Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

СТАН ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ 50 — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 60-х рр.

Мета економічних реформ, проведених М. С. Хрущовим

1. Вивести промисловість і сільське господарство з кризи.

2. Розширити права республік.

3. Розширити права трудових колективів, зацікавити їх у результатах своєї праці.

4. Прискорити науково-технічний прогрес.

5. Послабити негативні наслідки командно-адміністративної системи.

6. Скоротити розрив в економічному розвитку від західних країн.

7. Повніше використовувати природні умови праці та ресурси.

8. Сприяти поліпшенню кооперації та поділу праці в рамках економічного регіону.

Реформи М. С. Хрущова

1. Створено територіальні органи управління замість галузевих міністерств, щоби наблизити управління до виробництва.

Територія країни переділялася на економічні райони.

Усі підприємства даного регіону становили один господарський комплекс.

Управляти ним мала Рада народного господарства (раднаргосп).

Місцеві раднаргоспи підпорядковувалися спеціально створеній Вищій раді народного господарства СРСР.

На території СРСР було створено 105 таких районів, а в Україні — 11.

Під контроль раднаргоспів було передано 10 тис. промислових підприємств.

2. Ліквідовано низку міністерств.

3. У міністерствах, відомствах та органах управління на місцях у 1955-1956 рр. було ліквідовано 4867 структурних підрозділів, організацій та установ.

4. Скорочено адміністративно-управлінський апарат. В Україні з 1957 р. по 1959 р. штати управлінського апарату скоротилися на 130 тис. осіб, що давало річну економію понад 1 млрд крб.

5. Розширено склад і права місцевих органів влади. В Україні кількість депутатів місцевих рад зросла з 322,6 тис. у 1950 р. до 381,5 тис. у 1959 р.

6. Розширено компетенцію місцевих рад у питаннях планування.

7. Ліквідовано МТС і продано техніку колгоспам.

8. Здійснено поділ партійного апарату за виробничим принципом (на промислові й сільські обкоми та райкоми).

9. У партії, згідно з положенням нового статуту, передбачалося оновлення на чверть складу ЦК і його президії на кожних чергових виборах та обрання керівників парторганів лише на три строки поспіль, а секретарів первинних організацій — не більш як на два скликання. Це викликало невдоволення партійних чиновників, а згодом і опозиційність політиці М. С. Хрущова.

Реформування в соціальній сфері

1. Скорочено робочий день і запроваджено п’ятиденний робочий тиждень.

2. Запроваджено щомісячне авансування колгоспників, ліквідовано натуроплату, списано заборгованість із податку і поставок за попередні роки.

3. В Україні в 1951-1958 рр. прибутки середнього робітника збільшилися на 230%.

4. Зросли грошові доходи жителів України. Сума вкладів в ощадних касах республіки зросла з 2,7 млрд крб у 1950 р. до 19,7 млрд крб у 1960 р.

5. Ліквідовано практику державних позик (1957 р.), які забирали 10% заробітків трудящих і примусово розповсюджувалися серед населення, будучи прихованою формою додаткового оподаткування населення.

6. Зроблено деякі послаблення в ціноутворенні й податковій політиці. Присадибні ділянки було звільнено від оподаткування.

7. Почалося масове житлове будівництво. Якщо у 1918—1940 рр. у республіці було введено в дію 78,5 тис. кв. м загальної площі, то в 1956—1960 рр. — 183 тис. кв. м. Одержали або збудували собі житло майже 18 млн осіб.

8. З’явилися нові магазини, їдальні, кафе, ресторани, урізноманітнювався асортимент промислових товарів.

9. У побут багатьох людей ввійшла нова техніка — телевізори, магнітофони, пральні машини тощо.

10. Селяни нарешті отримали паспорти.

Позитивні наслідки реформ

1. Реформи дали поштовх виходові країни з кризи.

2. Система раднаргоспів, хоча й була недосконалою, дала позитивні наслідки. Підприємства почали працювати в інтересах тих територій, де були розташовані, між ними налагоджувалися взаємовигідні зв’язки.

3. Раціональність, економність, ефективність нової системи державного управління.

4. Різке піднесення сільськогосподарського виробництва в середині 50-х рр.

5. Відбулася децентралізація управління народним господарством, було надано обмежену господарську самостійність регіонам.

