлено. 14 грудня військові частини Директорії вступили до Києва.

Директорія з блискавичною швидкістю встановила свою владу на всій території України. Але, захопивши владу, вона виявилася безпорадною в розв’язанні ключових завдань, що стояли перед Україною.

II варіант

• Робота з підручником

Учні опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи події, які супроводжували падіння гетьманського режиму та прихід Директорії до влади, і складають хронологічну таблицю. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів.

2. Трудовий конгрес.

Захопивши владу, Директорія поспішила надати їй легітимного характеру. Із цією метою було скликано Трудовий конгрес, щось на кшталт Установчих зборів чи парламенту, але з обмеженнями для певних категорій виборців під час виборів до нього. Виборчі права надавалися «трудовим верствам» населення. У результаті права голосу було позбавлено промисловців, поміщиків, комерсантів, частину інтелігенції (міську), духовенство та інші «нетрудові» прошарки суспільства.

У роботі Трудового конгресу брало участь 400 делегатів (із яких 36 із Західноукраїнської області). Конгрес засідав 23—28 січня 1918 р. і прийняв такі рішення:

• вища влада передається Директорії;

• виконавчі функції має здійснювати Рада Народних Міністрів, яка підзвітна Трудовому конгресу, а в перервах між його засіданнями — Директорії;

• влада на місцях переходила під контроль губернських і повітових трудових рад, що обиралися пропорційно від селянства і робітництва;

• підготовка до роботи наступної сесії Трудового конгресу покладалася на комісії: з оборони республіки, земельну, освітню, бюджетну, закордонних справ, харчових справ.

Уряд і комісії мали виробити інструкцію про вибори до трудових рад і закон про вибори Всенародного парламенту Незалежної соборної Української Республіки.

Конгрес доручив Директорії та Раді Народних Міністрів працювати в напрямі розв’язання таких завдань: 1) здійснення земельної реформи шляхом передачі землі трудящим селянам без викупу; 2) ліквідації безробіття серед пролетарських верств шляхом відновлення роботи промислових підприємств; 3) оборони незалежності республіки.

Під час роботи Конгресу між його учасниками існували серйозні розбіжності, які зрештою і призвели до фактичного провалу роботи органу.

Так, керівники січових стрільців запропонували замість Директорії організувати військовий тріумвірат (С. Петлюра, С. Коновалець, А. Мельник) і встановити військову диктатуру.

Один із лідерів українських соціал-демократів М. Порш висловився проти диктатури як пролетарської, так і військової, та відстоював парламентський шлях розвитку.

Представник есерів М. Шаповал вважав, що в Україні необхідно встановити радянську владу.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

Структура влади Директорії УНР

Крім розв’язання питання легітимності влади, Директорія скасовувала всі закони й постанови гетьманського уряду у сфері робітничої політики; відновлювала 8-годинний робочий день, робітничий контроль на підприємствах, право на укладання колективних договорів, на створення коаліцій і проведення страйків.

У земельному питанні Директорія передбачала конфіскацію поміщицьких земель. Землі площею до 15 десятин не конфісковувалися. Не підлягали конфіскації землі промислових підприємств, цукрових заводів, а також іноземців. На малоземельному Правобережжі Польща домоглася визнання за поміщиками польського походження статусу іноземних громадян, у зв’язку з чим їхня власність оголошувалася недоторканною. Строки й порядок розподілу землі не визначалися; лишалося непорушним дрібне селянське землеволодіння.

Для національних меншин відновлювалася національно-персональна автономія.

Важливим здобутком Директорії стало проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. ЗУНР перетворилася на ЗоУНР (Західну область Української Народної Республіки). Проте реальне об’єднання двох держав відкладалося. Кожна з держав проводила самостійну внутрішню і зовнішню політику.

