Українська література у стислому переказі. 8 клас

Українська література у стислому переказі

Усна народна творчість. Українські історичні пісні

Зажурилась Україна

Зажурилась Україна,

Бо нічим прожити,

Витоптала орда кіньми

Маленькії діти,

Котрі молодії —

У полон забрано;

Як зайняли, то й погнали

До пана, до хана.

Годі тобі, пане-брате,

Ґринджоли1 малювати,

Бери шаблю гостру, довгу

Та йди воювати!

Ой ти станеш на воротях,

А я в закаулку,

Дамо тому стиха лиха

Та вражому турку!

Ой ти станеш з шабелькою,

А я з кулаками,

Ой щоб слава не пропала

Проміж козаками.

Ой козак же до ружини,

Бурлака до дрюка:

Оце ж тобі, вражий турчин,

З душею розлука!

1 Ґринджоли — санки.

Коментар

Українська історична пісня «Зажурилась Україна» змальовує той час, коли на нашу землю нападали татарські та турецькі завойовники. Вони палили міста і села, грабували, а молодих чоловіків, парубків, дівчат та дітей забирали в полон, щоб зробити рабами. Із таким становищем не можна було миритися. Пісня закликає всіх — од козака до бурлака — дати дружну відсіч нападникам, провчити їх. Незважаючи на те, що йдеться про сумні й серйозні речі, твір пройнятий притаманним українцям гумором.

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко

Та, ой, як крикнув же та козак Сірко.

Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків:

«Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до хана у гості!»

Та туман поле покриває,

Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.

Гей, та ми думали, та ми ж думали,

Що то орли та із Січі вилітали, —

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на Кримський шлях з Січі виїжджало.

Та ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що сизий орел по степу літає, —

Аж то Сірко на конику виїжджає.

Гей, ми ж думали, ой, та ми ж думали,

Та що над степом та сонечко сяє. —

Аж то військо та славне Запорозьке

Та на вороних конях у степу виграває.

Та ми думали, ой, та ми ж думали,

Що то місяць в степу, ой, зіходжає, —

Аж то козак Сірко, та козак же Сірко

На битому шляху на татар оступає.

Коментар

Потреба постійно захищати свій рідний край від ворогів призвела до створення Запорозької Січі. Свою могутність і славу Січ здобула завдяки чіткій організації, мужності, самовідданості козаків на чолі зі своїми кращими обранцями — отаманами. Кошовий отаман Сірко порівнюється у пісні із сизим орлом, а військо — із сонечком. Так висловлювалася всенародна любов до своїх захисників. Пісня має характерні ознаки — повтори, вигуки, зменшувально-пестливі слова, поетичний паралелізм, коли явища природи зображуються паралельно з явищами людського життя.

Ой Морозе, Морозенку

Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна,

Як та стара мати,

Заплакала Морозиха,

Та стоячи біля хати.

Ой з-за гори та з-за кручі

Буйне військо виступає,

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче,

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сила

Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, —

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Не вернувся Морозенко,

Голова завзята,

Замучили молодого

Татари прокляті.

Вони його не стріляли

І на часті не рубали,

Тільки з нього, молодого,

Живцем серце виривали.

Поставили Морозенка

На Савур-могилу.

«Дивись тепер, Морозенку,

Та на свою Україну!»

Вся ти єси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами,

Та кров’ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, —

Твої думи, твої пісні

Не забудуть люди.

Коментар

Інколи козакам доводилося вступати у союз з татарською ордою проти переважаючого польського війська. Але татари часто зраджували своїх союзників, продовжували грабувати українські землі й нищити козацькі загони. Так трапилося і з загоном Морозенка. Мужній козацький ватажок загинув за свою Україну, але люди його ніколи не забудуть. У пісні вжито оригінальний прийом заперечного порівняння:

То не грім в степу грохоче,

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сила

Козаченьків обступила.

Є багато й інших характерних для народної пісні художніх засобів — звертання, повтори, зменшувально-пестливі слова, епітети та інверсія, окличні речення.

Максим козак Залізняк

Максим козак Залізняк,

Козак з Запорожжя.

Як поїхав на Вкраїну,

Як пишная рожа!

Зібрав війська сорок тисяч

В місті Жаботині,

Обступили город Умань

В обідній годині.

Обступили город Умань,

Покопали шанці

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці.

Та вдарили з семи гармат

У середу вранці,

Накидали за годину

Панів повні шанці...

Отак Максим Залізняк

Із панами бився,

І за те він слави

Гарной залучився.

Лине гомін, лине гомін

По степу німому.

Вертаються козаченьки

Із бою додому.

Коментар

Історична пісня «Максим козак Залізняк» уславлює козацького ватажка Залізняка, який на чолі війська брав участь у визвольній війні проти польсько-шляхетського гніту. Він порівнюється з пишною квіткою («як пишная рожа»), прославляється його військова майстерність та вправність. Максим Залізняк боровся проти насилля, утисків, яких зазнавав український народ. Адже зазіхали не тільки на землю, працю селян, а й на їхні душі, віру.

