Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 р.

Конституційний процес наприкінці 80 — у першій половині 90-х рр.

Суть конституційного процесу — забезпечення становлення і розвитку правової системи держави, утвердження законності й правопорядку в суспільстві, виховання правової свідомості та формування політичної культури населення.

Відразу після здобуття Україною незалежності й самостійності постало питання про ухвалення Конституції України — Основного закону, який закріпив би нові суспільно-політичні зміни, що сталися в нашій країні.

Політико-правовою основою концепції розроблення і прийняття нової Конституції України стали Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України.

Згідно з Законом України “Про правонаступництво України” до схвалення Конституції на її території діяла Конституція Української РСР 1978 р., до якої було внесено близько 200 поправок і доповнень, дію окремих розділів зупинено, з’явилися нові розділи і положення про Президента, Автономну Республіку Крим, Конституційний суд тощо.

У 1992-1993 рр. було розроблено два варіанти Конституції України. Верховна Рада не затвердила жодного із варіантів.

Такий стан речей пояснювався наступним.

1. Відсутністю чіткої концепції реформування та науково обгрунтованої моделі майбутнього суспільного і державного устрою.

2. Боротьбою різних політичних сил навколо прийняття нового законодавства.

3. Опором певних суспільних верств, які не були зацікавлені в чіткій визначеності й регламентації суспільних відносин.

4. Непослідовністю, уповільненістю, гострою політичною боротьбою навколо законодавства.

5. Зрослою напруженістю у взаєминах усіх гілок державної влади.

6. Політичним протистоянням Президента і Верховної Ради.

Конституційний договір 1995 р.

У листопаді 1994 р. Верховна Рада України затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали Президент Л. Кучма та голова Верховної Ради О. Мороз. Утворення її започаткувало новий етап конституційного процесу в Україні. Робота Конституційної комісії через протистояння гілок влади та боротьбу політичних сил була непродуктивною.

Влітку 1995 р. законодавча та виконавча гілки влади спромоглися дійти компромісу, що було зафіксовано в Конституційному договорі — угоді між Верховною Радою та Президентом України про розподіл повноважень — “Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття Конституції України”, укладеній 8 червня 1995 р. Цей договір:

1. Був тимчасовим конституційно-правовим нормативним актом.

2. Створив умови для активізації та пожвавлення конституційного процесу.

3. Створював належне Правове поле для діяльності органів виконавчої влади, президентської адміністрації.

4. Значно розширилося коло їхніх повноважень і вплив на економічні й суспільні процеси.

5. Сприяв розробленню багатьох принципових положень нового Основного Закону та перевірці їх на практиці.

Одночасно з дією цього договору тривала робота над Конституцією, до якої було залучено кращі наукові сили.

Прийняття Конституції України (28 червня 1996 р.)

Конституція України — Основний закон України, що визначає її державний та суспільний лад, правову систему, проголошує й закріплює основні права та обов’язки громадян, окреслює компетенції й повноваження законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

У лютому 1996 р. Конституційна комісія передала проект Основного закону на розгляд парламенту. Проект розглядався майже три місяці. Почалися дискусії з таких питань:

про розподіл повноважень між гілками влади;

проблема приватної власності;

державна символіка;

статус російської мови;

статус Автономної Республіки Крим.

Нарешті, у Верховній Раді було створено спеціальну депутатську комісію на чолі з депутатом М. Сиротою, яка, долаючи величезні труднощі, узгоджуючи думки різних фракцій, партій і течій у кожній суперечливій статті Конституції, винесла узгоджений проект нової Конституції на затвердження.

28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла Конституцію України — Основний, закон нашої суверенної держави (проголосувало 315 депутатів).

День 28 червня в Україні відзначається як державне свято.

Найважливіші принципи Конституції України

1. Суверенітет — незалежність держави, що полягає в її праві вирішувати самостійно всі внутрішні й зовнішні політичні проблеми без втручання інших держав.

2. Незалежність — самовизначення української нації, недоторканність і неподільність території, непорушність кордонів, економічна самостійність, самостійна зовнішня політика.

3. Демократизм — виборність органів вищої влади та місцевого самоврядування, участь народу в розв’язанні державних Справ, гарантування прав і свобод людини. Демократія — “уряд народу, з народу і для народу” (Авраам Лінкольн).

4. Соціальна держава — держава, в основі якої лежить принцип: “Держава для людини, а не людина для держави”, яка дбає про підвищення матеріального й духовного життя народу, служить усьому суспільству, сприяє розвиткові усіх сфер життя. Основним обов’язком діяльності держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

5. Правова держава — держава, в якій втілюється в життя принцип панування права і закону, панує високий авторитет закону в суспільстві, існує загальна повага до нього, рівна відповідальності всіх членів суспільства перед законом. Всі рішення державних органів і посадових осіб ухвалюються лише на основі закону з дотриманням його вимог. Основною умовою функціонування правової держави є дотримання чинної Конституції та законів.

