Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Неокатастрофізм

Неокатастрофізм — це сукупність еволюційних концепцій про раптові втручання у процеси еволюції різних факторів, які призводять до швидких значних перетворень в органічному світі. Ці концепції відроджують на еволюційній основі теорію катастроф Ж. Кювьє. Засновником неокатастрофізму був Е. Зюсс (1864), який розглядав еволюцію як чергування геологічно тривалих, відносно стабільних станів таксонів з короткочасними періодами їх масових перетворень під дією різких змін фізико-географічних факторів. Поширення в 20-х роках XX ст. ідей неокатастрофізму зумовлене дискусіями щодо причин таких явищ, як неповнота палеонтологічного літопису, відсутність перехідних форм між великими таксонами, різке зростання різноманітності органічного світу в післякембрійських формаціях, нерівномірність темпів еволюції та раптове вимирання багатьох таксонів на межах геологічних періодів. Розрізняють три форми неокатастрофізму: автогенетичний неокатастрофізм — постулює дію внутрішніх факторів, які спричиняють корінні зміни вихідної форми; ектогенетичний неокатастрофізм — пов’язує різкі зміни в органічному світі з раптовими зовнішніми перетвореннями — геологічними, фізико-географічними й космічними; синтетичний неокатастрофізм — уявлення про катастрофи знаходять своє відображення в різних сучасних концепціях — сальтаціях, онтомутаціях та інших факторах виникнення нових видів.