6. Нова система управління (раднаргоспи) створювала умови для введення господарського розрахунку.

7. Оперативніше і повніше використовувалися природні ресурси і кадри.

8. Поліпшилися кооперація та поділ праці в рамках економічного регіону.

9. Відбулася деяка демократизація управління:

було розширено господарчі права союзних республік;

управлінські структури наближено до виробництва;

скорочено управлінський апарат.

10. Україна почала проводити більш незалежну економічну політику.

11. Поліпшилися умови праці трудящих.

12. Зросли доходи населення, підвищився рівень життя.

13. Почалося значне житлове будівництво. 1

Негативні тенденції реформування

1. Збережено монополію компартії на політичну владу.

2. Реформи обмежилися реорганізацією управління.

3. Реформування суспільства відбувалося непослідовно, хвилеподібно, а інколи навіть авантюрно.

4. Реформи мали командно-адміністративний характер і не змінювали тоталітарну систему.

5. Фактично зберігалося централізоване управління.

6. У діяльність республіканських органів управління і надалі втручалися центральні органи влади та управління.

7. Не лише існувала, а й набула поширення практика “спускання згори” різних рішень і рекомендацій, часто необгрунтованих, навіть свавільних, які підривали виробництво.

8. Підприємства, як і перше, не мали господарської самостійності, не могли самі планувати виробництво й витрачати державні кошти.

9. Послабли господарські зв’язки між різними регіонами країни.

10. Тривало побільшення колгоспів. Воно супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів “неперспективними”, а тому скорочувалося фінансування на їх економічний, соціальний та культурний розвиток.

11. На багатьох керівних посадах перебували практики без відповідної освіти й кваліфікації.

12. Недостатній рівень підготовки кадрів для різних галузей народного господарства.

13. Легка і харчова промисловість, як і перше, істотно відставала від важкої. Постійно зберігався дефіцит необхідних товарів.

14. Продуктивність праці значно відставала від розвинених капіталістичних країн.

15. Темпи житлового будівництва не встигали за швидким приростом міського населення.

16. Наприкінці 50-х рр. підвищувалися ціни, заморожувалася заробітна платня.

17. Життєвий рівень робітників і основної маси службовців залишався низьким.

18. Не відбулося помітних зрушень у якості продукції.

19. Неякісним залишалось медичне обслуговування, відставав рівень народної освіти, хоча кількість шкіл, технікумів, вишів за цей час збільшилася.

20. Влада ігнорувала загрозу природних катастроф. Наслідком цього стало, наприклад, виверження селевих потоків із Бабиного Яру 13 березня 1961 р. Через безвідповідальність керівництва Києва і республіки загинули тисячі людей.

Висновки

1. Реформи управління мали половинчастий характер.

2. Не було зламано командно-адміністративну систему, не скасовано централізацію.

3. Як і перше, тривала гонитва за валовими показниками.

4. Економіка розвивалася екстенсивно, що вимагало залучення до виробництва додаткових робочих рук.

5. Постійні процеси оновлення суспільного життя визначалися боротьбою демократичних і консервативних тенденцій.

6. Не було завершено процес десталінізації та реабілітації невинно репресованих.

7. Здійснювалися нескінченні реорганізації, були характерними особисті прорахунки в питаннях внутрішньої та зовнішньої політики М. С. Хрущова, його грубощі й нетактовність.

8. Помітної демократизації політичного життя в Україні не сталося.

9. Реальні права залишались у представників партійно-державного апарату, які сприймали лише ті зміни, що не загрожували їхній необмеженій владі.

XXI з’їзд КПРС (позачерговий) 1959 р.

1. Було схвалено семирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 рр., складений з урахуванням нової системи управління промисловістю.

2. Значна увага в семирічному плані відводилася піднесенню і дальшому розвиткові оборонної промисловості.

3. Було поставлено завдання підготувати нову “Програму КПРС”.

Розвиток промисловості України наприкінці 50 — у першій половині 60-х рр. (за роки семирічки)

1. У зв’язку з розгортанням науково-технічної революції, ставилося питання модернізації, структурної перебудови промисловості УРСР.

2. У машинобудуванні основна увага зосереджувалася на розробленні та впровадженні нових зразків техніки, здійсненні комплексної механізації та автоматизації виробництва.

