Усі лабораторні роботи. 6-11 класи

Лабораторна робота № 8

Будова тканин тварин

Мета: ознайомитися з особливостями будови різних типів тканин тварин, звернути увагу на відповідність їх будови виконуваним функціям.

Обладнання і матеріали: світлові мікроскопи, постійні мікропрепарати епітеліальної, нервової та м’язової тканин, тканин внутрішнього середовища, мікрофотографії цих тканин.

Хід роботи

1. Підготуйте мікроскоп до роботи.

2. При малому збільшенні мікроскопа знайдіть на мікропрепаратах клітини епітеліальної тканини. Розгляньте цю тканину при великому збільшенні мікроскопа. Зверніть увагу на форму клітин, їх взаєморозташування, співвідношення клітин і міжклітинної речовини.

3. Так само розгляньте препарат хрящової, кісткової та інших різновидів тканин внутрішнього середовища. Зверніть увагу на будову міжклітинної речовини, зокрема, на розміщення в ній волоконець.

4. Розгляньте препарат нервової тканини спинного чи головного мозку, знайдіть сіру речовину, а в ній — нервові клітини. Відзначте характерні особливості будови нервової тканини.

5. Розгляньте препарати м’язової тканини. Знайдіть ядра та скоротливі волоконця.

6. Замалюйте розглянуті препарати, порівняйте побачене з мікрофотографіями кожної з тканин. Виявіть особливості будови епітеліальної, нервової, м’язової тканин і тканин внутрішнього середовища.

Виконання роботи

В організмі тварин і людини виділяють чотири основні типи тканин: епітеліальні, м’язові, нервові та внутрішнього середовища.

Епітеліальні тканини вкривають тіло, вистеляють його порожнини та порожнини внутрішніх органів. Вони утворені одним або багатьма шарів клітин, що щільно прилягають одна до одної. Міжклітинна речовина в епітеліальних тканинах розвинена слабко. Клітини епітелію полярні: їх зовнішня частина відрізняється за будовою від основи. На зовнішній частині епітеліальних клітин можуть розташовуватися війки. Такий різновид епітелію має назву війчастого.

Рис. 1. Покривний епітелій

Клітини епітелію здебільшого розташовані на базальній мембрані — тонкому шарі міжклітинної речовини. В епітелії відсутні кровоносні судини, тому його клітини живляться за рахунок надходження через базальну мембрану поживних речовин від тканин, розташованих глибше. Залежно від особливостей будови та функцій розрізняють різні види епітеліальної тканини.

Однією з властивостей епітеліальної тканини є здатність її клітин до поділу. Цим забезпечуються процеси регенерації. Загалом епітеліальні тканини виконують розмежувальну, захисну, секреторну, газообмінну, екскреторну та всисну функції.

М’язові тканини характеризуються здатністю до скорочення у відповідь на збудження — надходження нервового імпульсу. Вони входять до складу опорно-рухової системи та стінок більшості внутрішніх органів й забезпечують рухи тіла та окремих його частин, а також певне фіксоване розташування тіла в просторі — позу. М’язовим тканинам властива здатність до регенерації (за винятком серцевого м’яза). Їх поділяють на непосмуговані та посмуговані. М’язові клітини складаються з міофібрил, між якими розташована сполучна тканина з кровоносними та лімфатичні судинами, а також нервовими волокнами.

Непосмугована (гладенька) м'язова тканина побудована з клітин невеликих розмірів, які найчастіше мають веретеноподібну форму та одне ядро. Їх міофібрили позбавлені посмугованості. Скорочення гладеньких м’язів мимовільні, досить повільні. Але ця тканина здатна до сильного розтягу і тривалий час може перебувати у стані скорочення. Непосмуговані м’язи входять до складу оболонок внутрішніх органів хребетних тварин.

Посмугована (поперечносмугаста) м’язова тканина складається з багатоядерних, видовжених, великих за розмірами клітин. Їх міофібрили видаються посмугованими, бо в них правильно чергуються світлі та темні диски зі скоротливих білків актину та міозину, що мають різні коефіцієнти заломлення світла. Посмуговані м’язи здатні скорочуватись значно швидше, ніж непосмуговані. Розрізняють посмуговану скелетну та серцеву м’язову тканину.

