Біологія. Довідник школяра та абітурієнта

Царство Гриби (Mycetalia)

Загальні ознаки грибів

Після квіткових рослин гриби — найчисленніша група рослин, їх нараховують понад 100 000 видів. Переважно наземні рослини, рідше водяні, одноклітинні й багатоклітинні, мікроскопічні та макроскопічні. Основою вегетативного тіла грибів є міцелій, або грибниця, тобто система тонких розгалужених ниток або гіф, що містяться на поверхні або всередині субстрату. Через міцелій всмоктуються поживні речовини. За будовою міцелію та іншими ознаками гриби поділяють на нижчі та вищі. У нижчих грибів міцелій зачатковий неклітинний, несептований, нерозчленований або тіло їх представлене голим протопластом, а у вищих грибів грибниця має клітинну почленованість, багатоклітинність, септованість. Клітина у більшості грибів вкрита твердою оболонкою, яка складається з полісахаридів, хітину й лише в ооміцетів — з целюлози. Всередину від оболонки розташована цитоплазматична мембрана, яка оточує протопласт. У протопласті грибної клітини є від одного до кількох ядер, мітохондрії, лізосоми, комплекс Гольджі, ендоплазматична сітка, вакуолі. Особливістю грибів є відсутність пластид, нездатність до фотосинтезу, а звідси гетеротрофний спосіб життя. Запасні поживні речовини — волютин, ліпіди, глікоген, олії, гранули білків. Крохмалю немає.

Риси подібності між грибами та рослинами:

добре виражена клітинна оболонка (стінка);
необмежений ріст;
нерухомість у вегетативному стані;
адсорбувальний спосіб живлення (всмоктування);
розмноження спорами.

Риси подібності між грибами й тваринами:

гетеротрофний тип живлення;
наявність у клітинній оболонці хітину;
запасання поживних речовин у вигляді глікогену;
утворення в результаті обміну речовин сечовини;
відсутність у клітині пластид і фотосинтезуючих пігментів.

Гіфи ростуть верхівкою, бувають нерозгалужені або розгалужені. У багатьох низько організованих грибів міцелію немає, а їх вегетативне тіло має вигляд грудочки голої або вкритої оболонкою цитоплазми. У деяких з них розвивається лише зачатковий міцелій — ризоміцелій. Найбільше безміцелярних грибів є серед внутрішньоклітинних паразитів. У багатьох вищих грибів розвинулись спеціалізовані (видозмінені) форми міцелію. Найбільш поширені такі форми спеціалізованого міцелію як міцеліальні тяжі, ризоморфи, склероції.

Міцеліальні тяжі — це пучки паралельно розташованих гіф з ущільненим периферичним шаром, просто складених чи склеєних унаслідок ослизнення зовнішніх шарів оболонки або зрослих. Вони бувають доволі довгими та сприяють поширенню гриба й пересуванню поживних речовин. Ця видозміна міцелію добре розвинена у домового гриба. Міцеліальні тяжі відходять також від основи ніжки багатьох шапинкових грибів.

Ризоморфи мають вигляд масивних пучків гіф з темнозабарвленою поверхнею, зовні подібних до коріння вищих рослин. Вони трапляються у багатьох грибів з великими плодовими тілами. Типово представлені в опенька і простягаються в ґрунті та під корою уражених дерев. По ризоморфах пересуваються поживні речовини. Завдяки ризоморфам гриби зберігаються у несприятливих умовах, поширюються.

Склероції мають вигляд компактного, здебільшого зовні темного тіла, яке утворюється внаслідок щільного переплетення і зростання вегетативних гіф. У стані склероція гриби добре переносять несприятливі умови. Щільні переплетіння гіф у грибів часто схожі на тканини, проте у них немає плазмодесм і утворилися вони не від поділу клітин, як зазвичай утворюються тканини, а тому їх називають несправжніми тканинами, або плектехімою.

Клітини грибів бувають різноманітно забарвлені. Барвні речовини розташовані в оболонках гіф, клітинному соку, іноді виділяються назовні. У грибів знайдені такі пігменти як жовтий каротин, жовтий моноскофлавін, цитроміцетин, зелений ксиліндеїн та ін.

