Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Клас Нематоди, або Круглі черви (Nematoda)

Загальна характеристика класу

Один з найчисленніших класів тваринного світу. Описано близько 10 000 видів, а за опосередкованими підрахунками фахівців, які вивчають круглих червів, він включає близько 500 000 видів.

Вільноживучі нематоди поширені по всій земній кулі. Вони трапляються на морському дні, в ґрунті прісних і солоних водойм, у різних ґрунтах. Багато видів перейшли до сапрофітного існування, або стали паразитами рослин, тварин, людини. Вільноживучі нематоди зазвичай дуже маленькі тварини (≈ 1 мм), лише окремі види досягають 50 мм. Паразитичні форми також можуть бути дрібними, але численні паразити досягають 20-40 см, а деякі навіть 2-8 м.

Тіло в нематод веретеноподібної або ниткоподібної форми, округле на поперечному розрізі, не почленоване, покрите шаром щільної та еластичної кутикули, на якій часто розташовані різні горбики, шипики, але ніколи не буває війок. Рот розташований на передньому кінці тіла. Недалеко від заднього кінця тіла розташований анальний отвір. Відділ тіла позаду анального отвору — хвіст.

Шкірно-м’язовий мішок складається із кутикули, гіподерми та одного шару поздовжніх м’язів. Завдяки наявності лише поздовжніх м’язів рухи нематод одноманітні, порівняно з плоскими червами. За допомогою м’язів вони можуть вигинати тіло. Випрямлення тіла відбувається під час розслаблення м’язів внаслідок тиску порожнинної рідини і пружності кутикули. Поздовжніми валиками гіподерми м’язів шар поділяється лише на чотири смуги, які тягнуться вздовж тіла.

Шкірно-м’язовий мішок обмежує порожнину тіла, у якій розташовані внутрішні органи. Ця первинна порожнина тіла утворилася шляхом розпаду паренхіми. Вона заповнена порожнинною рідиною. У багатьох паразитів вона містить органічні кислоти (масляну, валеріанову та ін.), які з’являються у результаті анаеробного дихання за рахунок розщеплення глікогену. Органи кровообігу та дихання відсутні.

Рот оточений шістьма губами (в аскариди їх три), на яких є чутливі сосочки. Рот веде до ектодермічної глотки з тригранним просвітом, яка вистелена кутикулою та має м’язові стінки. У багатьох нематод передня частина глотки озброєна хітиновими зубами. Задній відділ глотки має здуття або бульбус. За глоткою — середня кишка, стінка якої складається з одношарового епітелію і не має м’язових волокон. Травлення відбувається у порожнині середньої кишки. Коротка задня кишка являє собою ектодермічний відділ і вистелена кутикулою. Видільні органи нематод представлені шкірними залозами, які виконують також функцію осморегуляції. Протонефридії відсутні.

В аскариди у бічних каналах гіподерми проходять два видільні канали, замкнені на кінцях. У вільноживучих нематод є ще термінальні, або хвостові, видільні шкірні залози. Крім цього, видільну функцію виконують великі фагоцитарні клітини, часто зірчатої будови, розташовані у порожнині тіла (кількість — 2, 4, 6). Нервова система у нематод розташована в гіподермі. Вона складається з нервового кільця, яке оточує глотку і до якого прилягають ганглії. Від нервового кінця вперед відходить шість нервів, спрямованих до губних чутливих сосочків. Назад від кільця відходять кілька поздовжніх стовбурів (в аскариди — 6).

Органи чуття розвинені слабо: є орган дотику, хімічного чуття, органи зору є лише у небагатьох вільноживучих нематод.

Роздільностатеві. Різко виражений статевий диморфізм: самці менші від самок.

Розвиток нематод відбувається дуже своєрідно і в багатьох формах з перетвореннями.

Аскарида людська (Ascaris lumbricoides). Збудник аскаридозу, локалізується в тонких кишках людини. Поширена практично скрізь.

Статевозрілі самки аскарид — близько 40 см завдовжки, самці — 15-25 см. Тіло циліндричне, звужене до кінців. У самця задній кінець тіла зігнутий у бік черевця. Яйця аскарид оточені товстою горбкуватою оболонкою, мають овальну форму.

Життєвий цикл. Аскарида людська — геогельмінт, паразитує лише у людини. Запліднені яйця аскариди виводяться з організму господаря з фекаліями. Для їхнього розвитку необхідний вільний Оксиген. У зовнішньому середовищі за оптимальної температури +24...+25 °С вони дозрівають приблизно за 34 дні. На цей час у яйці закінчується формування рухливої личинки. Яйця аскариди резистентні до несприятливих умов зовнішнього середовища і можуть зберігати життєздатність до 6 років і більше. Вони стійкі до різних хімічних речовин, але швидко гинуть під дією високої температури. Температура +60 °С вбиває їх протягом 1-2 хв, а +70 °С — за кілька секунд.

Інвазійне яйце аскариди людина найчастіше ковтає з немитими овочами та ягодами. У кишках з яйця вивільняється личинка, яка мігрує в організмі людини. Вона пронизує стінку кишки, потрапляє у кровоносні судини і з током крові через печінку, праве передсердя і шлуночок проникає у легені.

