ДПА. Відповіді. Українська література. Витвицька
Варіант 8
1. Барокові твори
|Г| сповнені риторичних прикрас, складних метафор, емблем, символів, алегорій.
2. Автором слів «Наша дума, наша пісня / Не вмре, не загине... / От де, люде, наша слава, / Слава України!» є
|А| Тарас Шевченко.
3. Життя Марусі Чурай — це
|Б| поетична народна легенда.
4. За легендою про заснування Києва (за «Повістю минулих літ»), у місті та круг нього жили
|Б| поляни.
5. До оригінальної літератури княжої Руси-України належить
|Г| «Повість минулих літ».
6. «І дай, Боже, щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву!» — каже герой твору
|В| П. Куліша.
7. Епізод у поемі «Наймичка», коли Ганна зізнається Маркові, що вона його мати, є
|В| кульмінацією.
8. Підзаголовок «Хроніка 1663 року» має твір за жанром
|Б| історичний роман.
9. Заклик до самопізнання та спорідненої праці, яка може зробити людину щасливою, наявний у творі, автором якого є
|Г| Г. Сковорода.
10. «Утни, батьку, щоб нехотя / На весь світ почули, / Що діялось в Україні, / За що погибала, і За що слава козацькая / На всім світі стала!..» — звертається
|В| Т. Шевченко до Г. Квітки-Основ’яненка.
11. До жанру балади належить твір
|А| «Ой летіла стріла».
12. Возний, виборний, Петро, Микола — герої твору
|В| І. Котляревського.
13. Темі спокус цього світу, які чигають на людську душу, присвячений твір Г. Сковороди
|В| «Всякому місту — звичай і права».
14. Першим історичним романом в українській літературі є твір
|А| Пантелеймона Куліша.
15. Г. Сковорода є автором афоризму
|В| «З усіх утрат втрата часу найтяжча».
16. Моринці, Кирилівка, Петербург пов’язані з життям
|В| Т. Шевченка.
17. Установіть відповідність
1-Б «Тарас Бульба» — Андрій
2-Г «Маруся» — Наум Дрот
3-B «Енеїда» — Ацест
4-А «Наталка Полтавка» — виборний
18. Установіть відповідність
1-Д Григорій Квітка-Основ’яненко — «Маруся»
2-Б Пантелеймон Куліш — «Чорна рада»
3-Г Іван Котляревський — «Енеїда»
4-В Марко Вовчок — «Інститутка»
19. Установіть відповідність
1-Д Григорій Квітка-Основ’яненко — сентиментально-реалістична повість
2-Г Пантелеймон Куліш — історичний роман
3-В Іван Котляревський — бурлескно-травестійна поема
4-А Іван Величковський — курйозні вірші
20. Установіть відповідність художніх засобів та їх прикладів
1-Д Заплету віночок,
Заплету шовковий,
На щастя, на долю,
На чорні брови.
— анафора
2-Б Добрий вечір тобі, пане господарю,
радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий
народився.
Застеляйте столи та все килимами,
радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий
народився.
— рефрен
3-A Ой весна, весна — днем красна,
Що ти нам, весно, принесла?
— персоніфікація
4-В Та вдарили з семи гармат
У середу вранці,
Накидали за годину
Панів повні шанці...
— гіпербола
21. Народними баладами є пісні (записати не менше двох назв) «Ой на горі вогонь горить», «Ой летіла стріла».
22. Елементи народної обрядовості використовували у своїх творах такі письменники (записати не менше трьох): Г. Квітка-Основ’яненко, Марко Вовчок, П. Куліш.
23. Притча — це повчальна алегорична оповідь, у якій сюжет підпорядкований моралі.
24. Г. Сковорода творив у таких жанрах: байки, філософські трактати, притчі, поезії.
25. Які жанрові особливості поеми Івана Котляревського «Енеїда»?
Сюжет бурлескно-травестійної поеми «Енеїда» Іван Котляревський запозичив у римського поета Вергілія. Відомо, що до І. Котляревського Вергілієва «Енеїда» була предметом переробок для письменників багатьох літератур: італійської, французької, німецької, польської, російської. Розкутість, барвистість слова і думки, осміювання колись високих ідей спричинилися до появи «Перелицьованої «Енеїди» Дж.-Б. Лаллі, «Перелицьованого Вергілія» П. Скаррона, спародійованого уривка «Дідона і Еней» Гонзалеса де ла Рігера, «Вергілієвої «Енеїди» А. Блюмаура, «Вергілієвої «Енеїди», вивернутої навиворіт» М. Осипова, «Закінчення Вергілієвої «Енеїди», вивернутої навиворіт» О. Котельницького та ін.
Більшість із цих пародій були творами-одноденками, лише під пером українського письменника античний сюжет зазвучав цілком по-новому, оригінально. «Енеїда» І. П. Котляревського стала етапним літературним явищем, поемою, яка зачаровувала сучасників автора й не менше приваблює і сучасних читачів. Й. Кобів зазначає: «І. Котляревський у творенні «Енеїди» не вдавався до сліпого наслідування своїх попередників. Він подарував нам травестію героїчної поеми стародавніх римлян, рівної якій немає у світовому письменстві, яка є найталановитішою і найоригінальнішою переробкою з усього потоку бурлескно-сатиричної літератури на цю тему».
За жанром твір І. П. Котляревського є бурлескно-травестійним різновидом поеми. Травестія (від італ. travestire — перевдягати) — різновид жартівливої поезії, коли твір із серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням «низької» мови. Бурлеск (від італ. burla — жарт) — комічна, пародійна поезія, в якій свідомо акцентується невідповідність між змістом і формою. У травестіях «високий» сюжет оповідався «низьким» стилем, у бурлесках «низький» сюжет — «високим».
Якщо попередники і сучасники І. Котляревського, звертаючись до Вергілія, насамперед вдавалися до пародіювання його класичної епопеї, її образів, драматичних колізій тощо, то український поет свідомо ставав на інший шлях — він прагнув до «перелицювання», травестування римського оригіналу, переосмислення його патетичної тематики в підкреслено зниженій тональності. При цьому І. Котляревський відмовився від багатьох епізодів, образів і ситуацій першоджерела та водночас увів нові життєві картини, наблизив його до української дійсності, надав усьому твору народно-національного колориту. «Енеїда» І. Котляревського, поза сумнівом, перевершує всі попередні травестії Вергілієвої епопеї, які «давно відійшли до історико-літературного архіву» (О. Білецький).
У поемі І. Котляревського бурлеск набув нових естетичних функцій — сміх тут виходить за суто розважальні межі, набуває нового призначення, проникаючи у серйозні сфери. Цілком у дусі естетики просвітницького реалізму І. Котляревський реалістичними мазками (звісно, в гумористичних тонах) подав талановите художнє відтворення народних звичаїв, побуту, психології. Об’єктивного критицизму український поет досягав у зображенні представників панівної феодально-поміщицької верхівки, виступаючи, по суті, поборником «мужичої правди», яку бачить у духовно здоровому житті народних мас.
І. Котляревський, вивертаючи «навиворіт» класичний античний оригінал, відмовляється від послуг традиційних «жеманних», «од старості сварливих муз»; він кличе нову музу — «веселу, гарну, молодую», і з її допомогою, насамперед дотримуючись правди життя, майстерно змальовує широку художню панораму української національної дійсності у властивих їй суперечностях.
Отже, зважаючи на жанр поеми, І. Котляревський у зниженій яскраво гумористичній тональності, у дусі народної сміхової культури подає життя і побут різних суспільних верств України кінця XVIII - початку XIX ст.
