Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Еволюційна гіпотеза Ж.-Б. Ламарка

В основі еволюційної концепції Ж.-Б. Ламарка (1809) лежить загальне положення: «Просторові і тимчасові величини завжди відносні, і варто людині глибше пройнятися цією істиною — вона буде уважнішою у своїх судженнях про сталість речей у природі». Цьому законові підкоряються й біологічні види. З погляду Ламарка, вони змінюються й утворюють тимчасові, хиткі величини. Як зазначає Ламарк, вид склався «непомітно і послідовно», має лише відносну сталість і не може бути таким давнім, як природа. Явище змінності видів Ламарк доводить, апелюючи до практики учених — зоологів і ботаніків — водночас опираючись на власні ботанічні й зоологічні дослідження. Дані цих досліджень показали, що існує ряд природних груп, у межах яких сусідні види важко відрізнити один від одного. Труднощі у визначенні окремих видів, на думку Ламарка, виникають тому, що між видами є поступові переходи, які не дають нам засобів «накреслити між ними чіткі лінії поділу». Наявність цих переходів доводить, що види перебувають у стані руху, тобто поступово змінюються, перетворюючись на інші види.

Установивши тезу про змінність видів, Ламарк висуває основні положення своєї еволюційної теорії.

1. Усі живі організми еволюціонують.

2. Рушійні сили еволюції та механізми змін організмів — це:

• а) прямий вплив умов довкілля, які змінюються;
• б) внутрішнє прагнення до прогресу та вплив умов зумовлюють появу корисних ознак;
• в) удосконалення чи невдосконалення органів веде до розвитку корисних ознак;
• г) успадковування організмами лише корисних ознак.

3. Еволюція — це безперервний процес набуття корисних ознак.

4. Результатом еволюції є не лише виникнення корисних змін, а й градація організмів (ступінчасте ускладнення органічного світу).

5. Життя безперервно самозароджується, тому існують види, які перебувають на різних ступенях градації.

6. Жива природа — це ряд особин, які безперервно змінюються і які людина об’єднує у види лише у своїй уяві.

Хиби теорії: неправильне пояснення рушійних сил еволюції, невизнання видів як наявної категорії, визнання появи й успадкування лише корисних ознак.