Чи не той то хміль

(Пісня про Богдана Хмельницького)

Чи не той то хміль,

Що коло тичин в’ється?

Ой, той то Хмельницький,

Що з ляхами б’ється.

Чи не той то хміль,

Що по пиві грає?..

Ой, той то Хмельницький,

Що ляхів рубає.

Чи не той то хміль,

Що у пиві кисне?

Ой, той то Хмельницький,

Що ляшеньків тисне.

Гей, поїхав Хмельницький

К Золотому Броду, —

Гей, не один лях лежить

Головою в воду.

«Не пий, Хмельницький, дуже

Золотої Води, —

Їде ляхів сорок тисяч

Хорошої вроди».

«А я ляхів не боюся

І гадки не маю —

За собою великую

Потугу я знаю,

Іще й орду татарськую

За собой веду, —

А все тото, вражі ляхи,

На вашу біду».

Ой, втікали вражі ляхи —

Погубили шуби...

Гей, не один лях лежить

Вищиривши зуби!

Становили собі ляхи

Дубовії хати, —

Ой, прийдеться вже ляшенькам

В Польщу утікати.

Утікали вражі ляхи,

Деякії повки, —

Їли ляхів собаки

І сірії вовки.

Гей, там поле,

А на полі цвіти —

Не по однім ляшку

Заплакали діти.

Ген, там річка,

Через річку глиця —

Не по однім ляшку

Зосталась вдовиця...

Коментар

Визвольну війну проти панської Польщі, яка захопила українські землі й прагнула підкорити собі український народ, очолив славний гетьман Богдан Хмельницький. Про нього складено багато легенд, переказів, пісень. Одна з таких пісень — «Чи не той то хміль». Побудована вона на прийомі паралелізму з використанням легенди про походження прізвища Хмельницького. У пісні змальовується надзвичайно жорстока картина поразки ляхів (поляків). Але, за народними уявленнями, це справедлива кара, адже вони — завойовники, вони прийшли на нашу землю з мечем.

За Сибіром сонце сходить

(Пісня про Устима Кармалюка)

За Сибіром сонце сходить.

Хлопці, не зівайте,

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!

Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

А все ж не на волі.

Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу,

Як згадаю про їх муку —

Сам гірко заплачу.

Зібрав собі славних хлопців, —

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.

Чи хто їде, чи хто йде,

Треба їх спитати,

Як не має він грошей —

Треба йому дати!

Аж тут їде сам владика:

«А здорові, хлопці!»

«Ой, довго ми вас чекали,

Благослови, отче!»

Ой, вилічив сам владика

Сорок тисяч грошей.

Подивився кругом себе —

Все хлопці хороші.

Ой, чи їде, чи хто йде,

Треба його ждати.

Ой, прийдеться Кармалюку

Марне пропадати.

Ой, прийдеться Кармалюку

Марне пропадати,

Бо немає пристанища,

Ані свої хати.

Асесори, ісправники

За мною ганяють,

Більше вони людей б’ють,

Як я гріхів маю.

Зовуть мене розбійником,

Кажуть — розбиваю.

Ще ж нікого я не вбив,

Бо й сам душу маю.

З багатого хоч я й візьму —

Убогому даю.

Отак гроші поділивши,

Я гріхів не маю.

Судять мене вдень і вночі,

Повсяку годину,

Ніде мені подітися,

Я од журби гину.

Чи хто їде, чи хто йде,

Часто дурно ждати,

Отак треба в лісі жити,

Бо не маю хати.

Пішов би я до дітей —

Красу мою знають:

Аби тільки показався,

То зараз впіймають.

А так треба стерегтися,

Треба в лісі жити.

Хоч, здається, світ великий,

Ніде ся подіти!

Прийшла туга до серденька,

Як у світі жити?

Світ великий і розкішний,

Та ніде ся діти!

У неділю дуже рано

У всі дзвони дзвонять.

А мене, Кармалюка,

Як звірюку гонять.

Нехай гонять, нехай ловлять,

Нехай заганяють,

Нехай мене, Кармалюка,

В світі споминають!

Коментар

Існує близько сорока варіантів пісні про Устима Кармалюка — легендарного ватажка селянських загонів, які боролися проти панського гніту. Знущання над кріпаками були такі, що терпіти вже була несила. Устим Кармалюк теж утік, зібрав загін «славних хлопців» і став відновлювати справедливість — у багатих забирати, а бідним віддавати. «Отак гроші поділивши, я гріхів не маю», — говорить він. Кармалюка кілька разів ловили, карали, засилали до Сибіру, але він щоразу тікав і продовжував свою справу. Проте не відчував себе щасливим, адже, хоч і «не в кайданах, а все ж не на волі», не бачить жінки й дітей, не має хати.

Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в піснях та легендах.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст