Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Травлення в шлунку

Шлунок є найширшою ділянкою травного каналу, в якому їжа може затримуватись на порівняно тривалий час. Його місткість у дорослої людини становить близько 3 л. У шлунку виробляється шлунковий сік — прозора рідина, що має кислу реакцію (pH = 1-2). Сік містить ферменти, слиз і хлоридну кислоту, які здійснюють певні функції.

Фази шлункової секреції. В регуляції шлункової секреції виділяють три фази. Першу фазу називають складно-рефлекторною (мозковою), або за І. П. Павловим, апетитною. Вона об’єднує умовнорефлекторні й безумовно-рефлекторні впливи на шлункові залози. Вигляд, запах, підготовка їжі до споживання через рецептори зору, слуху, нюху зумовлюють виділення шлункового соку, яке триває протягом 20-25 хв і супроводжується відчуттям апетиту, голоду. Це умовно-рефлекторне збудження.

Секреція значною мірою посилюється, коли їжа надходить до рота, а отже, подразнює рецептори ротової порожнини, зокрема язика, піднебіння, а також глотки. Секреція починається через кілька хвилин від початку дії подразника й триває в середньому протягом двох годин. Це безумовно-рефлекторна секреція..

Другу фазу секреції шлунку називають шлунковою (хімічною, нервово-гуморальною, гуморально-хімічною). Вона починається через 30—40 хв від початку надходження їжі й триває протягом 6-10 год. Отже, вона накладається на першу фазу. Ця фаза секреції зумовлена механічним чи хімічним подразненням рецепторів слизової оболонки шлунку їжею, а також впливом гуморальних чинників (гістаміну, гастрину тощо), що виробляються слизовою оболонкою шлунку. Виділення шлункових гормонів стимулюється блукаючим нервом, місцевими інтрамуральними рефлексами, продуктами травлення, алкоголем. Під час другої фази шлункової секреції виділення соку відбувається на нижчому рівні порівняно з першою фазою. Активність ферментів також дещо знижена.

Третя, кишкова фаза шлункової секреції є результатом надходження шлункового вмісту до кишок, що сприяє виділенню кишками власних гормонів: ентерогастрину, що стимулює секрецію шлункового соку, секретину, мотиліну і серотоніну, які стимулюють секрецію пепсину. Гальмують шлункову секрецію ентерогастрон, нейротензин, гастроінгібуючий пептид, холецистокінін (панкреозимін).

Перша фаза є пусковою, оскільки переводить залози зі стану відносного функціонального спокою до діяльного стану. Друга і третя фази — коригувальні. Вони пристосовують секрецію до виду їжі, особливостей травного процесу.

Рухова функція шлунку. Добре розвинений м’язовий шар шлунку забезпечує резервуарну й евакуаторну (переміщення їжі до кишок) функції. Порожньому шлунку властива періодична рухова активність з характерною зміною тривалих періодів спокою короткими періодами активності. З моменту надходження їжі настає неперервна харчова рухова активність. У ній чітко простежується дві фази: коротша — активних скорочень і довша — слабших. Типи скорочень шлунку поділяють на перистальтичні, систологічні, тонічні й антиперистальтичні. Перистальтичні скорочення починаються в кардіальній частині шлунку, поширення їх на весь шлунок регулюють блукаючі нерви. Швидкість поширення перистальтичних хвиль у людини — 1 см/с і більше, частота — 3 скорочення за 1 хв. Їх значення полягає у переміщенні поверхневих шарів їжі до пілоричної частини, де виникають інтенсивні систолічні скорочення, які разом із перистальтичними спричинюють перемішування їжі та перехід її до дванадцятипалої кишки. Тонічні скорочення є тривалими, вони скорочують стінки шлунку, зменшуючи його порожнину за рахунок підвищення тонусу м’язів. Крім того, у разі сильних місцевих подразнень у шлунку можуть виникати антиперистальтичні скорочення, які спричиняють блювання і є ознакою патологічного стану шлунку чи всього організму.

Виділяють три механізми регуляції моторики шлунку: міогенний, нервовий і гуморальний. Міогенний механізм функціонує за рахунок автоматизму гладком’язових клітин, а також функції водіїв ритму скорочень шлунку. Водії ритму містяться в кардіальній і пілоричсній частинах шлунку. Вони мають м’язову природу і певною мірою подібні до водіїв ритму серця.

Нервова регуляція відбувається через парасимпатичну та симпатичну іннервації. Перша збуджує, а друга гальмує рухову активність шлунку. Ці реакції реалізуються через довгастий і спинний мозок. Під час надходження їжі та її ковтання відбувається рецептивна релаксація шлунку — розслаблення м’язів шлунку і розширення його. В іннервації шлунку певну роль відіграють і діафрагмальні нерви, в складі яких проходять автономні волокна. Ось чому при подразненні діафрагмальних нервів рухова активність шлунку підвищується. Усі рефлекторні реакції, що виникають унаслідок подразнення рецепторів, розміщених вище шлунку, належать до механізмів прегастральної регуляції. Вони здебільшого мають збуджувальний вплив на рухову активність шлунку. Шлунок має також власні внутрішньошлункові рефлекторні впливи. З рецепторів кишок на шлункову активність здійснюється гальмівний рефлекторний вплив.

Важливим відділом ЦНС, що виконує інтегративні функції щодо травної системи, є гіпоталамус. Під час подразнення різних ділянок гіпоталамуса отримано як гальмівні, так і збуджувальні ефекти щодо рухової активності шлунку. Передня і середня ділянки гіпоталамуса переважно збуджують, а задня гальмує рухову активність шлунку.

Гуморальну регуляцію рухової активності шлунку здійснюють насамперед гормони травного каналу: активізують — гастрин, неотилін, серотонін, інсулін; гальмують — секретин, ентерогастрони, а також адреналін і норадреналін.

Переміщення їжі зі шлунку до кишок (евакуація). Шлунковий вміст затримується в шлунку тривалий час залежно від складу й кількості їжі. Особливо довго перебуває в шлунку жирна їжа. Рідина (порціями) переходить до дванадцятипалої кишки вже під час її споживання. За звичайних змішаних раціонах шлунок людини звільняється від умісту в середньому за 3,5-4,5 год. Провідну роль в евакуаторних процесах відіграють рефлекторні виливи як зі шлунку, так і з дванадцятипалої кишки. За подразнення механорецепторів шлунку евакуація прискорюється, а дванадцятипалої кишки — гальмується.