Історія України. Опорні конспекти. 7 клас
Соціальний устрій та господарське життя України (друга половина XIV-XV ст.)
Суспільне і церковне життя
• Основою суспільних відносин були стани.
Стани — великі соціально-правові групи людей, які відрізняються становищем у суспільстві, спадковими правами та обов’язками.
• Панівне становище посідала шляхта.
Шляхта — привілейований соціальний стан, аристократія у Польщі, Литві та Русі-Україні в IV-XIII ст.
Верхівка шляхти — магнати, які займали найважливіші посади в державі, керували зовнішньою та внутрішньою політикою, здійснювали правосуддя. Княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та ін. обіймали головні урядові посади, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.
Магнати — шляхтичі, які мали великі землеволодіння; велика шляхта.
Середня і дрібна шляхта — власники невеликих і середніх маєтків, які володіли землею і залежними селянами:
• бояри-слуги за право користування землею зобов’язані були відбувати військову та іншу службу у князів;
• бояри несли путну (доставка листів) і ясачну (господарське обслуговування замків) службу;
• військово-служиві люди не мали земель і залежних селян, жили за рахунок служби у великих феодалів або оренди в них невеликих ділянок землі, які обробляли власноруч.
• Важливе місце посідало духовенство. Воно поділялось на біле — священики і чорне — ченці. Духовний сан вважався спадковим. Священик мав земельний лан, данину натурою від парафіян. Деякі церкви і монастирі володіли великими маєтками, селами і навіть містами. Із середини XIV ст. відбувається послаблення позицій православної церкви.
• Як стан виокремились міщани — мешканці міст.
• Найчисленніша верства населення — селянство — займалося дрібним господарством, виконувало феодальні повинності, становило значну частину армії під час збору ополчення. Особисті права селян залежали від волі пана. Основне обмеження полягало у відмові в праві власності на землю й забороні купувати маєтки й землі.
Діяльність князя Костянтина Острозького
• Народився Костянтин Острозький близько 1460 р. Походив із наймогутнішого князівського роду, був одним із найзаможніших і найвпливовіших магнатів.
• Костянтин — талановитий полководець та визначний державний діяч. Брав активну участь у воєнних діях Литви проти Московського князівства:
• відзначився у боях 1492-1494 рр.;
• керував польсько-литовським військом у московсько-литовських війнах 1500-1503 рр., 1512-1514 рр., 1517-1522 рр;
• у 1500 р. потрапив у полон, із якого втік у 1507 р.;
• 1514 р. князь розгромив 80-тисячну московську армію в бою під Оршею.
Мовою джерела
«...Василій Іванович, великий князь московський, взяв град Смоленський. Король Сигізмунд... послав проти нього свого воєводу князя Костянтина Івановича Острозького, старосту луцького і брацлавського, з хоробрими воїнами литовськими і руськими. І стали князь із воїнами литовськими проти великої ворожої армії, і вдарили та погубили вісімдесят тисяч, а інших у полон взяли».
• Костянтин Острозький займався організацією захисту українських земель від нападів татар:
• був намісником замків у Вінниці та Брацлаві;
• здобув блискучі перемоги над татарами під Вишневцем (1512 р,), Ольшаницею (1514 р.), Сокалем (1519 р.), Черкасами (1527 р.).
• Обіймав князь високі-державні посади — волинського каштеляна та тракайського воєводи (попри православне віросповідання).
• Виступав ревним захисником православ’я: займався будівництвом і ремонтом храмів у Вільно, Турові, Києві й Жидичині.
• Помер Костянтин Острозький у 1530 р., похований в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря.
Сільське господарство
• Основа економічного життя — землеробство, тваринництво, садівництво, городництво, бджільництво.
• Удосконалюються системи землеробства: поширення трипільної системи обробки землі, витіснення сохи й рала плугом, використання довгої коси тощо.
• Основні сільськогосподарські культури: жито, ячмінь, овес, пшениця, гречка, горох тощо.
• Тваринництво представлене розведенням волів, корів; збільшилося поголів’я свиней.
• Розвивалися промисли:
• рибальство;
• мисливство;
• бджільництво;
• солеваріння (у Прикарпатті);
• видобування руди (у Волині й Поліссі);
• виробництво дьогтю, смоли й поташу;
• виготовлення сукна й полотна, гончарного посуду, предметів домашнього вжитку із металу й дерева.
