Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Клас Аскоміцети (Ascomycetes)

Сумчасті гриби нараховують близько 30 000 видів. Основною ознакою класу є утворення під час статевого розмноження спорангіїв-сумок — одноклітинних структур, що містять 8 аскоспор. Вегетативне тіло аскоміцетів — це розгалужений багатоклітинний гаплоїдний міцелій, що складається з багатоядерних або одноядерних клітин, сполучених парами. У деяких аскоміцетів міцелій може розпадатися на окремі клітини або брунькуватися. Клітинні оболонки аскоміцетів містять хітин (20-25 %), глюкани (80-90 %). Целюлози немає. У циклі розвитку аскоміцетів вагому роль відіграє нестатеве розмноження. Спори нестатевого розмноження — конідії — утворюються на гаплоїдному міцелії екзогенно на конідієносцях різної будови. Конідієносці утворюються на міцелії поодиноко, з’єднуються у пучки або подушечки, розвиваються щільним шаром на поверхні сплетення гіф (ложа) або всередині кулястого чи грушоподібного вмістища спор з отвором на верхівці. Типовий для аскоміцетів статевий процес — гаметогіогамія, тобто злиття двох гаметангіїв — спеціалізованих клітин, недиференційованих на гамети. За наявністю чи відсутністю плодових тіл і способами їх утворення клас Аскоміцети ділять на три підкласи; Голосумчасті, Еуаскоміцети, Аскопокулярні або Локулоаскоміцети.

Підклас Еуаскоміцети (Euascmycetidae)

Порядок Еризифові, або Борошнисторосяні гриби (Erysiphales)

Переважно обов’язкові (облігатні) паразити покритонасінних рослин, рідше сапрофіти. Особливо слід виділити гриби родини Борошнисторосяні — збудники небезпечних хвороб у вищих рослин. Відомо близько 150 видів борошнисторосяних грибів. Борошнисторосяні гриби паразитують на травах (злаки, бобові), деревах (дуб, клен) та чагарниках (аґрус, смородина, виноград). Багатоклітинний міцелій стелиться по поверхні листків та стебел, утворюючи присоски, що вростають у клітини епідермісу. На міцелії утворюються конідієносці зі значною кількістю конідій. Конідії розносяться вітром, а також осипаються на місці, утворюючи борошнистий наліт. Наприкінці літа після статевого процесу утворюються сумки в кулястих замкнутих плодових тілах з ниткоподібними придатками, які призначені для закріплення їх на субстраті. Плодові тіла зимують. Навесні з них звільняються сумки, які викидають спори. Потрапивши на молоді листки, вони проростають і дають новий міцелій. Дуже поширена борошниста роса злаків. На рослинах-господарях паразит утворює специфічні форми. Борошниста роса злаків уражає пшеницю, жито, ячмінь, овес, спричиняючи зниження врожаю та погіршення його якості. Основні заходи боротьби: вирощування стійких сортів, обпилення полів отрутохімікатами. На аґрусі, смородині, персиках, трояндах паразитують борошнисторосяні гриби роду Сферотека. Вони вражають не лише листя, а й плоди, спричиняючи великі втрати врожаю. Для боротьби зі сферотекою обрізують і спалюють уражені гілки кущів. Обов’язково збирають і спалюють опале листя, бо в ньому зимують плодові тіла. Восени або напровесні (до розпушування бруньок) обприскують кущі отрутохімікатами. Велике значення має виведення стійких сортів.

Підклас Голосумчасті, або Геміаскоміцети (Hemoascomicetidae)

Порядок Ендоміцетові (Endomycetales)

Родина Сахароміцетові (Saccharomycetaceae)

Дріжджі вперше описав Антоні ван Левенгук у 1680 році. Малюнки дріжджових клітин разом з описом він направив у Королівське товариство в Лондон. Науково-ботанічні описи дріжджів зробили: Клатур (1838), Т. Шванн (1837, 1839), Ф. Кютцінг (1837). У результаті цих робіт дріжджі були віднесені до грибів. Найбільш поширеною і практично важливою групою з порядку ендоміцетові є дріжджі з родини Сахароміцетові.

Типового міцелію у них немає, а є лише одинокі клітини, які розмножуються брунькуванням або діленням. Якщо такі клітини не розходяться, формується псевдоміцелій. Статевий процес — копуляція двох вегетативних клітин. Аскоспори утворюються у двох вегетативних клітин у сумках. Передбачають, що дріжджі — це організми, які вторинно спрощені у зв’язку з існуванням у рідких цукристих середовищах. Дріжджі широко поширені на різних субстратах, багатих на цукри: на поверхні плодів, у нектарі квіток, у витіканнях дерев і т. д. Розвиваючись на середовищах, що містять цукри, дріжджі зумовлюють спиртове бродіння — перетворення цукру в етиловий спирт і СО₂. Серед дріжджів, які зумовлюють спиртове бродіння, велике значення мають представники роду Сахароміцети.

Дріжджі

Цей рід об’єднує як види, що трапляються у природі, так і «культурні» види, представлені численними виробничими расами. Сахароміцети здатні до активного зброджування цукрів і накопичення великої кількості спирту (10-19 % об’єму).

Пекарські дріжджі не виділяються із природних субстратів та існують лише в культурі. Вони мають овальні клітини, які розмножуються брунькуванням. На поверхні клітини утворюється специфічний виріст, що збільшується у розмірах і відокремлюється перетяжкою від материнської клітини. Після відокремлення молодої клітини на ній і на материнській клітині залишаються рубці. За кількістю рубців (іноді 30-40) можна визначити відносний вік клітини, яка брунькується.

Пекарські дріжджі представлені кількома сотнями рас — винними, хлібопекарськими, пивними й спиртовими. Біомаса дріжджів, яка накопичується у бродильних виробництвах в якості відходів, містить велику кількість білків, вуглеводів, жирів і є цінним кормовим продуктом.

Порядок Клавіцепсові (Clavicipitales)

Клавіцепс пурпуровий, або ріжки — паразитний гриб, що розвивається найчастіше на житі, але іноді й на пшениці, ячмені та дикорослих злаках. До кінця літа в колосках замість деяких зернівок з’являються великі (1-5 см завдовжки) ріжки — склероції.

Це щільні сплетіння зневоднених гіф; зовні вони чорно-фіолетові, всередині — білі. Утворення склероціїв (вегетативне розмноження) характерне для ріжків. Склероції ріжків містять отруйний алкалоїд ерготин, що спричиняє різке скорочення всіх гладеньких м’язів. Вживання в їжу борошна з домішкою ріжків приводить до отруєння — тривалі судороги рук і ніг, блювання, біль у шлунку, порушення дихання; може настати смерть. У народі цю хворобу називають «злі корчі».

Особливі отруйні свіжі склероції та через рік вони практично втрачають токсичність. Склероції ріжків використовують у медичній практиці. Під час збирання хлібів склероції опадають на землю і зимують.

Навесні на них з’являються кулясті головки на ніжках. По периферії головок розміщені напіввідкриті плодові тіла, в яких після статевого процесу утворюються сумки з вісьмома ниткоподібними сумкоспорами. Підхоплені вітром спори переносяться на колосся жита, що цвіте у той час. Тут спора проростає в гіфу, яка вростає у зав’язь. Розростаючись у міцелій, гіфи починають відчленовувати від себе конідії та виділяти «медвяну росу» — солодкувату рідину, що принаджує комах, які переносять конідії на здорові рослини й у такий спосіб поширюють хворобу.