3. Підприємства машинобудування розпочали випуск кукурудзозбиральних комбайнів, нових типів металорізальних верстатів.

4. Металурги України освоїли витоп високоякісної сталі, яка відповідала світовим вимогам.

5. Проводилося значне будівництво підприємств машинобудівної галузі, особливо на півдні України:

у Дніпропетровську було споруджено заводи важких пресів та бурякозбиральних комбайнів,

у Кременчуці — завод вантажних автомобілів,

у Херсоні — завод сільськогосподарських машин.

6. На початку 60-х рр. питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла на 25%.

7. У республіці виникла нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя).

8. У 1965 р. республіка витопила:

32.5 млн тонн чавуну,

37 млн тонн сталі,

30.5 млн тонн прокату,

всього на 70% більше, ніж у 1959 р.

9. Зміцніла паливна база республіки:

видобуток вугілля зріс із 164,5 млн тонн до 194 млн тонн,

нафти — у 4,6 разу,

газу — з 9,5 до 39 млрд куб. м.

10. З’явилася нова галузь — трубопровідне транспортування нафти.

У 1962 р. в Україні було введено в експлуатацію першу чергу магістрального нафтопроводу “Дружба”, яким через українські землі нафта постачалася Польщі, Німеччині, Чехо-Словаччині, Угорщині.

11. У галузі енергетики головна увага зверталася на спорудження та експлуатацію Дніпровського каскаду гідроелектростанцій. Споруджувалися Кременчуцька, Дніпродзержинська та інші ГЕС.

12. Виробництво електроенергії в республіці збільшилося з 44 млрд кВт/год 1958 р. до 94 млрд кВт/год 1965 р.

13. За семирічку (1959-1965 рр.) на території України було збудовано й реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості. Розпочався випуск найбільших суховантажних кораблів, риболовецьких траулерів у Миколаєві.

14. Значний крок було здійснено в галузі авіабудування.

15. Налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. З 1960 р. розпочалося виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.

16. Усього за 1959-1965 рр. в республіці розпочалося серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання.

17. Значно зросла продуктивність праці, підвищилася рентабельність підприємств.

Хиби

1. Машинобудування, особливо сільськогосподарське, відставало від досягнень світової практики.

2. Низькою була якість виробів машинобудування, занадто великою їхня металомісткість.

3. Переважав випуск низькоякісних металів.

4. На реконструкцію вже існуючих виробництв металургійної, гірничорудної та хімічної промисловості зверталося мало уваги, обладнання в них було застарілим та екологічно шкідливим.

5. Нафти і газу для задоволення потреб України не вистачало.

6. Негативним наслідком спорудження гідроелектростанцій на Дніпрі було створення штучних “морів”, які завдали величезної шкоди сільському господарству і природі України.

7. На початку 60-х рр. розвиток легкої та харчової промисловості уповільнився, бракувало товарів, народного споживання.

XXII з’їзд КПРС (жовтень 1961 р.)

1. Було прийнято третю програму партії, яка проголошувала можливість побудови комунізму за 20 років, тобто у 1980 р.

2. Проголошувався “найважливіший” принцип КПРС — “Все в ім’я людини, все для блага людини”.

3. З’їзд підтвердив курс на відновлення законності й розширення соціалістичної демократії.

4. Прозвучала гостра критика “культу особи Й. Сталіна” та його активних помічників. Було сказано про ганебну діяльність Л. Кагановича в Україні, а час його секретарювання названо “чорними днями” для республіки.

5. З’їзд визнав за недоцільне подальше збереження в мавзолеї саркофага з тілом Й. Сталіна з огляду на його великі зловживання владою, масові репресії проти чесних людей.

(Й. Сталіна було поховано біля Кремлівської стіни).

Висновки

1. Проголошений принцип “Все в ім’я людини, все для блага людини” не мав ані економічного, ані соціально-політичного обгрунтування, був суто популістським.

2. Було запропоновано чергову утопію, яку належало негайно втілювати в життя.

3. Фантастичними були наміряння і сподівання:

збільшити виробництво продукції промисловості за 20 років у 6 разів і залишити далеко позаду нинішній загальний обсяг промислового виробництва США;

що зростання продукції сільського господарства випереджатиме зростаючий попит на неї;

що СРСР у першому десятиріччі пережене США за виробництвом основних сільськогосподарських продуктів на душу населення.

