Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

ДУХОВНЕ РОЗКРІПАЧЕННЯ І ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Історичні передумови духовного розкріпачення

Духовна культура — це ідеї, уявлення, релігійні вірування, норми і традиції людського існування.

1. Після проголошення незалежності почався:

перегляд, переоцінка та переосмислення донедавна панівних ідеологій, поглядів, орієнтирів;

повернення традиційних цінностей національної культури;

відтворення ролі релігії в житті українського народу;

проникнення західної системи цінностей.

2. Історичний шлях розвитку української культури — це шлях страждань і боротьби, дивовижного терпіння і внутрішнього прагнення до свободи і незалежності.

3. Фактично від монголо-татарської навали і до сьогоднішніх днів українська культура витримувала на собі політичний, ідеологічний, економічний, моральний тиск із боку держав, до складу яких потрапляла Україна.

4. Духовною основою національної культури є самосвідомість народу даної нації, його святині, національна символіка, звичаї, обряди й ритуали тощо.

5. Духовність формує мислення на основі загальнокультурних надбань минулого, що так важливо на сучасному етапі розбудови Української держави.

6. Культура — це духовна скарбниця, соціальна пам’ять українського народу.

Повернення історичної пам’яті народу

1. З проголошенням Україною незалежності на перший план було висунуто гасло духовного відродження та повернення історичної пам’яті народу, національної свідомості.

Національна свідомість — це усвідомлення людиною себе як представника української нації, співпереживання і усвідомлення своєї причетності до долі свого народу, знання його історії, традицій.

2. Підвищується інтерес в Україні до історичного минулого українського народу. Сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, органічно поєднується позитивний досвід минулого з сучасним, а тому розробляються тенденції розвитку майбутнього.

3. Вивчення історичного минулого формує мудрість, любов, віру, розвиває творчість на засадах високих гуманістичних цінностей і пріоритетів.

4. Після проголошення незалежності люди відчули себе вільнішими і почали повертатися до традицій культури свого народу, в яких релігія посідає досить важливе місце.

Зростання соціальної активності інтелігенції

1. Великою є роль української інтелігенції в другій половині 80-х рр. у відродженні національної самосвідомості. Українські вчені, письменники, творча інтелігенція йшли в перших лавах національного відродження. Вони протистояли номенклатурі, обиралися народними депутатами, боролися за українську мову, за утвердження суверенітету України, її національної символіки, за розбудову Української незалежної держави (І. Юхновський, В. Яворівський, Д. Павличко, Ю. Щербак та ін.)

2. Вересень 1992 р. У Києві відбувся форум інтелігенції, який поставив завдання перед інтелігенцією брати участь у державотворчому процесі.

3. Кризові явища охопили й інтелігенцію на сучасному етапі:

низький рівень заробітної платні;

падіння престижу багатьох видів розумової праці:

частина інтелігенції була змушена вдатися до комерційної діяльності;

почався відплив здібної молоді з науки і виробництва до комерційних структур;

значна кількість учених виїхала за кордон.

Закон “Про мови в Українській РСР” (прийнятий Верховною радою УРСР 28 жовтня 1989 р.)

1. Цей Закон було спрямовано на захист національної мови, на забезпечення її всебічного розвитку і функціонування в усіх сферах суспільного життя.

2. У Законі вказувалося, що українській мові забезпечується статус державної, аби сприяти всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, гарантувати його національно-державну самобутність.

3. Підкреслювалося, що всі республіканські й місцеві державні, партійні, громадські органи, підприємства, установи та організації повинні забезпечити громадянам умови для вивчення української мови та поглиблення володіння нею.

4. Закон було спрямовано на виховання у громадян, незалежно від їхньої національності, поваги до української мови як державної в республіці.

5. У статті 3 підкреслювалося, що Українська РСР створює всі необхідні умови для розвитку й використання мов інших національностей у республіці.

Російську мову було визнано мовою міжнаціонального спілкування народів СРСР.

6. Водночас у районах проживання більшості громадян іншої національності, у роботі державних, партійних, громадських органів, місцевих рад, підприємств, організацій та установ можуть функціонувати поряд з українською й інші національні мови.

7. Необхідно примножувати, зберігати, охороняти й використовувати фонди й пам’ятки української мови та інших національних мов у науково-дослідних установах, архівах, музеях, бібліотеках (стаття 7).

8. У статті 10 вказувалося, що акти найвищих органів державної влади та управління УРСР приймаються українською мовою, а публікуються українською та російською мовами.

9. Підкреслювалося, що в Українській РСР мовою спілкування, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, організацій та установ є українська (стаття 11).

10. У статті 15 вказувалося, що мовою з’їздів, засідань, пленумів, конференцій, форумів, зборів, нарад, інших зібрань державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ та організацій в УРСР є українська.

11. Українська мова функціонує в прокурорському нагляді, судочинстві, в юридичних установах.

12. Українська РСР під час підписання договорів з іншими державами зі свого боку використовує українську мову.

13. Виховання в дитячих дошкільних установах і в дитячих будинках повинно здійснюватись українською мовою (стаття 26).

14. У місцях компактного проживання громадян інших національностей в дошкільних установах може функціонувати їхня національна або інша мова.

15. У статті 27 приверталася увага до того, що навчання і виховання в загальноосвітніх школах, у ПТУ, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах має здійснюватися українською мовою.

Значення ухвалення Закону про мови

1. Він був першим провісником майбутньої незалежної України.

2. Закон ’’Про мови” відкривав широкий простір для розвитку української мови і культури.

3. Українська мова почала використовуватися в державних і громадських організаціях, у навчальних закладах, установах науки і культури, на промислових підприємствах.

4. Відкривалися нові школи з українською мовою навчання.

Зросла кількість шкіл і дошкільних закладів національних меншин — угорських, болгарських, румунських, молдавських, польських, єврейських, кримськотатарських та ін.

5. Створювалися гуртки художньої самодіяльності, культурні товариства, центри національних меншин.

6. Цей закон, нова політична атмосфера, яка склалася в суспільстві, дозволила налагоджувати зв’язки з українськими культурно-просвітницькими товариствами інших республік СРСР.

7. Зміцнювалися зв’язки з вихідцями з України та їхніми нащадками за кордоном.

8. Налагоджувалася співпраця з впливовими організаціями українців за кордоном:

Комітет українців Канади, Світовий конгрес вільних українців, Ліга американських українців та ін.

Хиби

1. Кардинальних змін не сталося, особливо у містах.

2. У багатьох містах не було достатньої кількості шкіл з українською мовою навчання.

3. Дуже повільно поширювалося викладання українською мовою у вищих навчальних закладах.

4. Українська мова ще не стала мовою спілкування багатьох державних чиновників.