Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ ВІД НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ В 1943 р.

Визволення Лівобережної України (1943 р.)

Кінець грудня 1942 р. — початок вигнання гітлерівців із території України.

Село Півнівка Міловського району Ворошиловградської (тепер Луганської) області — перший населений пункт, визволений від німецько-фашистських військ військами Південно-Західного фронту (командувач М. Ватутін).

29 січня — 18 лютого 1943 р. — наступальна операція військ Південно-Західного фронту. Було визволено північну частину Донбасу.

2 лютого — 3 березня 1943 р. — наступальна операція військ Воронезького фронту; визволення Харкова (11 лютого) та східної частини Донбасу.

19 лютого — 25 березня 1943 р. — контрнаступ німецьких військ. Радянські війська були змушені залишити Харків та північно-східні райони Донбасу.

17 липня — 22 вересня 1943 р. — наступальні операції радянських військ на Лівобережній Україні.

Внаслідок Ізюм-Барвенківської, Міуської, Бєлгород-Харківської, Донбаської, Чернігівсько-Прип’ятської, Мелітопольської наступальних операцій було визволено Лівобережну Україну і радянські війська вийшли до Дніпра.

11 серпня 1943 р. — наказ гітлерівського командування про будівництво “східного валу” (лінії укріплень), що мав проходити по річках Дніпро та Молочна.

Вересень — листопад 1943 р. — героїчна битва за Дніпро, яка розпочалася захопленням плацдармів на правому березі ріки.

21 вересня 1943 р. — першими подолали Дніпро на південь од Києва війська 13-ї армії. В районі Великого Букрина переправлялися танкісти 3-ї гвардійської танкової армії. Водночас Дніпро форсували на ділянці Дніпропетровськ — Запоріжжя та в районі Канева — Кременчука. 29 вересня 1943 р. Ставка верховного головнокомандування поставила завдання визволити Київ.

Спершу було вирішено завдати удару на південь від Києва — з району Великого Букрина, а допоміжний -— з Лютізького плацдарму на північ од міста. Але ворожу оборону на півдні подолати не спромоглися (загинули 40 тис. радянських воїнів).

20 жовтня 1943 р. Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний та Південний фронти на 1-й, 2-й, 3-й та 4-й Українські фронти.

Перший Український фронт під командуванням генерала М. Ватутіна спрямував свої удари проти ворога в районі Києва

Другий Український фронт під командуванням генерала І. Конєва сконцентрував свої сили нижче по Дніпру біля Черкас.

Третій Український фронт під командуванням Р. Малиновського зосереджував свої удари в районі Дніпропетровська,

Четвертий Український фронт під командуванням генерала Ф. Толбухіна наступав у напрямку Кримського півострова.

На початку листопада 1943 р. вирішальним став Лютізький плацдарм.

3 листопада 1943 р. після артилерійської підготовці та ударів авіації почався наступ радянських військ на північ од Києва.

У ніч проти б листопада 1943 р. бої розгорнулися на північних околицях міста, а вже о 4-й годині ранку столицю було ‘визволено.

У визволенні Києва брала участь Перша окрема чехословацька бригада полковника Л. Свободи.

За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам.

За мужність і героїзм, проявлені в боях за Київ, 65 частин Червоної армії були удостоєні звання Київських.

1943 р. ознаменувався розгромом гітлерівських військ на Лівобережжі.

Внаслідок форсування Дніпра склалися сприятливі умови для визволення Правобережжя.

Мобілізаційні заходи 1942-1943 рр.

Протягом 1942-1943 рр. сталінський режим здійснював в Україні достроковий призов до збройних сил сімнадцятирічних юнаків. У складі наступальних частин радянських військ діяли польові військкомати, які мобілізували до діючої армії всіх, здатних тримати зброю. На березень 1945 р. по чотирьох військових округах України тільки 16-17-річних було мобілізовано понад 265. тисяч.

Масові мобілізації супроводжувалися насильницьким вилученням у населення Хліба та інших продуктів.

Часто ці наспіх зібрані загони, зовсім не навчені, не обмундировані, посилали на бойові операції без прикриття з повітря, за відсутності боєприпасів, без артилерійського забезпечення, без танкової підтримки, “щоби спокутувати кров’ю ганьбу перебування в окупації”. Часто ці загони прикривалися з тилу загороджувальними загонами НКВС. Такі наступальні операції призводили до величезних жертв. Перемога здобувалася “за будь-яку ціну”.

Тільки протягом січня 1943 р. — жовтня 1944 р. під час однієї оборонної та 11 наступальних операцій загинуло 3 млн 492 тис. бійців і офіцерів.