Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

СПРОБИ ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМ І ЗРОСТАННЯ АКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Реформи в політичній системі СРСР XIX Всесоюзна конференція КПРС (28 червня — 1 липня 1988 р.)

1. Висунуто пропозицію кардинального реформування політичної системи.

2. Передбачено глибоке перетворення найголовніших елементів політичної системи — партії та держави.

3. Проголошено завдання створення правової держави, парламентаризму, поділу влади, забезпечення гарантій громадських прав особи.

4. Вказано на розширення демократизації суспільного життя і розширення гласності.

5. Вирішено провести перші в історії СРСР альтернативні вибори народних депутатів СРСР.

6. Прийнято низку резолюцій:

“Про демократизацію радянського суспільства і реформування політичної системи”;

“Про боротьбу з бюрократизмом”;

“Про гласність”;

“Про правову реформу”;

“Про деякі невідкладні заходи щодо практичного здійснення реформи політичної системи країни”.

Демократизація — процес подолання авторитарного управління суспільним життям через законодавче забезпечення демократичних прав і свобод, самоврядування народу.

Гласність і лібералізація

Після конференції КПРС набула поширення гласність.

Гласність — це можливість отримання правдивої інформації про те, що відбувається у країні та світі, пом’якшення цензури, можливість критики державних і партійних органів, можливість говорити, писати і знати правду, не боячись наслідків, можливість дізнатися про історичне минуле свого народу, відкрити людям те, що від них приховували.

Гласність — це перехідний етап у напрямі до свободи слова.

Значення гласності

1. Завдяки гласності люди почали мислити по-новому, без старих догм і стереотипів.

2. Дістали змогу одержувати об’єктивну інформацію.

3. Отримали можливість мати власну думку і робити власні висновки.

4. Суспільство політизувалося.

Лібералізація — пом’якшення політичної системи, спроби розвитку політичного лібералізму.

Політичний лібералізм обстоює:

панування закону;

індивідуальні свободи і права;

відсутність великого бюрократичного управлінського апарату;

реформаторський курс розвитку;

місцеве самоврядування, а не централізацію влади.

Втілення в життя рішень XIX партконференції

Липень 1988 р. Пленум ЦК КПРС “Про роботу щодо реалізації рішень XIX всесоюзної конференції”.

Пленум виніс рішення “Про основні напрями перебудови партійного апарату”, відповідно до якого:

Ліквідовано галузеві відділи й сектори в партійних комітетах усіх рівнів.

Замість них створювалися комісії — ідеологічна, з питань партійного будівництва, кадрова.

КПРС проголосила про свою відмову від функцій оперативного керівництва і перехід до політичних методів впливу на виробництво.

Листопад 1988 р. Пленум ЦК КПРС “Про заходи щодо здійснення політичної реформи в галузі державного будівництва”. Було вирішено:

Ґрунтовно змінити структуру, порядок формування і зміст роботи вищих органів влади.

Прийнято відповідні закони, внесено зміни й доповнення до Конституції СРСР.

Вищим законодавчим органом держави оголошено з’їзд народних депутатів.

Основна мета цих змін — “відновити повновладдя рад”.

Малося на увазі забезпечити поступовий перехід влади на всіх рівнях від партійного апарату до конституційних органів — рад..

Перший з’їзд народних депутатів СРСР (травень — червень 1989 р.)

Завдяки трансляції з’їзду по телебаченню і радіо громадяни України стали свідками політичної боротьби між різними політичними силами.

1. На з’їзді сформовано двопалатну Верховну раду СРСР.

2. Введено посаду голови Верховної ради СРСР, на яку обрано М. С. Горбачова; водночас він залишався генеральним секретарем ЦК КПРС,

3. З’їзд доручив Верховній раді СРСР підготувати законодавчі акти про повновладдя рад, щоб забезпечити розширення їхніх прав і повноважень.

4. Намічалося чітко розмежувати функції партійних і державних органів, щоби партійні органи не змогли підміняти радянські та господарські органи, створити матеріально-фінансову базу рад.

Пропонувалося передати під управління рад підприємства, що виробляють продукцію і надають послуги на місцевому рівні, а також об’єкти аграрно-промислового комплексу.

Хиби

1. Народні депутати виявилися неспроможними вирішити намічені завдання.

2. Закони, прийняті депутатами, запізнювалися.

Партійно-державний апарат не хотів здавати своїх позицій і міцно тримав у своїх руках усі сфери життя країни — економіку, політику, культуру, духовність.

3. Дедалі більше ставало очевидним, що керівництво є неспроможним вивести країну з кризи.

Березень 1990 р. Відбувся позачерговий третій з’їзд народних депутатів СРСР, який запровадив посаду Президента СРСР. Першим президентом СРСР став М. Горбачов, залишивши за собою і найвищу посаду в партії.