Директорія зуміла за короткий час розширити міжнародні зв’язки України. Дипломатичні відносини було встановлено з Угорщиною,

Чехословаччиною, Нідерландами, Італією, Ватиканом. Однак їй не вдалося налагодити необхідний рівень зв’язків із тими країнами, від яких значною мірою залежала доля України, тобто країнами Антанти, Польщею та радянською Росією.

Але головною турботою для Директорії стала війна з радянською Росією та необхідність створити боєздатну регулярну армію.

• Запитання та завдання

1) Заповніть таблицю «Внутрішня і зовнішня політика Директорії УНР», визначивши її позитивний і негативний результат.

2) Чому Директорія під час виборів до Трудового конгресу виборчим законом фактично виключила з виборчого процесу національно-свідому й заможну частину населення?

3. Друга війна радянської Росії проти УНР.

Революція в Німеччині та її поразка в Першій світовій війні дала змогу Раднаркому РСФРР 11 листопада 1918 р. скасувати умови Брестського миру і видати директиву про надання військової допомоги «трудящим України» силами українських повстанських дивізій, сформованих у нейтральній зоні між Україною та Росією. Було утворено Укрреввійськраду у складі В. Антонова-Овсієнка, В. Затонського, Й. Сталіна та Г. П’ятакова.

28 листопада 1918 р. на території РСФРР створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (голова уряду — Г. П’ятаков, від 29 січня 1919 р. — X. Раковський; члени уряду: В. Аверін, Артем (Ф. Сергєєв), К. Ворошилов, В. Затонський, Е. Квірінг, Ю. Коцюбинський, М. Подвойський, О. Шліхтер). Наступного дня цей уряд видав маніфест про відновлення радянської влади в Україні. У грудні 1918 р. Перша і Друга повстанські дивізії в Україні під загальним командуванням В. Антонова-Овсієнка, що були сформовані в нейтральній зоні між Україною та Росією, розпочали наступ. Уже 3 січня 1919 р. радянські війська зайняли Харків, куди й переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. А 6 січня 1919 р. тут було проголошено створення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР).

• Робота з документом

Із телеграми В. Леніна головнокомандувачу Й. Вацетісу від 29 листопада 1918 р.

Із просуванням наших військ на Захід і на Україну створюються обласні тимчасові радянські уряди, покликані зміцнити Ради на місцях. Ця обставина має ту хорошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів України, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух наших частин як окупацію і створює сприятливу атмосферу для дальшого просування військ. Без цієї обставини наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище, і населення не зустрічало б їх як визволителів.

1) Із якою метою створювалися «обласні тимчасові радянські уряди»?

2) Порівняйте більшовицьку агресію проти України наприкінці 1917 — на початку 1918 р. з подіями кінця 1918 — початку 1919 р.

Україна знову опинилася перед загрозою агресії радянської Росії.

Неспроможність Директорії створити авторитетний і сильний політичний режим позначилася і на армії. Створити боєздатну армію зі збройних формувань, що виникли під час антигетьманського повстання, не вдалося. Директорія фактично залишилася без армії.

Відбувався процес більшовизації збройних сил Директорії. Так, «збільшовизувалася» Дніпровська дивізія на чолі з отаманом Зеленим (Д. Терпилом), частини Задніпровської дивізії у складі отаманів М. Григор’єва, Ю. Тютюнника, С. Савицького. Останні вийшли з підпорядкування Директорії та під радянськими гаслами розпочали бойові дії проти білогвардійців і військ Антанти на фронті від Бессарабії до Перекопу. Про підтримку Рад оголосили загони Н. Махна в Гуляйполі.

У підпорядкуванні С. Петлюри залишився Запорізький корпус (отаман П. Болбочан) і Корпус січових стрільців (командир Є. Коновалець). На кінець січня 1919 р. кількість військ Директорії скоротилася до 21 тис. осіб.