6. Поділ влади — державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

7. Пріоритет загальнолюдських цінностей.

Структура Конституції України

Конституція України складається з Преамбули, 15 розділів, 161 статті й 14 пунктів Перехідних положень.

У Преамбулі — вступній частині Конституції — сказано, що Верховна Рада України від імені українського народу — громадян України всіх національностей, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним референдумом, приймає цю Конституцію. Вказуються умови прийняття Конституції, проголошено мету й завдання розвитку і зміцнення демократичної, правової, соціальної держави в Україні.

I розділ — “Загальні засади” (20 статей).

Вміщено статті, котрі містять основні положення державного і суспільного ладу України, громадянства, соціального захисту її громадян, екологічної безпеки. Наголошується, що Україна є суверенною і незалежною Демократичною, соціальною, правовою державою. Вона є унітарною, а її територія — цілісною і недоторканною, державною мовою якої є українська з гарантуванням вільного розвитку російської та інших мов національних меншин.

II розділ — “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” (48 статей).

Вміщено статті, які визначають особисті, політичні, економічні права громадян України, наголошують, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

III розділ — “Вибори. Референдум” (6 статей).

Статті цього розділу розкривають механізм і порядок здійснення та проведення таких форм народного волевиявлення, як вибори і референдум.

IV розділ — “Верховна Рада України” (27 статей). Закріплено порядок утворення, роботи, повноваження, склад органу законодавчої влади — Верховної Ради, а також статус народного депутата.

V розділ — “Президент України” (11 статей).

Статті цього розділу містять положення про статус Президента, порядок обрання Президента України, його функції, повноваження, а також їх припинення.

VI розділ — “Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”(8 статей).

Регулюють склад, структуру, обов’язки й повноваження Кабінету Міністрів України як органу виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій, а також порядок припинення повноважень цих органів.

VII розділ — “Прокуратура” (3 статті).

Закріплено завдання, структуру та обов’язки прокуратури в Україні та процедуру обрання Генерального прокурора.

VIII розділ — “Правосуддя” (8 статей).

Статті цього розділу окреслюють структуру і процедуру судочинства в Україні, регулюють порядок утворення й функціонування органів правосуддя та визначають статус суддів, які, здійснюючи правосуддя, підкоряються лише законові. Визначено основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу.

IX розділ — “Територіальний устрій України” (2 статті).

Закріплюються принципи, засади й система територіального устрою України. Підкреслюється, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності й цілісності державної території.

X розділ — “Автономна Республіка Крим” (6 статей).

Визначено коло повноважень цього автономного утворення, систему органів державної влади Криму, їхню компетенцію. Підкреслюється, що Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України. Закріплено представництво президента в Автономній Республіці Крим. Зазначається, що нормативно-правові акти Верховної Ради та уряду Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції та законам України.

XI розділ — “Місцеве самоврядування” (7 статей).

Визначено способи формування органів місцевого самоврядування, їхній склад і повноваження, способи формування і статус депутатів. Органами місцевого самоврядування залишилися ради, як і в попередній Конституції.

XII розділ — “Конституційний Суд України” (7 статей).

Визначено склад, порядок обрання, повноваження Конституційного Суду України та гарантії незалежності судців.

XIII розділ — “Внесення змін до Конституції України” (6 статей).

Встановлює порядок і процедуру внесення змін і доповнень до Конституції України. Та чи та поправка вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менше як дві третини конституційного складу Верховної Ради.

XIV розділ — “Прикінцеві положення” (2 статті).

Йдеться про набуття Конституцією чинності від дня її прийняття та про державне свято — День Конституції.

XV розділ — “Перехідні положення" (14 пунктів).

Закріплено перехідні нормативно-правові положення, які діятимуть протягом найближчого часу, а потім, із виконанням їх, вони втратять чинність, а також подано порядок поступового введення в дію окремих положень Конституції.

Значення Конституції України

1. Прийняття Конституції України — важливий етап утвердження української державності, розбудови демократичної, правової держави. Означає поступовий перехід до конституційного демократизму, регулювання всіх сфер життя в Україні лише на основі права.

2. Конституція закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

3. Вона стала гарантом незалежності, знаряддям реформаторської. розбудови держави, є важливим кроком уперед у забезпеченні прав людини і громадянина в Україні.

4. Вона створила необхідні умови для діяльності державних структур і відносин між ними, стала механізмом конструктивної взаємодії всіх гілок влади в інтересах всебічного розвитку і зміцнення України.

5. Вона створює нові засади для утвердження стабільності в країні, морально-психологічної єдності народу, піднесення його духовності.

6. Створила передумови для того, щоб функціонування й розвиток держави й суспільства не залежали від політичної орієнтації окремих партій чи окремих діячів.

7. Утвердила міжнародний авторитет України на світовій арені, стала засобом створення сприятливого інвестиційного клімату для всього господарського комплексу.

8. У свідомості людей остаточно утвердилась ідея власної державності.