Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Будова та функції органів травлення

Травна система починається порожниною рота, яка складається з власне порожнини та присінка рота. Присінок рота з’єднується з навколишнім середовищем щілиною рота, яка обмежена спереду губами, з бічних поверхонь — щоками, комірковими відростками й зубами. Вони розділяють ротову порожнину на дві м’язові складки, утворені кільцевим м’язом рота. Їхня зовнішня частина вкрита шкірою, а внутрішня — слизовою оболонкою, яка переходить у слизовий покрив коміркових відростків. У підслизовій основі губ залягають слизові залози, вивідні протоки яких відкриваються на поверхню слизової оболонки. Губи утворюють кути рота. Іннервує губи лицевий нерв.

Щоки зовні вкриті шкірою, а ізсередини — слизовою оболонкою. Між ними розташований щічний м’яз, особливо добре розвинений у немовлят. На слизовій оболонці щік відкриваються протоки невеликих слизових залоз, тіла яких залягають у підслизовій оболонці щік.

Ротова порожнина: 1 — верхня губа: 2 — ясна; 3 — ікла; 4 — різці; 5 — малі кутні зуби; 6 — великі кутні зуби; 7 — тверде піднебіння; 8 — м’яке піднебіння; 9 — язичок; 10 — отвори проток під’язикової слинної залози; 11 — глотка; 12 — язик; 13 — вуздечка язика; 14 — ясна; 15 — нижня губа

Будова зуба: а — коронка; б — шийка; в — корінь; 1 — верхівка зуба; 2 — емаль; 3 — ясна; 4 — дентин; 5 — пульпа; 6 — канал кореня; 7 — цемент; 8 — навколозубні зв’язки; 9 — кістка; 10 — верхівковий отвір

Власне порожнина рота оточена спереду й з боків комірковими відростками й зубами, згори — твердим піднебінням і частиною м’якого піднебіння.

Друга частина м’якого піднебіння оточує порожнину рота ззаду. Знизу власне порожнина рота утворена м’язом — діафрагмою порожнини рота. Отвір, що з’єднує порожнину рота із глоткою, називають зівом. З боків він обмежений піднебінними дужками, між якими розміщуються піднебінні мигдалики — найбільше скупчення лімфоїдної тканини. Піднебінним мигдаликам належить захисна функція у боротьбі з патогенними мікроорганізмами, шкідливою дією факторів навколишнього середовища. У порожнину рота відкриваються протоки трьох великих слинних залоз і безлічі малих, які виділяють слину. Слина являє собою серозну рідину, до складу якої входять слиз, органічні й мінеральні речовини.

Органічні речовини представлені ферментами: птіаліном і мальтозою, які сприяють розщепленню складних вуглеводів — полісахаридів до простіших фракцій — моносахаридів й дисахаридів. За будовою слинні залози поділяються на трубчасті, альвеолярні та трубчасто-альвеолярні. Привушна залоза — складна, альвеолярна; піднижньощелепна залоза — трубчасто-альвеолярна; під’язикова залоза — змішана, трубчасто-альвеолярна.

Зуби розташовані у коміркових лунках верхньої та нижньої щелеп. Зуб — надзвичайно міцний орган, побудований з органічної речовини, просякнутої неорганічними солями, за зовнішнім виглядом нагадує кістку. Зуб має коронку, шийку та корінь. Уся маса зуба побудована з дентину. Коронка вкрита емаллю, ще міцнішою за дентин. Шийка та корінь зуба вкриті сірою речовиною — цементом, що гістологічно нагадує кістку. У порожнині зуба міститься пульпа, яка складається з судин, нервів та пухкої сполучної тканини. На верхівці кореня є отвір, який продовжується у канал кореня. Крізь цей отвір у зуб входять судини та нерви. Коронка зуба виступає над яснами, які оточують шийку зуба, а корінь міститься в зубній комірці й оточений окістям, або періодонтом. За формою коронок і функцією зуби поділяють на різці, ікла, малі та великі кутні. Кількість зубів прийнято записувати формулою, в якій числівником позначені зуби половини верхньої щелепи, а знаменником — зуби половини нижньої щелепи:

Формулу зуба слід читати так: 2 різці, 1 ікло, 2 малих кутніх, 3 великих кутніх зуби як у верхній, так і в нижній половинках щелеп. Коронка кожного зуба має кілька поверхонь. Поверхню, обернену до зуба протилежної щелепи, називають поверхнею змикання, обернену до присінка — присінковою, до язика — язичковою, а до сусіднього зуба — контактною поверхнею.

Різці розміщені з боків серединної лінії (по чотири на кожній щелепі). Розрізняють два різці присередні та два — бічні. Коронка їх має долотоподібну форму з опуклою губною та вгнутою язиковою поверхнями. Верхні різці дещо більші за нижні. Корені різців довгі, конусоподібні. Ікла — найдовші зуби, розміщені по два зверху та знизу й містяться латеральніше від різців. Мають масивну конусоподібної форми коронку із сильно опуклою губною поверхнею та довгий корінь. Малі кутні зуби, яких по чотири на кожній щелепі (два праві та два ліві), розміщені позаду від ікол. На поверхні змикання мають передній та задній горбики. Корені нижніх малих кутніх зубів поодинокі, а верхніх — бувають розщеплені або подвійні.