Уряд Директорії, зрозумівши безпорадність ситуації, почав шукати вихід зі становища. Думки щодо розв’язання цього питання розійшлися. В. Чехівський, М. Грушевський та інші вважали, що необхідно укласти союз із радянською Росією. Послана в Москву дипломатична місія заявила, що Директорія погоджується на радянську форму влади в УНР за таких умов: пропорційне представництво в рядах селян і робітників; укладення економічного союзу з РСФРР; проголошення нейтралітету України; організація оборони проти армій А. Денікіна, Антанти, Польщі; припинення наступу військ радянської Росії на Україну; визнання незалежності УНР.

Але радянська Росія під час переговорів ні на день не припиняла вторгнення в Україну. І тоді прихильники союзу України з Антантою (С. Петлюра, В. Винниченко) 16 січня 1919 р. оголосили війну радянській Росії.

Однак це не зупинило наступу радянських військ. На Київ наступали Богунський полк під командуванням М. Щорса і Таращанський полк під командуванням В. Боженка.

5 лютого 1919 р. більшовики вступили в Київ. Становище Директорії стало критичним. Вона переїхала до Вінниці й розпочала переговори з Антантою. Перед делегацією Директорії були поставлені ультимативні вимоги: реорганізувати Директорію та її уряд, вивівши з її складу представників соціалістичних партій; відмовитися від «більшовицької» соціально-економічної політики; реорганізувати армію УНР і підпорядкувати її союзному командуванню. Виконання цих вимог, по суті, означало не що інше, як ліквідацію суверенності УНР.

У відповідь В. Винниченко й П. Чехівський подали у відставку, С. Петлюра вийшов із соціал-демократичної партії. Був створений уряд на чолі із С. Остапенком, прихильним до союзу з Антантою. Але ці кроки нічого не дали. Допомоги з боку Антанти не надійшло. Директорія зазнала поразки та втратила контроль над більшою частиною України.

Причини поразки Директорії:

• Директорія не змогла створити життєздатний і стабільний політичний режим;

• у результаті перетворень Директорії ослабла її соціальна опора (інтелігенція, значну частину якої зарахували до «поміщиків і капіталістів»; селянство, особливо біднота, яка звинувачувала Директорію в прокуркульській політиці; робітники, оскільки Директорія або її отамани придушували страйки, забороняли робітничі організації політичного характеру, розганяли профспілки);

• недооцінка впливу більшовицької агітації та пропаганди на населення;

• широкі маси українського населення, особливо селянство, не повного мірою усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення й зміцнення власної держави;

• відсутність єдності національно-демократичних сил;

• украй несприятливі зовнішньополітичні обставини.

• Робота з документом

Командувач Корпусу січових стрільців Є. Коновалець про причини поразки Директорії

Хитання уряду було для нас фатальним. Було і є дві ясні лінії — або більшовизм, або антибільшовизм. У Директорії й Уряду не було ні того, ні другого, а тому в результаті ми опинились майже у безвихідному положенні. Через що кидаємо фронт? Головне через те, що немає резервів, всі стомилися, всяка ідея згасла...

1) На яких причинах поразки Директорії наголошує Є. Коновалець?

2) Чи вичерпною є його оцінка поразки Директорії?

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Бесіда за запитаннями

1. Із якою метою було створено Директорію? Хто входив до її складу?

2. Коли Директорія прийшла до влади?

3. Що таке Трудовий конгрес?

4. Яку внутрішню політику проводила Директорія? Назвіть основні заходи.

5. Якої зовнішньополітичної орієнтації дотримувалася Директорія?

6. Якими є причини поразки Директорії?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

• У час приходу Директорії до влади зовнішньополітичне та внутрішнє становище України було вкрай складним. Директорія проголошувала вірність інтересам трудящих селян та робітників, але реально мало що зробила для виконання своїх обіцянок.

• Ускладнювали ситуацію в Україні Друга війна з радянською Росією і селянська війна за землю.

• Не зумівши впоратися зі складною ситуацією, не знайшовши адекватного рішення, Директорія зазнала поразки, що призвело до встановлення вдруге радянської влади в Україні у формі УСРР.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.