Біологія. Довідник школяра та абітурієнта
Клас Поліподіопсиди (Polypodiopsida)
Підклас Поліподцди (Polypodiidae)
Порядок Поліподієві, або Багатоніжкові (Polypodiales)
Родина Щитникові, або Аспідієві (Dryopteridaceae, або Aspidiaceae)
Рід Щитник (Dryopteris)
Щитник чоловічий, або чоловіча папороть (D. filix-mas) — це багаторічна тіньовитривала рослина заввишки 30-100 см з коротким товстим горизонтальним або косим кореневищем, яке густо вкрите рештками черешків.
Листки великі (50-100 см завдовжки), зібрані біля кореневища у лійкоподібний пучок. Черешки короткі, товсті, еластичні, як і середня жилка листка, густо покриті великими ланцетними бурими лусочками. Пластинки листків двоперисті, в обрисі довгасто-овальні.
Щитник чоловічий, чоловіча папороть: 1 — спорофіт; 2 — соруси на нижньому боці листка; 3 — розріз соруса (а — індузій; б — спорангій; в — плацента); 4 — спорангій; 5 — гаметофіт (заросток) з архегоніями (г), антеридіями (д) та ризоїдами (е); 6 — антеридій; 7 — архегоній у розрізі; 8 — утворення нового спорофіта
Частки листків лінійно-ланцетні або довгасті, короткочерешкові, глибокоперисторозсічені, тупі, на верхівці косо зубчасті. Соруси зближені (але не зливаються), розміщені у два ряди по боках середньої жилки: вони великі, округлі, вкриті округлонирковидним, голим, у центрі стиснутим, покривальцем, яке довго не опадає. Гаметофіт має вигляд серцеподібної пластинки 2-3 мм у діаметрі, зелений, з ризоїдами, антеридії та архегонії звичайної будови.
Папороть чоловіча є лікарською рослиною. Її кореневище здавна використовують в офіціальній медицині як глистогінний засіб, особливо проти стьожаків і, зокрема, проти солітера. Рослина декоративна, отруйна. Росте у вологих листяних і піщаних лісах, на окраїнах вільшняків по всій території України.
Давні папоротеподібні та утворення кам’яного вугілля
У нижніх шарах девону в достатку трапляються залишки нових груп рослин з розвинутою судинно-провідною системою.
Вони розмножувалися спорами як і псилофіти. Серед них переважають плауни й хвощі, із середини девонського періоду — папороті. Велика кількість знахідок залишків цих рослин у девонських породах дає змогу зробити висновок, що після протерозою рослини опанували сушу. Вже в середньому девоні папороті починають витісняти псилофітну флору, а у верхньодевонських шарах з’являються вже деревоподібні папороті.
Паралельно відбувається розвиток різних хвощів і плаунів. Іноді ці рослини досягали великих розмірів і внаслідок накопичення їх залишків у деяких місцях у кінці девону утворились перші значні поклади торфу, який поступово перетворювався у кам’яне вугілля.
Наступний, кам’яновугільний період палеозойської ери, приніс могутні горотворчі процеси, на поверхню вийшли частини морського дна.
У численних лагунах, дельтах рік, баговинні в зоні літоралі поширилась буйна теплолюбна й вологолюбна флора. У місцях її масового розвитку накопичувалась колосальна кількість торфоподібної рослинної речовини і з часом під дією хімічних процесів вона перетворилась у величезні поклади кам’яного вугілля. У пластах вугілля часто трапляються добре збережені залишки рослин, які свідчать, що в кам’яновугільному періоді Землі з’явилось багато нових груп флори. Велике поширення мали в ті часи птеридосперміди, або насінні папороті, які на відміну від звичайних папоротей, розмножувалися не спорами, а насінням. Нові групи рослин з’являлись протягом усього кам’яновугільного періоду, в тому числі такі прогресивні представники, як кордаїтові та хвойні. Вимерлі кордаїтові були, як правило, великими деревами з листками завдовжки близько 1 м. Представники цієї групи активно брали участь в утворенні покладів кам’яного вугілля. Одними з найбільш поширених рослин карбону були гігантські деревоподібні плауни й хвощі. З числа перших найбільш відомі лепідодендрони — гіганти заввишки близько 30 м, і сигілярії, які мали трохи більше 25 м. На вершині стовбури цих плаунів розділялись на гілки, кожна з яких закінчувалась кроною з вузьких і довгих листків. Серед гігантських плауноподібних були також каламітові — високі дерева, листя яких були розділені на ниткоподібні сегменти; вони росли на болотах та в інших вологих місцях. Як усі плауни вони були пов’язані з водою. Але найбільш чудовими й химерними рослинами карбонових лісів були, без сумніву, папороті. Залишки їх листків та стовбурів можна знайти у будь-якій палеонтологічній колекції. На початку пермського періоду ще домінували спороносні рослини, але вже наприкінці цього останнього етапу палеозойської ери їх потіснили голонасінні.
