Українська література у стислому переказі. 8 клас

Пісні Марусі Чурай

Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися

Та за свого миленького

Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,

Та сонця немає,

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,

Та не забувайся,

Чрез чотири неділеньки

Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,

У яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку

Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусенько,

Бо все в Божій волі,

Бо хто знає, чи жив вернусь,

Чи ляжу у полі!

— Яка ж би то, мій синочку,

Година настала,

Щоб чужая дитиночка

За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі...

Коментар

Авторство пісні «Засвіт встали козаченьки» приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника, тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні «Засвіт встали козаченьки» говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як свою дитину. Пісня побудована у формі діалога. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.

Віють вітри, віють буйні

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде.

Єсть же люди, що і моїй завидують долі;

Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?

Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.

Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.

Коментар

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим чорнобривим». Для неї це — «люте горе», вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.

Ой не ходи, Грицю

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,

Бо на вечорницях дівки чарівниці.

Котра дівчина чари добре знала,

Вона ж того Гриця та й причарувала.

Інша дівчина чорнобривая,

Та чарівниченька справедливая.

У неділю рано зіллячко копала,

А у понеділок переполоскала,

Як прийшов вівторок — зілля ізварила,

У середу рано Гриця отруїла.

Надвечір в четвер Гриценько помер,

А прийшла п’ятниця — поховали Гриця.

А в суботу рано мати дочку била:

— Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?

— Ой мати, мати, жаль ваги не має:

Нехай же Грицьо двоїх не кохає!

Нехай він не буде ні тій, ні мені,

Нехай дістанеться сирій землині.

Оце тобі, Грицю, я так ізробила,

Що через тебе мене мати била!

Оце тобі, Грицю, за теє заплата —

З чотирьох дощок темная хата...

Коментар

У пісні «Ой не ходи, Грицю» передана легендарна історія самої Марусі Чурай, яка нібито отруїла свого коханого хлопця за його зраду. На основі сюжету цієї пісні написано кілька художніх творів ( «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської та ін.).