Історія української культури. Курс лекцій

2.3. Антична культура полісів Північного Причорномор’я.

Історія античних полісів у Північному Причорномор’ї починається з другої половини VII ст. до н.е. і завершується 70-ми роками IV ст. н. е. Протягом означеного періоду представниками грецьких метрополій були засновані торгівельні факторії, які невдовзі перетворилися в грецькі міста-поліси Тіра, Ольвія, Керкінітіда, Херсонес, Харакс, Феодосія, Пантікапей та інші. На основі частини цих держав в V ст. до н. е. була створена Боспорська держава. Означений політико-економічний і культурний процес було названо грецькою колонізацією, а факторії, відповідно, колоніями. Починаючи з І ст. до н. е. античні міста-держави і Боспорська держава підпадають під вплив Риму, ведуть боротьбу із сарматами, готами, гунами та іншими народами. Якщо більшість міст-держав у IV ст. н. е. занепадає, то в Херсонесі та Пантікапеї життя продовжувалося і в середні віки.

Політико-економічний і культурний розвиток античних міст-держав пройшов ряд етапів: архаїчний, класичний та елліністичний.

Архаїчний - друга половина VII ст. до н. е. Колонії поки що переважно нагадують сільські поселення. Колоністи встановлюють контакти з місцевим населенням. Починають розвиватися ремесла, в найбільших полісах будуються храми та комплекси агори.

Класичний - V - I третина IV ст. до н. е. Колонії розростаються, зовні вони вже нагадують метрополії. Споруджуються укріплення, монументальні споруди, деякі поліси почали карбувати власну монету. Посилилися контакти колоній з місцевим населенням.

Елліністичний - остання третина IV - середина І ст. до н. е. В цей період помітне піднесення в різних сферах суспільного життя, а з І пол. ІІІ ст. до н. е. грецькі поліси переживають кризу, пов’язану із скіфською агресією у Криму, а також зазіханнями македонських царів. Згодом грецькі поліси потрапили у залежність від понтійського царя Мітрідата VI Євпатора.

Поряд з цим грецьку колонізацію поділяють на два періоди: грецький і римський.

В грецький період (середина VII - середина І ст. до н. е.) тривало виникнення й становлення полісів у Північному Причорномор’ї та Боспорського царства, зберігалися зв’язки з материковою Грецією. У житті демосу панують грецькі традиції, звичаї, культура тощо. З ІІІ ст. до н. е. стан полісів погіршується, починається розпад рабовласницького ладу, частішають напади кочовиків.

В римський період (І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е.) завершився процес втрати полісами політичної незалежності. Ольвія, Херсонес, Тіра та інші увійшли до складу римської провінції Нижня Мезія. У 270 р. н. е. грецькі колонії зазнали нападу готів, а ще через 100 років їх остаточно знищили гуни.

До кінця VI ст. до н. е. антична культура остаточно визріла. В полісах виникають держави. Одночасно сама антична цивілізація в Північному Причорномор’ї і отримала потрібні природні межі свого розширення.

Характерною рисою релігійних вірувань в полісах Північного Причорномор’я був політеїзм. До їх пантеону входили грецькі боги: Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, Діоніс, Кібела та інші.

З часом релігійні культи міет-поліеів доповнюються релігійними культами місцевих племен. Ряд богів у тих і інших мали аналогічні функції. Про це повідомляє Геродот, який порівнює скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті - з Гестією, бога війни Ареса називає Ареєм.

В «Теогонії» Гесіода зазначається, що в полісах Північного Причорномор’я знали біля 33 тис. божеств. Панівним був культ Ахілла, в Пантікапеї - Афродіти, в Херсонесі - Артеміди, в Ольвії - Аполлона.

Серед дослідників античності ствердилася думка, що Ахілл є володарем Північного Причорномор’я. Після виникнення святилища на Білому (Зміїному)острові, який ще називають Левке або островом Ахілла, складалася велика кількість місцевих варіантів міфів про Ахілла. Не всі вони дійшли до наших днів, але уривки із цих переказів збереглися у творах багатьох античних авторів. Міфи про Ахілла користувалися широкою популярністю у ольвіополітів. Дюн Хрисостом (XXXVI) зауважував, що всі мешканці Ольвії поважають Гомера й знають на пам’ять «Іліаду». При розкопках міста знаходять графіті-виписки із кіклічних поем.