Зростання народної ініціативи. Мітинги й демонстрації

1. Червень — липень 1988 р. Відбулося декілька багатотисячних мітингів у Львові. Провідна тема виступів на мітингах — питання демократизації суспільства та національне відродження. Було вперше публічно порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення проти тоталітаризму.

2. Протягом 1988 р. чимало мітингів розганяла міліція. Жорстокі побиття мітингувальників у Львові мали місце 12 березня, 28 липня, 4 серпня, 1 жовтня.

3. 13 листопада 1988 р. Зібрався 20-тисячний мітинг у Києві, на якому піднімалися екологічні проблеми. Було піднято питання про персональну відповідальність вищого керівництва України за намагання приховати наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС.

4. 26 березня 1989 р. На мітингу у Львові вперше замайоріли синьо-жовті прапори.

5. Лише наприкінці 1988 — на початку 1989 р. по Україні було проведено 1200 мітингів, в яких узяло участь понад 13 млн осіб.

6. Для “заспокоєння” пробудженого народу використовувалися новостворені загони міліції особливого призначення, які здійснювали масові побиття людей та арешти. Це трапилось у Києві 29 липня 1989 р. і 2 жовтня 1990 р., у Львові (див п. 2) та в інших містах України.

7. Відбувалися суди над організаторами мітингів:

15 березня 1989 р. за участь у несанкціонованому мітингу на 15 діб засудили Богдана Гориня;

кілька разів заарештовували голову Спілки української молоді в Харкові Андрія Черемиського за те, що він виносив на мітинги синьо-жовтий прапор;

особливо переслідувалися спроби відкрито використовувати національну символіку.

Формування багатопартійної системи

Багатопартійність — одна зі складових частин політичної системи суспільства; існує лише у правових демократичних країнах, в яких право панує в усіх сферах суспільного життя та є в наявності громадянське суспільство.

Багатопартійність — найважливіша умова становлення демократичної правової держави.

Для багатопартійності є характерною наявність опозиції.

Наявність опозиції — один із найкращих засобів запобігання різним зловживанням з боку владних структур, керівництва різних рівнів.

Опозиція сприяє:

1. Повному врахуванню інтересів усіх громадян у державній політиці.

2. Стабільному й динамічному розвиткові суспільства.

Причини, що сприяли утвердженню багатопартійності:

1. Процес перебудови, гласності й демократизації суспільства.

2. Виникнення в Україні опозиційного руху.

3. Наявність історичного коріння багатопартійності в Україні на початку XX ст.

4. Нездатність КПРС виконувати керівну роль у масштабах усього суспільства, яку вона самочинно перебрала.

Правова основа для формування багатопартійної політичної системи

Березень 1990 р. Правову основу заклав позачерговий третій з’їзд народних депутатів СРСР, який вніс зміни до Конституції СРСР, скасувавши ст. 6 про керівну роль КПРС.

Жовтень 1990 р. Верховна рада СРСР прийняла закон “Про громадські об’єднання”, який сприяв виникненню багатьох партій.

Жовтень 1990 р. Під тиском студентів та інших демократичних сил Верховна рада УРСР зняла статтю в Конституції УРСР про керівну та спрямовуючу роль КПРС у суспільстві.

17 жовтня 1990 р. — рішення Верховної ради України про прийняття закону щодо політичних партій і громадських організацій.

Грудень 1990 р. “Тимчасові правила про реєстрацію статутів громадських організацій”.

3 січня 1991 р. У Міністерстві юстиції України почав діяти відділ громадських об’єднань і політичних партій. На нього було покладено обов’язки реєстрації новостворених партій і громадських організацій, які мають республіканські органи керівництва.

За період із 1889 р. по 1991 р. в Україні з’явилося понад 20 партій та об’єднань загальною чисельністю близько 30 тис. осіб.

Великий внесок у створення багатопартійності зробив Народний Рух України — найбільш масова демократична організація. НРУ був створений у вересні 1989 р. Виступивши попервах із загальними перебудовними гаслами і тезами про національне відродження, він швидко перетворився в опозиційну структуру до КПРС.

Партії виконують такі функції:

1. Ідеологічну.

2. Наукову.

3. Беруть участь у боротьбі за владу.

4. Здійснюють владу.

5. Розробляють політичний курс держави.

6. Представляють соціальні інтереси.

Класифікація політичних партій

Залежно від ставлення до соціально-економічної системи, ідеології та політики партії поділяються за такими напрямками.

І. Праві.

1. Жовтень 1989 р. Установчий з’їзд Української національної партії (УНП), який проголосив про створення партії. У квітні 1990 р. завершився процес утворення УНП. Мета — відновлення УНП, проголошеної Центральною Радою у січні 1918 р. в її географічних кордонах.

2. Квітень 1990 р. Створено Українську християнсько-демократичну партію (УХДП). Мета — побудова “вільної, самостійної, християнської України”.