Становище у сільському господарстві

У період правління М. С. Хрущова у сільському господарстві спершу відбулося різке піднесення, а потім почався помітний спад.

У вересні 1953 р пленум ЦК КПРС прийняв постанову “Про заходи подальшого розвитку сільського господарства СРСР”.

На цьому пленумі було дано оцінку тяжкого становища в сільському господарстві. Одначе вихід із цієї ситуації вбачався в удосконаленні існуючої колгоспної системи.

Почалося реформування в сільському господарстві.

Про важливість вирішення питання розвитку сільського господарства свідчить те, що з 1953 р. по 1964 р. відбулося 11 пленумів ЦК КПРС і 14 пленумів ЦК КП України з питань розвитку сільського господарства.

Причини піднесення сільськогосподарського виробництва

1. Зміцніла матеріально-технічна база колгоспів.

За період 1951-1960 рр. капіталовкладення держави у сільське господарство республіки зросли в 6 разів проти четвертої п’ятирічки.

2. Посилилася матеріальна зацікавленість колгоспників у суспільному виробництві.

Протягом 1952-1958 рр. закупівельні ціни на зерно збільшились у 7, на картоплю — у 8 разів, на продукти тваринництва — у 5,5 рази.

3. Було здійснено перехід від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів і радгоспів. Вони отримали право самостійно визначати розміри посівних площ, кількість худоби тощо.

4. На село прибуло 40 тис. спеціалістів.

5. Поліпшився якісний склад керівників сільськогосподарського виробництва.

Якщо в 1953 р. лише 20% голів колгоспів України мали вищу й середню освіту, то в 1960 р. — 65,5%.

6. З 1956 р. вводилося щомісячне чи щоквартальне фінансування колгоспників.

7. Ліквідовано деякі податки на селянські господарства. Загальну суму податків було зменшено у 2,5 рази, а заборгованість за попередні роки списано.

8. У 1957 р. для забезпечення МТС тракторами та іншими машинами було виділено у 2,4 рази більше коштів, ніж у 1951 р.

9. Підвищилися продуктивність праці та врожайність.

10. За 1954-1958 рр. продукція сільського господарства проти четвертої п’ятирічки зросла:

валова продукція — на 35,5%,

валовий збір зерна — на .20%,

валовий збір цукрових буряків — у 2 рази,

виробництво молока — в 3 рази.

Аграрна політика наприкінці 50 — у першій половині 60-х рр.

З 1958 р. почався спад сільськогосподарського виробництва.

Причини різкого спаду сільськогосподарського виробництва

1. Якщо з 1950 р. по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства України зріс на 65%, то з 1958 р. по 1964 р. — лише на 3%.

Посилення командно-адміністративного тиску на колгоспи.

2. Проведення політики екстенсивного розвитку сільського господарства.

Більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України (в покращення техніки й. технології виробництва, родючості земель та матеріальної зацікавленості колгоспників у результатах їхньої праці).

3. Непродумані рішення.

Наприклад, примусові викупи колгоспами техніки МТС внаслідок ліквідації МТС у 1958 р. Колгоспи України були змушені придбати понад 100 тис. тракторів, 43 тис. комбайнів та іншу техніку на 4,2 млрд крб.

4. Непослідовність проведення реформ у сільському господарстві.

5. Селянство, як і перше, не було зацікавлене працювати в колгоспах.

6. Держава і надалі розпоряджалася результатами праці колгоспників.

7. Хрущовські програми реформування сільського господарства призвели до значних втрат.

Програма освоєння цілини

У лютому — березні 1954 р. відбувся пленум ЦК КПРС про освоєння цілинних і перелогових земель Сибіру та Казахстану. Намічалося освоїти 13 млн га земель (згодом цю цифру збільшили до 28-30 млн га):

Велику частку людських і матеріальних ресурсів давала Україна, що значно послабило її сільське господарство.

До Казахстану і на Алтай виїхало з України 100 тис. осіб, переважно молоді. Туди направлялася техніка. Лише 1955 р. з України було відправлено 11,4 тис. тракторів, 8,5 тис. комбайнів.

Програма розширення посівних площ кукурудзи

У червні 1954 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому М. С. Хрущов звернувся до працівників сільського господарства СРСР із закликом розширювати площі посівів кукурудзи. М. Хрущов вбачав у цьому головний чинник, що допоможе вирішити продовольчу проблему.

