Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Типи темпераменту. Характер

Темперамент — індивідуальні особливості психіки людини й вищих тварин, в основі яких лежить відповідний природжений тип нервової системи. Темперамент виявляється в силі, швидкості, напруженості й урівноваженості перебігу психічних процесів індивіда, в яскравості та стійкості його емоцій і настроїв.

Темперамент є загальною характеристикою особистості, що накладає відбиток на всі сторони її психічного життя та діяльності.

На підставі уявлень про силу нервових процесів І. П. Павлов виділив три сильні й один слабкий типи вищої нервової діяльності, при цьому сильні типи різняться між собою зрівноваженістю і рухливістю нервових процесів.

Жвавий тип (сангвінічний темперамент) — це сильний, зрівноважений рухливий тип нервової діяльності. У людини жвавого типу виявляється енергія і наполегливість у досягненні мети, самовладання й значна рухливість нервових процесів, яка полягає у вмінні швидко перебудовуватися, виходячи з реальних умов життя.

Спокійний тип (флегматичний темперамент) — це сильний зрівноважений, але інертний тип вищої нервової діяльності. Такі люди характеризуються неквапливістю. У них разом з енергією, високою працездатністю, самовладанням спостерігають значний консерватизм поведінки, прагнення до звичного способу життя, повільність у прийнятті рішень (особливо в непередбачуваних ситуаціях).

Нестримний тип (холеричний темперамент) — це сильний, але не зрівноважений тип нервової діяльності. Особам цього типу властива захопленість, з якою вони виконують певну роботу, проте будь-яка дрібниця може звести все нанівець, що свідчить про перевагу збудливого процесу над гальмівним.

Слабкий тип (меланхолічний темперамент) відрізняється загальною слабкістю нервової діяльності, що не дає змоги використовувати для характеристики поняття рухливості й зрівноваженості нервових процесів. В осіб цього типу швидко розвивається позамежеве гальмування під впливом навіть помірних за силою подразнень. Вони нерішучі, не здатні наполягати на своєму, підкоряються чужій волі, мають різні комплекси неповноцінності, їм властиві страх перед будь-якою відповідальністю, ізольованість від реального життя.

Ці чотири типи є основними, хоча в чистому вигляді трапляються рідко. Найчастіше спостерігають проміжні форми з переважанням властивостей того чи іншого типу. Взагалі І. П. Павлов і його послідовники вважали, що шляхом комбінації різних градацій трьох основних типологічних ознак можна виділити близько 120 типів вищої нервової діяльності, оскільки немає науково обґрунтованих критеріїв градацій цих ознак. Тип вищої нервової діяльності є природженим, і в цілому його змінити не можна. Проте ще І. П. Павлов довів можливість зміни окремих властивостей певного типу. Наприклад, збільшення сили гальмівного процесу шляхом його тренування дещо зменшує нестримну вдачу холерика, в особи слабкого типу можна збільшити силу нервової діяльності шляхом систематичного тренування збудження.

Згідно з деякими психологічними критеріями всіх індивідів поділяють на екстравертів, інтровертів, невротиків (Г. Айзек). Про екстраверсію чи інтроверсію судять за тим, чим переважно керується у своїй діяльності людина — спрямованістю активності й інтересів на зовнішній світ і людей, що її оточують (екстравертованість), чи образами, уявленнями, думками свого внутрішнього світу (інтровертованість). Екстраверт відкритий до зовнішніх впливів, а інтроверт, навпаки, закритий до всього, що існує поза ним. У невротиків легко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях. На думку Г. Айзека, два чинники — невротизм та екстраверсія чи інтроверсія — є головними параметрами особистості людини. Г. Айзек намагався виявити зв’язок між типом особистості людини та її темпераментом. На його думку, стабільний екстраверт відповідає жвавому типу (сагвінічному темпераменту), нестабільний — нестримному типу (холеричному); стабільний інтроверт — спокійному типу (флегматичному), нестабільний — слабкому типу (меланхолічному темпераменту).

Характер — сукупність індивідуально-психічних особливостей людини, що виявляється в її поведінці й діяльності, ставленні до суспільства, колективу, самої себе. Чинниками, які впливають на формування характеру є спадковість, оточення, виховання, стан здоров’я, самотренування (автотренінг) та ін. Виступаючи як прижиттєве утворення людини, характер визначається і формується протягом усього її життя. Велику роль у формуванні характеру відіграють суспільні умови і конкретні обставини, в яких проходить життєвий шлях людини. Однак безпосереднє формування характеру відбувається в різних за рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив тощо). У колективі як групі високого рівня розвитку створюються найбільш сприятливі можливості для становлення найкращих рис характеру. Цей процес взаємний і завдяки розвитку особистостей розвивається й сам колектив. Основними рисами характеру людини є:

• 1) ставлення до людей (щирість, відвертість, ввічливість, довірливість та ін.);
• 2) ставлення до себе (гідність, скромність, самовпевненість, егоїзм та ін.);
• 3) ставлення до роботи (наполегливість, сумлінність, акуратність та ін.);
• 4) переконання (совість, віра в справедливість та ін.);
• 5) вольові якості (дисциплінованість, стриманість, цілеспрямованість та ін.).

У характері, що сформувався, провідним компонентом є переконання. Переконаність визначає довготривалу спрямованість поведінки людини, її непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості та важливості справи. Характер може бути визначеним та невизначеним, цілісним та нецілісним.