Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Клас Базидіоміцети (Basidiomycetes)

Базидіоміцети — вищі гриби з багатоклітинним міцелієм. Їх нараховують близько 30 000 видів. Серед них є паразити рослин, ґрунтові сапрофіти, шапинкові гриби, гриби, що утворюють мікоризу, руйнують деревину.

Статевий процес — соматогамія. Статевих органів немає.

Статевий процес здійснюється злиттям двох вегетативних клітин гаплоїдного (первинного) міцелію, що виростає з базидіоспори й складається з одноядерних клітин. Серед базидіоміцетів є види гомоталічні (двостатеві, або «однодомні») та гетероталічні (різностатеві, або «дводомні»). Вегетативне розмноження здійснюється частинами міцелію, оідіями, хламідоспорами. За типом розвитку й будовою базидії базидіоміцети ділять на три підкласи: Холобазидіальні, Гетеробазидіальні, Теліоспороміцети.

Підклас Холобазидіальні (Holobasidiomycetidae)

Порядок Афілофорові (Aphyllophorales)

Родина Поліспорові, або Трутові гриби (Роlурогасеа)

Родина Трутові об’єднує велику групу грибів, які відомі під назвою трутовиків і дуже поширені в природі.

Плодові тіла однорічні чи багаторічні, тверді, у більшості горизонтально відсунуті від субстрату. Гіменофор у вигляді сот або трубочок. Багато видів спочатку розвиваються на живому дереві, продовжують розвиток і утворюють плодові тіла на мертвій деревині. Для живлення використовують целюлозу, лігнін. Руйнівники деревини на корені, під час зберігання і в спорудах, збудники гнилі деревини.

Клавіцепс пурпуровий: 1 — колос жита зі спорангіями; 2 — склероцій, який проріс стромами; 3 — строма

Трутовик несправжній — сапрофіт чи напівпаразит на ослаблених деревах, часто селиться на сухостійних лісових і садових деревах. Спричиняє світло-жовту мішану гниль деревини. Плодові тіла — тверді, копитоподібні, багаторічні, 5-30 см у діаметрі, плоско округлі з нижнього боку. Поверхня сіра, жовтувата чи бурувата, гола або ніжно опушена. Трутовик несправжній паразитує на багатьох листяних породах, селиться на мертвих стовбурах, пеньках. Спричинює білу серцевинну гниль. Плодове тіло копитоподібне, рідше приплюснуте, плоске, близько 25 см у діаметрі, із сірувато-чорною або чорно-бурою поверхнею, часто із щілинами.

На різних деревних породах, на мертвій деревині трапляється фомітопсис багаторічний, або губка коренева, що викликає гниль кореневої шийки хвойних; фелін сосновий, або губка соснова розвивається на модрині, смереці, сосні; трутовик ялиновий уражує ялину; трутовик березовий селиться на березі; чага, або інонат (трутовик) косий утворює стерильні плодові тіла на березі; трутовик сливовий — на кісточкових породах; трутовик лускатий, або поліпор — на різних листяних породах, типовий раневий паразит; дедалея дубова або губка дубова — на деревині і пеньках дуба, бука, гледичії (табл. 27).

Шапинкові гриби, особливості будови та процесів життєдіяльності Найвідоміші серед грибів класу Базидіоміцетові — шапинкові гриби. Усі сапрофіти, поширені по всій земній кулі; їх нараховують близько 8 000 видів (табл. 28, 29, 30).

Зазвичай поняття «гриб» більшість людей пов’язує саме з шапинковими грибами. Назву пояснюють тим, що на поверхні міцелію утворюються плодові тіла — щільно переплетені гіфи, які мають вигляд ніжки й шапки. Шапинкові гриби можна побачити не лише в лісах, де їх найбільше, а й на луках, у степах і на полях. Вони можуть співіснувати з вищими рослинами чи споживати речовини відмерлих решток. Шапинка різних видів грибів може бути коричневою, червоною, зеленкуватою. Такого забарвлення їй надають особливі сполуки — пігменти, що містяться в оболонці клітин.

Шапинка в одних грибів утворена пластинками, які розходяться від верхівки ніжки до краю шапки. Такі гриби (печериці, опеньки, мухомори) називають пластинчастими. В інших грибів нижня частина шапки ніби складається зі щільно розташованих трубочок. Такі гриби (білий, підберезник, маслюк) називають трубчастими.

