Українська література у стислому переказі. 9 клас

Оригінальна література княжої Руси-України. Літописи як історико-художні твори

Києво-Печерський Патерик

Бог дарує нам корисне, очікуючи нашого каяття. Насилає інколи голод, війни, приводячи наше недбальство до чеснот. Ті, що чинять злі справи, бувають віддані злим суддям. Але й ті не уникнуть суду: суд без милості тому, хто сам не творить милості.

Було це за князювання Святополка в Києві, в часи міжусобиць. Прийшов із Смоленська один чоловік до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його в ченці й назвав Прохором. Чернець так себе в усьому обмежив, що навіть хліба не вживав. Збирав лободу, розтирав її руками, робив хліб і тим жив. Заготовляв лободу на цілий рік. Бачачи таку його терплячість і стриманість, Бог перетворив гіркоту на солодкість, печаль — на радість. І назвали його Лободником.

Настав великий голод. Один чоловік за прикладом Прохора зібрав лободу, зробив хліб, але не міг їсти через його гіркоту. Блаженний Прохор взяв на себе ще більший труд — збирав зілля, розтирав його, ліпив хлібини й роздавав людям. І був цей хліб солодким, наче з медом. Якщо ж хто брав хліб ченця потайки, без благословення, то був він гірким, як полин.

Один із братів, що вкрав хліб, пішов каятися до ігумена. Той не повірив, що так може бути, звелів другому братові піти до Прохора, попросити одну хлібину, а другу взяти крадькома. Приніс той брат хлібини. І справді: благословенна була солодка, а вкрадена така гірка, що не можна було їсти.

Після такого дива повсюди пішла слава про чепця Прохора.

А то ще посварилися Святополк із Давидом і не пускали купців із Галича та Перемишля. Не стало солі по всій Руській землі. Почалися грабежі й усяке свавілля.

Прохор уже тоді мав свою келію. Він зібрав таємно у всіх попіл і роздавав його людям. Попіл перетворювався на чисту сіль. Кожен брав, скільки було треба. Це викликало заздрість торговців сіллю. Вони поскаржилися князеві. Святополк вирішив сам розбагатіти й наказав забрати у Прохора всю сіль. Коли її привезли, то виявилося, що це звичайний попіл. Князь велів потримати його три дні й викинути. Чернець сказав мирянам, які прийшли до нього по сіль, що його пограбували. Хай вопи почекають, поки князь викине попіл, зберуть його, і це буде сіль. Так і сталося. Князь, дізнавшись про діяння Прохора, засоромився, покаявся і став його шанувати. Прохор сказав князеві, що коли по волі Божій він раніше піде зі світу, то хай Святополк власноручно, без злоби його поховає. Тоді буде князеві удача в усьому. Занедужав якось Прохор, прийшов його останній час. Повідомили князя. А той у цей час був на війні. Святополк розпустив свої війська, прийшов у монастир і зробив усе, як обіцяв. З того часу шанував святих і мав удачу в усьому.

Коментар

Києво-Печерський Патерик, у якому вміщене оповідання про Прохора-чорноризця, є пам’яткою житійної літератури (про життя святих). Опис діянь ченця Києво-Печерської лаври Прохора показує, як самовіддане служіння Богові, смиренність, працьовитість і терпіння можуть допомогти людям, перетворити гірке на солодке, попіл — на сіль, а печаль — на радість.

«Слово о полку Ігоревім»

Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську.

Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі копі осідлані стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.

Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь воїнам: «Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон. Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або напитися шоломом із Дону!»

Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці, побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг. Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.

Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська земле, уже за горою єси!

З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в обороні. Падають його стяги. Ігореві шкода брата, завертає він свої полки на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. «Тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську». Навіть трави й дерева нахилилися з жалощів.

Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.

Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.

... А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого Ігоря взято в полон.

Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.

На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітру, щоб не метав стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.

Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить сонце, скрізь лупають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під радісне вітання Ігор прибуває до Києва.

Коментар

Давньоруська пам’ятка невідомого автора «Слово...» є перлиною ліричного епосу. У ній чітко простежується ідея єдності руських земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат, які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його висока поетична майстерність та ліризм.