Історія України. Опорні конспекти. 7 клас

ШАНОВНІ УЧНІ!

У цьому навчальному році ви далі мандруватимете захопливим світом Історії. Вас чекає не просто знайомство з давниною, а тривала подорож тернистими шляхами минувшини нашої Батьківщини.

В історії кожного народу є події й постаті, які назавжди залишаються в його пам’яті, входять у його свідомість, визначають характер буття, місце і роль у світових цивілізаційних процесах. Саме про них ви й дізнаватиметесь упродовж цього навчального року, вивчаючи середньовічну історію України.

Пропонований навчальний посібник стане вашим путівником у цій захопливій подорожі. Його основу становить опорний конспект, який допоможе вам швидко і якісно опанувати навчальний матеріал, запам’ятати основні події й дати, оцінити роль численних історичних постатей, зрозуміти логіку історичного процесу. Великі теми поділено на окремі блоки, які згодом мають скластися в єдину картину і створити цілісне уявлення про певний період середньовічної історії України.

Для глибшого засвоєння інформації працюйте з хронологічними таблицями та термінологічним словничком, уміщеними наприкінці кожної теми. Краще зрозуміти й осмислити події, що відбувалися на українських землях за доби Середньовіччя, вам допоможуть історичні джерела, витяги з документів, наведені по ходу викладення навчального матеріалу. Ілюстрації, розміщені наприкінці кожної теми, доповнять ваші знання й уявлення про вивчені історичні події.

Гортаючи сторінки «книги життя» нашої держави, пам’ятайте головне: ви — майбутнє України. Тож будьте гідні своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність України, шануйте свій народ і його історію!

ПОВТОРЕННЯ ВИВЧЕНОГО В 6 КЛАСІ

Життя людей за первісних часів

Історія України — складова європейської історії

• Історія України — складова європейської історії.

• Історія України вивчає в хронологічній послідовності розвиток людського суспільства на українських землях і закономірності цього розвитку від найдавніших часів до сьогодення.

• Історія України вивчає події, що відбувалися на теренах сучасної України, досліджує історію українського народу, розвиток його державності й культури.

Історичні джерела

Історичне джерело — це носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і людини та відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Типи історичних джерел:

• речові — пам’ятки матеріальної культури минулого: будівлі, культові споруди, знаряддя праці, предмети побуту, зброя, прикраси тощо;

• писемні: літописи, документи, договори, укази, хроніки тощо;

• усні: легенди, билини, перекази, казки, пісні тощо;

• мовні — відомості з історії розвитку мови;

• етнографічні — результати досліджень народного побуту та звичаїв; фото- та кінодокументи: з’явилися у другій половині XIX ст. і відображають певні етапи розвитку суспільства.

Періодизація давньої історії України

І. Кам’яний вік

Палеоліт — давній кам’яний вік (1 млн років тому — X тис. до н. е.)

Мезоліт — середній кам’яний вік (ІХ-VІ тис. до н. е.)

Неоліт — новий кам’яний вік (VI-IV тис. до н. е.)

II. Енеоліт — мідно-кам’яний вік (IV-III тис. до н. е.)

III. Бронзовий вік (кінець III — початок І тис. до н. е.)

IV. Ранній залізний вік (початок І тис. до н. е.)

Основні стоянки та пам’ятки первісних людей на території України

Палеоліт

Заселення території України найдавнішими людьми — пітекантропами (архантропами) — розпочалося близько 1 млн років тому; воно відбувалося двома шляхами — із Балканського півострова та Закавказзя.

• Клімат у цей час був мінливий, теплий і вологий, відбувалося поступове похолодання, спричинене наступом льодовика.

• Рослинний світ представлений широколистими лісами, луками.

• Тваринний світ: стародавній слон, носоріг, шаблезубі лев і тигр, печерний ведмідь тощо.

• Основні заняття людей: збиральництво та полювання (привласнювальні форми господарства).