Великі кутні зуби, яких по три з кожного боку (на верхній та нижній щелепі), розміщені за малими кутніми зубами. Останні (треті) з великих зубів називають зубами мудрості, вони прорізуються у 16-30 років. Великі кутні зуби мають масивну кубічної форми коронку. На жувальній поверхні зубів є чотири горбики (два переддверні та два язикові). Верхні великі кутні зуби мають по три корені (один язиковий та два переддверні), а нижні — по два (передній та задній). Як молочні, так і постійні зуби, прорізуються в постнатальному періоді у певному порядку та часі, хоча й бувають іноді значні коливання (особливо для молочних зубів).

Прорізування молочних зубів:

У шість років молочні зуби починають випадати й на їхньому місці прорізуються постійні. Процес зміни зубів протікає поступово й закінчується у 12-15 років.

Прорізування постійних зубів:

• перші великі кутні — 5-8 років;
• присередні різці — 6-10 років;
• бічні різці — 8,5-14 років;
• малі кутні — 9-14 років;
• ікла — 9-15 років;
• другі великі кутні — 13-16 років;
• треті великі кутні — 16-30 років.

Змикання верхніх різців з нижніми називають прикусом. Нормальний прикус характеризується тим, що зуби однієї щелепи стикаються із зубами іншої щелепи, причому кожен із зубів верхньої щелепи розміщений латерально щодо однойменних зубів стикання. Зуби виконують функцію відрізування, утримування й подрібнення їжі, а також сприяють частоті звукової мови.

Язик — м’язовий орган, утворений посмугованими м’язами, вкритий слизовою оболонкою. М’язи язика представлені двома групами: скелетні та власні. До скелетних м’язів належать: підборідно-язиковий, під’язиково-язиковий і шилоязиковий. Підборідно-язиковий м’яз висуває язик уперед і вниз. Під’язиково-язиковий м’яз тягне язик назад і вниз. Шилоязиковий м’яз тягне язик назад і вгору. Власне м’язи язика розміщені в поздовжньому, поперечному й косому напрямках. Останні йдуть від верхньої поверхні язика косо вниз, мають вигляд підвішених м’язів. Язик має видовжену овальну форму, його верхню поверхню називають спинкою, передню частину — кінчиком, а задню — коренем. Між кінчиком і коренем міститься тіло язика. Під язиком слизова оболонка порожнини рота утворює вуздечку язика. Слизова оболонка язика вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який не має підслизової оболонки й безпосередньо зрісся з м’язами. Краї а спинка язика всіяні язиковими сосочками, які за формою поділяються на ниткоподібні, грибоподібні, листоподібні, обваловані (оточені валиком). На верхній поверхні язика є язиковий мигдалик. Язик виконує кілька важливих функцій: є органом членороздільної мови, оскільки більшість звуків вимовляються з його участю; переміщує їжу з однієї частини порожнини рота в іншу, є органом смаку.

Глотка розміщена на передній поверхні шийного відділу хребта, починається від основи черепа; на рівні VI шийного хребця переходить у стравохід. Довжина її становить 12-15 см. Складається глотка з носової, ротової та гортанної частин.

Носова частина глотки сполучається із порожниною носа за допомогою хоанів. З боків у носову частину відкриваються глоткові отвори слухових труб, які з’єднують її з барабанною порожниною (порожниною середнього вуха). Носова частина глотки розміщена на рівні м’якого піднебіння й тягнеться до основи черепа.

Ротова частина глотки має один отвір — зів. У передній стінці нижнього відділу глотки, який веде у гортань. Нижньої стінки глотки немає, вона звужується й переходить у стравохід. Стінка глотки складається з трьох оболонок: внутрішньої — слизової з підслизовим шаром, середньої — м’язової та зовнішньої — сполучнотканинної, або адвентиціальної.

М’язова оболонка глотки утворена п’ятьма парами посмугованих м’язів, три з них — колові м’язи — стискачі, або констриктори, які своїми скороченнями проштовхують їжу з глотки у стравохід. Дві пари м’язів розміщені у поздовжньому напрямку, вони підіймають глотку.

Глотка оточена пухкою сполучною тканиною, завдяки якій може вільно рухатися під час акту ковтання. На верхній стінці носоглотки міститься непарний лімфоїдний мигдалик, два парних лежать біля слухових труб, які сполучають носову частину глотки з середнім вухом, один непарний лежить у ділянці кореня язика, і є ще два піднебінних. Ці мигдалики утворюють лімфоепітеліальне кільце Пирогова, який уперше дослідив і детально описав його. У них формуються лімфоцити, макрофаги (моноцити, що мігрували у тканини) та імунні антитіла, які виконують бар’єрну функцію організму. Функції глотки полягають у проведенні їжі з порожнини рота у стравохід і повітря із порожнини носа в гортань.

