Україна на початку ХХ ст. Українська національна демократична революція 1917-1920 рр. - Історія України курс лекцій

Історія України курс лекцій

Лекція 7. Україна на початку ХХ ст. Українська національна демократична революція 1917-1920 рр.

План

1. Розвиток революції в Україні в 1917 р. Діяльність Центральної Ради.

2. Українська гетьманська держава П. Скоропадського.

3. УНР в період Директорії.

Розглядаючи перше питання, слід звернути увагу на те, що в результаті збройного повстання в лютому 1917 р. в Росії було утворено дві форми влади: Тимчасовий уряд і Рада робітничих і солдатських депутатів. А на Україні була утворена ще третя форма влади 3 березня 1917 р. – Центральна Рада, яка вела боротьбу за відродження української державності. Центральна Рада була створена поміркованими лібералами з Товариства українських прогресистів. Президентом Центральної Ради був обраний М. Грушевський, його заступником - В. Винниченко.

Доцільно зазначити, що першим кроком на шляху відродження державності був Всеукраїнський конгрес, скликаний 5-7 квітня 1917 р. На ньому були проголошені повноваження Центральної Ради і М. Грушевського. Крім того, було обрано склад Центральної Ради.: Велику Раду (150 чол.) і Малу Раду (20 чол.). Важливо сказати, що з приходом до влади Центральна Рада провела певні реформування в Україні:

- були сформовані центральні органи влади: законодавчі функції виконувала Центральна Рада, виконавчі - Генеральний секретаріат, згодом -Рада народних міністрів;

- створювались в Україні центральні органи управління, секретаріат і міністерства;

- активно розроблялась законодавча база;

- в лютому 1918р. була затверджена символіка УНР: державний герб - тризуб, державний прапор -жовто-блакитне полотнище;

- на території УНР вводився новий стиль обчислення часу: 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня 1918р.;

- було розпочато формування нового адміністративно-територіального поділу на основі етнографічного і географічного фактору: УНР ділилась на 30 земель (губерній);

- було розпочато створення грошової одиниці - 1 березня 1918р.нею була гривна, що рівнялась 8,7 частин чистого золота;

- розпочалось проведення судової реформи, але вона не була доведена до кінця;

- був розроблений проект конституції.

Центральна Рада проводила роботу по створенню української преси:

- в 1917 р. було видано 677 назв українських книг, виходило 63 періодичних видань, були розроблені навчальні плани для українських шкіл.

Вводилась українська мова в школах, створювались українські гімназії, університети, музеї.

І універсал був прийнятий 10 червня 1917 р.

Основні положення І Універсалу:

1. Автономія в Україні в рамках демократичної та федеративної Росії.

2. Обрання на основі загального, прямого, таємного голосування Українських Установчих зборів.

3. Створення української скарбниці за рахунок організації збирання податків з населення.

4. Засудження політика Тимчасового уряду на переговорах із представниками УЦР.

ІІ Універсал було прийнято 3 липня 1917 р., в якому проголошувалась крайова автономія України у складі Російської Федерації.

Ш Універсал був прийнятий 7 листопада 1917 р.

Основні положення III Універсалу:

1. Проголошення УНР.

2. Верховна законодавча влада в Україні зосереджувалася в руках Української Центральної Ради, а вища виконавча влада - у руках Генерального Секретаріату України (уряду УНР).

3. Ліквідація поміщицького землеволодіння.

4. Установлення 8-годинного робочого дня на підприємствах.

5. Установлення державного контролю над виробництвом.

6. Прагнення до припинення світової війни й установлення миру.

7. Скасування страти в Україні; амністія всім політв'язням.

8. Зміцнення і розширення прав місцевого самоврядування.

9. Проголошення права на національно-персональну автономію російського, єврейського, польського та інших народів.

IV Універсал був прийнятий 22 січня 1918 р., в якому Україна проголошувалась вільною, самостійною, незалежною державою.

Основні положення IV Універсалу:

а) проголошення незалежності та суверенітету Української Народної Республіки.

б) націоналізація усіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю;

в) передача селянам землі без викупу до початку весняних робіт.

г) демілітаризація підприємств .

д) надання соціальної допомоги безробітним, потерпілим від війни;

е) встановлення державного контролю над банками;

ж) закінчення війни;

з) встановлення державного контролю над банками;

и) право національних меншин на національно-персональну автономію.

Історичне значення IV Універсалу Центральної Ради:

вперше в новітній історії український народ прийшов до найважливішого рішення - проголошення незалежної суверенної Української держави.

Важливо сказати, що у зовнішній політиці Центральна Рада орієнтувалась на підтримку Німеччини. 27 січня (9лютого) 1918 р. підписано Брестський договір постачання продуктів Німеччини в обмін на збройну допомогу.

