Історія України. Опорні конспекти. 7 клас

Суспільно-політичний устрій та господарське життя за часів розквіту Київської держави (Русі-України)

Суспільно-політичний устрій

• Політичний устрій — централізована монархія.

• Очолює державу великий князь київський із роду Рюриковичів, у руках якого зосереджена вся верховна влада. Князь — головний носій державної влади, гарант функціонування всіх органів управління, що представляв країну на міжнародній арені.

• Важлива роль в управлінні державою належить князівській раді, яка складалася із представників місцевої знаті. У її компетенції — розгляд законодавчих питань, проблем внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Її рішення мали дорадчий характер.

• Важливу роль мало віче — загальні збори громадян міст Київської держави для розгляду громадських справ.

Віче — загальні збори громадян міст Київської держави для розгляду важливих справ.

• Населення Київської держави і за своїм соціальним статусом поділялося на різні категорії.

Вільне населення:

• місцеві (удільні) князі — правили окремими землями, були найбільшими землевласниками;

• бояри — представники панівного стану в Київській державі. Формувалися з родоплемінної знаті та дружинників, отримували від князя землю за службу, ділилися на великих (воєводи, тисяцькі) та малих (соцькі, десяцькі);

• дружинники — професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за службу грошову винагороду та земельні наділи, становили основу княжого війська;

• духовенство — верства суспільства, представники якої здійснювали релігійні обряди і служби. Найосвіченіший прошарок, що впливав на духовне та культурне життя країни. Духовенство поділялося на верхівку (митрополит, єпископи) та рядових представників (священики, ченці);

• міщани — мешканці міст, які займалися ремеслом та торгівлею;

• смерди — особисто вільні селяни, що мали власне господарство; володіли землею, сплачували данину державі. Становили більшість населення Київської держави;

• ізгої — люди, що втрачали зв’язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі), але охоронялися законом.

Залежне населення:

• закупи — залежні селяни, які втратили власне господарство і змушені були йти в кабалу до феодала за купу (грошову позичку);

• рядовичі — залежні селяни, які уклали з феодалом ряд (договір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої продукції;

• челядь — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передавали у спадщину;

• холопи — населення, яке перебувало у повній власності феодала.

Господарство

• Основа господарства Київської держави — землеробство (вирощування жита, пшениці, ячменю, проса, вівса тощо).

• У рільництві почала застосовуватись трипільна система землекористування. Вона передбачала розподіл ділянки землі на три поля: одне засівали озимими зерновими культурами, друге — яровими, а третє поле не засівали, даючи землі рік перепочинку, щоб ґрунт відновив родючість. Наступного року призначення кожного поля змінювалось.

• Удосконалюються знаряддя праці для обробки землі: з’являється плуг із металевим ріжучим пристроєм.

• Поширення набуло городництво (вирощування капусти, огірків, ріпи, моркви, гарбузів, цибулі тощо).

• Розвивалось садівництво (вишні, яблуні, груші, сливи тощо).

• Важлива складова господарства — тваринництво (на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней).

• Допоміжні галузі господарства — промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).

Міста. Ремесла. Торгівля

• Відбулось відокремлення ремесла від землеробства.

• Активно розвивається близько 80 видів ремесел. Найпоширеніші: виплавка заліза та металообробка (існували різні ковальські спеціальності: зброярі, гвіздочники, щитники тощо), гончарне, ювелірне, ткацьке, теслярне виробництва тощо.

• Зростають міста — центри розвитку ремесел і торгівлі. Серед них Київ, Чернігів, Новгород, Володимир, Овруч, Галич та ін. (у ІХ-Х ст. існувало понад 20 міст, у XI ст. 32, напередодні монгольської навали — понад 300 «градів»).

