Українська література у стислому переказі. 8 клас

Ніна Бічуя

(нар. 1937)

Шпага Славка Беркути

Про те, що сталося пізніше

Трьом підліткам вдалося купити пляшку вина. Завернули в напівтемну браму. Тільки хотіли випити, як наспів міліцейський патруль. Двоє втекли, а один потрапив до дитячої кімнати міліції й назвався прізвищем однокласника. Із ним провели бесіду й відпустили.

Чотири портрети

Юлько Ващук

Юлько малював коней, але нікому не показував. Пробував грати на роялі, щоб видобути якусь свою, красиву, але невловиму мелодію — не виходило. Взявся до улюблених книжок. Дивні люди, які їх не люблять. Мати весь час піклувалася про Юльчика — щоб поїв, щоб не захворів, щоб не бавився з дворовими хлопцями в м’яча — вони йому не рівня.

Батько часто гуляє із сином, показує йому старий Львів, разом вони милуються старовинними пам’ятками архітектури. Хлопчик сумує, що з нього, мабуть, не вийде видатного музиканта.

Лілі Теслюк

Дівчинка прийшла до них у четвертому класі. Вона була надзвичайно талановитою — добре володіла англійською мовою, вчилася у балетній студії театру, виступала по телевізору, знімалася в кіно. Лілі організувала в класі справжнісінькі курси англійської мови. Якось придумала поставити п’єсу про Попелюшку, але потім не прийшла на виставу, щоб у головній ролі змогла виступити дівчинка Ліда, яка дуже цього хотіла.

Стефко Вус

Стефко жив у бабусі в селі, дружив із їжаком, який приносив йому яблука, із ласкавим телятком. Бабуся називала його своїм кукуликом, сиротям бідним. Потім вона померла, і Стефкові разом із сестрою довелося переїхати до тата в місто. Батькова квартира була незатишною та забарложеною. Сам батько часто приходив напідпитку, сварив дітей. Стефко в п’ятому класі залишився на другий рік, почав палити цигарки, прогулювати уроки.

Славко Беркута

До малого Славка причепилася хвороба. У нього сильно боліли ноги. Два місяці він пролежав у лікарні. Потім почав вставати й наполегливо пробувати ходити. Хоч ноги ще не слухалися, додумався навіть піти гуляти в парк, а потім і на ковзанку. Лікар сказав, що Славко сам себе вилікував.

Хлопчик любив бувати в природничому музеї, роздивлятися скелети мамонтів та інших доісторичних тварин. Потім захопився фехтуванням.

Двоє дітей і місто

Дівчинка стояла на підвіконні й мила вікна у квартирі на шостому поверсі. На неї захоплено дивився Юлько. Потім вони зустрілися внизу, їли барбариски й розмовляли.

Блакитні печери

Юлько розповідав Лілі про старовинні споруди міста, про цікаві свої знахідки, наприклад, дату 1887 рік на заіржавілому флюгері, про короля Данила Галицького. Потім читав свої вірші, про які нікому не казав. Юлько відповідав на всіх уроках найкраще в класі й трохи цим хизувався.

Славко домовився з друзями піти до Блакитних печер, бо дуже захоплювався спелеологією. Але Юлько не з’явився, хоч і обіцяв принести деяке спорядження.

Славко замислився, чи Юлько таки справжній його друг.

Максимальне навантаження

Коли Славко прийшов із тренування, то помітив, що мама була сама не своя. Батько, льотчик-випробувач, не повернувся з польоту. У школі нічого не чув і не бачив. Раптом його покликали до телефону й повідомили, що його тато знайшовся, але другий пілот загинув.

До Беркутів додому прийшов механік Комарин. Був напідпитку й почав виправдовуватися, що це не його провина. Повернувся батько й спитав механіка, чи сам він вірить у свої виправдання.

Розповів синові, що у кожного є максимальне навантаження. Це вимір характеру і людських сил. Механік, очевидно, не витримав цього максимального навантаження, злякався відповідальності.

Сорока з перебитим крилом

Антон Дмитрович, учитель географії, повів учнів до парку. Юлько та Стефко (вони жили в одному будинку) знайшли сороку з перебитим крилом. Підійшов Славко. Ніхто з хлопців не міг узяти птаха додому. Славко запропонував віднести сороку до вчительки молодших класів Надії Григорівни, яка любила усіх тваринок і птахів і допомагала їм. Стефко чомусь погодився піти зі Славком, а Юлько презирливо відмовився. Діти вчительки вдома не застали, але була її дочка, яка запросила хлопців приходити потім навідувати сороку.

Юлько вдома

Юлько був невдоволений собою. Мама постійно опікувалася сином, піклувалася про нього як про маленького. Юлько розмірковував про свою дружбу зі Славком. Це дружба чи суперництво? Якось Славко віддав йому свою шапку, бо Юлько свою загубив. А то програв навмисно в шахи, щоб Юлько став чемпіоном серед п’ятикласників.

