Український історичний журнал. Липень-серпень. 2012

Автор статті: Вілкул Т.Л.

Офіційний сайт журналу: Український історичний журнал - 2012 - Вип. 4

СТВОРЕННЯ ЛЕГЕНДИ ПРО СОВІЯ В «ІУДЕЙСЬКОМУ ХРОНОГРАФІ» ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІІІ ст.

Чимало свідчень про язичницьке минуле в давньоруських літописах і хронографах пов’язані з перекладними грецькими пам’ятками. Умішена в «Іудейському хронографи) другої половини XIII ст. леґенда про Совія, яка оповідає про звичаї дохристиянської Литви, у цьому сенсі не становить винятку. Судячи з усього, Совій та весь епізод про язичницькі литовські звичаї .з’явився завдяки переосмисленню укладачем хронографа декількох текстів: фраґментів хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали, Книги Буття й «Збірника 16 слів» Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського.

Давньоруські компендіуми зі всесвітньої історії - хронографи - є одним із джерел, що підводять сучасних гуманітаріїв до розуміння того, як середньовічна людина уявляла собі історичний процес. Перспективи давніх та сучасних «книжників», які писали історію, далеко не завжди збігаються. У давнину історія «всесвітня» була важливішою за «вітчизняну», а для сучасних істориків, здається, діє прямо протилежна закономірність. Укладачів хронографів цікавило створення світу, виникнення людства і цивілізації, історія «царств». Особливо важливим був момент початку: виникнення світу, побудова перших міст, поява ремесел та держав, формування етносів («газыкъ»), і, не в останню чергу, започаткування традиції поклоніння божествам («кумирослуженига» або «еллиньскои прельсти»). Оскільки історія мала вочевидь біблійне забарвлення й починалася з шести днів творення, з перебування Адама в раю, вигнання людини з раю та життя перших патріархів, давні книжники поставали перед запитанням: як могли люди відпасти від справжнього Бога та почати поклонятися фальшивим божкам?

Хронографи складаються майже винятково з перекладних текстів і творчість укладача проявлялася в компілюванні. Утім, існують і винятки. Одним із таких зазвичай вважають так звану «леґенду про Совія», уміщену в «Іудейському хронографі» другої половини XIII ст. (таку назву компіляції дав її перший дослідник В.М.Істрін) - у цьому фантастичному сюжеті згадується виникнення «поганства» в Литві. Сам хронограф - загалом досить цікава пам’ятка. Інтерес українських дослідників він викликає передусім тим, що створювався водночас із Галицько-Волинським літописом (точніше, його холмською чи галицькою частиною у Західній Русі)2. Чимало точно переданих чи перероблених цитат із різних частин хронографа — біблійних книг, «Хроніки» Іоанна Малали, «Александрії», «Історії іудейської війни» Йосифа Флавія — увійшли в текст ГВЛ. Крім того, вплив «Іудейського хронографа» позначився і більш загально, визначивши специфічну композицію цього літопису, позбавленого поділу на річні статті. Натомість для литовських колеґ згаданий хронограф є текстом, що доніс дорогоцінні свідчення про дохристиянське минуле Литви, і у фокусі уваги — саме сюжет про Совія.

Леґенда про Совія, справді, є певним показником композиційних умінь укладача «Іудейського хронографа» (далі у цій статті скорочене позначення — Ід) та виявом його авторського начала. Однак її дослідження потребує відмови від «оберненої перспективи» бачення модерного часу — коли у центр уваги дослідника потрапляють «ориґінальні» описи чи деталі та свідчення «автохтонного» походження, а універсальному й книжному відведено другорядну роль. Річ у тім, що весь епізод про звичаї поганської литви не є цілісним записом усних переказів чи ориґінальної леґенди. Судячи з усього, він з’явився завдяки переосмисленню укладачем хронографа кількох джерел, що були в нього під рукою: хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали, «Збірника 16 слів» Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського. На це вказує аналіз компонування запозичень та редакторських змін чи то «авторського» тексту, внесеного укладачем Ід в інтерпольовані фраґменти.

Та частина Ід, де знаходимо Совія, присвячена опису поганства, або, в термінах того часу, «еллинськои прельсти» («еллиньство» розуміється як язичництво, а не як звичаї певної області, тобто йдеться про поганство в його всесвітньо-історичній перспективі). Укладача передусім хвилює тема виникнення політеїзму. Відповідь на нагальне питання, яким чином люди «почаша кумиры творити» й офірувати різним божествам, слов’янські книжники знаходили в перекладних грецьких хроніках - у тому числі в Амартола, де подібні розмірковування, можливо, навіть надто багатослівні. Подієво давня «еллінська» історія найдетальніше описується у «Хроніці» Малали, а включення з неї також традиційно входили у відповідні підрозділи хронографів. Проте Іоанн Малала писав про Зевса, Діоніса, Крона та інших як про леґендарних, однак реальних грецьких, ассірійських та єґипетських героїв і царів. Такий евгемеричний підхід улаштовував далеко не всіх книжників, тому твір Малали часто доповнювали іншим джерелом - «Словами» Григорія Богослова з коментарями Нікіти Іраклійського, де про Зевса, Діоніса, Афродіту тощо оповідається саме як про богів.

