ДПА. Відповіді. Біологія. Барна

19. Поняття про біополімери та їхні мономери

Біополімери — біологічні макромолекули, полімери біологічного походження. Прикладами біополімерів є целюлоза, крохмаль, білки та пептиди, ДНК і РНК тощо. Більшість біополімерів є гетерополімерами, тобто складається з мономерних ланок різного типу.

Целюлоза (клітковина) — головний структурний полісахарид клітинних оболонок рослин. За своєю структурою, це лінійний полімер, мономерами якого слугують залишки глюкози. Вона нерозчинна у воді й лише набрякає в ній.

Крохмаль (С₆Н₁₀О₅)n є основним запасним полісахаридом у рослин, що нагромаджується в результаті фотосинтезу в плодах, зерні, коренях і бульбах деяких рослин як запасна форма вуглеводів. Кількість залишків глюкози в його молекулах може бути різною. Полісахариди в крохмалі в основному представлені двома компонентами: амілозою (20-30 %) та амінопектином (70-80 %), співвідношення яких залежить від природи рослин. У гарячій воді крохмаль набрякає. При цьому амілоза переходить у розчин, а амілопектин утворює колоїдний розчин (клейстер). Під дією амілаз у травному каналі людини і тварин крохмаль піддається гідролізу та розщеплюється з утворенням глюкози та мальтози, що розщеплюється мальтазою до глюкози, яка засвоюється організмом.

Молекули білків є лінійними полімерами, що складаються з α-L-амінокислот (які є мономерами цих полімерів) і, у деяких випадках, з модифікованих основних амінокислот (щоправда, модифікації відбуваються вже після синтезу білка на рибосомі).

Пептиди — це речовини, молекули яких побудовані із залишків α-амінокислот, з'єднаних у ланцюг пептидними (амідними) зв’язками — С(О)NH—. Це природні або синтетичні сполуки, які містять десятки, сотні або тисячі мономерних ланок — амінокислот. Поліпептиди складаються із сотень амінокислот, на противагу олігопептидам, що складаються з невеликої кількості амінокислот (не більше 10-50), і простим пептидам (до 10).

Дезоксирибонуклеїнова кислота є біополімером, мономерами якого є нуклеотиди. Кожен нуклеотид складається із залишку фосфатної кислоти, приєднаного за 5'-положенням до цукру дезоксирибози, до якого також через глікозидний зв’язок (С—N) за 1'-положенням приєднана одна із чотирьох азотистих основ. Саме наявність характерного цукру і становить одну з головних відмінностей між ДНК і РНК, зафіксовану в назвах цих нуклеїнових кислот (до складу РНК входить цукор рибоза).