По відношенню до Росії Центральна Рада вимагала визнати самостійність України. Між Росією і Центральною Радою виник конфлікт. Необхідно звернути увагу на те, що 4 грудня 1917 р. Росія направила Центральній Раді ультиматум, в якому зазначалось:

- припинити дезорганізацію фронту і відкликати з нього українські частини;

- не пропускати контрреволюційні війська на Дон і Урал;

- не допускати роззброєння радянських військ в Україні;

- сприяти революційним військам в боротьбі з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням.

Слід сказати, що самостійну українську державу не вдалось відстояти Центральній Раді. 28 квітня 1918 р. Центральна Рада закінчила своє існування. Необхідно визначити основні причини поразки Центральної Ради:

- відсутність двох головних баз державності: боєздатної армії, адміністративного апарату;

- нерозвинутість українського національного руху: будівництво держави розпочато ще до завершення процесу формування нації;

- більшість освічених людей в Україні були росіянами; український рух ще не проникнув у міста;

- існувала гостра ворожнеча між Петлюрою і Винниченком;

- була недостатня кількість компетентних людей;

- Центральну Раду не підтримувало населення через постачання продуктів Німеччині, діяльності каральних законів і т.д.

Таким чином, Центральна Рада проіснувала з 3 березня 1917 року по 29 квітня 1918 року.

2. Розглядаючи друге питання, необхідно зазначити, що з 29 квітня 1918 р. по 14 листопада 1918 р, на Україні була нова форма влади - Гетьманщина. Цей уряд був український за формою, але російський за змістом.

Доцільно сказати, що 29 квітня 1918 р. на хліборобському з'їзді в Києві при підтримці німців гетьманом був проголошений Павло Скоропадський - 45-ти років, в минулому ад'ютант Миколи II, потомок гетьмана Лівобережної України - Івана Скоропадського.

Суть внутрішньої політики уряду Скоропадського, треба виділити такі моменти:

- замість УНР проголошувався гетьманат під назвою "Українська держава";

- були прийняті документи: "Маніфест до українського народу" та "Закони про тимчасовий державний устрій України";

- був сформований кабінет міністрів із великих землевласників: голова кабінету міністрів - Ф. Лизогуб, міністр закордонних справ - Д. Дорошенко, міністр освіти - історик М. Василенко, міністр юстиції- Чубинський;

- було проголошено право приватної власності;

- розпочато формування білогвардійської армії;

- введено категорію громадян-козаків;

- був прийнятий закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства;

- в промисловості вводився 12-ти годинний робочий день;

- було підготовлено законопроект земельної реформи;

- створено суд на нових засадах;

- в галузі фінансів організована діяльність Міністерства фінансів, встановлювалась українська грошова система, створювались банки.

Дуже важливо зазначити, що значних успіхів було досягнуто у галузі національно-культурної політики. Були зроблені спроби українізувати державний апарат і систему освіти. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови та літератури, історії та географії України. Відкривались нові українські університети, зокрема у Києві і Кам'янець- Подільському. Почала діяти УАН. Було створено Національну Бібліотеку, Національний Архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр.

Характерно, що головним зовнішньополітичним завданням нової влади була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Так, за часів гетьманату Україну визнали 30 країн, а 10 з них мали свої представництва у Києві,

Україна мала своїх представників в 23 державах. Негативними моментами в діяльності Скоропадського були:

- відсутність власної армії;

- його компрометувала залежність від німців, діяльність каральних загонів, постачання продуктів Німеччині;

- не було вирішено земельне питання;

- П. Скоропадський був тісно пов'язаний з багатими верствами населення;

- П. Скоропадський був прихильний до росіян і т. д.

В цілому, невдала політика репресій проти селянства, невирішеність військового питання, цілковита залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, а також поразка держав Центрального блоку призвели до краху Гетьманату. 14 грудня 1918р. П. Скоропадський зрікся влади.

3. Висвітлюючи третє питання, слід зазначити, що 14 листопада 1918р., коли П.Скоропадський оголосив про федерацію української держави з Росією, у Києві і інших містах з'явились відозви із закликом до повстання проти гетьмана-зрадника. Ініціатором цього руху виступила Директорія - урядове формування, яке було створене на таємних зборах опозиційного українського національного союзу за участю селянської спілки і профспілок залізничників та командирів загону січових стрільців. До складу створеного нового органу зідновленої УНР - Директорії УНР ввійшли:

- соціал-демократ В. Винниченко (голова);

- соціал-демократ Симон Петлюра (звільнений з в'язниці, був головним отаманом республіканських військ);

- професор геології Київського університету Ф. Швець;

- соціаліст-самостійник, адвокат О. Андрієвський;

- голова профспілки українських залізничників безпартійний А. Макаренко.