3. Квітень 1990 р. Виникло об’єднання “Державна самостійність України” (ДСУ), яке проголосило членів ОУН — УПА героями визвольної боротьби за волю і долю України, а компартію України — злочинною організацією.

4. Червень 1990 р. Утворено Українську народно-демократичну партію (УНДП), яка виникла на основі Української народно-демократичної ліги, що діяла в Україні від середини 1989 р. У програмних настановах передбачалося досягнення незалежності України.

5. 1 липня 1990 р. 20 організацій національно-радикального напрямку утворили Українську міжпартійну асамблею (УМА). До асамблеї увійшли УСДП, УНП, УНДП, Спілка незалежної української молоді (націоналістична фракція), Комітет захисту УГКЦ, незалежна профспілка “Єдність” та ін. УМА ставила такі завдання:

створення альтернативних державних структур, комітетів на місцях і Національного конгресу як верховного органу влади;

скликанню Національного конгресу мала передувати компанія реєстрації громадян УНР на основі закону про громадянство УНР, прийнятого 1918 р. На серпень 1990 р. було зареєстровано 5 млн осіб.

Асамблея — це найрадикальніша національна опозиція радянській владі, але вона не стала широким об’єднанням політичних партій. Згодом УНДП, УСДП, УНП вийшли з УМА, піддавши гострій критиці “революційний націоналізм” її керівництва.

УМА продовжила діяльність під проводом Юрія Шухевича (сина командувача УПА). На початку 1991 р. УМА об’єднувала 10 невеликих партій та громад.

11. Національно-центристські партії

1. Квітень 1990 р. Утворено Українську республіканську партію (УРП), яка виникла на базі Української гельсінської спілки. Свої осередки УРП організувала в усіх областях України. Метою вона ставила “побудову Української незалежної соборної держави”.

2. Грудень 1990 р. Створено Демократичну партію України (ДемПУ). Виступила за створення суверенної Української республіки, роздержавлення власності, приватизацію, за рішучий перехід до ринкових відносин тощо.

3. Червень 1990 р. Створено Українську селянську демократичну партію (УСДП).

Виступала за “незалежну самостійну Українську народну державу”, економіка якої має будуватися на ринкових принципах і різноманітності форм власності.

IIIУкраїнська соціал-демократія

Травень 1990 р. Відбувся установчий з’їзд Об’єднаної соціал-демократичної партії України і Соціал-демократичної партії України. Стався розкол:

Праві — проголосили себе Соціал-демократичною партією України (СДПУ). Вони заявили, що “не приймають традиційної соціалістичної ідеї переустрою суспільства”, відкидають термін “демократичний соціалізм”, рішуче заперечують марксизм-ленінізм. СДГІУ так і не стала впливовою партією.

Ліві — проголосили про створення Об’єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ), яка базувалася на принципах демократичного соціалізму, розглядаючи його не як модель, а як процес, за якого забезпечуються демократичні свободи і конкуренція різних форм власності.

IV. Екологічні об’єднання

Вересень 1990 р. Створено Партію зелених України (ПЗУ). Партія утворилася на базі екологічної асоціації “Зелений світ”, що існувала з жовтня 1989 р. Мета ПЗУ — “відродження і захист природного довкілля й людини від згубних техногенних та інших руйнівних факторів, побудова вільної суверенної демократичної держави — Республіка Україна”.

Засобом досягнення цієї мети визнавалося формування уряду народної довіри способом парламентських і ненасильницьких громадських дій.

V. Ліві партії

1. КП України (правляча партія на той час). Наприкінці 80-х рр. партію охопила криза. З КПУ на грудень 1990 р. вийшло 220 тис. членів, а вступило лише 38 тис. Хоча й після цього в її складі залишилося понад 3 млн членів, монолітної єдності, властивої КП України раніше, вже не було.

Січень 1990 р. У КПРС з’явилася група реформаторів, що оформилась у Демократичну платформу та оголосила про перетворення КП України на партію парламентського типу.

2. Грудень 1990 р. На з’їзді в Києві утворилася Партія демократичного відродження України (ЦДВУ). Її попередницею була Демократична платформа в КПУ, яка після XXVII з’їзду КПРС і XXVII з’їзду КПУ заявила про своє відокремлення від КПРС і створення нової партії ліво-демократичної орієнтації. У питаннях національно-державного будівництва стояла на конфедеративних позиціях.

Висновки

1. Хоча в цей час виникло близько 20 різних партій, реальним впливом користувалися лише три: УРП, УДП, ПДВУ.

2. Реального політичного плюралізму в республіці на той час не було.

3. Робилися спроби об’єднати сили опозиції, але вони успіху не мали.

4. Багатопартійна система мала в основному декларативний характер, але вона завдала значного удару монополії КПРС.

5. Жодна політична партія не мала такого впливу і можливостей, як правляча КП України, під контролем якої залишалися правоохоронні органи, КДБ, армія, господарський і державний апарат, економіка.