Стефко вдома

Вдома батько нагримав на Стефка й послав по цигарки, але хлопець відмовився. Мала Настка хазяйнувала, навіть зварила якийсь обід. Наставляла брата, щоб той учився, бо вже зі школи приходили. Стефко сказав, що йому все набридло і він піде в інтернат.

Славко вдома

Якось Славко замість масла купив книжку про Африку, але мама не сердилася. Він любив вигадувати різні пристрої, фантазувати, міркувати над різними таємницями життя. Батьки з розумінням ставляться до всього цього, хоч інколи трохи кепкують над ним.

Театральна вистава

Увесь 7-Б прийшов до театру й гаряче підтримував Лілі, яка виступала на сцені. В антракті Лілі всі вітали, їй уперше було якось ніяково, а ще — сумно. Юлько прийшов із подарунком, а Славко чомусь не прийшов зовсім. Діти сказали, що в нього прикидка перед республіканськими змаганнями, але він постарається встигнути хоч під кінець вистави.

Скажи, хто твій учень

Славкові дуже хотілося бути схожим на свого тренера з фехтування Андрія Степановича, який узяв його в групу, хоч та була переповнена. Розпочалося наполегливе навчання. Якось Славко почув і запам’ятав слова тренера: «Покажи мені своїх учнів — і я скажу тобі, хто ти». Через півроку тренувань про Беркуту говорили, що він найздібніший учень тренера. Сьогодні Славко задоволений — він по-чесному переміг самого Андрія Степановича.

Після вистави

Останній бій Славко виграв і тепер їде на змагання до Харкова. Тренер тільки порадив йому тримати нерви, бо можна зірватися. А хлопець дійсно нервував, поглядав на годинник — він може не встигнути до кінця вистави й не привітає Лілі. Славко таки спізнився. Дівчинку проводжав Юлько, і Беркута не став утручатися. Лілі, мабуть, образилася, що не прийшов, треба б пояснити, але не став чомусь це робити й наступного дня.

Поки літак летить до Харкова

На льотному полі Славко зустрів ... Лілі. Вона побажала хлопцеві щасливої дороги. Тим часом Стефко сидить удома голодний і злий — сестричка перейшла-таки до школи-інтернату. Хлопець вирішив піти подивитися, чи загоїлося крило в сороки.

Юлько теж вийшов прогулятися, купив газету, переглянув її, і в очах у нього аж потемніло: там була стаття про те, що його тато у своїй книжці скористався чужим, як злодій. Увесь світ для Юлька став гидким і чужим.

Кукулику мій гарний...

Сорока сіла Стефкові на плече, ніби впізнала, і хлопець розтав. Учителька Надія Григорівна запросила Стефка на обід, гарно з ним поговорила, і тому захотілося розповісти їй усе-все — про бабусю Олену, про те, як вона називала його кукуликом, як тепер йому її не вистачає... Пообіцяв прийти ще.

Чому ти так зробив, тату?

Місто, будинки нагадували Юлькові тата. Хлопець болісно розмірковував над тим, чому його батько, яким він пишався, так негарно вчинив. Юлькові навіть захотілося змінити прізвище. Удома, напевно, усі вдаватимуть, ніби нічого й не трапилося.

Дискусія за партою

Клас вірив у спортивну зірку Славка, але команда львівських шпажистів посіла друге місце, а в особистих змаганнях Беркута завоював лише четверте місце. Тренер сказав, що Славко розслабився після перших успішних боїв і — програв.

Перший день змагань був чудовим: його урочисто привітали з чотирнадцятим днем народження, сфотографували й помістили фото в газеті разом із заміткою про нього, тренер подарував чудову шпагу. А потім усе пішло не так.

У класі Юлько іронізував з приводу програшу людини, яка вважала його своїм другом. А може, то й не друг?

Битися з беззбройним

Юлько й Лілі прийшли до Славка подивитися на тренування. Юлько продовжував насміхатися — мовляв, і він так зможе шпагою помахати, нічого складного. Захотів спробувати — вийшло. Далі захотів битися по-справжньому. Славка взяла злість — чому він думає, що все так легко? І прийняв виклик. Зробив випад, клинок не витримав, зламався й наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. Юлько скрикнув, ухопився за ногу, з якої текла кров. Славко вискочив із залу. Потім до нього підійшов тренер і докірливо спитав, навіщо він улаштував це побоїще та ще й ганебно втік.

Лілі не хоче удавати

Батько Юлька дуже гнівався на школу, спортсменів і всіх, через кого його сину була завдана травма. Вимагав покарати винних. Хоча, власне, великої рани й не було — просто глибока подряпина, але у хлопця погано зверталася кров. Юлько відмовлявся, говорив, що не треба ні на кого скаржитися. Наступного дня до Юлька прийшли однокласники. Лілі вважала, що Юлько сам винен у такій неприємній пригоді — сам перший почав.