В Ід леґенду про Совія вміщено у строкатий колаж із фраґментів збірника Григорія Богослова, хронік Малали, Амартола та Книги Буття. Тема еллінської «прелести» є головною у словах 16-19 Ід (хронографи, як і інші компіляції великого обсягу, часто поділялися їхніми укладачами чи переписувачами на глави та «слова», часом ці складові мають заголовки, інколи просто нумеруються). Певні фраґменти скопійовані в Ід з його джерел точно, в інших бачимо скорочення чи більш-менш вільне переповідання тексту. Скорочену компіляцію знаходимо, наприклад, в оповіді про створення Вавилона та про Хуса-«мурина» (ефіопа), його сина Неврода, котрий став першим вавілонським царем, а також Крона, Дія (Зевса) та Афродіту (див. тексти; для кращого візуального сприйняття «авторські», тобто власні слова укладача Ід, виділено курсивом, додане переписувачем Віл - підкреслено).

Порівняння з повними текстами наочно демонструє, як робилася вибірка. Залишаючи осторонь те, що додав достатньо творчий переписувач Віл, котрий збагатив текст Ід багатьма ґлосами та власними доповненнями, неважко помітити, що укладач Ід випускав «надлишкові» деталі, вписуючи іноді лише початок та закінчення обраного їм уривка джерела. Наприкінці він додав фразу про облуди, через які видатних людей давнини еліни помилково найменували божествами — і подібних доповнень у тексті Ід декілька.

Ще більш вільно оперує своїми джерелами автор Ід далі, в оповіді про Геракла («Иракла») та Діоніса («Дионусит»). Тут сполучаються включення з обох залучених «Слів» Григорія Богослова, а крім того, простежуються кілька виразів зв’язок. Остання фраза цього уривку знову вписана укладачем Ід:

З іншого боку, нерідко трапляються й значні за обсягом буквальні запозичення. Безпосередньо перед леГендою про Совія точно відтворено великий фраГмент із коментарів Нікіти до «Слова погребового» Василію Великому, на завершенні — з невеличким доповненням з «Хроніки» Малали. Ідеться про походження кількох античних знатних родів: «О пелепонидь . и кропиде кеоульке мешньсе . єл’пиде ж ираклиде . пріиди изрекж изъшбраженіе словж сем^ . пелоп’съ . снъ бь ан’тоиловъ , и таловъ фржгіискаг црд...».

Книжні мотиви та деталі простежуються й у леГенді про Совія. До того уривку, який можна назвати «коротко про Совія», знаходимо паралель у коментарі Нікіти Іраклійського до «Слова на Богоявлення». Тлумачиться сходження в пекло Діоніса, див.:

Зрозуміло, у сюжеті про Діоніса епізод сходження в пекло подано в іншому контексті — пояснення походження штучних фалосів, використовуваних у містеріях. Однак, між іншим, цей паралельний текст пояснює дивний вираз «стоудно дагаше пищу» в леґенді про Совія. Адже в описі сходження в пекло з Ід немає нічого гідного сорому, на відміну від подорожі Діоніса з коментарів Нікіти, де згадуються «уды таиные» та «мьзда блуженига», тобто «блужениге» як плата провіднику-«дьтищу».

Ім’я «Совии» також, вірогідно, походить з блоку статей на тему «еллінської прелесті», а саме із запозичення з «Хроніки» Амартола у слові 19 Ід (Ам.84.9-85.7)15. Для цього незвичного імені вчені вже пропонували кілька ймовірних джерел, не розглядаючи, однак, найближчий із них і найтісніше пов’язаний власне з леґендою про Совія. У слові 19 Ід уміщено фраґмент з Амартола, де знаходимо розмірковування про божеств, Божий промисел, невірну поведінку людей, еллінські вчення та под., і згадано саме «совига», причому цей вираз з’явився в Ід і не читається в повному тексті Амартола. Оповідається про полеміку («преніге») патріарха Авраама з єгипетськими волхвами у присутності фараона. Суть «преніга» становило наступне: чи можна за датою народження людини визначити її долю, і, якщо доля є передреченою, як бути з володарями, наділеними правом карати й милувати? Скажімо, засудженого на смерть від вогню фараон може наказати втопити, а приреченого до скарання наступного ранку - відпустити на волю. Марними були б спроби «обрахувати» долю. У заключній промові Авраама до фараона йдеться про те, що люди кращі за тварин, оскільки «имеють власть оубивати», а володар кращий за своїх підданих. Промовляється, що не треба підкорюватися долі та облудним давнім ученням.