У нижньопермських відкладах поступово зникають гігантські плауни, як і більшість спороносних папоротей і деяких хвощів. У сухому кліматі тих часів прекрасно почувалися хвойні рослини.
Родина Оноклеєві (Onocleaceae)
Рід Страусове перо (Matteuccia)
Страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris) — багаторічна рослина, заввишки 60—150 см з товстим чорно-бурим, повзучим кореневищем і підземними пагонами (табл. 14). Вегетативні та спороносні листки різняться між собою формою та кольором. Вегетативні — заввишки близько 1 50 см, зелені, коротко черешкові, двоперсті, майже прямостоячі, зібрані у вигляді лійки. Черешки листків голі або з поодинокими лусками. Спороносні — менші за вегетативні, бурі, перисті, зимувальні, розвиваються всередині лійки, що утворюється з вегетативних листків. Частки всіх листків лінійні, цілокраї, майже циліндрично згорнуті. Купки спорангіїв округлі, розміщені на потовщеннях жилок, прикриті опуклим, по краях розірваним покривальцем. Росте у сирих листяних лісах, на вогких місцях. Поширена у Карпатах, зрідка трапляється на Поліссі, у Лісостепу і Степу. Спороносить у липні — серпні. Тіньовитривала декоративна рослина, придатна для озеленення тінистих місць. Використовують у медицині як глистогінний засіб, отруйна для худоби. Порівняно рідкісна рослина, потребує охорони.
Порядок Сальвінієві (Salviniales)
Родина Сальвінієві (Salviniaceae)
Рід Сальвінія (Salvinia)
Рід Сальвінія об’єднує 8 видів. Сальвінія плаваюча (Salvinia natans (habitus) — типовий представник цього роду (табл. 14). Це невелика однорічна рослина, що плаває на поверхні води; трапляється у водоймах зі стоячою водою та з повільною течією. Стебло у неї тонке, горизонтальне, досить розгалужене, несе у вузлах три ряди листків, з яких два ряди плаваючі, надводні й один ряд підводний. Плаваючі листки асимілюючі, зелені, з овальною або яйцеподібною пластинкою та дуже короткими черешками. Підводні листки дуже схожі на корені, вони бурого кольору, розсічені на довгі ниткоподібні частинки густо вкриті короткими волосинками. При основі підводних листків містяться групами кулясті спорокарпії на коротких ніжках, з подвійними оболонками. Соруси мікроспорангіїв і мегаспорангіїв містяться у різних спорокарпіях на особливих підвищеннях, які називають плацентами.
Мікроспорангії кулястої форми, тонкостінні, без кільця, мають довгу ніжку, якою прикріплюються до плаценти. У кожному мікроспорангії розвивається по 64 мікроспори, які виникають з клітин археоспорія. Останній розвивається з тетраедричної початкової клітини. Розвиток мікроспор уперше докладно дослідив В. І. Беляев. Він показав, що мікроспори проростають усередині мікроспорангія. Дуже редукований чоловічий заросток також, частково залишається в оболонці спори. Його вегетативна частина складається всього з двох клітин, що містяться у нижній частині заростку. Верхня його частина складається з двох антеридіїв, у кожному з яких розвивається по чотири багатоджгутикових сперматозоїди. Макроспорангії великі, овальної форми, без кільця. У кожному з них розвивається одна мікроспора з товстою оболонкою. Проросла макроспора дає початок багатоклітинному жіночому заростку, який не залишає оболонки макроспори. Він має вигляд трикутної пластинки, на поверхні якої виникає кілька архегоніїв, запліднення звичайно відбувається лише в одному. Із зиготи розвивається зародок спорофіта, що має сідлоподібну форму. Він складається з ніжки, зародкового листка, бруньки, ризоїдів і крилоподібних лопатей (залишків жіночого заростку). Перший листок має щитоподібну форму і дуже відрізняється від листків дорослої рослини.
Сальвінія швидко і легко розмножується вегетативно, оскільки її тендітні стебельця навіть за малого руху води легко розпадаються на окремі членики, з яких швидко розвиваються нові рослини. Спори сальвінії проростають навесні. Процес проростання спор, запліднення і розвитку заростку відбувається у воді.