Призначення плодових тіл — розмноження. Із пластинками або трубочками пов’язані спорангії, у яких утворюються спори. Шапинкові гриби також здатні розмножуватися вегетативно — ділянками грибниці — і статево.

Маслюк (місцеві назви козляк, козар), родина Болетові. Шапинка 3-8 (10-12) см у діаметрі, каштанова або жовтувато-коричнювата, гола, клейка. Шкірка знімається дуже легко. Пори спочатку білуваті, з віком жовтіють, кутасто-округлі. Спори брудно-жовтуваті, 7-10,5 x 3-33 мкм. Ніжка 3-8 (10) х 1-3 см, щільна, білувата, з віком жовтувата, коричнювата з кільцем, яке швидко зникає. Кільце пластинчасто-плівчасте, біле, згодом коричнювате, іноді з лілуватим відтінком. М’якуш водянистий, білуватий, з віком жовтуватий, під шкірою темніший, під час розрізування на повітрі не змінюється, смак і запах приємні. Трапляються по всій Україні у хвойних (соснових) і мішаних лісах у липні — листопаді. Дуже смачний їстівний гриб. Використовують свіжим, про запас сушать, солять, маринують. Заготовляють у Прикарпатті, на Поліссі.

Підосичник (місцеві назви осиковик, підосиковик, бабка червона, красноголовець, краснюк), родина Болетові. Шапинка 4-12 (15-20) см у діаметрі, темно-червона, оранжево-червона, під час достигання колір вицвітає (колір шапки буває різних відтінків), гола або тонкоповстиста, суха. Шкірка не знімається. Пори білуваті, з віком сіріють, дрібні, округлі. Спори 11-18 (22) х (4) 4,5-5,5 (6) мкм.

Будова шапинкового гриба: 1 — шапинка; 2 — ніжка: 3 — міцелій; 4 — гіменофор; 5 — базидії на гіменофорі; 6 — базидіоспори; 7 — базидії

Ніжка 8-15 (20) х 1,5-4,5 см, щільна, білувата, темно-волокнисто-луската. М’якуш білий, під час розрізування на повітрі спочатку трохи рожевіє, згодом ліловіє й чорніє, з приємним запахом і смаком. Поширений на Поліссі та у Лісостепу. Росте у листяних і мішаних лісах під осикою та вільхою у травні — жовтні. Добрий їстівний гриб. Використовують свіжим, про запас сушать, маринують, засолюють.

Білий гриб (місцеві назви боровик, гриб справжній, дубрівник). Родина Болетові. Шапинка 3-15(25) см у діаметрі, сірувато-рудувато- або червонувато-коричнювата чи кольору горіха, тонко зморшкувата. Пори світло-сіруваті, згодом жовтувато-коричнюваті. Спори видовжено-веретеноподібні, жовтувато-оливкуваті, 15-18 х 4-5 (7) мкм. Ніжка 4-15 (20) х 2-5 (6) см, брудно-біла, сірувата, коричнювата, тонко зморшкувата, у верхній частині з тонкою білою сіткою. М’якуш щільний, білий, за розрізування не змінюється, з приємним запахом і смаком. Трапляється по всій Україні, росте у листяних (під дубом, буком, грабом, березою, ліщиною) і хвойних (під сосною, ялиною) лісах. Колір шапки плодових тіл грибів у листяних та хвойних лісах, різний. Росте в червні — жовтні. Найкращий з відомих їстівних грибів. Використовують свіжим, про запас сушать, солять, маринують. Містить алкалоїд герцинін (властивий також для столових буряків). Заготовляють у Прикарпатті та на Поліссі. На білий гриб схожий неїстівний гриб гірчак, який відрізняється тим, що спори в нього рожеві, сітка на ніжці чорна, м’якуш дуже гіркий.

Опеньок осінній справжній (місцеві назви підопеньок, козир). Родина Лепіотові. Шапинка 2-8 (15) см у діаметрі, напівкуляста, згодом плоско-розпростерта, іноді з горбом у центрі, буро-жовта, жовто-сіро-коричнювата або рудувато-коричнювата, темно луската, особливо у центрі, по краю з пластівчастими залишками загального покривала. Шкірка легко знімається. Пластинки дещо спускаються на ніжку, білуваті, далі світло-бежеві, рожевувато-кремові, червонувато-коричнюваті. Спори розміром 7-9(10) х 5-7 мкм, безбарвні, еліпсоподібні, гладенькі. Ніжка розміром 5-10 (18) х 0,4-2,5 см, щільна з віком жорстка, вгорі білувата, нижче — кольору шапки або темніша, пластівчасто-луската, з часом майже гола, з білуватим нестійким кільцем. М’якуш білий, приємний на смак і запах трапляється по всій Україні. Росте у вересні — листопаді великими тісними групами в листяних і хвойних лісах, садах, на пеньках, стовбурах, корінні дерев та чагарників; паразит. Добрий їстівний гриб. Використовують свіжим, про запас сушать, маринують. Розміри й забарвлення гриба дуже мінливі, тому, збираючи його, потрібно звертати увагу на колір пластинок, щоб помилково не взяти отруйний зірчасто-жовтий несправжній опеньок.

