Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Цитоплазматична спадковість

Спадковість — притаманна всім організмам властивість забезпечення в ряді поколінь спадкоємність ознак та особливостей розвитку, тобто морфологічної, фізіологічної та біохімічної організації живих істот і характеру їх індивідуального розвитку (онтогенезу). Явище спадковості лежить в основі відтворення форм життя за поколіннями, що принципово відрізняє живе від неживого.

Крім ядерного спадкового матеріалу, існують ще й цитоплазматичні, або екстраядерні, носії спадковості (так звані плазмогени).

Плазмогени — гени, локалізовані в ДНК органоїдів цитоплазми (мітохондріях, хлоропластах), рідині цитоплазми. Вони мають здатність реплікуватись і передавати спадкову інформацію. Плазмогени зумовлюють цитоплазматичну спадковість, матеріалізовану у факторах цитоплазми. Вони передаються нащадкам із цитоплазмою матері через жіночу статеву клітину. Цитоплазматичну спадковість виявляють у реципрокних схрещуваннях (А х В; В х А).

Наступним етапом аналізу цитоплазматичної спадковості є зворотне схрещування гібрида з материнською формою для заміщення ядерного матеріалу матері батьківськими хромосомами. Якщо під час таких схрещувань ознака спадкуватиметься по материнській лінії, то вона спадкується через цитоплазму.

Плазмогени зумовлюють також відхилення від типового менделівського розщеплення ознак у потомстві.

Для цитоплазматичної спадковості характерно:

• 1) успадкування ознак і властивостей лише по материнській лінії;
• 2) нерівномірний розподіл органоїдів цитоплазми між дочірніми клітинами під час поділу клітини й відхилення з цієї причини розщеплення в F₂ від менделівського;
• 3) взаємодія плазмогенів і ядерних генів, які детермінують розвиток певної ознаки; мутації плазмогенів, що зумовлює спадкову мінливість.