Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Адаптаціогенез

Походження нових і вдосконалення уже набутих адаптацій — центральна проблема дарвінізму. Еволюція адаптацій полягає в історичній зміні норми реакції окремого генотипу та генетичної структури виду в цілому.

Адаптаціогенез — процес історичного перетворення самої норми реакції як окремого генотипу, так і виду в цілому. Адаптаціогенез здійснюється через накопичення корисних у певному середовищі переважно дрібних змін ознак. Як будь-який процес, адаптаціогенез внутрішньо суперечливий. Він складається із взаємодії двох протилежних сторін: часткової дезорганізації вже складеної норми реакції організму й виду та її наступної нової організації. До факторів дезорганізації відносять спадкову мінливість (мутації та рекомбінації), яка здебільшого порушує нормальний розвиток організму. Проте дезорганізуючий ефект спадкової мінливості має також позитивне значення. Відносно шкідливі рецесивні мутації поповнюють резерв внутрішньовидової мінливості. За сприятливої зміни середовища вони можуть стати корисними. Якби не було цього резерву, популяція не змогла б пристосуватися до нового середовища, тому що попередні адаптації у цьому середовищі виявились би непридатними. Загальна структура адаптаціогенезу складається з трьох фаз: інадаптивної, преадаптивної, постадаптивної. У кожному конкретному випадку ці фази можуть мінятися місцями.

Інадаптивна фаза характеризується тим, що за зміни середовища виживає лише частина популяції, що має передумови до подальшої еволюції. Наприклад, еволюція родини Коні відбувалася через масове вимирання популяцій. Виходячи зі сказаного, можна сформулювати два загальні положення. По-перше, що більш різкими будуть зміни середовища, то більшої шкоди вони можуть завдати популяції (аж до її вимирання). По-друге, що крупніший таксон, який виникає у ході еволюції, то більша кількість популяцій приноситься в жертву як плата за виникнення таксона (щоправда для цього правила є винятки). Отже, еволюція популяцій і більших таксонів пов’язана з неминучою розплатою за успіх частини організмів, що їх складають.

Преадаптивна фаза — наявна в організмів готовність до виживання й розмноження у мінливому середовищі, сформованому раніше за участі добору.

У постадаптивній фазі відбувається поступове удосконалення вже наявної адаптації до конкретних умов середовища. Прикладом такої адаптивної спеціалізації цілого комплексу ознак може бути лісовий дятел. Уся організація дятла підпорядкована добуванню їжі шляхом довбання стовбура дерева: прямий дзьоб, міцно з’єднаних з черепом, довгий язик для ловлі комах, розвинуті чіпкі ноги й хвіст для опори на стовбурі.

Перші дві фази є неминучим наслідком і необхідною умовою еволюції адаптацій, третя фаза є резервом пристосованості та використовується у разі повернення виду в колишні умови життя.