• Розвивається зовнішня торгівля, адже територією Русі-України пролягають важливі торговельні шляхи:

• «із варяг в греки» (із Прибалтики до Причорномор’я через Дніпро);

• «шовковий» («Великий шовковий шлях» пролягав через Наддніпрянщину та з’єднував Центральну Європу із Середньою Азією та Китаєм);

• «соляний»(везли сіль з Прикарпаття, з Криму на Русь);

• «залозний» (везли залізо з Кавказу, один з давніх торговельних шляхів, що з’єднував Київ з Тмутороканню, Малою Азією і країнами Сходу).

• Основні експортні товари: хутра, віск, мед, льон, шкіри, ювелірні вироби, зброя тощо. Імпортували переважно предмети розкоші: шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, спеції та ін.

Відбувається становлення власної грошової системи (куни, гривні, златники та срібники, які почали карбувати за часів Володимира Великого).

Повсякденне життя

• Оселя:

• князі, бояри та інші представники знаті будують хороми;

• житло інших міщан більше схоже на сільське;

• оселі більшості населення мали погане освітлення, через те що скляні вікна могли придбати лише заможні мешканці. Тому люди лягали спати після заходу сонця і прокидались удосвіта. Як освітлювальні пристрої використовували олійні світильники, воскові свічки, лучини;

• основним елементом інтер’єру хати була піч — джерело тепла й комфорту;

• у кожній хаті на відповідному місці розміщували предмети релігійного призначення: і християнського — ікони, і язичницького — обереги;

• використовували меблі — лави, посудники, податі (їх виробляли під час зведення будинку), столи, скрині (для зберігання одягу), прядки тощо;

• обов’язкова частина інтер’єру — колиска, що виглядала як невисокий дерев’яний ящик, який прикріплювали мотузками до металевого гака, забитого у стельову балку.

• Посуд:

• популярними були гончарні вироби, виготовлені переважно місцевими майстрами (горщики, фляги, миски);

• для приготування їжі користувались металевим посудом (залізні, мідні, бронзові котли);

• користувались дерев’яними та металевими ложками (найпоширеніші — дешеві кленові, липові, березові);

У скляним посудом здебільшого користувалося заможне населення.

• Одяг:

• вбрання для княжих та боярських родин виготовляли найкращі майстри. Вони використовували тонке сукно, яке привозили із Західної Європи, шовк і парчу — із Середнього Сходу та Візантії;

• більшість міського населення та селян власноруч виготовляли одяг із тканин місцевого виробництва (вовняної, конопляної, лляної);

• тканини фарбували природними барвниками. Приміром, жовтий колір добували з березової та вільхової кори або з лушпиння цибулі, зелений — із трави дроку, червоний — із трави материнки та ін.

• Взуття:

• існувала різниця між селянським і міщанським взуттям. Селяни плели личаки із кори лози, липи, які одягали поверх онуч (клаптів тканини, обмотаних навколо ніг особливим способом). Міщани переважно носили шкіряне взуття — черевики, чобітки і напівчобітки. Черевики виготовляли з волової або коров’ячої шкіри і прикрашали вишивкою з рослинним або геометричним орнаментом;

• обов’язковим елементом княжого та боярського вбрання були кольорові (червоні, сині, жовті) чоботи, розшиті перлинами або металевими бляшками.

• Прикраси:

• для заможного населення прикраси виготовляли із дорогоцінних металів — золота, срібла та коштовного каміння;

• найпопулярніші прикраси міщан із середнім статком: браслети, медальйони, пряжки, застібки (фібули) тощо;

• модна жіноча прикраса — скроневі кільця, які підвішували на кольорових стрічках до головних уборів і виготовляли зі срібного, бронзового та мідного дроту.

• Відпочинок:

• відпочивали переважно в релігійні свята;

• готували до свят страви і напої, що відповідали святу;

• на міських майданах відбувались гуляння за участі музикантів і скоморохів (мандрівних акторів), різні змагання та ігри;

• знать влаштовувала бенкети, змагання на конях, полювання тощо.