• Перша суспільна форма об’єднання людей — первісне людське стадо.

• Основні знаряддя праці: кам’яні ручні рубила, загострені палиці тощо.

• Архантропи використовували вогонь, але не могли його видобувати.

150-28 тис. років тому (кінець раннього палеоліту) виник новий тип людини — неандертальці (палеоантропи).

• 250-100 тис. років тому відбулись кліматичні зміни, зумовлені наступом льодовика, який укрив значну територію сучасної України і зупинився на лінії сучасних міст Львова та Дніпропетровська.

• Зникли теплолюбні тварини, їхнє місце зайняли мамонти, шерстисті носороги, тури, зубри тощо.

• Людина навчилася видобувати вогонь (першими це зробили неандертальці).

• Давні люди заселяли печери, лаштували штучне житло.

• Виготовляли примітивний одяг із шкур тварин.

• У ці часи зароджується мова, з’являється система лічби.

• Удосконалюються знаряддя праці: з’являються ножеподібні пластини, списи-дротики, вироби із кісток та рогу.

• Формується почуття єдності родинних зв’язків.

• Виникають перші релігійні уявлення.

• Існування неандертальців на території України підтверджене знахідками стоянок Киїк-Коби та Старосілля. у Криму).

40—35 тис. років тому виникає людина сучасного фізичного типу — неоантроп (кроманьйонець).

• Основне заняття людей — загінне полювання.

• Продовжується удосконалення кам’яних знарядь праці: з’являються ножеподібні пластини, скребки для оброблення шкіри, різці для роботи з кісткою, наконечники дротиків, списів, знаряддя з кістки й рогу — гарпуни, голки, а також різноманітні прикраси.

• Житла будують із кісток та шкур мамонтів чи інших великих тварин.

• Суспільний устрій — родова община (колектив кровних родичів, які жили в одному поселенні та разом володіли знаряддями праці й окремою територією).

• Панує матріархат — форма первісного суспільства, за якої родинні зв’язки визначалися за жіночою лінією.

• Формуються складні міфологічні уявлення та вірування (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія).

• Зароджується мистецтво: різьблення (кістяні браслети), пластика (виготовлення фігурок людей і тварин) тощо.

• Найвідомішими палеолітичними стоянками на території сучасної України є с. Королеве (Закарпаття), Мізинська стоянка (на Десні), Кодак (на Дніпрі), Кирилівка (територія Києва), Амвросіївка (Донецька обл.) та ін.

Мезоліт

• Відбуваються природно-кліматичні зміни — потепління, танення льодовика.

• Змінюється ландшафт — виникає значна кількість рік, озер.

• Виникають знаряддя рибальства (човни, гарпуни, гачки, рибальські сітки).

• Через потепління посилюється роль збиральництва.

• Формується сучасний тваринний світ (вимирають мамонти, шерстисті носороги тощо).

• Змінюється форма полювання (відбувається перехід від загінного до дрібногрупового та індивідуального полювання).

• Знаряддя праці — макро- і мікроліти; з’являються вкладкові знаряддя.

• Людина винайшла лук та стріли.

• Починають приручати перших тварин (собака).

• Починає формуватись племінна організація суспільства.

Плем’я — це об’єднання кількох родів, що виникає з метою оборони та розширення спільної території, узгодження трудової діяльності та регулювання відносин між окремими родами. Характерні ознаки племені: власна самоназва, територія, мова, спільні звичаї та обряди, формування органів влади.

• Зростає кількість населення.

Неоліт

• Формуються три основні ландшафтні смуги: лісова, лісостепова, степова.

• Відбувається неолітична революція — перехід від привласнювальних форм господарства (полювання, збиральництва) до відтворювальних (скотарство, землеробство).

• З’являються нові знаряддя праці (мотика, кістяний серп, шило, сокира, молоти, долати, ножі, наконечники списів).

