Біологія. Довідник школяра та абітурієнта
Поведінка та психіка людини
Вища нервова діяльність (ВНД)
Вища нервова діяльність — це сукупність нервових процесів відділів ЦНС, що визначають поведінку й психічні характеристики індивіда і є проявом умовно-рефлекторної функції кори головного мозку, яка забезпечує адаптацію організму до змін умов зовнішнього середовища. В основі вищої нервової діяльності лежать умовні рефлекси, що виникають на основі безумовних рефлексів. Уперше уявлення про рефлекторний характер роботи вищих відділів ЦНС обґрунтував І. М. Сеченов у праці «Рефлекси головного мозку» (1863). На основі цих ідей І. П. Павлов створив учення про вищу нервову діяльність, в основу якого він поклав поняття про безумовні та умовні рефлекси.
В основі ВНД лежать фізіологічні механізми безумовних рефлексів. Сформовані на їх основі (в процесі онтогенезу умовних рефлексів) безумовні рефлекси генетично детерміновані, формують поведінку організмів, забезпечують їх виживання у відносно постійних умовах навколишнього середовища. Індивідуально набуті форми поведінки, які забезпечують пристосування людини й тварин до мінливих умов середовища, можливі лише за рахунок навчання, в основі якого лежать нейрофізіологічні механізми пам’яті. Основні закономірності ВНД базуються на фізіологічних механізмах утворення й зникнення умовних рефлексів. Для утворення умовних рефлексів необхідна поява в структурах ЦНС тимчасового зв’язку між нейронами, які сприймають подразнення, та нейронами, які входять у структуру безумовних рефлексів.
Вищу нервову діяльність забезпечують два основні нервові процеси — збудження і гальмування.
Умовно-рефлекторне збудження виникає, коли який-небудь індиферентний (умовний) подразник підкріплюється безумовним. Завдяки таким тимчасовим зв’язкам різної складності ранні індиферентні подразники, що передують тій чи іншій діяльності, стають сигналом цієї діяльності. Набуваючи сигнального значення, умовний подразник призводить до виникнення в ЦНС збудження, випереджаючи активність структур мозку, що забезпечують формування майбутньої поведінки. Таке випереджальне збудження не лише забезпечує біологічно доцільне пристосування організму до навколишнього середовища, але й лежить в основі активного впливу на це середовище.
У механізмах формування ВНД тварин і людини поряд з умовно-рефлекторним збудженням в ЦНС завжди беруть участь процеси гальмування. Розрізняють два види гальмування: зовнішнє (безумовне) й внутрішнє (умовне). Зовнішнє гальмування виникає у випадку раптової появи стороннього подразника й проявляється тим, що умовний рефлекс не утворюється зовсім або, лише почавшись, припиняється. Різновидністю зовнішнього гальмування є позамежеве гальмування, яке відзначається за надмірного збільшення сили умовного подразника. Внутрішнє гальмування виникає, коли умовний подразник не підкріплюється безумовним. Залежно від умов утворення внутрішнього гальмування розрізняють такі його види: згасальне, диференційоване, умовне гальмо, запізнювальне. Взаємодія процесів умовно-рефлекторного збудження і внутрішнього гальмування дає можливість тварині й людині орієнтуватися в найскладніших ситуаціях.
Вища нервова діяльність окремої тварини (одного віку) й людини має індивідуальні особливості, пов’язані насамперед із вродженими властивостями ЦНС (генотипом). Індивідуальний розвиток, можливість навчання навичкам визначаються відмінностями в швидкості й міцності утворених умовних рефлексів, інтенсивності зовнішнього та внутрішнього гальмування швидкості іррадіації та концентрації нервових процесів (тобто фенотипом). Сукупність генотипних і фенотипних особливостей організму визначає його тип ВНД. Основні закономірності ВНД є загальними у тварин і людини. Аналіз і синтез подразників (сигналів) із зовнішнього світу до ЦНС становить першу сигнальну систему. У людини, на відміну від тварин, поряд з першою, є друга сигнальна система, пов’язана з мовою. Слово для людини є не лише звуковим, але й змістовним сигналом. Перша й друга сигнальна системи у людини не відділені одна від одної. Лише в людини до оволодіння мовою, а в дорослого у випадках патології може бути відокремлене функціонування першої сигнальної системи. Складність і багатогранність ВНД у різних тварин і людини тісно пов’язані з розвитком кори великих півкуль головного мозку. Внутрішньомозкову організацію процесів під час формування ВНД розглядають не як локальний механізм установлення тимчасового нервового зв’язку між вогнищами умовного й безумовного збудження в корі головного мозку, а як взаємодію збуджень, пов’язаних із формуванням мотивацій, з механізмами пам’яті та роботою аналізаторів.
