Вісник - Випуск 41 - 2009

Раби в Етрурії у VIII-III ст. до н.е.

Раби в Етрурії у VIII-III ст. до н.е. У статті аналізуються етруські написи, що містять соціальні терміни. Автор доходить висновку, що етруски позначали рабів-полонених, призначених для принесення у жертву під час поховальних ігор, терміном leqe. Ці раби не використовувалися в господарських цілях. Штат прислужників, складався з домашніх рабів, яких у написах називали згідно їх професії. Історичні джерела свідчать про патріархальний характер етруського рабовласництва.

Ключові слова: Етруски, Раби, Рабовласництво

Етрускологи неодноразово зверталися до проблеми позначення рабів в етруських написах, але й досі це питання не має позитивного вирішення.

Серед історичних джерел головну увагу слід приділити поховальним написам етрусків, з яких дослідниками виділено соціальні терміни qresu, serve/servi, lautni, leoe, etera. Ці джерела не дають вичерпної інформації про феномен етруського рабства, головно, через неможливість однозначного тлумачення термінів, що містяться у написах та співставлення їх із даними античної традиції.

Як вирішувалася ця проблема, можна зрозуміти, оглянувши дослідження етрускологів XIX-XXI ст. К. О . Мюллер і В. Деєке вважали, що терміном etera етруски позначали рабів, а відпущеників називалиlautni. Ці погляди ще в середині XX ст. поділяли В. М. Дьяков та М. Паллоттіно.

Однак Ф. Скуч ще на початку століття висловився проти ототожнення lautni і libertus. Натомість, А. Г. Бекштрем схвалював ці погляди, а etera вважав пенестами, тобто сільськогосподарськими рабами. Цю думку поділяли Л. А. Єльницький, О. I. Харсекін та Б. Дінков. О Даніельсон і Р. Гербіг вважали рабами двох кухарів, зображених на фресці з могили Голіні І і позначених однаковим словом Оresu. О. І. Харсекін вважав цей термін найменуванням залежних осіб, перекладаючи його нейтрально як «робітник, слуга». М. М. Залеський схилявся до думки, що lautni - це пенести, але їх статус був подібним до положення римських клієнтів.

О. Й. Немировський і В. Л. Цимбурський, досліджуючи генезис терміну lautni, дійшли висновку, що спочатку етруски так називали рабів, додаючи інколи прізвисько leoe, пізніше підпорядкованість роду (lautn) і назва lautni зберігалися, незважаючи навіть на отримання волі.

В. Слюнечко виділяв дві основні категорії неповноправного населення: широку верству на зразок пенестів, італіків за походженням, які отримали рівні з етрусками права у III-II ст. до н.е.; а також більш вузький прошарок, lautni - рабів, а пізніше відпущеників різного етнічного походження; etera він відносив до особливо привілейованих клієнтів. Ці погляди підтримала І. Л. Маяк.

Е. М. Аваліані чомусь вважає термін «пенести» належним до етруської епіграфіки, разом з lautni та lethe вона відносить його до «низьких прошарків вільного населення». Це твердження не витримує критики, так само як і пасаж, що leoe є етнонімом пеласгів.

Е. Макнамара відзначає, що в етрусків було достатньо рабів, серед яких вона називає акторів царя Вей, музикантів, танцюристів і кухарів, зображених на фресках, lautni вона вважає відпущениками, а etera - клієнтами. Ж. -Н. Робер доходить висновку, що етруски позначали у написах рабів терміном leoe, відпущеників - lautni, а клієнтів - etera або lautneteri.

Як бачимо, серед етрускологів немає згоди відносно термінів, якими позначалися раби у написах: у різний час висувалися гіпотези, що рабів називали etera, lautni, leoe або oresu.

Необхідно співвіднести повідомлення письмових джерел з етруськими назвами залежних людей у поховальних епітафіях з метою визначення етруського соціального терміну, яким позначали рабів.

Перш за все, необхідно відкинути гіпотезу про etera як про рабів, адже в епітафіях вони фігурують з повною формулою імені, а також деякі з них поховані у багатих окремих гробницях. Очевидно, це був різновид клієнтів.