У зв’язку із хтонічними уявленнями є повідомлення античних авторів про те, що Ахілл правив на Білому острові з паредрою. Це асоціювалося з уявленнями про природу, що вмирає, а потім оживає. Серед дружин Ахілла були Єлена, Медея, Іфігенія, Поліксена, Діомеда, Пентеселія. На Зміїному знайдені геми із зображенням символів весільного обряду. Це артефакти із зображенням рукостискання, маку, колосу, рогу достатку тощо. Подібні геми вважалися весільними дарами. У цьому ж зв’язку згадується й левкейська гема із зображенням Ерота - символу шлюбних зв’язків «по той бік буття». В античних віруваннях Ерот вважався божком, який безпосередньо зв’язаний із потойбічним світом. Алегорична композиція, що підсумовує всі ці повідомлення, викарбувала на гемі римського часу із зображенням лані, триніжника, двох рогів достатку та рукостискання. У даному випадку маємо справу з причорноморською версією міфу: офірування дівчини, перетворення її на лань на вівтарі, перенесення на Понт, укладання шлюбу з Ахіллом та їхнє вічне щасливе життя на Білому острові.

У культі Аполлона Ієтроса з Ольвії відбулося синкретичне злиття різноманітних функцій грецького бога сонячного світла, покровителя муз і віщуна Аполлона з рисами дружелюбного стрільця, переможця різних труднощів і небезпек, спасителя і захисника від хвороб і нещасть, патрона й засновника перших полісів, розповсюджувача знань. В полісах діяли храми, присвячені цьому богу. Зокрема, у Пантікапеї в храмі Аполлону жерцями були представники архонтських родів. Храм карбував монети із зображенням Аполлона і відіграв значну роль у політичному й культурному житті.

Патронесою Херсонеса виступала Артеміда Партенос, яка теж виконувала універсальні функції. Вона була покровителькою не тільки всієї держави, а й мореплавства, рибальства, землеробства. Її образ тривалий час аж до 60-х років III ст. н. е. карбувався на монетах. Храм мав жерців, які займалися богослужінням, організацією свят і відправлення обрядів.

В полісах Північного Причорномор’я протягом означеного вище часу поряд із грецькими культами з’являлися культи божеств, притаманних місцевим релігійним системам. Протягом віків релігія і культи, як складова частина суспільно-культурного життя та основи моралі, залишалися найважливішим елементом ідеології населення античних полісів.

Чимала увага приділялася вихованню та освіті. Упродовж усієї історії їх існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Оскільки більшість міст, крім Херсонеса, засновувалися іонійськими еллінами, то в них переважав іонійський діалект. У Херсонесі розмовляли на дорійському. Разом з тим відносини населення міст-полісів з місцевими племенами і римлянами створили умови для збагачення рідної мови. Особливо цей словниковий запас поповнився в перші століття нової ери скіфськими, сарматськими, латинськими словами, топонімами, етнонімами, іменами тощо.

Численні епіграфічні джерела засвідчують, що багато жителів міст і сільських поселень знали грамоту, вміли писати й читати. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної (від лат. lapidarius - кам’яний, камінний літопис) епіграфіки - написів, вирізьблених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів (кістяних паличок для писання та інших пам’яток), можна зробити висновок, що писемність і освіта були найбільш важливими сторонами культурного життя населення цього регіону. Діти демосу одержували початкову освіту. їх навчали читати, писати, рахувати. Відомо, наприклад, що добру освіту здобув син представника нижчих верств суспільства Біон Бориефеніт (III ст. до н. е.), згодом відомий філософ.

Поряд з початковими школами в містах-державах функціонували гімназії, які давали ґрунтовнішу освіту. Там вивчали риторику, філософію, геометрію, географію тощо. Залишки такої гімназії, збудованої в IV - на початку III ст. до н. е., знайдено в Ольвії. Найзаможніші громадяни здобували вищу освіту в Афінах, Олександрії тощо.

Уже в період колонізації північно-причорноморські греки добре знали епос Гомера й архаїчну лірику. Про місцевих поетів маємо дуже мало свідчень. Якщо аналізувати їх літературну спадщину, то слід назвати віршовані почесні епіграми, епітафії, а також ділову прозу. Епіграми карбували на кам’яних стелах або на постаментах для скульптур. Так, у перші століття нової ери ольвійські поети писали епіграми на честь своїх обожнених героїв, зокрема, Ахілла. У Борисфені також знайдено мармурову плиту (II ст. н. е.) з восьмирядковим гімном на честь цього бога.