Для подальшого розвитку личинці аскариди необхідний вільний Оксиген. У легенях із капілярів личинка проникає у легеневі альвеоли, а потім у бронхи й трахеї. Звідси личинка піднімається у глотку та зі слиною може бути знову проковтнута.

Аскарида людська: а — самка; б — самець; в — яйце; г — розтята самка аскариди (1 — рот з губами; 2 — глотка; 3 — кишка; 4, 6 — яйцепровід; 5 — матка)

Міграція триває близько двох тижнів. Повторно потрапивши у кишки людини, личинка аскариди через 2,5-3 місяці перетворюється у статевозрілу форму. Самка аскариди виділяє щодобово близько 240 000 яєць. Живе близько року. Кількість аскарид, які одночасно паразитують у кишках людини, може досягати кількох сотень.

Продукти життєдіяльності аскарид токсичні для людини. Для хворих аскаридозом характерні головні болі, загальна слабість, запаморочення, дратівливість, зниження працездатності та ослаблення пам’яті.

Аскариди можуть стати причиною кишкової непрохідності, що потребує термінового хірургічного втручання. Спазматична кишкова непрохідність може бути викликана токсинами або механічним подразненням, яке здійснює навіть одна аскарида. Проникнення аскарид у жовчну протоку викликає жовтяницю, у печінку — абсцес. Мігруючі личинки руйнують тканину легень і викликають алергічні реакції.

Гострик (Enterobius vermicularis). Збудник ентеробіозу), паразитує у нижніх відділах тонкої кишки. Поширений усюди. Невеликий черв’як білого кольору. Довжина самок близько 10 мм, самців — 2-5 мм. Задній кінець тіла самця спіралеподібно зігнутий.

Гострик

Яйця гострика безбарвні, несиметричні, сплющені з одного боку. Живляться гострики вмістом кишок.

Життєвий цикл. Гострик — паразит лише людини. Зміни господарів немає. Самка з дозрілими заплідненими яйцями спускається до анального отвору, переважно вночі, коли слабне тонус його сфінктера, виходить назовні та відкладає на шкіру промежини людини від 10 000 до 15 000 яєць, після чого гине. Самки, повзаючи, викликають сильний свербіж.

Яйця гострика на шкірі людини досягають інвазійної зрілості через 4-6 год. Особи, які страждають ентеробіозом, під час сну розчухують сверблячі місця. Яйця потрапляють на пальці, особливо нагромаджуючись під нігтями. З рук вони можуть бути занесені у рот самим же хворим (аутореінвазія), а також розсіяні по білизні та оточуючих предметах. Тривалість життя гострика близько 1 місяця. Якщо у цей період не настане нове зараження, може статися самовиліковування від гостриків і без спеціального лікування.

Ентеробіоз викликає неспокійний сон, недосипання, внаслідок чого погіршуються самопочуття, знижується працездатність, інколи бувають нервові розлади. У разі проникання у червоподібний відросток (апендикс) гострики можуть стати причиною його запалення.

Трихінела (Trichinella) — збудник трихінельозу. Личинки трихінел живуть у скелетній мускулатурі, а статевозрілі трихінели — у тонкій кишці людини і тварин, залягаючи між ворсинками, і лише переднім кінцем, проникаючи у лімфатичні судини. Епізодично трихінельоз трапляється повсюдно. Трихінела — доволі дрібний гельмінт. Самка досягає 3-4 мм завдовжки, самець — 1,4-1,6 мм.

Життєвий цикл. Крім людини, трихінели паразитують у свиней, пацюків, собак, котів, вовків, ведмедів, лисиць і багато інших ссавців.

Будь-яка тварина, в організмі якої живуть трихінели, є одночасно остаточним і проміжним господарем

Статевозрілі трихінели живуть у тонких кишках 1,5-2 місяці. Після копуляції у кишках господаря самці гинуть, а самки живуть ще близько двох місяців і народжують близько 1 500-2 000 личинок, після чого гинуть.

Личинки проникають у лімфатичну систему, а потім током крові розносяться по всьому організму, але локалізуються лише в певних групах м’язів: діафрагмі, міжреберних, жувальних, дельтоподібних, литкових. Період міграції від 2 до 6 тижнів. Проникнувши у м’язові волокна, личинка спірально закручується і через 2-3 тижні вкривається оболонкою, яка згодом (приблизно через 1 рік) обвапновується. У формуванні оболонки беруть участь і тканини організму господаря. У таких капсулах личинки зберігають життєздатність багато років. Для перетворення личинок у статевозрілі форми вони мають потрапити в кишки іншого хазяїна. Людина заражується, використовуючи в їжу свинину або м’ясо інших тварин, які заражені трихінелою: ведмедя, дикого кабана, борсука. Термічний вплив, якому піддається м’ясо за звичайної кулінарної обробки, трихінел не вбиває.

У людини клінічні прояви трихінельозу бувають різними: від безсимптомних форм до смертельного кінця, що залежить головним чином від кількості проковтнутих личинок. Інкубаційний період триває від 5 до 45 днів. Діагноз ставлять на підставі клінічних симптомів (набряки повік та обличчя, пропасниця, еозинфілія, біль м’язів), а також дослідженням на наявність паразитів.

Для трихінельозу властиві висока температура, головний та м’язовий біль, кишкові розлади, загальна слабість. Смерть людини виникає за наявності 5 личинок на 1 кг маси тіла.