• Опановуються технології виробництва і обробки міді, виникають нові прийоми обробки каменю (шліфування, свердління, розпилювання).

• З’являється кераміка — глиняний посуд (переважно гостродонний).

• Виникають прядіння і ткацтво.

• Вдосконалюються знаряддя рибальства.

• Завершується формування племені.

• Відбувається поступовий перехід до патріархату — епохи в розвитку первісно-общинного Ладу, що характеризується керівною роллю чоловіка в родинному господарстві, господарському та громадському житті.

• Спостерігається демографічний вибух — різке збільшення кількості населення.

• На території України формуються такі археологічні культури:

• землеробська буго-дністровська (VI—IV тис. до н. е.);

• землеробсько-скотарська культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н. е.) — племена, що мешкали у Північному Прикарпатті та Західній Волині;

• землеробсько-скотарська дніпро-донецька (V—III тис. до н. е.).

Археологічна культура — це сукупність розташованих на певній території речових пам’яток, які датуються одним відрізком часу і мають спільні ознаки (типові знаряддя праці, поховання, житла, побутові вироби).

Українські землі за часів енеоліту

• Людина опановує перші метали (мідь, золото).

• Відбувається перехід від мотичного до рільного землеробства, використовують як тяглову силу велику рогату худобу — волів і коней.

• Поглиблюється спеціалізація окремих регіонів (в одних групах переважно розвивалося землеробство, в інших — скотарство).

• Винайдено колесо; налагоджуються зв’язки з віддаленими регіонами.

• Зароджується обмін.

• Відбувається вплив різних культур.

• Розшаровуються общини: виділяються вожді, знать, про що свідчить поява багатих поховань.

• Починається розклад первісного суспільства й поступовий перехід до сусідської общини.

• Поширюється зброя (бойові молоти, сокири).

• На українських теренах існували трипільська та середньостогівська археологічні культури.

Трипільська культура (IV-III тис. до н. е.)

• Культуру відкрито наприкінці XIX ст. археологом Вікентієм Хвойко поблизу с. Трипілля на Київщині.

• Ареал поширення: від Балкан до Дніпра (Словаччина, Румунія, Молдова, Правобережна Україна).

• На території України виявлено понад 1000 трипільських пам’яток.

• Селища трипільців розташовувались на високих рівних місцинах поблизу річок.

• Забудовувались селища за чітким планом: житла споруджували кількома рядами або колами навколо майдану з громадськими спорудами-святилищами.

• Основне заняття трипільців — землеробство (вирощування зернових культур). Відбувається поступове витіснення мотики ралом.

• Розвивається приселищне скотарство.

• Кожні 50-70 років переносили поселення через виснаження землі (старі поселення при цьому спалювали).

• З’являються мідні знаряддя праці, але переважають крем’яні.

• Трипільці виготовляли розписну плоскодонну кераміку з орнаментом, виконаним жовтою, червоною та чорною фарбами.

• Зароджуються міжплемінні об’єднання, формується ієрархія системи родів, відбувається перехід від матріархату до патріархату.

• Панує культ родючості.

Середньостогівська культура (IV—III тис. до н. е.)

• Культуру відкрив археолог А. Добровольський. Назву культурі дало розкопане поселення в урочищі Середній Стіг (нині у межах м. Запоріжжя).

• Ареал поширення: лісостепова і степова зони межиріччя Дніпра та Дону.

• Основне заняття — скотарство; провідна галузь — конярство.

• Вперше у світі використано коня для верхової їзди.

• Характерним є прикрашання посуду шнуровим орнаментом.

Вперше на території України здійснено курганний обряд поховання.

Бронзовий вік на українських землях

• Відбувається виробництво першого штучного металу — бронзи (сплав міді та олова).

• Налагоджується місцеве виробництво бронзи (Донецький басейн, Карпатсько-Дунайський регіон).