Печериця звичайна (місцеві назви печериця степова, стернівка, печірка). Родина Агарикові. Шапинка 4-8 (12) см у діаметрі, товсто-ніжно-мясиста, куляста, згодом опукло розпростерта або плоско розпростерта, біла, брудно-біла, іноді з легким рожевуватим або коричнюватим відтінком, гола або з малопомітними притиснутими лусочками, блискуча, шовковиста. Пластинки вільні, рожевуваті, брудно-рожеві, пізніше — темно-коричневі. Спорова маса пурпурово-коричнева. Спори 7-9 (10) х 5-6 (7) мкм, гладенькі. Ніжка 3-6 (8) ^х 0,8-2 см, щільна, кольору шапки, з тонким нестійким кільцем. М’якуш ніжний білий, розріз рожевіє, з приємним смаком і запахом. Трапляється по всій Україні: на луках, полях, у цілинних степах, групами; у червні-жовтні. Дуже добрий їстівний гриб. Використовують свіжим, про запас сушать, засолюють, маринують. У печериці звичайної виявлено антибіотики з широким спектром дії. Замість печериці звичайної іноді помилково збирають печерицю рудіючу отруйну та смертельно отруйні мухомори — білий смердючий і бліду поганку.

Глива або плеврот черепичастий (місцева назва дублянка). Родина Плевротові. Шапинка 3-10 (15) см у діаметрі, опукло розпростерта або увігнуто-розпростерта, лійкоподібна, черепашкоподібна, віялоподібна, білувата, сірувата, попелясто-сіра або зеленувато-сіра, бура, фіолетово-коричнева або червонувато-коричнева, синювато-коричнева, іноді вицвітає до вохряної або жовтуватої, гола, волога. Пластинки вузькі, низько спускається на ніжку, білуваті, сіруваті. Спорова маса біла або білувата. Спори 8-11 (13) х 3-4 мкм, гладенькі. Ніжка 1-4 ^х 1-3 см, здебільшого ексцентрична, іноді бічна або майже відсутня, щільна, біла, іноді згодом коричневіє, внизу волосисто-щетиниста. М’якуш білий, пружний з приємним смаком і запахом. Трапляється по всій Україні. Росте групами на стовбурах листяних, зрідка хвойних дерев; у вересні — жовтні. Вживають у їжу лише молоді гриби, бо старі плодові тіла жорсткі. Використовують свіжим і сушеним.

Бліда поганка, або мухомор зелений (місцева назва мухомор гадючий). Родина Мухоморові. Шапинка 4-10 см у діаметрі, напівсферична, згодом опукло розпростерта, зеленувата, оливкувата, кольору бронзи, зрідка оливкувато-коричнювата, гола, з гладким плоским краєм під впливом їдкого калію не змінюється. Пластинки білі. Спорова маса біла. Спори 8-10,5 ^х 7-8 мкм, безбарвні, гладенькі, широкоовальні, майже кулясті, з великою флуоресціюючою краплею. Ніжка 5-10 ^х 0,8-2 см, донизу поступово потовщується, біла або оливкувато-мережчата, з порожниною, з широким кільцем, зверху гладеньким жовтуватим, із внутрішнього боку рубчастим білим, внизу з вільною, мішкуватою з нерівним лопатеподібним краєм білою піхвою. М’якуш білий, солодкий, спочатку без особливого запаху, пізніше з неприємним запахом. Смертельно отруйний гриб, який іноді помилково збирають замість печериць та зеленої сироїжки. Трапляється по всій Україні у липні — жовтні в листяних, мішаних лісах, під дубами, буками, часто під кущами ліщини (в окремі роки у великій кількості).