У написах із Перузії зустрічається особисте ім‘я serve/servi, подібне до латинського терміну servus «раб, слуга», що, однак, навряд чи може свідчити про походження римського позначення раба від етруського терміну. Оскільки написи відносяться до періоду римського панування, скоріше, етруське особисте ім‘я утворилося від латинського терміну servus чи імені Servius.

Слово oresu, теж, очевидно, не є позначенням раба. Справедливим є твердження, що зображення у гробниці робились з метою забезпечити її господаря всім необхідним для життя: їжею, питвом, одягом. Для цього у гробниці зображувався весь цикл виготовлення тієї чи іншої речі, увічнювався весь процес виробництва, люди, що були зайняті в цьому процесі: їх імена, звання, професії. Перед нами на фресці зображена кухня та її робітники, тож oresu повинно значити «кухар» чи щось подібне. За конфігурацією воно нагадує грецьке о Gpeptoj «годованець, вихований вдома раб», але запозичення етрусками грецької термінології чи зв'язок етруської мови з грецькою є проблематичним, тож залишається комбінаторний метод. oresu стоїть поряд із penznas у написі СШ № 5088, останнє є родовим іменем, подібним до латинського Pensius з умбрійського міста Азізіум. Отже, перед нами словосполучення «кухар родини Пенсіїв». Про поширення цього слова свідчить напис, де воно стоїть у формі Gresnai. Втім, ніщо не заважає нам вбачати в кухарях домашніх рабів.

Єдине, що в етруській соціальній термінології, немовби, не викликає заперечень, так це ототожнення у пізніх латино-етруських білінгвах понять lautni і libertus. У деяких написах поряд із lautni стоїть також прізвисько leoe. Останнє досить давно привернуло увагу дослідників соціального устрою етрусків. О. Й. Немировський пов‘язав його з ім‘ям гомерівського пеласга з-під Трої, з іменем Anoaoc на дні кіліка VI ст. до н.е. з етруського порту Гравіскі, з назвою чотирьох річок на Криті, у Фессалії і Карії, а також рікою підземного царства Anon. В. Л. Цимбурський знайшов у Лікофрона (Licophr., Alex., 703) назву міфічної гори з Ггалн Anoawvoc і пов‘язав цю назву з гірським фракійським племенем, що карбувало монети зі своєю самоназвою AETAION,рабськими прізвиськами в етрусків з основою leo, етруським теонімом leoam у написах із Капуї і П‘яченци та з розповіддю Псевдо-Аристотеля (Ps.-Arist., De mirab. ausc., 94) про правління у тірренському місті Енарії, що немовби розташоване під найвищою в Ггалн горою, відпущеників, які міняються кожний рік.

Основу Anon у наведених прикладах лінгвісти вважають догрецькою і доіндоєвропейською. Чому гори і ріки мали тотожні назви? У поемі Лікофрона «Александра» говориться про гору Anoawvoc, що простягається в Ггалн від загробного світу до неба, а з неї течуть всі води Ггалн, в тому числі підземні джерела. Можливий зв‘язок цієї гори з горою у 30 стадіїв заввишки, також з багатьма джерелами, що стоїть посеред міста Енарії у Тірренії, згідно Псевдо-ристотеля. Страбон також пише про гору, на якій розташувалося етруське місто Волатерра, а перед цим наводить міф про могутні тірренські ріки, що погрожували створити потоп, але були втихомирені греблями (Strab., V, 2, 5). На бронзовій моделі баранячої печінки з П‘яченци теоніми leons, leoa, leoam, leon і leta розташовані поряд з ділянками етруського бога води та джерел NeB (Neouns). Можливо, гідроніми Егеїди названі мовою, спорідненою з мовою етрусків.

В. В. Іванов пов‘язував етруські божества leoam і letun з лікійською покровителькою гробниць, пізніше запозичену греками під іменем Лг|тю. В. Слюнечко стверджував, що імена з коренем leo пов‘язані з латинським терміном laetus, запозиченим з Галлії, адже саме там у період пізньої Римської імперії побутувала ця категорія напіввільних колоністів з числа варварів. Стосовно цього О. Й. Немировський справедливо зауважив, що у Північній Ггалп, де спочатку перебували галли до нападу на етрусків, не знайдено написів з leoe, до того ж ці імена з‘явилися в етруських епітафіях на 500 років раніше за термін laetus.