• Швидко поширюється бронзова зброя, знаряддя праці, прикраси, але бронза ще не спроможна цілком витіснити вироби з каменю.

• Відбувається перший поділ праці — відокремлення скотарства від землеробства.

• Активізуються міграційні процеси (переселення народів).

• Посилюються міжплемінні контакти (торгівля, війни).

• Помітно зростає роль чоловіка в суспільстві.

• Відбувається майнове і соціальне розшарування суспільства.

• З роду виділяється парна сім’я.

• Ускладнюється суспільна організація: створюються особливі органи керівництва союзом племен.

• Родова община замінюється сусідською.

• Формується ямна, катакомбна та зрубна археологічні культури (отримали назви за обрядом поховання).

Ямна культура (III — початок II тис. до н. е.)

• Територія — від Нижнього Поволжя до Нижнього Подніпров’я.

• Основне заняття — кочове скотарство; найбільшим багатством була худоба. Вважають, що ямники розводили тварин задля молока.

• Обряд поховання — ямні поховання у скорченому положенні (з підігнутими до обличчя колінами) під курганом.

Катакомбна культура (кінець III — середина II тис. до н. е.)

• Територія — степові простори від Подніпров’я до Волги.

• Основне заняття — кочове скотарство.

• Посуд вкритий геометричним орнаментом.

• Поховання в гробницях — катакомбах під курганами.

Зрубна культура (друга половина II тис. до н. е.)

• Територія — степова та лісостепова частина Східної Європи від Волги до Дунаю.

• Основні заняття — скотарство, землеробство та металообробка.

• Осілий спосіб життя, поселення розташовували на надзаплавних уступах біля річок.

• Підкурганний обряд поховання зі зрубами в ямі.

Ранній залізний вік на території сучасної України

• Почали плавити залізо, метал, знаряддя з якого були міцнішими і гострішими.

• Зросла продуктивність праці.

• Відбувається різка зміна клімату (у III ст. до н. е.), який став надзвичайно посушливим (особливо в Степу, де спостерігається різке зменшення населення).

• Характерні значні переселення людей.

• Посилюються торговельні зв’язки.

• З’являється приватна власність.

• Родову общину витісняє сусідська.

• Утворюються воєнно-політичні об’єднання (кіммерійці, скіфи, сармати), Північне Причорномор’я заселяють греки.

Кіммерійсько-скіфсько-сарматський світ Кіммерійці (IX-VII ст. до н. е.)

Кіммерійці — кочові іраномовні племена, що прийшли з території Азії та жили на території Північного Причорномор'я від Дону до Дністра.

• Згадки про кіммерійців у писемних джерелах: «Одіссея» Гомера, «Біблія», ассирійські джерела.

• Основне заняття — скотарство; провідна галузь — конярство.

• Спостерігається перехід від бронзи до заліза (поява біметалічних виробів із бронзи та заліза. Наприклад, у мечах (ножах, кинджалах тощо) рукоятку робили бронзовою або дерев’яною, а лезо — залізним).

• Кіммерійці здійснюють далекі завойовницькі походи: на Близький Схід — в Ассирію та Урарту, в Малу Азію, Лідію.

• Характерний обряд поховання — кургани.

• На території лісостепової України проживало місцеве населення — носії чорноліської археологічної культури (праслов’яни), основним заняттям якого було рільне землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, жито) та присадибне скотарство (розводили коз, овець, свиней тощо), ремесла (гончарство, ковальство).

• Кіммерійців із Північного Причорномор’я витіснили скіфи.

Скіфи (VI—III ст. до н. е.)

Скіфи — кочові іраномовні племена, які мешкали в степах Північного Причорномор’я (царські скіфи, скіфи-кочовики).

• Згадки про скіфів наявні у писемних джерелах (ассирійських та грецьких). Основне джерело — четверта книга «Історії» Геродота, в якій автор описав територію проживання скіфів, заняття, побут, звичаї, релігію тощо.

