Біологія. Практичний довідник. 11 клас

Дія генів-модифікаторів

Вивчаючи спадкування окремих ознак на основі закономірностей, установлених Г. Менделем, вважають, що розвиток кожної з них визначається одним окремо взятим геном. Але будь-яка ознака або властивість в організмі розвивається в результаті складних, послідовно зв’язаних між собою біохімічних реакцій і морфо-фізіологічних процесів, контрольованих багатьма генами.

Під час онтогенезу в будь-якому організмі відбуваються реакції взаємодії між численними ферментами, що продуковані під контролем генів. Однак під час цієї взаємодії один фермент сильніше впливає на розвиток якої-небудь однієї ознаки, ніж на всі інші. Таку другорядну дію на розвивальну ознаку, властиву для більшості генів, виявити дуже важко. Тому зв’язок між геном та ознакою, що встановлюється у процесі спадкування, відображає лише одне з найбільш видимих основних проявів дії гена.

Але поряд з генами «основної» дії, названими К. Мазером олігогенами, на розвиток будь-якої ознаки діють інші гени, вплив яких не завжди вдається встановити. Ці гени не визначають яку-небудь конкретну реакцію або розвиток ознаки, але вони здатні посилювати (посилювачі) або послаблювати (інгібітори, супресори), тобто модифікувати прояв дії «основних», або головних генів. Такі неалельні гени, що посилюють або послаблюють дію головного гена, називають генами-модифікаторами. Наприклад, у томата рецесивний ген is, що викликає в гомозиготному стані припинення верхівкового росту після утворення першого суцвіття, під час схрещування з одними сортами проявляє свою дію майже в 100 % випадків, а у схрещуванні з іншими сортами, тобто на іншому генному фоні, його ефект зводиться до мінімуму: більшість гібридів продовжує ріст до утворення сьомого суцвіття.

Будь-які гени в організмі одночасно можуть бути генами «головної дії» за одними ознаками та генами-модифікаторами — за іншими. Відомі й гени-модифікатори специфічної дії: вони проявляють свій ефект лише за наявності головних генів.