За способом гетеротрофного живлення гриби бувають обов’язковими (облігатними) сапрофітами, обов’язковими (облігатними) паразитами, факультативними сапрофітами, факультативними паразитами, симбіонтами. Облігатні сапрофіти живляться лише за рахунок мертвого органічного матеріалу. Облігатні паразити повністю пристосувались до паразитичного живлення і не можуть існувати в інших умовах. Факультативні паразити існують нормально як сапрофіти, проте в певних умовах переходять до паразитичного живлення. Факультативні сапрофіти живуть переважно як паразити, але частину свого життя проводять у сапрофітних умовах. Гриби-симбіонти у своєму живленні пов’язані з відповідним компонентом співжиття, переважно з вищими рослинами. Сапрофітизм серед грибів поширений значно більше, ніж паразитизм. Не менше 75 % усіх грибів є сапрофітами, а паразитами — близько 10 000 видів.

Розмноження грибів

Вегетативне розмноження відбувається частинами (обривками) міцелію, брунькуванням, склероціями, оїдіями, хламідоспорами, гемами.

Частини міцелію, потрапивши у сприятливі умови, розростаються в нові особини. Цей спосіб поширений майже в усіх грибів. Брунькування спостерігають у дріжджових грибів. На клітині утворюється спочатку невеликий горбик, потім у нього переходить одне з ядер, що утворилося внаслідок мітозу, і горбик перетворюється на самостійну клітину. Після дуже короткого періоду спокою вона, у свою чергу, починає брунькуватись. Склероцієм називають щільне сплетення зневоднених гіф. За сприятливих умов склероцій проростає, внаслідок чого виникає багато нових особин. Оідії — це тонкостінні клітини, на які можуть розпадатися гіфи деяких грибів (напр., мукорових). Кожна клітина проростає потім у нову особину. Хламідоспорами на відміну від оїдій називають товстостінні клітини, на які розпадаються гіфи. Хламідоспори дуже стійкі та є спорами спокою. Геми — клітини або ділянки міцелію зі згущеним умістом і товстою оболонкою, чим схожі на хламідоспори, але не мають певної форми та розмірів. Часто виникають за несприятливих умов і мають значення для збереження виду.

Нестатеве розмноження у грибів здійснюється зооспорами, спорангіоспорами, конідіями. Зооспори — рухомі спори з одним або двома джгутиками. Вони утворюються у грибів, що ведуть водний спосіб життя. Зооспори виникають усередині одноклітинних зооспорангій і після дозрівання виходять у воду. Поплававши деякий час, вони вкриваються оболонкою і проростають у нову особину (сапролегнія). Спорангіоспори утворюються всередині одноклітинних спорангіїв. Це нерухомі спори ендогенного походження. В одному спорангії вони звільняються, їх підхоплює течія повітря і переносить на доволі великі відстані. Потрапивши у сприятливі умови, спора проростає (мукор). Конідії — це екзогенні спори. Вони утворюються на розгалужених вертикальних гіфах, кінцеві клітини яких, заокруглюючись, утворюють ланцюжки конідій. Дозріваючи, конідії відчленовуються та відпадають. Кожна конідія проростає в гіфу (пеніцил).

Статеве розмноження грибів неоднакове в різних групах.

Можна виділити чотири типи статевої популяції у грибів.

1. Злиття двох одноядерних клітин, диференційованих на гамети. Цей тип трапляється у нижчих грибів і має форму ізогамії, гетерогамії, оогамії;
2. Злиття недиференційованих на гамети клітин. Трапляється в найпростіших нижчих грибів у формі гологамії, у деяких нижчих наземних — зигогамії. У багатьох вищих грибів відбулося згасання типового статевого процесу, і він набрав форми злиття протопластів вегетативних клітин — соматогамії (сингамії) або попарного злиття у клітині ядер — автогамії;
3. Сперматизація. Злиття чоловічої нерухомої гамети — спермація з жіночим статевим органом буває у деяких вищих грибів;
4. Злиття різних за виглядом статевих органів — гаметангіїв. Цю форму статевого процесу називають гамієтангієгамією вона трапляється у деяких видів грибів.

Зміст