З літературних пам’яток найбільше збереглося ділової прози. Тут перше місце посідають декрети й постанови, закони, присяги, договори з інтими державами, накази, листи, складені переважно за грецькою формою. Найбільше таких декретів знайдено в Ольвії. З літературної точки зору найбільший інтерес становлять унікальні елліністичні декрети на честь Протогена і Діофанта, присяга херсонесців, деякі оригінальні ольвійські декрети II ст. н. е. У них простежуються характер і манера індивідуальної творчості, вміння розповісти про значні події чи дії.

У полісах Північного Причорномор’я було досить поширене листування. За відсутності і дорожнечі пергаменту й папірусу використовували уламки кераміки, свинцеві пластини тощо. Такі листи знайдено в Березані, Ольвії, Керкінітіді та ін. (VI-V ст. до н. е.).

Великого значення в грецькому суспільстві надавали фізичному вихованню. У нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту, з яких проводилися змагання (біг, метання диска, списа та м’яча, гімнастика, кулачні бої, плавання, кінні змагання, стрільба з лука). Наприклад, з ольвійського напису IV ст. до н.е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). У Північному Причорномор’ї є знахідки панафінейських амфор, якими нагороджувалися переможці спортивних змагань в Аттиці (Афіни). Юнаки з Північного Причорномор’я рано включалися в суспільно-політичне і військове життя.

Політика, релігія, міфологія, освіта були тісно поєднанні з раціональним теоретичним мисленням та літературною творчістю. В містах-державах Північного Причорномор’я набули слави вчені - історики, філософи, хроністи. Інтерес до історії й філософії не затухав протягом усього розвитку античних полісів. У своїх натурфілософських поглядах вчені того часу поєднували логічну аргументацію, абстрактно-математичне мислення з художньо-інтуїтивним осягненням світу як космосу.

До відомих учених належить історик Сіріск, який жив у II ст. до н. е. в Херсонесі і описав історію свого міста. Він був увінчаний золотим вінком і на його честь видано почесний декрет. На цей час припадає життя вже згаданого ольвіополіта філософа Біона Борисфеніта та боспорянина філософа Смікра. Він уславився справедливістю. Як і Сократ, викладав своє вчення на перехрестях доріг, де завжди скупчувалися люди. Відомим філософом був і Сфер Боспорський, який досяг великих успіхів у науках. Сфер написав близько 40 праць на різні теми: «Про світ», «Про основи», «Про атоми і образи», «Про царську владу», «Посібник з діалектики» тощо.

Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення медицині. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки (пінцети, гачки, зонди, голки, ложечки тощо.) знайдено при розкопках полісів (див. зображення нижче). їх зображували також на надмогильних стелах. Лікарі вміли лікувати рани, опіки, різні хвороби, робити хірургічні операції. В Ольвії відкрито залишки аптеки, де знайдені мініатюрний керамічний посуд в якому, певно, були різні ліки. Відомі спеціальні лікувальні заклади, де проводилося зцілення за допомогою сну, гіпнозу, грязей.

В полісах Північного Причорномор’я, як правило оточених потужними фортечними мурами та вежами, була добре розвинена архітектура. Творчим надбанням античних архітекторів стала розробка прямокутного планування міст. Житлові будинки об’єднувалися в квартали, вулиці перетинались під прямим кутом, дороги мостили каменем, вздовж яких прокладали водогони.

Однією з найважливіших особливостей містобудування була наявність великої кількості колонад різного призначення: стої, портики тощо. Створювали й декоративні прикраси споруд - міські брами, фонтани тощо. Майдани мали чітку квартальну структуру де зводили будівлі для гімнасій, театрів, магістратур тощо (див. зображення).

Для полісів Північного Причорномор’я характерною була наявність храмів. Є дані про храми на честь Аполлона в Ольвії та Пантікапеї, Зевсу, Кібелі, Гермесу, Посейдону, Деметрі, Афродіті та ін. Храм Аполлона в Пантікапеї був збудований на пагорбі (нині гора Мітрідат) мав шість колон, довжину фасаду 20 м, площу - 800-1000 кв. м., двосхилий дах. На жаль цих архітектурних шедеврів в Україні не збереглося. Тут ми скористаємося порівняльним аналізом, який зробив у своїй праці І.А.Дида. Характеризуючи забудову міста Пантікапей автор зазначає, що вона була 1 - 2-поверхова, будинки виходили на вузькі вулиці глухими стінами. Над містом здіймався монументальний акрополь.

Використовуючи свідчення давньогрецького географа та історика Страбона, І. А. Дида пише, що Пантікалейський акрополь стояв на дуже мальовничому місці, який домінував над краєвидом, і, особливо, його головна будівля - шестиколонний храм Аполлона, побудований в іонічному ордері. Храм стояв на мисі гори, на якій розташовувався акрополь, так що його добре було видно з усіх боків і здалеку. Замок займає верхню частину гори та сприймається силуетом.

