Розробки уроків 5 клас
УРОК 33. ПІДСУМКОВИЙ УРОК «ПРИЙДИ ДО СЕРЦЯ, УКРАЇНО!»
Мета: узагальнити, закріпити знання, одержані учнями в процесі вивчення курсу «Вступ до історії України»; перевірити вміння застосувати здобуті знання, працювати з додатковою літературою, виступати перед аудиторією, працювати в групі, уважно ставитися до своїх товаришів.
Тип уроку: узагальнення та систематизації знань.
Вид уроку: урок-подорож.
Обладнання: державні сиволи України, портрети видатних українських діячів різних часів.
ХІД УРОКУ
І. організаційна частина уроку
ІІ. мотивація діяльності учнів
Учитель. Ми з вами завершили вивчення навчального курсу «Вступ до історії України», в процесі вивчення якого ви лише наблизилися до найдавнішої науки — історії. Протягом наступних семи років ми продовжимо її більш глибоке дослідження. Сьогоднішній урок — останній цього навчального року. Тому пропоную провести його у незвичній формі — у вигляді подорожі сторінками історії України.
Зал прикрашається квітами, рушниками, портретами народних героїв різних часів, державними символами.
Сцена 1
На сцену виходять два хлопчики.
1-й хлопець. До мене сьогодні приїхав гість — мій дядько-вчений. Мама говорить, що він дуже дивний.
2-й хлопець. Чому?
1-й хлопець. Він намагається проникнути у минуле. Так каже мати.
2-й хлопець. Як це?
1-й хлопець. Не знаю. Але із собою він привіз дивну річ. Хочеш подивитися?
2-й хлопець. Ще б пак!
Хлопці заглядають до куліси.
2-й хлопець. Оце так дивна річ. Схожа на «Запорожець», тільки якісь дивні кнопки, як у комп’ютера. Давай понатискаємо.
Хлопці зникають. Звучить загадкова музика.
Сцена 2
На сцену виходить дівчина-старшокласниця в українському костюмі.
Дівчина. Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевною теплотою згадує, де вона народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати. І, якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас, вийде наша велика держава Україна. Україна — це наша земля, рідний край з мальовничою природою, чарівною піснею, мудрими, талановитими людьми.
Виходить хлопець-старшокласник у національному костюмі.
Хлопець. Україна — це історія народу, який протягом віків боровся за свою свободу і незалежність.
Дівчина. Поколінню, яке вступає в життя, присвячуємо.
Хлопець. Ми знаємо з тяжких, суперечливих розповідей про гіркоту переможного шляху. Тому повинні хоча б подумки пройти цю дорогу. (Йде.)
На сцені з’являється князь та його дружина, які готуються до походу. Вибігають 1-й та 2-й хлопці.
1-й хлопець. Ой, де це ми?
2-й хлопець. Не знаю.
Князь Олег у Царгороді свій щит до воріт прибивав.
На місці Москви ліс шумів і ведмеді блукали.
За наші гріхи Бог монголо-татар наслав.
І ми із героїв надовго холопами стали.
Звучить музика.
1-й воїн. У 12 столітті я був вбитий половецькою стрілою.
2-й воїн. У 13-му мене задушила ординська петля.
3-й воїн. За конем в клубах пилу мене через 14-те протащили. (Йдуть.)
Звучить козацький марш.
Виходить запорізьке військо.
Гетьман
Був час, Запорожжя відважні сини Стамбул і Варшаву, і Відень лякали.
Та гетьмани наші союзників нових знайшли,
Й московські бояри надовго нас до рук прибрали.
1-й козак
Мазепа Іван проти царського гніту повстав,
Та внуки його двісті літ у церквах проклинали.
2-й козак
А тих, хто народ на століття в неволю продав,
Героями нації в нас величали.
3-й козак
Північний сусід Запорозьку Січ руйнував,
Коли козаки для царя Перекоп здобували.
Григорій Потьомкін за пазухою камінь ховав.
А наші діди його братом своїм називали. (Йдуть.)