Мухомор червоний (місцева назва маримуха). Родина Мухоморові. Шапинка 5-12 (20) см у діаметрі напівсферична, згодом опукло розпростерта або плоско розпростерта, з тонким рубчастим краєм, цегляно-червона різних відтінків, жовто-червона, червоно-оранжева, з численними білими пластівцями, які після дощу іноді зникають. Пластинки густі, тонкі, білі. Спорова маса біла. Спори 9-11 х 6-8 мкм, широкоовальні. Ніжка 5-13 (18) х 1-3 (4) см, циліндрична, з великою бульбою, щільна, пізніше з порожниною, гола з широким білим (по краях жовтим) кільцем, з прирослою у вигляді концентричних, бородавчасто-лускатих смуг піхвою. М’якуш білий, у периферичному шарі тканини шапки жовтуватий без особливого запаху. Трапляється по всій Україні з липня по листопад у хвойних і листяних лісах, групами. Отруйний гриб.

Гриби їстівні та отруйні

До макроміцетів відносять усе розмаїття шапинкових грибів і гастероміцетів (дощовиків). Гриби традиційно поділяють на їстівні та отруйні (у тому числі смертельно отруйні) (табл. 31, 32).

Розглядаючи макроміцети як продукти харчування, необхідно зазначити, що плодові тіла всіх без винятку їстівних грибів належать до продуктів, що погано засвоюються. Гіфи гриба містять значну кількість важко засвоюваної грибної клітковини, хітиноподібної речовини — міцетину, а також для багатьох видів властивий гіркий та їдкий молочний сік (молочники, рижики, деякі сироїжки, грузді). Тому вживання в їжу значної маси будь-яких грибів, а також неправильно приготованих молочників (без попереднього відварювання), недосолених рижиків, груздів та інших призводить до серйозних порушень роботи травного тракту, розладів функції печінки, тобто проявляються перші ознаки отруєння. У деяких державах Західної Європи та Америки неїстівними та навіть отруйними вважають усі гриби з їдким молочним соком (у тому числі грузді, рижики і т. д.). Зовсім не вживають у їжу гриби багато народів Півночі, Кавказу, Сходу. Гриби є також важко засвоюваним кормом для багатьох вищих тварин. Навіть спеціалізовані на живлення грибами білки та їжаки вживають їх у їжу лише як сезонні корми. Північні олені та лосі, поїдаючи гриби та лишайники (основу яких становить грибний міцелій), перетравлюють їх після попередньої ферментації симбіотичними мікроорганізмами в рубці шлунку. Крім цього гриби, володіючи підвищеною ферментативною активністю і потрапляючи в травний тракт, різко посилюють секрецію та всмоктування. Тому за помилкового вживання отруйних грибів з їжею у суміші з їстівними грибами відбувається не лише їх маскування (приховування) від своєчасного виявлення, але й посилюється токсичний вплив, стимульований наповненням шлунку подразливою грибною масою.

Отруйні гриби залежно від хімічного складу й умісту викликають у більшості випадків легкі, нетривалі захворювання, з яких найбільш поширеними є порушення шлунково-кишкової діяльності. Проте вони можуть призводити до важких і навіть смертельних отруєнь. Потрібно пам’ятати, що наслідки отруєння грибами залежать, крім виду гриба, також від віку і стану здоров’я потерпілого, кількості спожитих грибів. Важко переносять отруєння грибами діти, відсоток смертельних випадків тут найбільш значний. Дітям до 5 років взагалі не можна вживати гриби. Діючи на організм у різних кількостях, та сама речовина зумовлює різний ефект. За характером впливу отруйних грибів на людину вчені поділяють їх на кілька груп.

1. Гриби, які містять гемолітичну отруту монометилгідразин. До них належать деякі види строчків (види роду Gyrimitra) і види роду Гельвела (Helvella). Монометилгідразин розчинний у гарячій воді та може бути видалений з грибів під час кип’ятіння з наступним промиванням. Проте найкращий спосіб уберегти себе від отруєння цим токсином — взагалі не збирати строчків. Симптоми отруєння токсином строчків виявляються через 2-10 годин. Отруєння інколи закінчується смертю.

2. Гриби з локальною збуджувальною дією, яка зумовлює легкі шлункові та кишкові розлади (гастроінтенстинальні). До них належать деякі види шампіньйонів — шампіньйон жовтошкірий (Agaricus Xanthodermus Gen.), деякі рядовки — рядовка біло-коричнева (Tricholoma albobrunneo Quel.), рядовка згубна (Tricholoma pessundatum (Fr) (Quel.), деякі види сироїжок, молочників, ентолом (Entoloma). Симптоми отруєння проявляються через 1/2-2 години після вживання грибів.