Слід наголосити, що центром повстання стало м. Біла Церква. Звідти 6 листопада повстанці розпочали наступ на Київ. Ядром військ Директорії став полк Євгена Коновальця, командира січових стрільців. 18 листопада 1918 року гетьманські війська зазнали поразки від сил Директорії під Мотовилівкою. 14 грудня 1918 р. війська Директорії УНР урочисто вступили до Києва.

Необхідно сказати, що після приходу до влади, Директорія провела деякі реформування в Україні:

- відновила не лише попередню назву держави, а й республіканську форму державного устрою;

- відновила чинність усіх законів УНР;

- ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу;

- розпустила обрані на основі майнового цензу органи місцевого самоуправління і призначила нові вибори;

- в основу розбудови влади було покладено трудовий принцип, згідно з яким в губерніях і повітах влада мала належати трудовим радам робітників, селян, інтелігенції без участі експлуататорських класів;

- найвища виконавча влада належала Директорії у складі 5 осіб, а найвища законодавча - Трудовому конгресу;

- Директорія відновила автономію єврейської, польської і німецької громад;

- 12 квітня 1919 р, Директорія прийняла декларацію про боротьбу уряду з порушеннями громадського порядку.

Необхідно звернути увагу на протиріччя внутрішньої політики Директорії:

- Директорія видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не змогла його реалізувати;

- намагаючись уникнути порушення законів, Директорія однак залишила недоторканими польські маєтки в Україні;

- в січні 1919 р. Директорія провела вибори в парламент (Трудовий конгрес), але реальної законодавчої влади створити не змогла;

- Директорія об'явила про злуку УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р., але із-за гострої класової боротьби в обох державах об'єднання України залишилось на бумазі;

- існували протиріччя між членами Директорії: прибічники В. Винниченка виступали за союз з більшовиками, за першочергове вирішення соціальних завдань, а прибічники Петлюри - за союз з Антантою проти більшовиків, за укріплення незалежності через посилення армії. Крім того, діяльність Директорії стримувалась також особистим суперництвом В.Винниченка і С. Петлюри.

Свої зовнішньополітичні зусилля Директорія направила на розширення міжнародних зв'язків молодої української держави. УНР визнали уряди Голландії, Угорщини, Чехословаччини, Італії та ряду інших держав. Однак новій владі не вдалося налагодити стосунки з радянською Росією, країнами Антанти і Польщею, від позиції яких залежала доля УНР.

1) Відносини з радянською Росією.

Необхідно зазначити, що із-за протиріч у внутрішній і зовнішній політиці Директорія була не стійкою. Після вимушеного переїзду Директорії до Вінниці 2 лютого 1919 р. Антанта висунула ультимативні вимоги: реорганізувати уряд УНР, вивести зі складу Директорії членів соціалістичних партій, реорганізувати армію УНР і підпорядкувати союзному командуванню. В. Винниченко, В. Чехівський подали у відставку. С. Петлюра виходить із УСДРП і бере на себе обов'язки голови Директорії.

Але Антанта не допомогла Директорії. Переслідувані радянськими військами, військові частини Директорії 6 березня 1919 р. залишили Вінницю. Черговою резиденцією уряду УНР стала Жмеринка.

Восени 1919 р. галицька армія переходить до Денікіна, а армія Петлюри зазнає втрат від Червоної армії. Швець і Макаренко виїжджають за кордон. Директорія розпадається і всі права переходять до С. Петлюри.

Важливо зазначити, що у II половині 1919 р. становище українських сил було трагічним: вони опинились у "чотирикутнику смерті" між радянською Росією, армією Денікіна, Польщею та Румунією. А С.Петлюра виїхав до Варшави, де 21 квітня 1920 р. було укладено Варшавську угоду, згідно з якою польський уряд визнавав УНР, зобов'язувався надати Директорії повну допомогу у боротьбі проти більшовиків. Кордон між Польщею і УНР визначився по лінії р. Збруч і далі уздовж східного кордону Рівненського повіту до р. Прип'ять. Українська сторона відмовлялася від своїх прав на західноукраїнські землі. Так С.Петлюра пожертвував долею ЗУНР для продовження боротьби з більшовиками. Однак, початок переговорів Польщі з Росією 12 жовтня 1920 р. означав розрив Польщі з УНР.

Сформовані військові частини УНР на території Польщі зазнають поразки від Червоної Армії 18 листопада 1920 р. у Проскурові і Волочинську.

