Історія України (1939-2003). 11 клас: Опорні конспекти

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ І ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА В УКРАЇНІ В 1953-1964 рр.

XX з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.)

1. На з’їзді було прийнято план шостої п’ятирічки на 1956—1960 рр.

2. На закритому засіданні з’їзду з доповіддю виступив М. С. Хрущов. У цій доповіді викривався культ особи Й. Сталіна.

Основні положення доповіді у дещо пом’якшеному вигляді стали основою постанови ЦК КПРС від 30 червня 1956 р.

У країні почався процес десталінізації.

Десталінізація — одна з характерних рис “відлиги”, процес очищення радянського суспільства від характерних ознак культу особи Й. Сталіна, зникнення почуття страху і довголітнього мовчання, перегляд цінностей, поворот у суспільній свідомості.

Значення XX з’їзду КПРС

1. З’їзд був значним кроком уперед на шляху повернення до демократичних засад життя.

2. Він засудив політику репресій тоталітарного режиму.

3. Вперше було наведено численні факти злочинів і зловживань Й. Сталіна та його оточення, абсолютного нехтування законом.

4. Відбулася ревізія сталінської моделі радянського суспільства, було розкрито правду про методи соціалістичного будівництва в СРСР.

5. М. Хрущов звинуватив сталінську владу в незаконних переселеннях народів у роки війни, розпалюванні міжнаціональної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.

6. З’їзд започаткував важливі зміни в суспільстві в напрямку лібералізації, а в майбутньому і демократизації суспільного життя.

7. Це був критичний аналіз минулого, який відкривав можливість кращого майбутнього.

8. На той час навіть такі обмежені кроки викликали захоплення населення, особливо інтелігенції, вони помітно вплинули на політичну і морально-психологічну атмосферу в країні.

9. У людей зникло почуття страху, натомість з’явилося почуття свободи і національної гідності.

10. З’явилося покоління нових людей, які почали виступати проти несправедливості, брехні, за оновлення суспільства.

11. Мільйонам українців, ув’язнених у сталінських таборах примусової праці, десталінізація принесла жадану волю: багато хто з них був амністований, повернувся додому.

Висновки

1. Засудження “культу особи Й. Сталіна” виявилося неповним, обмеженим; не було розкрито передумов і причин культу та його злочинних наслідків.

2. Критика не зачіпала сутності командної системи.

3. М. Хрущов намагався переконати всіх, що сталінські злочини були лише “деформацією” соціалізму.

4. Дії М. Хрущова з викриття “культу особи Й. Сталіна” не були послідовними та завершеними. Його доповідь XX з’їздові КПРС не публікували в СРСР аж до 1989 р., хоча текст її відразу потрапив на Захід.

5. М. Хрущов критикував особисто Й. Сталіна і тільки його одного, зводячи всі вади системи тільки до культу особи.

6. Він не дав відповіді на головне питання — що за система існує в СРСР, за якої людина типу Й. Сталіна може доступитися до влади і впродовж десятиліть тримати суспільство у стані страху.

7. М. Хрущов негативно поцінував лише репресії, а водночас схвально патякав про внесок Й. Сталіна в побудову соціалізму.

8. Нічого не було сказано про згортання непу, насильницьку колективізацію з жахливим голодомором, ліквідацію демократичних свобод.

9. М. Хрущов не піддавав сумніву існування тоталітарної системи, не торкався причин її панування.

Особливості десталінізації в Україні

1. В Україні процес десталінізації відбувався повільніше, ніж у центрі.

2. У пресі матеріали з’являлися з запізненням.

3. Зміст критики був стриманішим.

4. Процес десталінізації характеризувався непослідовністю.

5. Здійснювався не повністю.

Початок політичних реабілітацій

Реабілітація — це політичний процес із відновлення історичної правди і справедливості щодо необгрунтовано репресованих осіб у часи сталінізму.

Види реабілітації.

Юридична — зняття звинувачення карного характеру, припинення карної справи за відсутністю складу злочину.

Політична — поновлення в партії та зняття заборони на згадування імені репресованого в літературі та мистецтві.

Етапи реабілітації:

Перший етап — 1953 р.

Наприкінці березня 1953 р. оголосили амністію, яка стосувалася осіб, засуджених на строк до п’яти років, а також за посадові, господарські та деякі військові злочини. На волю вийшли в основному кримінальні елементи, оскільки політичні в’язні мали довші терміни ув’язнення. Це спровокувало ріст злочинності в країні.

