Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Будова та види нейронів

Центральна нервова система має нейронний тип будови, тобто її морфологічною і функціональною одиницею є нервова клітина — нейрон — з усіма її відростками. Нейрони контактують між собою спеціальними утвореннями — синапсами.

У кожній нервовій клітині можна виділити такі елементи: тіло, дендрити, аксонний горбик, аксон з присинаптичними закінченнями. Кожний нейрон завжди виникає з одного нейробласту й утворює генетичну одиницю.

Тіло нервової клітини має оболонку (мембрану), ядро з ядерцем, цитоплазму з усіма органелами, які забезпечують високоактивну функціональну діяльність, пластичне й енергетичне забезпечення функцій.

Дендрити — порівняно короткі відростки, які сприймають інформацію. Тому вони мають значну площу стикання з іншими нейронами. Їхня поверхня вкрита значною кількістю шипиків (близько 40 000), які є місцем синаптичних контактів.

Аксонний горбик. Це ділянка нейрона, де починається аксон. Він має форму конуса, верхівкою спрямованою до аксона. Цей утвір — найбільш збудлива частина клітини. Саме тут виникає потенціал дії нервових клітин, що розповсюджуються до аксона.

Аксон — довгий відросток, за допомогою якого передається інформація нервової клітини до інших відділів мозку або до робочого органа.

За кількістю та характером відростків нейрони поділяють на: уніполярні, псевдоуніполярні, біполярні, мультиполярні, секреторні. Уніполярні нейрони трапляються в усіх вузлових нервових системах безхребетних, мають один відросток. До біполярних (з двома відростками) належать ряд чутливих нейронів безхребетних, а також нюхові, переддверно-завиткові нейрони і нейрони сітківки ока хребетних.

Мультиполярні нейрони (з трьома і більше відростками дендритами і одним аксоном) — переважна форма нейронів ЦНС хребетних, завжди функціонально поляризовані, передають збудження від дендритів до аксона. Діаметр тіла нейронів коливається від 3 до 800 мкм.

Головними функціями нейронів є: генерація процесу збудження, передача його на інші клітини або робочі органи, здійснення трофічних впливів на тканини, що іннервуються, синтез речовин-регуляторів (інформантів), синтез метаболітів, необхідних для росту і регенерації певних структур самого нейрона та його відростків. За функцією розрізняють аферентні, еферентні й проміжні нейрони.

Аферентні несуть інформацію до ЦНС; проміжні нейрони передають її від одного нейрона до іншого, здійснюючи попередній аналіз; еферентні посилають нервові імпульси до робочих органів.

На основі фізіологічних особливостей нервові закінчення поділяють на рецептори та ефектори. Рецепторами, або чутливими нервовими закінченнями, називають нервові закінчення, що сприймають подразнення або із зовнішнього середовища, або з інших тканин організму. Вони мають форму пластинки, цибулини, спіралі, кільця, цвяха тощо. Рецептори, які сприймають подразнення із зовнішнього середовища, називають екстерорецепторами, а від тканин, що входять до складу внутрішніх органів, — інтерорецепторами. Залежно від виду подразнення, яке сприймається рецепторами, їх поділяють на механо-, термо-, баро- та хеморецептори, а також деякі інші види.

Ефекторами називають закінчення аксонів (нейритів), які передають нервовий імпульс від тіла нервової клітини до інших клітин організму.

Будова нейрона: 1 — ядро; 2 — ендоплазматична сітка; 3 — мітохондрія; 4 — мієлінова оболонка; 5 — розгалуження аксона; 6 — дендрити; 7 — тіло нейрона; 8 — аксон; 9 — нервові закінчення аксона

Дуже важливими з функціонального погляду є нервово-м’язові закінчення. Слід зазначити, що, хоча м’язову тканину розглядають окремо від нервової, в живому організмі вони невіддільні. У зв’язку з цим дослідники виділяють рухову одиницю, що складається з рухового нейрона та кількох м’язових волокон.

Крім нервово-м’язових закінчень, до ефекторів відносять нервово-епітеліальні та нервово-секреторні закінчення, які можна виявити на секреторних клітинах одноклітинних і багатоклітинних екзо- та ендокринних залоз, де нервові імпульси, які надходять по них, сприяють виділенню інкрету й секрету.