Пантікалейський храм Аполлона був побудований в першій половині V ст. Вважають, що формування палацового ансамблю на акрополі Пантікапея розпочалося в архаїчні часи, не пізніше, як в VI ст. до н. е.

І.А.Дида зауважує про велику подібність, і аналогічність принципів, покладених в основу архітектурного вирішення акрополя в Пантікапеї та акрополя в Афінах. У обох цих комплексах архітектурну композицію цілості звернено не в середину, а до зовнішнього простору. Він також наводить ілюстрацію реконструкції означеного акрополю.

Високого рівня досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних склепів. Пам’ятки цього типу відкрито в Пантїкапеї. Тут уже в IV ст. до н. е. зводили ці споруди. Найяскравішими пам’ятками цього напряму є розписи склепів на Васюринській горі. Особливе місце серед них належить склепу богині Деметри. Розписи в склепі було виконано фресками. Крім картини Деметри, в ньому були зображення фігур Гермеса, німфи Каліпсо, Плутона, птахів, звірів, квітів, листя, орнаменти.

Це свідчить про те, що мистецько естетичне начало відігравало значну роль у світогляді населення полісів. Провідне місце в розвитку мистецтва належало живопису в якому простежуються два основних напрями: сакральний і наївно-реалістичний. Крім образів божеств, митці зображували вершників, обожнюваних небіжчиків тощо. Художній рівень картин невисокий, стиль живопису має умовний характер, проте він цінний тим, що розкриває життя, заняття, побут населення античних полісів. Майстри використовували найпростіші художні засоби відображення: силует і контур, фас і профіль, червонувату, білу, зелену, чорну фарби. З часом у розписах відтворюється рухливість фігур, драматизм. В живопису переважають квітковий та інкрустаційний стилі.

Серед сюжетів живопису перших століть нової ери особливу увагу привертає зображення майстерні живописця на стінках саркофага в Пантікапеї, в якому, певно, був похований сам художник. Його зображено в процесі роботи. Він сидить перед мольбертом, тримаючи в правій руці металевий стрижень, на коліні - розкритий ящик з фарбами. Портрети в рамках розвішані по стінах. Це поки що єдине в Північному Причорномор’ї свідчення про існування станкового портретного живопису.

Велику мистецьку цінність становлять надмогильні пам’ятники. Вони являли собою мармурові або вапнякові стели, увінчані карнизом або фронтоном з певними написами. З III ст. до н. е. на них зустрічаються рельєфи із образами небіжчиків, іноді їх родичів. Цікавими є стели IV-III ст. до н. е., в розписах яких переважають традиції грецьких метрополій.

Уже в епоху архаїки формуються основні типи монументальної скульптури - образи оголених юнаків-атлетів - куроси та їх аналоги, що зображували дівочі фігури - кори. За функціонально-тематичним призначенням скульптури поділяються на чотири підгрупи: сакральну, надмогильну, портретну і декоративну. У різні періоди розвитку полісів сакральна скульптура мала власну тематику і своєрідні стилістичні риси.

Скульптури виготовлялись із вапняку, мармуру, теракоти, бронзи, дерева і рідкісних металів і використовувалися для прикраси храмів, громадських будівель та в якості надгробних пам’ятників. Скульптури фарбували, розписували брови, очі, губи, волосся, одяг тощо. Сюжетами багатьох скульптур були міфологічні сцени, а також повсякденне життя. Скульптури у натуральну величину з’являються близько 650 до н. е.

Відомі творіння видатних давньогрецьких скульпторів Фідія, Скопаса, Праксителя, Лісіппа та ін. Наприклад, до школи Фідія належить мармурова голова Зевса з Ольвії, цікавою є ольвійська статуетка Афіни III ст. до н. е. - копія з відомої елліністичної копії статуї Афіни.

Твори, що відносять до ніколи Скопаса - поліхромна мармурова голова Геракла з Пантікапея, голова Кібели і юнака з Херсонеса та голова Зевса з Ольвії. За ознаками стилю школі Праксителя близькі мармурові статуї Діоніса і музи IV ст. до н. е. з Пантікапея і Ольвії. Однак найпоширенішими були мармурові та теракотові копії Афродіти цього майстра.

Знайдені також скульптури або їх рештки тварин і птахів в Ольвії, Пантікапеї та ін. їх скульптури мали символічне значення. Орел вважався царем тварин і ототожнювався з джерелом світла, родючості і безсмертя. Лев - символ мужності. Бик - уособлення Зевса.