1953 р. — посіви кукурудзи займали в Україні 2,2 млн га,

1955 р. — 5 млн га,

1961 р. — 20% посівної площі.

Врожайність кукурудзи фактично не збільшилася, бажаного ефекту не було досягнуто.

Програма наздогнати і перегнати США за виробництвом м’яса, масла і молока була черговою утопією.

На початку 60-х рр. через нестачу кормів зменшилося поголів’я великої рогатої худоби — з 20,5 млн до 19,8 млн, овець і кіз — з 10,7 до 9,2 млн голів, свиней — з 21,6 до 12,3 млн голів.

Ці програми призвели до:

втрати ритмічного розвитку економіки України;

нераціонального використання матеріальних і людських ресурсів;

екстенсивних форм господарювання, а не інтенсивних;

погіршення продовольчої ситуації в Україні;

зниження життєвого рівня працівників сільського господарства;

зниження життєвого рівня всього населення України.

Висновок

Більший ефект мало б вкладення коштів у покращення, техніки й технології виробництва, родючості земель та матеріальної зацікавленості колгоспників у результатах своєї праці, що сприяло б інтенсивному розвиткові сільського господарства України.

Микита Хрущов (1894-1971)

М. С. Хрущов — державний і партійний діяч, помітна постать в історії радянського суспільства, реформатор, невтомний організатор, а водночас суперечливий і непередбачуваний у своїх діях і вчинках. Він послідовно стояв на позиціях марксизму-ленінізму, вірив у переваги існуючої системи, був вихованцем партії більшовиків та сталінської епохи, займав важливі партійні та державні посади в епоху сталінізму та був причетним до багатьох зловживань тієї епохи.

Утім, він увійшов в історію як людина, що прагнула змін, відмежувалася від політики репресій і завдала відчутного удару сталінізму. Йому були притаманні такі риси характеру: працьовитість і відповідальність за доручену справу, енергійність і невтомність, запальність і гарячковість. Він був діловою людиною, прихильником неординарних рішень, противником застарілих форм керівництва. Він зумів здійснити сміливий прогресивний переворот у державі.

На XX з’їзді КПРС М. С. Хрущов виявив велику мужність, принциповість і всупереч багатьом партійним діячам наважився на викриття зловживань і злодіянь Й. Сталіна, навівши у своїй доповіді “Про культ особи та його наслідки” численні факти злочинів і зловживань, що започаткувало оновлення радянського суспільства. Завдяки М. Хрущову почалася реабілітація безвинно засуджених. З концтаборів було звільнено тисячі й тисячі репресованих з України, які вижили за тих тяжких і страхітливих умов, повернено їм чесні імена.

Велика роль постаті М. С. Хрущова в докорінній зміні внутрішньої та зовнішньої політики. Він “прочинив вікно до миру”. Було зроблено чимало спроб здійснення реформ у багатьох сферах життя, особливо щодо оновлення демократичних форм керівництва. Відбулися децентралізація управління народним господарством та його демократизація, було надано обмежену господарську самостійність регіонам, розширено господарчі права союзних республік, управлінські структури наближено до виробництва, скорочено управлінський апарат.

Але реформування суспільства відбувалося непослідовно, поспішно, безсистемно, а інколи зовсім безглуздо і авантюрно. Хрущов хотів лише підправити існуючу систему, вдосконалити її, підібрати кращі кадри. Реформи управління мали половинчастий характер. Не було зламано командно-адміністративну систему, не скасовано централізацію, не завершено процесу десталінізації. Зміни в суспільно-політичному житті відбувалися повільно, складно і суперечливо. Розпочаті реформи не підкріплювалися демократичними перетвореннями, а це зводило нанівець усі прогресивні починання, які не були доведені до логічного завершення.

Він щиро, хоч і не завжди ефективно і вміло, прагнув внести зміни в застарілий політичний і економічний механізм, побороти партійну, державну і господарську бюрократію, централізацію управління, встановити контакти з іншими країнами.

М. С. Хрущов багато їздив по країні, мав зустрічі з простими трудівниками. З його ініціативи в країні розгорнулося велике промислове й житлове будівництво.

