Історія України. Опорні конспекти. 7 клас

РОЗДІЛ V. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА ІНШИХ ДЕРЖАВ (ДРУГА ПОЛОВИНА XIV-XV СТ.)

Статус українських земель у складі Великого князівства Литовського та інших держав

Входження українських земель до складу Великого князівства Литовського

• У XIII ст. виникло Велике князівство Литовське (ВКЛ), засновником якого став князь Міндовг.

• У 20-х рр. XIV ст. литовський князь Гедимін, здійснивши походи на Волинь і Київщину, започаткував приєднання до ВКЛ залежних від Золотої Орди земель Русі.

Мовою джерела

«Народ сей даниною звірів, меду та іншого князям руським служив. Коли ж він відчув, що князі руські розтрощені татарами, він змужнів... і на знесилених русів владу свою поширив...»

• Більшість українських земель приєднано до ВКЛ за правління литовського князя Ольгерда (сина Гедеміна).

• У 1362 р. литовське військо перемогло монголів у битві на р. Сині Води. Внаслідок цього до ВКЛ було приєднано Київщину, Переяславщину, Поділля та частину Чернігово-Сіверщини.

• Руське населення фактично не чинило опору наступу Литви через прагнення звільнитися від монгольського гноблення.

• Литовський князь Ольгерд відновив удільну систему володіння землями. З одного боку — удільні князі перебували у васальній залежності від великого князя, сплачуючи щорічну данину та надаючи збройну допомогу, а з іншого — мали досить широкі повноваження. Вони видавали власні закони, призначали чиновників, здійснювали судочинство, контролювали економічну діяльність, церковні справи, військову службу тощо.

• Удільним київським князем став син Ольгерда — Володимир (1363-1394 рр.), який:

• сприяв розвитку економіки та намагався піднести роль Києва у підвладних йому територіях;

• розширив кордони Київського князівства, приєднавши Переяславщину і деякі чернігово-сіверські волості;

• здобув право карбувати власну монету, що стало свідченням впливовості та могутності князівства;

• прагнув повернути Києву роль церковної столиці, започаткувавши висвячення на митрополита київського священнослужителя Кипріяна;

• був опікуном і благодійником Києво-Печерського монастиря.

• Чернігово-сіверським князем став інший син Ольгерда — Дмитро-Корибут.

• На Поділлі правили племінники Ольгерда — князі Коріатовичі.

Мовою джерела

«Княжата Коріатовичі, прийшовши в подільську землю, увійшовши в приязнь з отаманами, почали подільську землю від татар боронити й баскакам данину перестали давати».

• Волинню володів брат Ольгерда — Любарт, який:

• здійснив низку походів на Польщу з метою повернення Галичини. Ця боротьба затримала подальше просування поляків на схід;

• зробив Луцьк адміністративним центром князівства, де був зведений величний замок;

• сприяв розвитку торгівлі та освіти;

• будував міста і храми (наприклад, місто Любартів — сучасний Любар Житомирської області).

• Опора влади великого князя — пани-рада, що складалася з удільних князів, бояр, верхівки духовенства і була не тільки дорадчим органом, а й мала суттєвий вплив на рішення литовських правителів.

• Представниками княжої влади на місцях були намісники, а керівниками міст — воєводи.

• Особливості суспільно-політичного становища українських земель у складі ВКЛ:

• українці і білоруси становили 90 % населення держави, справляючи на литовців помітний вплив;

• українські землі користувалися широкою автономією. Офіційна назва держави — Велике князівство Литовське, Руське і Жемантійське;

Автономія — здійснення самоврядування (державної влади або управління), що надається певній частині території країни.

• основне правило литовських правителів: «Старого не порушуємо, а нового не впроваджуємо»;

• одна з офіційних мов у князівстві — давньоруська;

• збереження правових традицій часів «Руської правди»;

• толерантне ставлення литовських князів до православ’я;

• вагомий вплив на розвиток Литви руської культури;

• руська знать мала доступ до вищих державних посад;

• українці й литовці поєднувалися династичними шлюбами.