Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Функції крові

Поживна функція полягає в тому, що кров переносить поживні речовини від травного тракту до клітин організму. Глюкоза, фруктоза, низькомолекулярні пептиди, амінокислотні рештки, солі, вітаміни, вода всмоктуються у кров безпосередньо в капілярах ворсинок кишки. Жир і продукти його розщеплення всмоктуються у кров і лімфу. Всі речовини, які потрапляють у кров, по ворітній вені поступають у печінку й лише потім розносяться по всьому організму. В печінці надлишок глюкози затримується і перетворюється в глікоген, решта доставляється до тканин. Рознесені по всьому організму амінокислотні залишки використовуються як пластичний матеріал для білків тканин та енергетичних потреб. Жири, які всмокталися частково в лімфу, потрапляють з неї в кров’яне русло й, перероблені в печінці до ліпопротеїдів низької густини, знову повертаються у кров. Надлишок жиру відкладається у підшкірній клітковині, сальнику та інших місцях. Звідси він може знову поступати у кров та переноситися до місця його використання.

Дихальна функція. Ця функція крові являє собою процес перенесення Оксигену з органів дихання до тканин і СО₂ у зворотному напрямку. В легенях і тканинах обмін газів базується на різниці парціальних тисків, у результаті чого відбувається їх дифузія. О₂ і СО₂ містяться в основному у зв’язаному стані й лише в незначних кількостях у вигляді розчиненого газу. Оксиген зв’язується з дихальним пігментом — гемоглобіном СО₂ — з водою, основними білками крові. Нітроген міститься у крові в розчиненому вигляді. Його вміст незначний і становить лише 1,2 % об’єму. Транспортування О₂ забезпечується гемоглобіном, який легко вступає з ним у сполуку. Сполука ця нестійка і гемоглобін легко віддає О₂. У людини за парціонального тиску в легенях близько 100 мм рт. ст. (13,3 кПа) гемоглобін на 96-97 % перетворюється в оксигемоглобін. За значно більш низьких парціальних тисках О₂ у тканинах оксигемоглобін віддає Оксиген і перетворюється до відновленого гемоглобіну. Здатність гемоглобіну зв’язувати і віддавати О₂ прийнято виражати киснево-дисоціаційною кривою. Що більше вигнута крива, то більша різниця між умістом О₂ в артеріальній і венозній крові, отже більше О₂ віддано тканинам.

Можливість крові як переносника О₂ характеризується величиною її кисневої ємності. Кисневою ємністю позначають кількість О₂, яка може бути зв’язана кров’ю до повного насичення гемоглобіну. Вона становить близько 20 мл О₂ на 100 мл крові. Здатність гемоглобіну зв’язувати О₂ знижує постійне утворення в організмі СО₂, у результаті чого його накопичення у тканинах сприяє віддачі гемоглобіном Оксигену. Реагуючи з водою, СО₂ утворює слабку і нестійку карбонову кислоту. Вона необхідна для підтримання кислотно-лужної рівноваги, приймає участь у синтезі жирів, неоглікогенезі. Вступаючи в сполуки з основами, Н₂СО₃ утворює бікарбонати.

Екскреторна (видільна) функція проявляється у видаленні непотрібних і навіть шкідливих для організму кінцевих продуктів обміну речовин, надлишку води, мінеральних та органічних речовин, які поступили з їжею або утворених в організмі у процесі метаболізму. До їх числа відноситься один з продуктів дезамінування амінокислот — аміак. Він токсичний для організму й у крові його міститься небагато. Більша частина аміаку знешкоджується, перетворюючись до кінцевого продукту азотистого обміну — сечовину. Утворена під час розпаду пуринових основ сечова кислота теж переноситься кров’ю до нирок, а утворені внаслідок розпаду гемоглобіну жовчні пігменти — до печінки. Вони виділяються жовчю. У крові є й отруйні для організму речовини (похідні фенолу, індол та ін.). Деякі з них є продуктами життєдіяльності гнильних мікробів товстої кишки.

Гомеостатична функція. Кров забезпечує сталість внутрішнього середовища організму (гомеостаз), необхідну для нормального функціонування його клітин і тканин, шляхом умикання певних стабілізувальних систем. Гомеостатичні системи підтримують сталість таких показників внутрішнього середовища, як pH, осмотичний тиск, співвідношення йонів, концентрацію глюкози тощо, причому йдеться не про абсолютну сталість кожного з показників, а про відносну динамічну сталість.

Терморегуляторна функція крові. У результаті безперервного руху та великої теплоємності кров сприяє не лише перерозподілу тепла в організмі, але й підтримання температури тіла. Кров, яка циркулює, об’єднує органи, в яких виробляється тепло, з органами, які віддають тепло. Кров як водний розчин має виключно високу теплоємність і завдяки цьому мало змінює свою температуру у разі її нагрівання чи охолодження, тобто кров відіграє термостабілізувальну роль. Кров переносить тепло між органами, запобігаючи перегріванню теплопродуктивних органів і надмірному охолодженню органів, що віддають тепло назовні.

Захисна функція. Її виконують різні складові частини крові, які забезпечують рідинний імунітет (фагоцитоз). До захисних функцій відносять також зсідання крові. За будь-якого, навіть незначного, поранення виникає тромб, який закупорює судину й припиняє кровотечу. Тромб утворюється з білків плазми крові під впливом речовин, які є у тромбоцитах.

Регуляторна функція крові Деякі тканини у процесі життєдіяльності виділяють у кров хімічні речовини, які володіють біологічною активністю. Перебуваючи постійно в стані руху в системі замкнених судин, кров таким чином здійснює зв’язок між різними органами. У результаті організм функціонує як єдина система, що забезпечує пристосування до постійної зміни умов середовища. Таким чином, кров об’єднує організм, зумовлюючи його гуморальну єдність та адаптивні реакції.

Функції креаторних зв’язків. Вона полягає у перенесенні плазмою та форменими елементами макромолекул, які здійснюють в організмі інформаційні зв’язки. Завдяки цьому регулюються внутрішньоклітинні процеси синтезу білка, клітинне диференціювання, підтримання постійності структури тканин.