Два по два — чотири

Славко картав себе, що погодився на бій. Були розмови і з тренером, і з директором школи. Батьків викликали. Мама порадила сходити до Юлька. Юлько наговорив Славкові купу неприємних речей — і що той заздрить йому, тому й зайнявся фехтуванням, і що в нього все просто й усе гаразд у житті. І взагалі, усі довкола звичайні, а він — незвичайний, тільки йому доступне все складне. Потім сказав, що не може його бачити, і сказав іти геть.

Тоді була п’ятниця

У школі — приголомшуюча новина. Будуть судити Славка Беркуту. 7-Б відмовився, навіть пішли усім класом із виховної години. Плітки зростали від перерви до перерви. Виявилося, що до школи прийшов лист із дитячої кімнати міліції про привід Беркути через пияцтво в під’їзді о 21 годині 23 листопада разом із компанією підлітків. Славкові все стало байдуже. 23 листопада була п’ятниця, день і час тренування. Але від того прикрого випадку Славко покинув ходити до спортзалу. Саме того вечора він блукав вулицями міста й зустрів тренера. Вони поговорили, і Андрій Степанович сказав йому обов’язково приходити на тренування. Славкові здавалося, що це чийсь жарт чи сон. Навіщо виправдовуватися, говорити, що в цей час був із тренером, якщо тобі не вірять?

Напередодні

Учитель географії переконував класного керівника, що суд влаштовувати не потрібно, що Славко не може бути з хуліганами, але Варвара Трохимівна наполягала, кажучи, що хлопець мовчить і навіть не виправдовується. Директор теж підтримав ідею учнівського громадського суду, бо йому було байдуже до почуттів учня.

Лілі пішла до дитячої кімнати міліції й почала захищати Славка. Інспектор вислухала її й зацікавилася. Розпитала про суд та пообіцяла прийти на нього.

Також о другій годині дня

Дівчинка з гордістю принесла батькам Беркути «повістку» на «суд». Тато спитав сина, що все це означає. Славко твердо відповів, що він не пив, нічого такого не робив і не знає, чому прийшов той лист із міліції. Батько йому повірив без усяких пояснень.

Суд

Гордо сиділи юні судді. Спочатку виступила класний керівник. Потім викликали Славка. Він міг би зірватися, щось крикнути, але боявся за маму, яка сиділа в залі. 7-Б порадив не здаватися, пояснити, у чому річ, але «підсудний» мовчав. Потім сказав, що не був у міліції, нічого з того, що написано, не робив, слово честі. А коли йому не вірять, то що виправдовуватися... Викликали до слова матір Ярослава, але тут утрутився учитель географії Антон Дмитрович і попросив повірити хлопцеві, якого всі знали як чесного, хорошого товариша. Раптом до залу ввійшла жіночка з міліції, вибачилася, роздивилася й сказала, що в них був зовсім не цей хлопець. Зал ошалів від крику. Юлько нахилився, щоб зашнурувати черевик.

Як усе було насправді

До Стефка несподівано прийшов Юлько й попросив допомогти нам’яти одному типові вуха. Стефко спочатку відмовився, а потім дав адресу Лопуха, бо йому, власне, було байдуже, справедливо це чи несправедливо.

Ващук знайшов Лопуха, той ще одного хлопця. Але, щоб справа вигоріла, треба спочатку «заправитися». То ж Юлькові довелося купити в крамниці вина, булку й оселедця. Пішли у якийсь внутрішній дворик, аж тут — рейд міліції. Хлопці втекли, а Юлька забрали. Документів у того не було. Втомлена жінка-інспектор запитала в хлопця прізвище, а той раптом назвався Ярославом Беркутою. З ним провели бесіду й відпустили.

Жіночка в шкільному залі попросила їх вибачити.

Кінець щасливий, немов у казці

Був синій вечір. Славко вийшов зі школи з мамою. Його мучило питання — хто ж назвався його ім’ям? Чи був він у залі?

Клас ішов позаду. Лілі раділа, що здогадалася піти в міліцію. Коли б дізналася, хто це зробив, язик би вирвала. Юлько, ледь ворушачи язиком, спитав: «А коли б це був я?». Лілі тільки посміялася з нього, а хлопець подумав: «Тільки не сьогодні!»

7-Б нарешті приєднується до Славка і його мами, усі весело сміються, радіють, ідучи чистими вулицями міста.

Коментар

Захоплива повість Ніни Бічуї про сучасних міських підлітків. Тут багато дружби, перша закоханість, проблеми шкільних стосунків, лідерства. В інтелігентній сім'ї Ващуків одні проблеми, у неблагополучній родині Стефка Вуса — зовсім інші. Навіть у майже ідеальній сім’ї Славка Беркути є свої проблеми: хвороба хлопчика, небезпечна робота батька, ризиковані захоплення самого Славка, до того ж часто він стає елементарною жертвою заздрості з боку однолітків та власної гордості. В українській літературі здебільшого показувалося життя сільських дітей, а твір Н. Бічуї чи не перший про проблеми міських підлітків, життя самого великого міста. Перемагає Добро, хоча залишаються агресивні Лопухи, байдужі та невлаштовані Стефки, батьки, що пиячать, науковці, що видають чужу працю за свою.