• Суспільний устрій — союз племен на чолі з царем, влада якого передавалась у спадок; царю належала військова, судова, політична влада, він був верховним жерцем. Племена були різними за етнічним походженням: іраномовні скіфи, праслов’яни, фракійське населення.

• Скіфи вели кочовий спосіб життя. Своєрідними житлами були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, у яких переїжджали жінки і дівки, зберігалося майно.

• Скіфи відомі своєю войовничістю: зброя, яку використовували, — довгий спис, акінак (короткий меч), горит із луком та стрілами,

• Основне заняття степових скіфів — кочове скотарство (конярство), а також військові походи. Основу скіфського війська становила легкоозброєна піхота. Головною ударною силою були загони важкоозброєних вершників, захищених панцирами, шоломами та щитами. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем.

• Вели загарбницькі військові походи (до Ассирії, Сирії).

• Близько 514 р. до н. е. скіфи розгромили могутнє військо перського царя Дарія І.

• Успішно розвивається ремісниче виробництво — ковальське металообробне, гончарне, ткацьке тощо.

• Скіфи вели активну торгівлю з грецькими містами Північного Причорномор’я.

• У скіфському мистецтві панує «звіриний стиль» (зображували стилізованих оленів, пантер, коней, птахів, риб, фантастичних грифонів).

• Вірування скіфів: вклонялися багатьом богам — богу війни Арею, богиням домівки, землі, сонця, родючості; вірили у потойбічне життя.

• Обряд поховання — кургани (найвідоміші — Солоха на Запоріжжі, Товста Могила та Чортомлик на Дніпропетровщині, Куль-Оба в Криму). Могили облаштовували як підземні житла, клали їжу, прикраси, зброю, коней. Найвищими були кургани царів.

• За царя Атея (?-339 р. до н. е.) відбувається розквіт Великої Скіфії. Цар карбував власну монету, вів загарбницькі війни (в тому числі проти царя Македонії Філіппа II).

• Наприкінці IV ст. до н. е. Велика Скіфія занепадає, сарматські племена витісняють скіфів на захід (Болгарія, Румунія) та південь (Крим). У степовому Криму скіфи створили державу Мала Скіфія зі столицею в м. Неаполь (поблизу сучасного Сімферополя).

• В лісостепу проживало місцеве населення (скіфи-орачі, скіфи-землероби), що вело осілий спосіб життя. їхнім основним заняттям було землеробство.

Сармати (III ст. до н. е. — III ст. н. е.)

Сармати — давньогрецька назва групи кочових іраномовних племен, що жили у VI—V ст. у степах Поволжя, Уралу й Казахстану, а з III ст, до н. е. по ІІІ ст. н. е. — на території степової смуги сучасної України і частково на території Румунії.

• Склад сарматського племінного союзу: алани, роксолани, аорси, язиги, сіраки.

• Суспільний устрій — родоплемінний зі значними пережитками матріархату.

• Основне заняття — кочове скотарство, полювання.

• Поширеним було полювання на диких звірів.

• На початку нової ери сармати освоїли землеробство.

• Сарматські племена брали участь у війнах проти Риму.

• Розвивалося ремісниче виробництво: ткацтво, гончарство, ковальство.

• Вірування сарматів: обожнювали сили природи, панівними були культи вогню та сонця, а також великої богині-матері Астарти, вірили в чарівну силу каменю, в очисну силу вогню; особливою магією наділяли дзеркало.

• Сарматський обряд поховання — катакомби під курганами.

• Найвідоміша пам’ятка сарматської культури — кургани Соколова Могила на Миколаївщині.

• У IV ст. сарматів частково витіснили готи й гуни, часткова їх асиміляція відбулась під час Великого переселення народів.

Античні мїста-держави Північного Причорномор’я (VII—IV ст. до н. е.)