Слід відзначити, що деякі дослідники не виключали зв‘язку напису з Капуї (початок V ст. до н.е.) з поховальним жертовним ритуалом. На наявність у цьому тексті поряд з leoam теоніму laran звернув увагу Л. А. Єльницький. Він, як і багато хто з дослідників, вважав тотожними leoam та Lar militaris Марціана Капелли (Mart. Cap., I, 41) через те, що у написі на люстрі з Тарквіній ім‘я цього божества стоїть поряд з іменем Laran, останнім етруски підписували зображення озброєних юнаків.

З одного боку ми маємо догрецьку назву гірських джерел і міфічної ріки забуття, а з другого - цим ім‘ям етруски називали бога війни і смерті, а також категорію неповноправного населення. О. Й. Немировський і В. Л. Цимбурський зазначають, що представники цієї верстви ніколи не мали в пізніх епітафіях третьої частини імені (когномена), ніколи не зараховувалися до певної генеалогічної гілки, майже ніколи не позначалися як «син» або «дочка», існує лише один напис, де leqi названа дружиною. Оскільки в деяких написах, що відносяться до VI ст. до н.е., теж згадуються люди, що мають специфічне ім‘я з коренем leq, дослідники припустили, що спочатку залежні люди, на зразок пенестів, позначалися просто leqe, leqi, leqia, у пізніх написах їх стали називати, відповідно до їх зміненого статусу, lautni «відпущениками» (часто з позначкою leqe) на півночі Етрурії, а на півдні, де на той час римляни створили великі латифундії, їх було обернуто на справжніх рабів.

Нещодавно віднайдені написи теж підтверджують змальовану картину: написи VI століття до н.е. з околиць Фалерій з посвятою від людини на ім‘я Leqaie, Популонії - Leqx говорять про давнє побутування в етрусків цієї категорії населення, напис з околиць Клузія I ст. до н.е. засвідчує існування пізнього терміну lautniqa.

Однак слід звернути увагу на такі обставини. Наприклад, у написі СГЕ № 4034 жінка з повною формулою імені (навіть з когноменом) є дочкою людини на ім‘я Leqari Sentinates. З написів СШ № 4143 і СШ № 4144 довідуємося, що такий собі Larq Leqe мав сина та etera, які мали повне ім‘я.

Очевидно, люди з прізвиськом leoe отримували свободу і повні права, можливо через шлюб із повноправною особою або внаслідок звільнення. Написи на кшталт СІЕ № 2413: leoe ucrislanes lautni чи СІЕ № 2414: leoia lautnioa arntis говорять про факт отримання цими людьми волі. Оскільки подібних написів досить багато, можна говорити про поширену процедуру мануміссій в Північній Етрурії у II-I ст. до н.е. (всі написи, де поряд leoe і lautni, походять звідти).

Як на нашу думку, вищенаведені факти можна пов‘язати з повідомленнями про вбивство етрусками полонених, інколи під час поховальних ігор, що стали прообразом гладіаторських боїв, які винайшли, як запевняв Ніколай Дамаський, саме етруски.

Про досить поширену практику цих видовищ свідчать зображення «гри Ферсу» та подібних їй, зібрані Ж. -Р. Жанно. Захоплених на війні бранців етруски обертали на рабів під прізвиськом, що було співзвучно імені їх бога війни, смерті, і, можливо, покровителя поховального обряду. Відомо, що засуджені до страти у Римі зараховувалися у раби, що були міфологічним образом смерті, взагалі, рабами у різних народів спочатку ставали «живі вбиті». Приклад Спартака говорить, що римляни, які запозичили звичай гладіаторських ігор від етрусків, обертали полонених на рабів і відправляли їх у гладіатори у I ст. до н.е. Немає нічого неймовірного у тому, що так само, але раніше, робили й етруски. Природно, що чоловіків-воїнів намагалися швидше позбутися, захоплені на війні жінки оберталися на наложниць.