• Основа сільського осередку — дворище з 5-10 димів-хат, де господарювала велика родина. Декілька дворищ утворювали громаду:
• громада мала спільні ліси, пасовища, водойми;
• вона контролювала адміністрацію і суд, забезпечувала сплату данини, утримувала церкву та священика;
• громади об’єднувались у волость;
• управління общинними справами було виборним, очолювали його отамани, тіуни, десятники, у волостях — старці.
• Із розширенням земельних володінь феодалів частина селян опинялася на землях приватних власників. Феодали намагалися закріпачити селян, збільшуючи повинності.
• У середині XV ст. шляхта Галичини запровадила панщину — 14-15 днів на рік.
Панщина — обов’язкові селянські роботи на пеня.
• Почали з’являтися фільварки.
Фільварок — шляхетське багатогалузеве господарство, яке базувалося на праці селян-кріпаків і було орієнтоване на ринок.
• Селяни перетворювались на кріпаків.
Кріпацтво — система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від феодала: прикріплення селянина до землі, право феодала на працю та майно селянина, обмеження селян у праві порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді тощо.
• Загальне погіршення становища основної маси населення спричиняло народний опір:
• 1490 р. відбулось повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повстанці зайняли Святин, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови;
• У 1491 р. відбулось повстання під проводом Андрія Барули, яке теж закінчилося невдачею.
Міста. Магдебурзьке право
• Мешканці міст поділялись на 3 категорії:
• міська верхівка — заможне купецтво, магістратські урядники, лихварі, реміснича верхівка та ін.;
• середній прошарок — купці, особи, які займались промислами, майстри-ремісники, мельники, пекарі тощо;
• міські низи (плебс) — дрібні торговці, підмайстри, позацехові ремісники (партачі, слуги, лазнярі, наймити).
• В українських містах Холм, Перемишль, Львів, Галич, Володимир набуло поширення магдебурзьке право.
Магдебурзьке право — система міського самоврядування у Центральній Європі в часи Середньовіччя, яка сформувалося в Магдебурзі (Німеччина) близько 1235 р.
У середині XIV ст. магдебурзьке право поширювалося в галицьких містах, а згодом і на інші українські землі. Першими українськими містами, де запровадили магдебурзьке право, були:
• Новий Санчна на Лемківщині (1299 р.);
• Сянок (1339 р.);
• Львів (1356 р.);
• Кам’янець-Подільський (1374 р.).
Система самоврядування за магдебурзьким правом
• Ради розміщувались у спеціальних будівлях — ратушах.
• Місто могло мати власну казну, шинок, млин, лазню, проводити щотижневі торги та щосезонні ярмарки, кошти від яких потрапляли в міську скарбницю.
Ремесла і торгівля
• У XIV—XV ст. українські міста перетворилися на великі торговельно-ремісничі центри.
• Кількість жителів міст зростала за рахунок переселення українських селян та представників інших народів (вірмен, поляків, євреїв, німців, татар, караїмів та ін.).
• Розквіт ремісництва — існувало 70 ремісничих спеціальностей.
• Для захисту своїх економічних інтересів ремісники об’єднувалися у цехи, які мали власні статути, що визначали особливості виробництва, спосіб життя ремісників. Перші цехи виникли наприкінці XIV ст. у Галичині та Закарпатті.
Цехи — об’єднання вільних ремісників однієї чи кількох споріднених спеціальностей, яких очолював виборний цехмістер.
• Діяли також і партачі — позацехові ремісники.
• У зв’язку зі збільшенням міст активно розвивається торгівля:
• важливі торгівельні центри — Львів, Київ, Кам’янець-Подільський, Луцьк;
• основні форми міської торгівлі — ярмарки, торги та щоденна крамнична торгівля;
• підтримка торгівельних відносин із багатьма країнами світу, встановлення міцних контактів із європейськими країнами. Важливими були взаємини з країнами Півдня і Сходу: українські купці торгували зі Стамбулом, Сучавою, Кафою, Судаком тощо;
• за кордони вивозили полотно, шапки, хутряні вироби, холодну зброю, ювелірні прикраси, волів, зерно.