Сцена 3
На сцені представники інтеліґенції: поети, художники, учені.
Поет
Поети й художники наші в Європу ішли Своїми талантами світ дивувати.
Художник
Париж покорили і в Римі визнання знайшли.
І лиш на Вкраїні імен їх не знали.
Йдуть. На сцені залишаються 1-й та 2-й хлопці.
1-й хлопець. Оце так подорож!
2-й хлопець. Де ми тільки не були!
Дівчина-ведуча. Історія зберегла приклади духовного та фізичного нищення української нації.
Виходять діти, одягнені у білі та чорні одежі.
1-й учень. 1654 р.— Переяславська угода з Московією. Початок процесу «добровільно-примусового» приєднання до Москви українських земель.
2-й учень 1709 р.— Полтавська битва. Зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами під командуванням князя О. Меншикова, які вирізали майже 6 тисяч мешканців столиці, переважно жінок і дітей. У травні Петро І видав наказ про страту на місці кожного спійманого запорожця. Початок руйнування Січі.
3-й учень. 1775 р.— повне зруйнування Запорозької Січі за наказом Катерини ІІ.
4-й учень. 1811 р.— закриття Києво-Могилянської академії.
5-й учень. 1847 р.— розгром російською владою Кирило-Мефодієвського братства — першої української громадської організації політичного спрямування.
6-й учень. 1888 р.— Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
7-й учень. 1914 р.— заборона російською владою святкування на українських землях під Росією 100-річчя від народження Тараса Григоровича Шевченка.
Хлопець-ведучий. І це далеко не повний перелік хронології винищення українського народу.
Звучить «Реквієм» Моцарта.
Сцена 4
На сцені засідання Центральної Ради.
1-й хлопець. Не розумію, де це ми. Схоже на наш час, а за вікном постріли.
2-й хлопець. Мені здається, що я десь бачив цих людей. Один із них схожий на М. Грушевського.
М. Грушевський. Що це в нас за гості? Я дійсно Грушевський. А звідки ви?
1-й хлопець. Ми учні 6-го класу і живемо у 2006 році.
М. Грушевський. Хлопці, здалеку вас занесло в наші бурхливі часи. Ви знаєте, хто ми і що зараз відбувається?
2-й хлопець. Так, ми вчили. Ви намагаєтеся відродити та відстояти українську державність.
М. Грушевський. Не забули нас. А що ж ви знаєте? Я був викладачем університету і можу перевірити ваші знання.
1-й хлопець. Що ж, питайте, ми можемо навіть зв’язатися з нашими однокласниками, і вони нам допоможуть.
М. Грушевський. Ось мої запитання.
Експрес-вікторина, в якій беруть участь глядачі
1. Що це за дата 4 березня 1917 р.? (Створення ЦР)
2. Що таке УНР?
3. Хто був першим президентом УНР?
4. Хто такий Павло Скоропадський?
5. Хто такий Симон Петлюра?
1-й хлопець. Ми відповіли на питання, але хотілося б знати більше. М. Грушевський. Ви зустрінетеся з людьми, яким були не байдуже доля України. Вони самі про себе розкажуть.
Хлопець-старшокласник. Я — Володимир Кирилович Винниченко. І майже ваш земляк, бо народився в селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (тепер Кіровоградська область) . Все своє доросле життя проводив роботу серед селян та робітників, щоб викрити політику самодержавства в Україні. 3 березня 1917 р. під час Українського національного конгресу обраний заступником голови Української Центральної Ради, а згодом — заступником голови Малої Ради. У 1918 р. мене обрали головою Директорії УНР. Але не все так просто в політиці. Українська революція була придушена більшовицькими військами. І, не погоджуючись з більшовиками, я емігрував до Франції, де в основному займався літературною діяльністю. Я завжди прагнув бути самим собою, нікого не наслідувати. Я прагнув, щоб люди жили в гармонії, без війн і катастроф. Я важко працював, часто знав матеріальну скруту, жив далеко від рідної України, але творив для неї, для її майбутнього.