Причини грецької колонізації Північного Причорномор’я:

• демографічна (перенаселення материкової Греції в І тис. до н. е., за умов якого частина населення змушена була мігрувати);

• аграрна (нестача землі та зерна в метрополії, що спонукало до освоєння нових територій);

• торговельна (пошук ринків збуту своїх товарів);

• сировинна (пошук нових джерел сировини, передусім металу, лісу тощо);

• воєнна (напади лідійців та персів підштовхували до пошуку безпечніших місць проживання);

• соціальна (внутрішня політична боротьба змушувала до переселення тих, хто зазнав поразки на виборах).

• Основні зони грецької колонізації: Південне Побужжя, Подністров’я, Керченський півострів, південно-західний берег Криму.

• Перше еллінське поселення — м. Борисфеніда, засноване у другій половині VII ст. на о. Березань.

Найбільші міста — Тіра (Білгород-Дністровський), Ольвія (поблизу Миколаєва), Херсонес (Севастополь), Пантікапей (Керч) та ін.

Грецька колонізація Північного Причорномор’я

Суспільне та господарське життя

• Політичний устрій — копіювання грецьких міст-держав: частина — рабовласницькі республіки, в управлінні якими могли брати участь усі вільні громадяни, частина — монархії, як Боспорське царство.

• Державно-політична незалежність колоній від митрополій.

• Основні заняття:

• землеробство (вирощували пшеницю, городину, виноград);

• тваринництво;

• виноробство;

• садівництво;

• риболовля;

• солевидобування;

• мисливство;

• ремесла (металообробка, гончарство, склоробство, ювелірне ремесло, ткацтво тощо).

• Торгівля міст-держав розвивалась за двома напрямами: зі скіфами та з Грецією.

• Культура та релігія:

• збереження традицій Греції в питаннях освіти, організації дозвілля, надання медичних послуг, в усіх містах-колоніях були ніколи, театри);

• поширення культів давньогрецьких богів — Артеміди, Аполлона, Афродіти, Діоніса;

• шанування міфологічних героїв Ахілла та Геракла;

• поява перших християн у III ст.

Боспорське царство

• 480 р. до н. е. — заснування внаслідок об’єднання держав-полісів Керченського півострова Боспорського царства, до якого входили також Приазов’я та землі Кубані.

• IV ст. до н. е. — розквіт Боспору.

• Форма правління — монархічна. Царі мали велику владу — керували військами та судовими органами, розпоряджалися земельними угіддями тощо, а народні збори та магістратури втрачали реальне значення.

• Найвідоміший цар — Мітридат VI Євпатор (132-63 до н. е.), який близько 113 р. до н. е. відправив до Херсонесу армію, яка допомогла місту в боротьбі проти скіфів, а потім і підкорила Боспорське царство.

• Широко використовували працю рабів.

• Боспорське царство підтримувало тісні торговельні і культурні зв’язки з Афінами.

• Значна частина місцевого населений — не греки.

• 107 р. до н. е. відбулось повстання боспорських скіфів, рабів та міської бідноти під проводом Савмака, яке завершилося поразкою повстанців.

• Під натиском гунської навали Боспорське царство занепало.

Значення античних міст-держав в історії України

• Залучення до досягнень античної цивілізації (найпередовішої на той час античної культури).

• Перенесення демократичного полісного устрою на місцевий ґрунт, що сприяло становленню державотворчих традицій на території сучасної України.

• Поширення передових технологій землеробства та ремесел серед місцевого населення, залучення до товарно-грошових відносин.

Велике переселення народів (IV-VII ст.)

Велике переселення народів — активні переміщення «варварських» племен від Центральної Азії до віддалених районів Римської імперії через територію Східної та Північної Європи (середина І тис. н. е.).

• Причини переселення:

• кліматичні зміни (похолодання);

• прагнення воєнної знаті до захоплення нових земель і військової здобичі;

• швидкий приріст населення, який при екстенсивному (збільшення кількості без якісного зростання) характері ведення господарства збільшив потребу у нових пасовищах і орних землях.