Але, будучи представником адміністративно-командної системи, він далеко не відійшов від неї. Згодом М. Хрущов, багато зробивши для подолання культу особи Й. Сталіна, поступово й сам опинився в полоні власного культу, прибравши всю повноту влади в СРСР до своїх рук, відійшов від дальшої демократизації суспільства, сприймав вихваляння свого ім’я як належне. У своїй роботі М. С. Хрущов часто використовував старі методи. Так, починаючи з 1957 р. проводилася посилена антирелігійна агітація, закривалися, а часто й нищилися храми. У Києві навіть відбулася демонстрація вірних проти такої політики властей, особливо люди протестували проти закриття Андріївської церкви.

Все ж таки заслугою М. Хрущова є те, що він здійснив поворот, який унеможливлював повернення до сталінізму в його колишніх формах.

Йому були властиві безпечність, самовпевненість, суб’єктивізм і волюнтаризм у винесенні рішень, нерозуміння свого оточення і реальної обстановки, яка склалася, що привело його до краху. Часто перебільшував свої можливості, втручався у вирішення питань, які. вимагали професійної компетентності. Був непохитним у своїй правоті, нетерпимим до чужих думок і суджень.

М. С. Хрущов народився 17 квітня 1894 р. в с. Калинівка (тепер Курська область Російської Федерації).

Член КПРС з 1918 р.

Під час громадянської війни М. Хрущов воював червоноармійцем, був обраний керівником партійного осередку, згодом — комісаром батальйону, а також інструктором політвідділу 9-ї кубанської армії. На всіх посадах проявляв організаторські здібності.

Після закінчення громадянської війни навчався на робітфаці при Юзівському гірничому технікумі, у Промисловій академії в Москві, затим перебував на партійній роботі.

1931 р. — М. Хрущова обрано першим секретарем Бауманського райкому партії в Москві.

1932 р. — М. Хрущов обіймав посаду другого секретаря Московського горкому ВКП(б).

У 1934 р. на XVII з’їзді ВКП(б) М. Хрущова було обрано членом ЦК партії, а в січні 1938 р. — кандидатом у члени політбюро ЦК.

З 1938 р. по 1949 р. перебував на партійній роботі в Україні, одночасно у 1944-1947 рр. — голова Раднаркому (з 1946 р. — Ради міністрів) України.

У 1949 р. повернувся до Москви на посаду секретаря ЦК ВКП(б) і першого секретаря Московського обкому партії.

У березні 1953 р. М. Хрущова обрали секретарем, у вересні — першим секретарем ЦК КПРС, одночасно в 1958- 1964 рр. — головою Ради міністрів СРСР.

Від кінця 50-х рр. відновив практику одноособового керівництва, перестав рахуватися навіть із членами президії ЦК КПРС.

У жовтні 1964 р. пленум ЦК КПРС увільнив його від усіх посад. 11 вересня 1971 р. помер у Москві. Похований на Новодівичому кладовищі.

Пам’ятник на могилі М. С. Хрущова створив знаменитий скульптор Ернст Неізвєстний, який використав для цього мармур двох кольорів — чорний та білий.

На могилі велично підноситься чорно-біле погруддя, що символізує дві протилежні тенденції його діяльності — боротьбу зі сталінізмом і утвердження власного авторитаризму, реформи та невпевненість і непослідовність у їх проведенні.

Олексій Кириченко

У 1953 р. був обраний першим секретарем ЦК КП України. Він був першим українцем, який обійняв таку високу посаду.

Сталінець, був відданим М. С. Хрущову ще з 30-х рр.

На посаді першого секретаря ЦК КП України його вважали жорстким, зухвалим, некомпетентним і непослідовним. Самостійної політики не проводив, а був слухняним виконавцем рішень ЦК КПРС.

В Україні було припинено компанію проти націоналізму, але він був противником звільнення із сталінських концтаборів. Навіть у 1954 р. в Україні практикувалися за рішенням судів розстріли членів ОУН — УПА.

Через те, що на червневому пленумі ЦК КПУ 1953 р. з посади першого секретаря було увільнено Л. Мельникова за помилки в доборі кадрів, за небажання висувати кадри з місцевого населення, О. Кириченко почав здійснювати кампанію висунення на керівні посади українців.

У 1954 р. в ЦК КПУ українців було 72%,

у Верховній раді УРСР — 75%,

директорів великих підприємств — 51%.