3. Гриби, які зумовлюють утворення специфічних антитіл (аглютинінів) у крові, що реагують на грибні антигени. До таких грибів належать свинуха тонка (Paxillus involutus (Batsch; Fr.). Отруєння може настати через невизначений час (від кількох годин до 2-5 років). Лікування полягає у підтриманні функції печінки.

4. Гриби, які містять коприн — токсин, який розчиняється лише в спирті. Отруєння виникає, якщо під час споживання грибів вживали алкоголь. До них належать деякі гнойовики (види роду Coprinus), клітоцибе булавоподібний (Clitocybe claviers (Pers. Fr.), дубовик оливково-бурий (Boletus luridus Fr.). Симптоми отруєння цими грибами проявляються лише якщо після споживання цих грибів протягом 1-2 днів уживався алкоголь.

5. Гриби, які містять мускарин, ібобенову кислоту, мікоатронін, мусцимол, буфатенін, що діють на нервові центри. До них належать мухомори, іноцибе Патулляра, клітоцибе знебарвлений. Перші ознаки отруєння з’являються через 1/2-2 години. У більшості потерпілих отруєння протікає важко. Сюди необхідно віднести гриби (види родів Псилоцибе, Панеол), які містять псилоцин і псилоцибин, що викликають галюциногенну дію. Перші ознаки отруєння з’являються через 1/2-2 год. Крім псилоцибину й псилоцину, у грибів цієї групи виявлені ще й два алкалоїди — беоцистин і норбеоцистин, які порушують діяльність кори головного мозку.

6. Гриби, які містять отрути фаллатоксини та аматотоксини, з різко вираженою плазмотоксичною дією. До цієї групи належать найбільш небезпечні смертельно отруйні гриби. Це, насамперед бліда поганка та близькі до неї види мухоморів — мухомор смердючий і мухомор білий, лепіота коричнево-червонувата, лепіота цегляно-червона, опеньок сірчано-жовтий несправжній, опеньок цегляно-червоний несправжній. Особлива небезпека токсинів цієї групи грибів у тому, що потравши в організм, вони протягом тривалого часу (8-72 год), не викликають жодних помітних симптомів. Ознаки отруєння стають очевидними після того як токсини досягнуть головного мозку (зумовлюючи часто незворотні зміни) та вплинуть на нервові центри, що регулюють функції окремих органів. Унаслідок посилення діяльності м’язів шлунку починають інтенсивно виділятися шлунковий сік і слиз, які викликають блювоту та пронос, організм зневоднюється, що супроводжується згущенням крові й спрагою. Потім падає тиск крові та часто настає тимчасове покращення. Проте до цього часу в організмі вже відбувається незворотне переродження печінки, нирок, серця, тому стан хворого знову погіршується і якщо своєчасно, ще до розвитку симптомів отруєння або на самому початку, хворому не була надана швидка медична допомога, настає смерть.

7. Особливу групу становлять гриби, які містять отрути ореланін, гржималін, кортинарін. Це деякі види роду Павутинники. Перші ознаки отруєння з’являються через 3-17 днів. Токсини грибів цієї групи в першу чергу вражають нирки. За характером дії на організм токсини павутинників поділяють на дві групи. Одна зумовлює порушення дихання та асфіксію, інша — руховий параліч. Пізніше настає ниркова недостатність, яка призводить до смерті.

8. Необхідно звернути увагу й на грибні отруєння, які є результатом неправильного та невмілого приготування умовно їстівних грибів, відвар яких після кип’ятіння необхідно вилити. Цю форму отруєння зумовлюють молочники з їдким пекучим соком, сироїжки з гострим пекучим їдким смаком та інші. Ознаки отруєння (нудота, блювання, пронос) з’являються через 1/2-4 год після споживання грибів. Видужування зазвичай настає через добу. За своїм характером ці отруєння нічим не відрізняються від звичайних кишкових розладів і не мають таких своєрідних ознак, які характеризують інші форми отруєнь. Отруєння можуть викликати також їстівні гриби, якщо забаритися з їх обробкою після збирання.

