Українська література у стислому переказі. 9 клас

Євген Гребінка

(1812—1848)

Ведмежий суд

Лисичка подала у суд таку бумагу:

Що бачила вона, як попелястий Віл

На панській винниці пив, як мошенник, брагу,

Їв сіно, і овес, і сіль.

Суддею був Ведмідь, Вовки були підсудки.

Давай вони його по-своєму судить

Трохи не цілі сутки.

«Як можна гріх такий зробить!

Воно було б зовсім не диво,

Коли б він їв собі м'ясиво», —

Ведмідь сердито став ревіть.

«А то він сіно їв!» — Вовки завили.

Віл щось почав був говорить,

Да судді річ його спочинку перебили,

Бо він ситенький був. І так опреділили

І приказали записать:

«Понеже Віл признався попелястий,

Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті,

Так за такі гріхи його четвертувать

І м'ясо розідрать суддям на рівні часті,

Лисичці ж ратиці оддать».

Коментар

Байка Є. Гребінки «Ведмежий суд» — суцільна алегорія, і «ведмежий суд» — це «панський суд», який захищав багатих і сильних та знатних, а не судив по справедливості. Волові, тільки за те, що він був «ситненький», висунули абсурдне звинувачення, що він, мовляв, їсть сіно, а не м’ясо, як усі хижі звірі. То ж і присудили «... за такі гріхи його четвертувать І м'ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать». Нe останню роль у вчиненні такої несправедливості грають і панські прислужники, як Лисичка — адвокати, захисники та їм подібні.

Човен

Заграло, запінилось синєє море,

І буйнії вітри по морю шумлять,

І хвиля гуляє, мов чорнії гори

Одна за другою біжать.

Як темная нічка, насупились хмари,

В тих хмарах, мов голос небесної кари,

За громом громи гуркотять.

Іграє і піниться синєє море.

Хтось човен на море пустив,

Бурхнув він по хвилі, пиряє на волі,

Од берега геть покотив;

Качається, бідний, один без весельця.

Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!

Чого він під бурю поплив!

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;

Пустують по піні мавки;

Оп’ять забіліли, оп’ять простяглися

По морю кругом байдаки;

Де ж човен дівався, де плавле мій милий?

Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі

Біліють із його тріски.

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться? Не можна ж вік цілий

Пробути з собою одним.

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.

Коментар

Твір Є. Гребінки «Човен» відносять до однієї з перших романтичних балад в українській літературі. Це роздуми молодого поета про майбутнє життя перед вибором життєвого шляху. У баладі відчуваються автобіографічні мотиви — Є. Гребінка якраз збирався вирушати в «бурхливе море» — до Петербурга, у пошуках щастя, свого призначення. Образи твору — алегоричні: човен (людина), море (життя), хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування). Твір відзначається ще й поетичним, романтичним пейзажем.