У 1957 р. серед членів КП України українців було 58%.

У 1957 р. під час спроби групи з вищого керівництва партії та держави усунути від влади М. С. Хрущова О. Кириченко був серед тих, хто підтримав М. Хрущова.

У 1957 р. О. Кириченка було переведено на роботу в Москву на посаду секретаря ЦК КПРС. У Москві О. Кириченко потрапив в атмосферу інтриг і довго протриматися при владі не зміг. У 1960 р. був звільнений з посади секретаря ЦК і призначений першим секретарем ростовського обкому партії.

Микола Підгорний (1903-1983)

Микола Підгорний — вихованець сталінської епохи, пересічний, але хитрий апаратник “з розвинутим інстинктом політичного виживання”, який пройшов своє становлення в умовах командно-адміністративної системи, цілеспрямований у досягненні мети.

Це були ‘‘виконавці”, які не звикли до самостійних рішень і перебирання відповідальності. Для них подвійна мораль була насправді мораллю життя, розходження між словом і ділом — неодмінною умовою існування. Сталінська система не потребувала особистостей.

М. Підгорний доступився до влади завдяки кампанії “залучення до керівництва інженерних кадрів, які знають господарство”.

З 1957 р. по 1963 р. був першим секретарем ЦК компартії України.

За його керівництва адміністративно-командна система управління залишалася незмінною, був вірнопідданий Москві. Без найменших вагань підтримував політичну лінію центру і його практичну діяльність, наполегливо виконував постанови і заклики, які надходили з центру, без своєї думки та власної ініціативи, творчості. Практикував нав’язування необгрунтованих зобов’язань, обмежував присадибні ділянки колгоспників, посилював адміністративний тиск на колгоспи і радгоспи.

Він робив ставку на партійний і державний апарат, господарські кадри, а не на економічну доцільність.

Народився М. Підгорний в м. Карлівка Полтавської області. Трудову діяльність розпочав у 1918 р., коли, як згадував потім, “був змушений у зв’язку з тяжким матеріальним становищем залишити школу і почати працювати у головних механічних майстернях спершу учнем, а потім підручним слюсаря”. Був одним з ініціаторів створення місцевої комсомольської організації, а з 1921 р. — членом і секретарем райкому комсомолу. Потім учився: з 1923 р. по 1926 р. на робітничому факультеті Київського політехнічного інституту, а з 1926 р. по 1931 р. — у Київському технологічному інституті харчової промисловості. Член КПРС із 1930 р. Працював за фахом на підприємствах цукрової промисловості Житомирської, Вінницької та Київської областей.

У 1937-1939 рр. М. Підгорний перебував на посаді заступника головного інженера Вінницького, а потім Кам'янець-Подільського цукротрестів. З лютого 1939 р. — заступник наркома харчової промисловості УРСР, а з квітня 1940 р. — заступник народного комісара харчової промисловості СРСР із кадрових питань.

З листопада 1942 р. до травня 1944 р. працював директором Московського технічного інституту харчової промисловості.

На Україну М. Підгорний повернувся на посаду заступника наркома харчової промисловості УРСР. Із серпня 1953 р. — другий секретар ЦК компартії України, а з грудня 1957 р. очолив республіканську партійну організацію.

М. Підгорний здійснював численні кадрові переміщення. Стиль його роботи — це мобілізаційні заходи на виконання рішень партії та уряду, організація широкомасштабних кампаній із приймання зобов’язань на різних рівнях, на виконання настанов московського партійного керівництва та особисто М. С. Хрущова. Дуже ретельно виконував

вказівки М. Хрущова щодо посівів кукурудзи, яку вирощували на більшості чорноземів України, мало дбаючи про добрива, підбір сортового насіння тощо. Такі ж кампанії організовувалися в республіці з реорганізації управління, “наздогнати і перегнати США” та ін.

Весь час М. Підгорний підкреслював свою відданість М. Хрущову. Але подейкували, що він відіграв вирішальну роль в усуненні М. Хрущова та обранні на посаду першого секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва.

У грудні 1963 р. М. Підгорного обрали секретарем ЦК КПРС, а в грудні 1965 р. — головою президії Верховної ради СРСР.

На цій посаді він працював до виходу на пенсію в 1977 р.