2-й хлопець-старшокласник. Я — Павло Скоропадський. Мій рід починається з Івана Скоропадського — українського гетьмана. Народився в 1873 р. в місті Вісбадені, що в Німеччині. Дитячі роки провів у місті Тростянець у родовому маєтку. Коли мені виповнилося
10, то з батьками переїхав до Москви. Потім у Петербурзі здобув військову освіту. Вчився дуже добре і як один з кращих учнів був обраний пажем імператриці Марії Федорівни. У 39 років я вже був генерал-майором.Пройшов російсько-японську війну, нагороджений орденами Св. Анни, Станіслава, Володимира. А також був одним з найбагатших людей свого часу. Але престижна блискуча столична кар’єра не приваблювала мене. З початком Першої світової війни продовжую бойову кар’єру на фронтах Східної Прусії. Із падінням царизму у 1917 році корпус, в якому я служив, було перетворено в перший Український корпус, а я отримав чин Генерального отамана Вільного козацтва. А незабаром мені довелося очолити українську державу. Я намагався провести ряд перетворень на зразок європейських держав. Але здійснити свої мрії так і не довелося. Разом з відступаючими німецькими військами я залишив Київ. Бувши главою держави, я втратив всю свою власність, але залишив цілою державну казну, якою міг розпорядитися Петлюра.
3-й учень-старшокласник. Я — Симон Васильович Петлюра, народився 1879 р. у сім’ї полтавських міщан. Від батька я дістав не дуже поширене ім’я — Симон. Та й родоводом не міг пишатися. Але я часто чув захоплюючі розповіді про козацьке минуле. І вважав, що мої діди та прадіди славного козацького походження. Після Жовтневого перевороту у Петрограді, проголошення радянської влади в Україні в грудні 1917 р. найсерйознішу небезпеку для свободи і незалежності України вбачав у більшовиках, вів з ними непримиренну і рішучу боротьбу. Цій позиції я не зраджував ніколи. Як військовий я активізував діяльність щодо створення Збройних сил України. Я підтримав австро-німецьку окупацію. За це мене вважали зрадником. Після гетьманського перевороту 1918 р. змушений був відійти від військових справ і став на чолі військ Директорії, а потім і очолив її. Про себе казати тяжко, тому скажу про свої справи словами командира Січових стрільців Є. Коновальця: «С. В. Петлюра — людина кристально чесна, безкорисна, доброї волі, великої віри й енергії. Правда, у нього не було потрібної підготовки щодо керівництва військовими й політичними справами Української Республіки, однак велика віра була тим чинником, який, незважаючи на невдачі, яких зазнала українська влада, об’єднував всіх в одну цілісність і дав змогу вести визвольну боротьбу на українській території більш ніж півроку».
М. Грушевський. Так, ми боролися і не змогли перемогти, але змогли відродити ідею української державності.
1-й хлопець. Так, і ця ідея відродилася, незважаючи на 70 років радянської влади.
Мій дід був хазяїном, землю любив і орав.
І сіно косив день і ніч — поки зорі світали.
А батько в колгоспі гнув спину і Бога благав,
Щоб діти на землі не робили.
2-й хлопець
Не раз повертався я з дальніх доріг.
Походив, політав, поїздив по світі багато,
Та ніколи не сяду на отчий високий поріг,
Бо в чорнобильській зоні стоїть батьківська хата.
Хлопець-ведучий
Так встань же з колін
і державність свою відроди,
верни свою мову; в Європу, як рівний, увійди,
бо більше такої можливості не буде.
Звучить «Аве, Марія».
Дівчина-ведуча. Ми віримо в тебе, рідна Вітчизно, і Бога благаємо тебе захистити.
Виходить дівчина в білому вбранні і читає молитву. Запалюються свічки.
О Мати Божа, о райський цвіте.
Тебе благають українські діти:
Не дай в неволі нам пропадати,
Вкраїну нашу верни нам, Мати,
Де наші предки вмирають в ранах.
Не дай нашим дітям жити в кайданах,
Позволь зібрати жертв наших жнив.
Вкраїну нашу верни нам, Діво.