Підклас Теліоспороміцети (Теlіоsporomycetidae)

Порядок Сажкові гриби (Ustilaginales)

Небезпечні паразити вищих рослин, переважно трав’янистих. Розвивають ендофітний міцелій, який пронизує міжклітинні ходи рослини, проникаючи присосками всередину клітин хазяїна. Спричинюють хворобу рослин — сажку. Назва хвороби виникла внаслідок того, що заражені грибами органи, здебільшого суцвіття, руйнуються, порошать темними сажковими хламідоспорами, або справжніми спорами, і мають вигляд обсипаних сажею чи обвуглених органів. Сажкові спори утворюються з ендофітного міцелію і є основним засобом розмноження. Вони бувають вільними, поодинокими або з’єднаними в клубочки, завжди вкриті товстою темно-бурою оболонкою і перебувають у стані спочиваючих спор. У молодому стані спори двоядерні; згодом відбувається каріогамія, і спори стають диплоїдними. Сажкові спори розпилюються, прилипають до зерна культурних рослин під час обмолоту і з ними потрапляють у ґрунт. Проростають вони поза рослиною. Після каріогамії відбувається редукційний поділ ядра, розвиваються фрагмобазидія і базидіоспори або коротенька гаплоїдна гіфа. Фрагмобазидії відмінні в різних видів за будовою, числом клітин, характером розвитку базидіоспор та виникненням дикаріонтної й диплоїдної стадій. Базидіоспори здатні брунькуватись, даючи численні гаплоїдні клітини, які у свою чергу можуть розмножуватись брунькуванням. Гаплоїдні гіфи та базидіоспори цих грибів не можуть заражати рослини. До цього здатний лише дикаріонтний міцелій, який утворюється внаслідок популяції базидіоспор, клітин-бруньок або клітин базидій. Базидіоспори, як і клітини, що з них виникають і які брунькуються, — гаплоїдні та гетероталічні (+ і -). Копулюють між собою клітини, протилежні за знаками. У деяких видів після каріогамії оболонка спори розривається або розпливається, вміст її оголюється, ядро ділиться 3-4 рази, цитоплазма концентрується навколо дочірніх ядер, утворюючи дрібні одноядерні тільця, які зливаються попарно й утворюють двоядерні клітини. З них розвивається дикаріотний міцелій, що характеризується високою життєздатністю та відносно швидким ростом. Він проникає у тканину рослини-хазяїна в точку росту, спричинюючи загальне (дифузне) зараження рослин.

Різні види сажки по-різному заражають рослини.

1. Ураження відбувається під час проростання зерна. Сажкові спори прилипають до поверхні насіння при обмолоті та разом з ним потрапляють у ґрунт. Тут вони проростають. Через колеоптиле проростка злакової рослини гіфа проникає в точку росту і далі росте разом з рослиною. Спочатку заражені рослини нічим не відрізняються від незаражених, а в пору розвитку генеративних органів паразит розростається, руйнує квітки, а його гіфи розростаються на величезну кількість сажкових спор.

2. Ураження відбувається в зав’язі після цвітіння. Сажкова спора потрапляє на приймочку квітки, де проростає. Розвивається міцелій, який проникає у зав’язь і насінний зачаток. Заражений насінний зачаток не відмирає, а розвивається в насінину з гіфами паразита в зародку. Насіння з гіфами гриба-паразита нічим не відрізняється від іншого. З такого насіння розвивається рослина, пронизана міцелієм гриба. Хвороба виявляється при виколошуванні. Квітки колоса руйнуються, а замість них утворюється чорна пилкова маса сажкового гриба.

3. Уражаються всі наземні частини рослини в молодому віці. Зараження спричиняють двоядерні клітини, які утворюються внаслідок копуляції базидіоспор і переносяться вітром. Міцелій поширюється місцево й утворює нарости — пухлини — білувато-рожеві або зеленувато-жовті, спочатку заповнені білою м’якоттю, а згодом чорно-оливковими хламідоспорами, які рясно проростають після розриву оболонки пухлини. Гриб зберігається на рослинних рештках і в землі. Цей тип ураження описаний для збудника пухирчастої сажки кукурудзи, спори якої можуть проростати без періоду спокою.

Порядок Сажкові об’єднує близько 900 видів, їх об’єднують у дві родини: Устилягінові й Тилецієві.

Найбільшої шкоди сажкові гриби завдають зерновим культурам (сажка летюча пшениці й ячменю, сажка тверда ячменю, сажка чорна ячменю, сажка вівса, сажка проса, сажка летюча кукурудзи та ін.). Згодовування тваринам уражених сажкою рослин може призвести до отруєння.