Готи та гуни

• Початком великого переселення народів стало пересування готів із Прибалтики в українське Причорномор’я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). На початку IV ст. відбулось об’єднання остготських племен в державу, очолювану Германаріхом.

• 375 р. гуни розгромили племінний союз готів, підкорили більшу частину остготів та інших племен. У 376 р. відбулось переселення остготів із дозволу Риму на території римської провінції Мезії (місцевість між Нижнім Дунаєм і Балканами). Гуни утворили величезну державу, яку очолив Аттіла, та намагались захопити Галлію та Італію. Після поразки на Каталаунських полях (451 р.) та смерті Аттіли гунська держава занепала.

Слов’яни та тюрки

• V—VII ст. — остання доба великого переселення народів — Велике розселення слов’ян, під час якого племена антів, хорватів, сербів, болгарів, аварів та ін. вступили на територію Східної Римської імперії (Візантії). Із 527 р. анти, склавини разом із гунами здійснювали часті походи на Константинополь. У 577 р. слов’яни зайняли землі на території Фракії і Македонії, а на початку VII ст. — Далмацію та Істрію. Наприкінці VII ст. слов’яни займали майже весь Балканський півострів і деякі області Малої Азії.

Давні слов’яни

Слов’яни — велика група європейських народів, об’єднаних близькістю мов і спільним походженням. Залежно від мов слов’ян поділяють на східних (українці, росіяни, білоруси), західних (поляки, чехи, словаки, лужичани) і південних (болгари, македонці, хорвати, словенці, боснійці, чорногорці, серби). Слов’янські мови належать до індоєвропейської мовної спільності.

• Територія розселення — від Балканського півострова до Балтійського моря, від Ельби до Сіверського Дінця.

• Найбільш рання археологічна культура, яку науковці пов’язують зі слов’янами, — зарубинецька (відкрита біля с. Зарубинці на Київщині).

• Давні писемні джерела:

• перші згадки про слов’ян під назвою венеди зустрічаються у творах римських авторів І-ІІ ст. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея;

• найповніші відомості про ранньослов’янську історію містяться у візантійських творах Йордана «Про походження та діяння гетів» (551 р.), Прокопія Кесарійського «Історія війни» (550-554 рр.) тощо; слов’яни відомі під назвою венеди, анти, склавини.

Антський племінний союз (IV—VII ст.)

Анти — назва східнослов’янських племен, що згадується візантійськими авторами у IV-VII ст.

• Територія розселення — між Дністром і Дніпром.

• Анти мали сильну військову організацію.

• Боролися проти готів: готський король Вінітарій спробував підкорити антів, але зазнав поразки. У 375 р. Вінітарій підступно вбив антського князя Божа із 70 старійшинами.

• У VI ст. анти разом зі спорідненими склавинами здійснили наступ на балканські володіння Візантії.

На початку VII ст. відбулась війна антів із аварами, яка призвела до розпаду антського політичного об’єднання.

ЗАПАМ’ЯТАЙ ДАТИ

1 млн років тому	Поява першої людини на території сучасної України
1 млн — X тис. до н. е.	Палеоліт
IX—VI тис. до н. е.	Мезоліт
VI—IV тис. до н. е.	Неоліт
IV—III тис. до н. е.	Енеоліт (мідно-кам’яний вік). Трипільська культура
Кінець III — початок І тис. до н. е.	Епоха бронзи
IX — початок VII ст. до н. е.	Кіммерійці у Північному Причорномор’ї
VII — початок III ст. до н. е.	Скіфський період
VIII—VII ст. до н. е.	Велика грецька колонізація
VII ст. до н. е. — IV ст. н. е.	Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї
III ст. до н. е. — III ст.	Розселення сарматів
375 р.	Вторгнення гунів
V—VII ст.	Велике розселення слов’ян

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Археологічна культура — сукупність розташованих на певній території речових пам’яток, які датуються одним відрізком часу і мають спільні ознаки (типові знаряддя праці, поховання, житла, побутові вироби).