Під час переписування «злаго бьса вина» трансформувалося у «злаго бьсовьга», яке прочитувалося як «злаго бь Совьд». Чи, не виключено, «бьса вина» прямо перетворено у «бь Совьд», якщо припускати не випадкову помилку, а свідому правку текста. У такому прочитанні «Совії» і несе відповідальність за облуду «еллінських учень», і за внесення ідеї божествіння тварі замість творця.

Під час утворення леґенди про Совія, імовірно, залучалися й інші тексти. Вірогідні джерела опису вогняного поховання відзначив І.Лемешкін: спалення брата Авраама - Арана в пожежі за Книгою Буття та «Хронікою» Амартола, акцентація поховальної обрядності в Малали, самоспалення Геракла та ін. Можна додати паралелі ще до кількох деталей з оточуючих текстів - напр., кілька«вратъ» згадуються в оповіді про походження міста Фів із «Хроніки» Малали (щоправда, їх не 9, а 12): «създа град великъ вьло о двою на десдте вратъ». У цілому, спостереження І.Лемешкіна видаються надзвичайно цінними. Важко прийняти лише загальну тезу: «Давньоруський книжник цілісно передає не тільки зміст, але й автентичну оболонку фольклорного твору», - оскільки в «оболонку фольклорного твору» про Совія потрапляє перша книга Біблії та дві перекла дних хроніки, що були головними джерелами багатьох давньоруських літописів та хронографів.

Можливо, надалі буде віднайдено інші джерела запису про Совія (наприклад, досі немає критичного видання грецького тексту коментарів Нікіти Іраклійського та слов’янського перекладу цих збірників «Слів», тож у випадкових списках, поки що доступних дослідникам, текст, із великою вірогідністю, є неповним). Слід звернути увагу на дещо дивну композицію фраґментів Ід: «коротко про Совія» знаходиться безпосередньо перед просторим описом того таки сходження в пекло, однак певні деталі у просторій оповіді перетлумачені чи роз’яснені. Складається враження, що укладач Ід ще раз повернувся до вподобаного сюжету, переробивши та детальніше прописавши його. Порівняння двох фраґментів демонструє збіг головних їх мотивів, що відзначив уже В.М.Істрін.

Що стосується «біблійно-хронографічного конвою» леґенди, акценти, вірогідно, слід розставити інакше. Для давніх книжників як леґенда, так і уривки з хронік мали на меті роз’яснювати сказане у Святому Письмі. Між іншим, слід відзначити, що саме укладач Ід уважав необхідними додати до свого «поганського» колажу з Малали та Нікіти Іраклійського. Його власні слова - це: «бьсовское дьиство», «еллинская прелесть», пояснення, з яких причин того чи іншого персонажа давньої історії облудно «обожнили». Авторські доповнення та зміни в тексті завжди свідчать про інтенції та головні акценти уваги. Тема «Слів» 16—19 «Іудейського хронографа» радше може бути визначена як виникнення еллінської «прелести» та відходження від істиного Бога, а не як «підготовка читача до сприйняття оповіді про Совія». Сюжет про литовське поганство — ілюстрація на близькому книжникові «місцевому матеріалі» вподобаної ним загальної ідеї.

Будуть знайдені нові джерела цього сюжету чи ні, у будь-якому разі має йтися про переосмислення перекладних текстів та внесення леґендарних мотивів, однак не про ориґінальний «цілісний» запис усних переказів. Що цілком відповідає характеру роботи укладачів хронографів — компілювання з рідкими включеннями власних слів, коли творче начало проявляється переважно в композиції. Хоча декому з любителів старовини такий підхід видаватиметься прісним і викликатиме розчарування, як уявляється, він дозволяє адекватно оцінювати цей тип творчості давніх книжників.

Додатки

І. Дегенда про Єовія, короткий і розлогий варіанти

Напівжирним шрифтом виділено близькі текстуально вирази, підкреслено доповнення та зміни у Віл.

ІІІ. Оповідь про еллінські аристократичні роди з Ід

A great deal of reminiscences of the pagan past that can be found in the Old Rus’ chronicles and chronographs, are deeply indebted to the translations of the earlier Greek authors. In this respect the legend of Sovii relating Lithuanian pagan customs is no exception to the rule. This legend was first written down in the “Jewish Chronicle” (“Judea Chronograph”), which was composed in the second half of the XIIIth century. It is argued that the legendary Sovii resulted from a bookman’s reflection on a number of texts, namely: the fragments of the chronicles of George Hamartolus and John Malalas; Genesis; the collection of 16 Words by Gregory of Nazianzen with commentaries by Nicetas of Heraclea.