Восени 1953 р. було ліквідовано військові трибунали МВС та Особливу нараду МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення.

Другий етап — 1954-1955 рр.

У 1954 р. було створено комісію президії ЦК КПРС з розслідування злочинів Й. Сталіна за часів “великої чистки” (1936-1939 рр.).

У 1955 р. впроваджено положення про прокурорський нагляд.

Вересень 1955 р. — оголошено амністію громадян, які співробітничали в роки війни з німцями.

Від 1954 р. до лютого 1956 р. верховною колегією Верховного суду СРСР було реабілітовано 7679 осіб з України.

Третій етап — 1956-1959 рр.

Було створено 90 спеціальних комісій, які мали право розглядати справи безпосередньо в таборах. До їх складу входили:

працівники прокуратури,

представники апарату ЦК КПРС,

вже реабілітовані члени партії.

У цей період було здійснено першу спробу сказати правду про масштаби трагедії 1930-х рр. і відповідальності за них Й. Сталіна та його найближчого оточення.

На кінець 50-х рр. було переглянуто справи 5,5 млн осіб, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку було знято 58% справ, що свідчить про величезні масштаби репресій.

За 1956-1959 рр. було повністю реабілітовано 250 тис. осіб (переважно посмертно). Серед них — В. Затонський, С. Косіор, Є. Квірінг, П. Постишев, В. Чубар, Лесь Курбас, М. Куліш та ін.

До 1957 р. було звільнено понад 65 тис. депортованих членів сімей, пов’язаних із діяльністю українських націоналістів.

Підсумки

1. У 60-х рр; процес реабілітації пішов на спад.

2. Не було переглянуто справи жертв політичних процесів, сфабрикованих у 20-30-х рр.

3. Не підлягали реабілітації селяни, репресовані у роки колективізації, а також те населення, яке в роки колективізації було масово виселено з західних областей України.

4. Хоча примусове виселення кримських татар, німців, болгар та інших народів із південних районів України та Криму було визнано незаконним, їх повернення на землю батьків не дозволялося.

5. На політичних в’язнів реабілітація не поширювалася.

6. Процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими репресіями за “антирадянську діяльність”. Протягом 1954-1959 рр. таких в Україні було репресовано 3,5 тис.

7. Не було реабілітовано діячів ОУН — УПА, а також тих, хто звинувачувався в “націоналізмі”.

8. Реабілітація відбувалася повільно, бо в органах безпеки, прокуратури працювало чимало тих, хто був причетний до масових репресій, зловживань та беззаконня.

Наростання опору десталінізації з боку сталіністських сил

Курс М. Хрущова на викриття “культу особи Й. Сталіна” не подобався багатьом бонзам із вищого партійного керівництва та з боку консервативних соратників Й. Сталіна, яких у “верхівці” було вдосталь. Вони прагнули загальмувати процес десталінізації суспільства.

Група осіб на чолі з Г. Маленковим, Л. Кагановичем, В. Молотовим, Д. Шепіловим вчинили спробу усунути М. С. Хрущова з поста першого секретаря на червневому пленумі ЦК КПРС у 1957 р.

М. С. Хрущов спромігся відбити атаку сталіністів та укріпити свої позиції.

Висновки

1. Розгром опозиції зберіг політичний курс, накреслений XX з’їдом КПРС.

2. Тривав процес дальшого оновлення й лібералізації суспільства.

3. Основну владу зосередили в своїх руках партійні структури.

4. Влада ще більше сконцентрувалася в руках М. С. Хрущова.

Розширення повноважень України у складі СРСР

1. До підпорядкування України було передано питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

2. До компетенції республіки перейшло прийняття цивільного, кримінального і процесуального кодексів, установлення законодавства про судоустрій та судочинство.

3. Підвищувалася роль і розширювалася компетенція обласних і місцевих органів влади, депутатів рад.

4. У 1953-1957 рр. із союзного в республіканське підпорядкування перейшло декілька тисяч підприємств та організацій.

5. Розширювалися права республіки у формуванні свого бюджету, плануванні свого виробництва.

6. Україна одержала більше прав у здійсненні матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використанні капіталовкладень і розподілі продукції промисловості й сільського господарства.

7. Зростали обсяги участі України в зовнішньоекономічних зв’язках Радянського Союзу.

