Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Живлення і травлення

Живлення — це сукупність процесів, які включають поступлення в організм, перетравлення, всмоктування та засвоювання ним поживних речовин. Це складова частина обміну речовин. Завдяки живленню організми отримують різні хімічні сполуки, які використовують для росту, життєдіяльності й відтворення. Живлення людини значною мірою визначає її здоров’я, працездатність і тривалість життя. Добова потреба в калоріях та основних поживних речовинах значною мірою залежить від віку, статі, фізичного навантаження. У середньому людина за добу витрачає 2 500-3 000 ккал. Раціональне живлення передбачає правильне співвідношення компонентів їжі, оптимально забезпечуючи потребу організму в пластичних та енергетичних речовинах. За збалансованого живлення співвідношення білків, жирів і вуглеводів повинно становити 1:1:4. Під час складання харчового раціону виходять з того, що білки забезпечують 15 % добової калорійності (з них половина тваринного походження), жири — 30 % (близько 80 % — тваринного походження) і вуглеводів — 55 %.

У нормі харчовий раціон повинен передбачати м’ясо, рибу, молочні продукти (основне джерело білків і жирів), а також овочі та фрукти (основне джерело вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів). Неповноцінне, неадекватне живлення призводить до порушення функції окремих органів і систем, виснаження організму, зниження опірності до різних захворювань. Недостатність живлення в дитячому віці супроводжується затримкою росту, фізичного та психічного розвитку. Надлишкове живлення сприяє порушенню обміну речовин, розвитку ожиріння та інших патологічних станів.

Травлення — це сукупність процесів, які забезпечують механічне подрібнення й хімічне (головно ферментативне) розщеплення поживних речовин на компоненти, які придатні до всмоктування та участі в обміні речовин.

Їжа, яка поступає в організм, перетравлюється під дією різних гідролітичних ферментів. Основними кінцевими продуктами розщеплення білків є амінокислоти, частково дрібні пептиди; жирів — гліцерин і жирні кислоти; вуглеводів — моносахариди. Усі ці сполуки всмоктуються, і з них у різних органах і тканинах знову синтезуються складні специфічні для організму сполуки. Розрізняють три основні типи травлення. За внутрішньоклітинного травлення харчовий субстрат поступає всередину клітини, де гідролізуються ферментами цитоплазми або за участі лізосом, а також у спеціалізованих внутрішньоклітинних порожнинах — травних вакуолях, які існують постійно або утворюються під час ендоцитозу. Такий тип поширений як основний механізм травлення в усіх одноклітинних, деяких нижчих багатоклітинних (губки) та у вищих тварин (переважно в період раннього постнатального розвитку).

Позаклітинне, або дистантне, травлення характеризується тим, що синтезовані у клітинах ферменти виділяються у зовнішнє середовище й здійснюють гідроліз поживних речовин інколи на значній відстані від клітин, які їх секретують. Позаклітинне травлення спостерігають у кишковопорожнинних, кільчастих червів, ракоподібних, комах, головоногих, покривників і хордових (крім ланцетника). Воно може реалізуватися за межами організму. У вищих багатоклітинних позаклітинне травлення відбувається у спеціальних порожнинах шлунково-кишкового тракту (порожнинне травлення). Пристінкове або мембранне травлення здійснюється ферментами на структурах клітинної мембрани.

У багатьох організмів поєднується всі три основних типи травлення, що сприяє оптимальній ефективності та економічності роботи травної системи. Діяльність органів травлення контролюється вегетативною нервовою системою, а також гуморальними чинниками.