Посмуговані скелетні м’язові волокна утворюють скелетні м’язи, які сухожилками з’єднані з елементами скелета. Вони входять до складу опорно-рухової системи, це також м’язи язика, глотки, гортані, верхньої частини стравоходу, діафрагми. Як окремі волокна, так і м’язи в цілому мають сполучнотканинні оболонки, що запобігають надмірному розтягуванню. Скорочення скелетних посмугованих м’язів людини відбувається довільно.

Посмуговані серцеві м’язові волокна утворюють один із шарів стінок серця хребетних тварин — міокард і деякі ділянки великих кровоносних судин (аорти, верхньої порожнистої вени). За особливостями будови вони подібні до скелетних, але їх волоконця позбавлені сполучнотканинних оболонок і тому в певних місцях зрощені між собою. Така структура сприяє швидкому поширенню імпульсів, що виникають в особливих клітинах самого міокарду. Серцевому м’язу притаманні мимовільні скорочення, які не залежать від свідомості.

Рис. 2. Типи м’язових тканин: 1 — скелетна мускулатура, 2 — гладенькі м’язи, 3 — серцевий м'яз.

Нервова тканина здатна до збудження під впливом певних чинників та його проведення в організмі. Нервова тканина складається з нервових (нейронів) та допоміжних клітин.

Рис. 3. Нервова тканина: 1 — аксон, 2 — дендрит, 3 — нейрони

Нейрон — основна елементарна структурно-функціональна одиниця нервової системи. Ці клітини здатні сприймати подразнення, перетворювати їх у нервові імпульси та проводити останні до інших клітин та тканин. У дозрілому стані нейрони не здатні до поділу. Нейрони зазвичай мають один аксон та один чи кілька дендритів. За кількістю відростків, що відходять від тіла клітини, розрізняють уніполярні, біполярні, мультиполярні нейрони. Крім проведення нервового збудження, певні нейрони можуть виробляти нейрогормони та медіатори. Перші виконують в організмі ті ж самі функції, що й гормони, які виробляють ендокринні залози. Другі забезпечують передачу нервових імпульсів між окремими нейронами або між нейронами та м’язовими клітинами.

Тканини внутрішнього середовища виконують різноманітні функції: підтримання гомеостазу, захисну, розподільну, транспортну, опорну, запасаючу, відновлення ушкоджених органів тощо. Вони складаються з клітин і добре розвиненої міжклітинної речовини, що має різну будову. Ці тканини створюють внутрішнє середовище організму, звідки і походить їх назва. Їх поділяють на сполучні, скелетні та кров.

Сполучні тканини поділяють на волокнисті та сполучні тканини зі спеціальними властивостями. Волокниста, або власне сполучна, тканина включає клітини, волокна різного типу та аморфну (безструктурну) основну речовину, що їх оточує. Волокна надають міцності та пружності органам.

Сполучні тканини зі спеціальними властивостями — це ембріональна, жирова та ретикулярна.

Скелетні тканини хребетних тварин представлені кістковими та хрящовими. Вони входять до складу опорно-рухового апарату.

Хрящова тканина складається з хрящових клітин та органічної основної речовини, яка визначає міцність і пружність. Хрящі присутні в ребрах, суглобах, сухожилках, зв’язках, стінках повітроносних шляхів; у зародка вони утворюють основу скелета, у дорослих — забезпечують відновлення кісток при переломах. Хрящі, які входять до складу вушних раковин, євстахієвої труби, надгортанника тощо мають сітку з еластичних волокон.

Рис. 3. Хрящова тканина: 1 — хрящові клітини; 2 — основна речовина

Кісткова тканина має високий вміст неорганічних солей, що надає їй особливої міцності. У міжклітинній речовині (матриксі) містяться карбонати та фосфати кальцію, а з органічних сполук — білки (осеїн, колаген тощо). Розрізняють губчасту та щільну кісткову тканини.