Наприкінці 1920 р. на початку 1923 р. урядові інституції УНР переїхали до Польщі. Там здійснено другий похід військ УНР на Україну, але на Київщині Червона Армія знищила їх. Рештки повернулись до Польщі, де були нтерновані.

18 березня 1921 р. у Ризі був підписаний мирний договір між Польщею, РРФСР і УРСР.

За Ризьким договором Польща визнавала УРСР, до Польщі приєднувалася частина Правобережної України - Холмщина, Західна Волинь, Західне Полісся; до радянської Росії - Східна Волинь та Лівобережна Україна, Західну Галичину було приєднано до Польщі на правах автономії в 1923 р. на конференції в Парижі. Таким чином, мир між Польщею і Росією було укладено за рахунок самостійної української держави.

Отже, з 1921 р. Україна знову була розчленована і опинилася під окупацією різних країн: Буковина була лід владою Румунії з 1918 р., Закарпаття під владою Чехословаччини з 1919 р., Західна Україна під владою Польщі з 1921 р., Наддніпрянська Україна - під владою радянської Росії з 1921 р. Ризький договір завершив період визвольних змагань українського народу.

Причини поразки Української революції - різні погляди на майбутнє України в лідерів національного руху, що призводило до його розколу й ослаблення:

- відсутність єдності в національно-визвольному таборі;

- недостатня соціальна база державотворення;

- численні помилки керівників української держави,

- відсутність підтримки центральної влади в широких верствах населення;

- відсутність ефективного адміністративного апарату.

Несприятливі зовнішні фактори. Росія, білогвардійці і більшовики, Польща й Антанта вороже ставилися до незалежної України, виступили за ліквідацію її державності .

Боротьба українського народу за незалежність у 1917-1920 рр. мала величезне значення як зразок для наступних поколінь українців.

Теми повідомлень:

1. Універсали ЦР і їх значення.

2. Злука УНР і ЗУНР.

3. Підсумки і уроки революції.

4. Брестський договір.

5. Донбас у роки української революції.

Література:

1. В.М. Литвин. Історія України. Навчальний посібник для семінарських занять. Київ: 2007 – 400 с.

2. В.Я. Білоцерківський. Історія України. – Київ – 2007.

3. Світлична В.В. Історія України: навч. посібник. За ред. Ю.М. Алексєєва. 3-є вид. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.

4. Історія України. Навчальний посібник. Змістові модулі. Г.С. Бігун, Соловйова Р.П., Саржан С.Е., Мармазова О.І., І.Є. Смирнова – Донецьк: ДонДУЕТ – 2005 – 232 с.

5. Історія України. Навчальний посібник. Змістові модулі. Г.С. Бігун, Соловйова Р.П., Саржан С.Е., Мармазова О.І., І.Є. Смирнова – Донецьк: ДонДУЕТ – 2005 – 232 с.

6. Донецький регіон: природа, історія, культура. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / Г.С. Бігун, П.М. Касперович, Донецьк: ДонДУЕТ - 2003 – 102 с.

7. Історія України. Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів. Г.С. Бігун, О.І. Мармазова, Донецьк.-ДонДУЕТ.- 2003 – 27 с.

8. Саржан С.Е. Історія України. – Навч. посібник.- Донецьк - ДонДУЕТ. – 2004. – 97 с.

9. Шокалюк О.І. Історія України. – Навч. посібник. К. – 2004. – 276 с.

10. Лановик Б.Д. Історія України. – К.: Знання – Прес.-2002.-129 с.

11. Зарубіжні українці. Посібник. Г.С. Бігун, О.І. Мармазова, - Донецьк.- ДонДУЕТ.- 2004 – 86 с.

12. Бойко О.Д. Історія України.-К. Вид. центр. “Академія” 2003.-568 с.

13. Юрій М.Ф. Історія України.-К. – Кондор.- 2004.- 252 с.

14. Король В.Ю. Історія України. Документи. Матеріали.- Київ, 2001.-446с.

Понятійний апарат:

Центральна Рада - орган українських політичних партій, які об'єднались на основі вимог встановлення української національної державності. Це представницький орган української демократії, що очолив національно-визвольний рух в Україні.

Ультиматум - (від лат. Ультиматум - буквально доведено до кінця) - категорична вимога, яка містить погрозу; у міжнародному праві - дипломатична нота уряду однієї держави урядові іншої держави з категоричною вимогою, що не допускає заперечень або дискусій, виконання конкретних дій, висловлення певної позиції з будь-якого питання або у певний термін під загрозою вжиття заходів впливу.

Тимчасовий уряд Росії - центральний орган державної влади, який створився після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. До його складу входили представники буржуазії і поміщиків за участю есеро-меншовицьких лідерів.