Про появу звичаю поховальних ігор пише Геродот, але його інформація спотворена. Буцімто, поховальні ігри влаштували вперше етруски з Цере, вшановуючи пам'ять вбитих ними полонених фокейців, щоб вгамувати епідемію, що наслав на місто Аполлон за цей злочин. Очевидно, етруски й раніше приносили людські жертви на могилах своїх родичів, лише оформлення цих вбивств у вигляді «гри Ферсу» можливо тлумачити як певне запозичення грецьких міфів і звичаю сценічних вистав. Крім полонених, терміном leoe могли позначатися також продані римські боржники, адже на батьківщині вони були б піддані смертній карі, якби не продаж у рабство trans Tiberim «за Тибр», тобто до Етрурії.

Пояснити відпуск на волю leoe у пізній період можна, пов‘язавши дані написів про leoe-lautni і повідомлення про обставини повстання у Вольсініях у 265-264 рр. до н.е. Валерій Максим називає повстанців рабами, Іоанн Антіохійський - домочадцями, а Діон Кассій, Флор та Орозій - відпущениками.

Останній пише, що вольсінійці з легковажністю повсюдно звільнили рабів, надавши їм право одружуватися з аристократками. Відпущеники захопили владу, майно та дружин колишніх панів.

Очевидно, окремим «гладіаторам», що залишалися живими після поховальних двобоїв, і раніше надавалася свобода. Масове звільнення людей, що вміють володіти зброєю, можна пояснити намаганням знатних родин, яким вони належали, використати їх у боротьбі проти Риму. Але колишні раби обернули зброю проти своїх господарів і лише втручання римського війська припинило повстання. Мануміссії II-I ст.до н.е. слід пояснити нехваткою робочих рук у господарствах аристократів півночі Етрурії після воєн з Римом.

До цього ж періоду О. Й. Немировський відносив згадку Тіберія Гракха (за Плутархом) про рабів-іноземців в Етрурії, справедливо наголошуючи, що описана ситуація склалася на півдні країни за римського панування. Але не можна погодитися з його тлумаченням виразу Ювенала «етруський ергастул». Дослідник вважає, що такі підземні тюрми для рабів були створені етрусками ще до римського завоювання, від чого і походить їх назва. У тексті Ювенала, поряд із згадкою про етруську підземну в‘язницю для закутих рабів, говориться також про відправку недбайливого раба «до луканів» (nempe in Lucanos aut Tusca ergastula mittas). Відомо, що Етрурія в період римської окупації, коли ніякої етруської специфіки рабства вже не було, (навпаки, римляни створили латифундії для чого, безперечно, саме й були влаштовані ергастули), а контингент рабів складався з іноземців, стала ареною повстання рабів 196 р. до н.е. Що раби були карфагеняни з недавньої здобичі у Другій Пунічній війні, може засвідчити повідомлення того ж таки Лівія про заколот пунійських заручників і рабів у Сетії двома роками раніше. В Луканії, як відомо, закінчилося поразкою і великими жертвами серед рабів Спартаківське повстання. Як на нашу думку, саме ці події асоціювалися в уяві поета з найтяжчими муками для рабів. Отже, «етруський ергастул» - означає «ергастул із Етрурії» без етнічного забарвлення.

Насамкінець можемо підсумувати. В етруської знаті були раби- військовополонені і куповані з-за Тибру в римлян боржники, яких називали соціальним терміном leqe, але їх не використовували для праці у сільському господарстві, копальнях і майстернях (очевидно, для цього вистачало працівників нерабських статусів lautni, lautneteri та etera), а жертвували духам своїх померлих під час поховальних церемоній. Жінки (leqia) - полонянки, що ставали наложницями. Відпуск на волю давав можливість цим людям, або, скоріше за все, тільки їх дітям, ставати громадянами етруських міст-держав. Домашніх рабів називали не особливим терміном, а згідно їх професії у господарстві знатних і багатих етрусків. Таким чином, етруське рабство мало патріархальний характер.