8. Всі питання, що належали до компетенції республіки, погоджувалися з центром.

Зовнішньополітична “відлига”

1. Протягом 1955-1960 рр. Радянський Союз в односторонньому порядку двічі провів скорочення своїх величезних збройних сил.

2. Радянським Союзом було зроблено певні кроки щодо США, пом’якшився режим контактів, розпочався обмін туристами, творчими колективами.

3. Відбувалися взаємні візити на вищому рівні.

Влітку 1959 р. СРСР відвідав віце-президент США Річард Ніксон, а восени того ж року до США з візитом прибув М. С. Хрущов.

4. Активізувалися зв’язки СРСР з іншими державами. Тільки в Україні побувало офіційних делегацій:

1954 р. — 69,

1956 р. — 145,

1958 р. — 305.

5. СРСР став більш відкритим для міжнародного туризму.

Тільки в Україні побувало туристів:

1953 р. — 805, 1955 р. — 1390, 1958 р. — 23 054 чоловік.

Міжнародна діяльність України

1. Україна почала проводити активнішу діяльність на міжнародній арені.

У 1953 р. УРСР була членом 14 міжнародних організацій, а наприкінці 1955 р. — вже 29.

2. 1954 р. — УРСР стала членом постійної комісії ООН у питаннях науки, освіти і культури (ЮНЕСКО).

3. 1957 р. — відкрито постійне представництво УРСР при ООН.

4. УРСР брала участь у роботі Міжнародного бюро освіти (МБО), наслідком чого стало рішення ЮНЕСКО про відзначення 150-річчя від дня народження Т. Г Шевченка.

5. 1957 р. — Україну прийнято до Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

6. До 1959 р. УРСР підписала або приєдналася до 65 міжнародних договорів та інших актів.

7. Україна підтримувала тісне економічне співробітництво з країнами Ради економічної взаємодопомоги.

8. Надавала країнам Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися з-під колоніального гніту, значну економічну підтримку.

9. За участю делегації УРСР в ЮНЕСКО було підготовлено рішення про:

мирне використання ядерної енергії;

заборону пропаганди війни засобами масової інформації;

захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту;

ліквідацію неписьменності тощо.

Висновки

1. У міжнародній діяльності України ігнорувалися інтереси українського народу.

2. Як і перше, українська дипломатія перебувала під контролем дипломатії СРСР, а міжнародна діяльність УРСР мала обмежений характер.

3. Фактично Україна залишалася на становищі колонії радянської імперії.

4. Українська делегація була ініціатором обговорення загальнолюдських гуманістичних принципів на засіданнях сесій Генеральної Асамблеї ООН про:

цінність людської особистості;

право народів на самовизначення;

право вибору мови спілкування;

надання незалежності колоніальним країнам і народам та ін.

Але всі ці принципи ігнорувалися, порушувалися в Україні.

Ставлення в суспільстві до діяльності М. С. Хрущова

Після 1960 р. сталася зміна курсу М. С. Хрущова.

У різних верствах населення виникало невдоволення діяльністю М. С. Хрущова.

1. Партійне керівництво:

відчувало ностальгію за минулим;

боялося скорочення партійного апарату;

не бажало проведення лібералізації та деякої демократизації;

намагалося зберегти своє панівне становище;

побоювалося, що радянські люди, ознайомившись із західним рівнем життя, відвернуться від комуністичної доктрини;

міцно трималося сталінської ідеології.

2. Інтелігенція була невдоволена:

повільним проведенням демократичних перетворень у країні;

створенням нового “культу особи”;

продовженням панування тоталітарної системи.

3. Робітники протестували проти:

погіршення життя внаслідок грошової реформи 1961 р.;

дефіциту промислових товарів;

продовольчих труднощів унаслідок неврожаю 1963 р.;

підвищення цін на м’ясо і масло (на 30%);

замороження зарплати тощо.

4. Селянам не подобались:

урізання присадибних ділянок;

посилення адміністративного тиску на колгоспи;

ліквідація “неперспективних сіл”;

скорочення мережі медичних закладів на селі;

примусове зменшення поголів’я корів та іншої худоби у

приватному секторі.

Робітничі виступи

1. 1953 р. У м. Христинівка на Донеччині вибухнуло повстання будівельників, які споруджували комсомольські шахти.