В Ольвії знайдено найбільше пам’яток привізної та місцевої скульптури. Серед них образ Аполлона був найпоширенішим. Усі куроси з Ольвії представляли статуарний, широко розповсюджений у Середземномор’ї тип строго фронтальної фігури юнака з ідеалізованим обличчям. У V-IV ст. до н. е. домінуючим був імпорт скульптури з Афін. Але в елліністичний період в Олександрії, Пергамі, Родосі та інших містах були організовані нові скульптурні школи і Афіни втрачають домінування. Серед скульптур кінця IV - II ст. до н. е. вирізняються вироби олександрійської, пергамської, родоської шкіл. До олександрійської школи, що продовжувала традиції грецького мистецтва IV ст. до н. е. і створювала нові, належать мармурові голови Гігієї з Пантікапея, Асклепія, Ерота та комплекс скульптур з Ольвії.

Найчисленнішими культовими скульптурами були невеликі статуетки і рельєфи, що зображують Артеміду, Афіну, Кібелу, Діоніса. Більшість цих творів походить із західнопонтійських міст і, оскільки вони користувалися масовим попитом, виготовлялись цілими серіями і тому не мали особливих художніх якостей. їм притаманний узагальнено-схематизований показ релігійно-міфологічної сцени або окремого образу, де основна увага надавалася ідейному змісту. Відсутність пластичної виразності фігури людини пояснюється, певно, як масовим виробництвом, так і взагалі поступовим занепадом культури.

Значну роль у житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса, Пантікапея та ін. Серед знахідок, що підтверджують любов греків до театральних вистав, слід назвати численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставшійся вже в першій половині V ст. до н. е. Згадки про театр вміщені в декількох ольвійських декретах. Досліджені рештки театру Херсонеса, який функціонував з кінця III ст. до н. е. до VI ст. н. е. Він мав близько трьох тисяч місць. Знайдений напис свідчить про проведення в ньому літературно-музичних змагань, про показ трагедії, комедії, сатиричної драми. Тут ставили твори грецьких драматургів і місцевих авторів. Найбільшою популярністю користувалися трагедія Еврипіда «Іфігенія в Тавриді», Софокла «Скіфи», Антифана «Скіфи і таври».

Полюбляло грецьке суспільство й музику. Джерела засвідчують, що з дитячих років населення міст-держав не лише слухало музику й співи, а й само навчалося грати на лірі, флейті кіфарі, арфі, аулосі, органі, сурмі, трубі. Музична освіта входила до шкільної програми. Спів був обов’язковим під час багатьох релігійних свят, весільних обрядів тощо. На святах відбувалися музичні агони (змагання) до початку яких проводилися за участі вчителів спеціальні уроки. Про це свідчать епіграфічні пам’ятники.

Високого рівня культури в полісах Північного Причорномор’я набули ремесла: ткацтво, виробництво кераміки, склоробне, деревообробне, косторізне, шкіряне виробництва, карбування монети тощо. У Пантікапеї археологами знайдені і досліджені знаряддя праці ювелірів - глиняні тиглі та форми для плавлення золота. Ювеліри виготовляли справжні шедеври: золоті діадеми, золоті намиста з різноманітними підвісками, срібні браслети. Вироби різних ремесел грецьких міст-держав не мають аналогів серед народів Східної Європи. їх рівень справив значний вплив на сусідні племена й народи, що населяли тоді територію України. Досягнення різних ремесел отримали подальший розвиток у пізніші часи.

Роль античних держав полісів полягала у тому, що вони сприяли подальшому прискоренню економічного, політичного і культурного розвитку етносів України.

Питання для самоперевірки і засвоєння матеріалу

1. Які основні особливості розвитку культури в первісну добу? Які фактори вплинули на формування первісної культури?

2. Дайте характеристику періодизації розвитку культури в первісну добу.

3. Назвіть головні археологічні культури, які були виявлені археологами на терені сучасної України.

4. Доведіть обумовленість технічної культури доби палеоліту.

5. Яка культурно-історична епоха (історичний тип культури) пов’язана з поняттями «античний», «античність»? Що означає поняття «антична культура»? Які її характерні риси і особливості?

6. Дайте характеристику періодів культурного розвитку в античних полісах Північного Причорномор’я.

7. Розкрийте особливості містобудування і архітектури у полісах Північного Причорномор’я.

8. В чому особливості мистецтва у полісах Північного Причорномор’я?