Археологія — розділ історичної науки, що вивчає минуле за допомогою дослідження речових знахідок.

Відтворювальне господарство — форма господарювання, за якої все необхідне для свого життя людина виробляє самостійно.

Енеоліт — мідно-кам’яна доба.

Історичні джерела — носії історичної інформації, що виникли як продукт розвитку природи і людини й відбивають той чи інший бік людської діяльності.

Кіммерійці — стародавні іраномовні кочовики, які у IX-VII ст. до н. е. жили на території Північного Причорномор’я від Дону до Дністра.

Колонізація — заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх заселенням.

Мезоліт — середня кам’яна доба.

Неоліт — нова кам’яна доба.

Неолітична революція — перехід від привласнювального до відтворювального господарства.

Палеоліт — давня кам’яна доба, найдавніший період людського суспільства.

Первісне людське стадо — невелике нестійке об’єднання первісних людей.

Плем’я — об’єднання кількох родів, що виникає з метою оборони та розширення спільної території, узгодження трудової діяльності, регулювання відносин між окремими родами. Характерні ознаки племені: власна назва і територія, мова, спільні звичаї та обряди, формування органів влади.

Привласнювальне господарство — форма господарювання, за якої все необхідне для життя людина бере в природі в готовому вигляді.

Родова община — сталий колектив родичів, які жили в одному поселенні, разом володіли знаряддями праці й окремою територією.

Сармати — давньогрецька назва групи кочових іраномовних племен, що жили у VI—V ст. у степах Поволжя, Уралу й Казахстану, а з III ст. до н. е. по III ст. н. е. — на території степової смуги сучасної України і частково на території Румунії.

Скіфи — кочові іраномовні племена, які в VI—III ст. до н. е. мешкали в степах Північного Причорномор’я (царські скіфи, скіфи-кочовики).

Союз племен — політичне об’єднання кількох племен.

Язичництво — політеїзм, віра в багатьох богів, обоження сил природи.

ЗАПАМ’ЯТАЙ ПЕРСОНАЛІЇ

Атей	Один із найвидатніших скіфських царів, за його правління Велика Скіфія досягла найбільшого розквіту. Карбував власну монету. Вів війну проти царя Македонії Філіппа II, у якій і загинув.
Аттіла	Вождь гунів, завойовник Римської імперії, підніс державу гунів до вершини могутності. Із 445 р. — володар велетенської держави в Східній Європі, що, за описами стародавніх істориків, простягалася від Чорного моря до річки Рейн та від данських островів до правого берега Дунаю.
Бож	Легендарний князь Антського союзу кінця IV ст. Вів боротьбу проти готів. Був підступно захоплений у полон готами і разом зі своїми синами та 70 старійшинами страчений.
Вінітарій	Цар остготів, який захищав готську незалежність від гунів після смерті Германаріха. Загинув у боротьбі з гунами. За легендою, підкорив землі сусідніх слов’ян.
Германаріх	Остготський король, який у IV ст. підкорив остготські та вестготські племена у північному Причорномор’ї, а також дрібні фіно-угорські племена Поволжя. Підкорені племена були обкладені даниною. Вів війни з антами, племінний союз яких очолював князь Бож.
Геродот	Давньогрецький історик, названий Цицероном «батьком історії». Один із найперших учених-мандрівників: на підставі побаченого на власні очі й почутих розповідей створив перший загальний опис відомого на той час світу. Автор «Історії» у 9 книгах, що розповідає про греко-перські війни і містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.
Хвойко Вікентій	Український археолог чеського походження; відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку. Першовідкривач трипільської, зарубинецької та черняхівської археологічних культур.