Стравохід являє собою трубку, що починається на рівні VI-VII шийних хребців, а на рівні XI грудного хребця переходить у шлунок. Стравохід у дорослої людини завдовжки 25 см. З грудної клітки він через діафрагму потрапляє у черевну порожнину, де з’єднується із вхідною частиною шлунку. Стравохід умовно поділяють на 3 частини: шийну, грудну та черевну Стравохід лежить спереду хребетного стовпа й на своєму шляху має чотири вигини: два у сагітальній та два у фронтальній площинах. Стінка стравоходу складається зі слизової оболонки (внутрішньої), м’язової (середньої) та зовнішньої (адвентиціальної) оболонок. Крім цього, черевна частина стравоходу покрита серозною оболонкою.

Слизова оболонка утворює поздовжні складки, які заповнюють порожнину стравоходу. Під слизовою оболонкою міститься підслизовий шар, у якому розташовані слизові залози, протоки яких відкриваються на поверхні слизової оболонки. Слиз, що виділяється залозами, змащує слизову оболонку й полегшує проштовхування їжі. Складки слизової оболонки під час проходження їжі згладжуються.

М’язова оболонка стравоходу складається із двох шарів: внутрішнього — з поперечним, або коловим, розміщенням волокон і зовнішнього — з поздовжнім. Від м’язової оболонки відходять численні відростки, які у вигляді тяжів підвішують стравохід до навколишніх органів. У місці проходження стравоходу через діафрагму навколо нього утворюється ніби жом з колового м’яза.

Адвентиціальна оболонка, що складається з пухкої сполучної тканини, має невелику кількість еластичних волокон, якими фіксується до інших органів у задньому середостінні. В адвентиціальній оболонці проходять кровоносні, лімфатичні судини, які несуть лімфу від стравоходу, тут також міститься нервове сплетіння стравоходу. На своєму шляху стравохід має три звуження: перше — на місці початку стравоходу, друге — на перехресті стравоходу з лівим головним бронхом і трахеєю, третє — на місці переходу стравоходу через діафрагму.

Шлунок — найбільш розширена частина травного апарату. Його ємність — від 1,5 до 3 л, але це не межа, бо шлунок має здатність під впливом великих об’ємів їжі та рідини розтягуватися — іноді до 10 л.

Шлунок лежить під діафрагмою, 5/6 частин його тіла — ліворуч, а 1/6 частина — праворуч від серединної площини тіла. На рівні Х-ХІ грудних хребців шлунок має вхід. Це місце з’єднання його зі стравоходом. На рівні XII грудного та І поперекового хребців шлунок має вихід; воротар — це місце переходу шлунку у дванадцятипалу кишку. Між входом і виходом міститься тіло шлунку, яке має передню підвищену частину, що називається склепінням, або дном шлунку. Верхня поверхня увігнута й утворює малу кривизну шлунку, а нижня, опукла — велику кривизну шлунку. Дно шлунку передньою поверхнею прилягає до лівого купола діафрагми, а задньою — до селезінки. Стінка шлунку складається з трьох шарів, або оболонок: слизової, м’язової та серозної.

Слизова оболонка є продовженням слизової оболонки стравоходу й тягнеться до входу у дванадцятипалу кишку. На місці переходу утворюється циркулярна складка, яка отримала назву воротаревої заслонки. Слизова оболонка завдяки мембрані з гладеньких м’язів і підслизовій оболонці збирається в численні складки різного розміру.

Довгі складки розташовані в поздовжньому напрямку, між ними пролягають короткі поперечні складки, які їх з’єднують між собою і при цьому утворюють мережеподібну поверхню слизової оболонки шлунку.

На поверхні слизової оболонки відкриваються протоки шлункових залоз. На 1 мм² слизової оболонки налічують близько 100 залоз. Залози поділяються на головні, які продукують ферменти; парієнтальні (окладові), що забезпечують продукування хлоридної (соляної) кислоти; шийкові (додаткові) мукоцити, які виділяють слизовий (мукоїдний) секрет.

М’язова оболонка утворена гладенькими м’язами, які розміщені у трьох напрямках: зовнішній, або поздовжній шар, середній, або циркулярний і внутрішній — косий. У місці вихідного отвору шлунку утворюється м’яз-стискач воротаря — жом.

Будова шлунку: 1 — стравохід; 2 — сфінктер; 3 — дно шлунку; 4 — тіло шлунку; 5 — серозна оболонка; 6 — м’язова оболонка; 7 — підслизова оболонка; 8 — слизова оболонка; 9 — сфінктер; 10 — дванадцятипала кишка; 11 — складки; 12 — поверхневі слизові клітини; 13 — шлункові залози; 14 — косі м’язи; 15 — кільцеві м’язи; 16 — поздовжні м’язи

Серозна оболонка шлунку є частиною очеревини, яка покриває передню й задню поверхні шлунку за винятком невеликої частини задньої стінки. У ділянці малої й великої кривизни листки серозної оболонки утворюють очеревинні зв’язки шлунку.