2. Виступили робітники м. Прилуки Чернігівської області. Приводом для страйку робітників стало вбивство їхнього товариша у місцевому відділі міліції. Місцева та обласна влада намагалися заспокоїти робітників і фактично всі їхні вимоги було задоволено.

3. Жовтень 1959 р. Повстання робітників “Казахської Магнітки”, яке було придушено.

4. Червень 1962 р. Страйки і масові демонстрації робітників у Новочеркаську, що були жорстоко придушені. Семитисячну демонстрацію робітників розстріляли війська.

5. 1963 р. Заворушення і страйки робітників у Кривому Розі у зв’язку з підвищенням цін на продукти харчування. Перегодом відбулися страйки металургів і машинобудівників Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Києва, портових робітників Одеси.

Про ці виступи не повідомлялось у пресі — зберігалось у суворій таємниці.

Висновки

Хрущовський період закінчився низкою провалів і крахом.

У зовнішній політиці:

ситуація за кордоном значно погіршилася;

низку провалів зумовили такі кризи:

угорська (1956 р.),

берлінська (1961 р.),

карибська (1962 р.),

розрив із Китаєм.

особливо небезпечним стало загострення відносин між СРСР і США щодо кубинського питання у 1962 р.

М. С. Хрущову ставили у провину значні прорахунки в зовнішній політиці:

порушення єдності соціалістичного табору через розкол із Китаєм і Румунією;

ускладнення відносин між Сходом і Заходом унаслідок карибської кризи;

невирішеність німецької проблеми;

відсутність вагомих результатів політики СРСР щодо країн третього світу.

У внутрішній політиці:

зберігалися тоталітарна система, комуністична ідеологія та монополія КПРС на політичну владу;

безладдя як наслідок партійних експериментів;

недостатньо продумані й непослідовні реорганізації;

домінування вольових рішень;

грубощі й нетактовність М. Хрущова;

народи не отримали обіцяного комунізму;

СРСР не було перетворено у цивілізовану країну.

Втрата авторитету М. С. Хрущова негативно позначилася на політичному становищі України:

обмежувалися її права;

фактично припинилася реабілітація жертв терору;

критика злочинів Й. Сталіна поступово згасала;

посилювалися ідеологічний контроль і нагляд;

почався наступ на “шестидесятників”.

Позиція вищого партійного керівництва України щодо усунення М. Хрущова від влади

1. На пленумі ЦК КПРС, який відбувся 14 жовтня 1964 р., внаслідок змови партійного апарату першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова було усунено від влади (“тихий переворот”).

2. Це був перший випадок увільнення найвищої посадової особи в партії та державі з ініціативи близького оточення внаслідок його безтурботності й недалекоглядності.

3. Ініціаторами усунення М. Хрущова були секретарі ЦК КПРС Л. Брежнєв, О. Шелєпін, М. Підгорний, голова КДБ В. Семичастний, голова президії Верховної ради РРФСР М. Ігнатов.

4. Першим секретарем ЦК КПРС обрали Л. Брежнєва, а уряд очолив О. Косигін.

5. Активну роль в організації та здійсненні змови проти М. Хрущова відіграли Л. Брежнєв, М. Підгорний, П. Шелест — усі висуванці М. С. Хрущова.

6. 15 жовтня 1964 р. в Києві відбулися збори партійного активу міста і області, на яких перший секретар ЦК КПУ П. Шелест підтримав критику “проявів волюнтаризму і суб’єктивізму” з боку М. С. Хрущова та рішення пленуму ЦК КПРС про увільнення його від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради міністрів СРСР.

Такі ж збори активів відбувалися по всій Україні, на яких схвалювалися рішення жовтневого пленуму ЦК КПРС. 1

Висновки

1. Усунення М. Хрущова від влади було відчутним ударом по реформаторській політиці.

2. Зупинити повністю цей процес, що його розпочав М. Хрущов, командно-адміністративна система не спромоглася.

3. Зміна найвищого керівництва КПРС означала й зміну політики держави.

Волюнтаризм — соціально-політична діяльність, яка нехтує об’єктивними законами історичного розвитку, керується суб’єктивними (власними) бажаннями і волею окремої людини та її довільними рішеннями.

Суб’єктивізм — оцінка і винесення рішень залежно від особистих симпатій чи антипатій.

Авторитаризм — влада, заснована на підпорядкуванні управління країною одній особі.

Децентралізація — розширення прав місцевих державних органів управління внаслідок передання їм деяких функцій центральних органів.