Історія української культури. Курс лекцій

2.2. Культура народів Кіммерії, Скіфії і Сарматії.

У Причорномор’ї, Приазов’ї і Середньому Подніпров’ї жили кіммерійці, які також були носіями культури бронзи. За одними версіями, викладеними в писемних джерелах, кіммерійці - справедливі добрі скотарі, за іншими - мужні воїни-вершники, які завдавали нищівних ударів державам Урарту, Ассирії. Образи їх кіннотників з луками, мечами, списами відтворили давні митці на вазах, рельєфах як звитяжних воїнів.

Для їх релігійного світогляду характерними були вірування в життя після смерті. Про це свідчать поховання, де знаходять речі, які мав покійник за життя. Релігійна ідея кіммерійського поховального обряду дуже древня. Основний її зміст зводиться до заупокійного культу предків. Побутував у кіммерійців також культ Богині-Матері, про що свідчать стели з зображенням жінок. Цей культ є відлуння неолітичної доби.

Кіммерійці раніше від інших народів Східної Європи оволоділи технікою виготовлення заліза. Цей культурно-технічний прогрес дав підґрунтя вченим змінити найменування епохи яку назвали залізним віком. Його хронологія у різних країнах різна. На терені сучасної України цей вік датується XII ст. до н. е. - IV ст. н. е., а ранній період пов’язують з білозерською, білогрудівською, кіммерійською, чорноліською та іншими культурами.

Застосування заліза покращило культуру виробництва, прискорило суспільний розвиток. У цей період розпочалися процеси державотворення основи яких були закладені в попередні епохи. Замкненість родового ладу руйнувалася. Прискорювалося відокремлення ремесла, товарного виробництва. Зростала приватна власність і влада аристократії. Поглиблювалося майнове розшарування. Соціальна неоднорідність призводила до конфліктів.

Кіммерійські пам’ятки культури подані переважно впускними похованнями в курганах, залишками архітектури і скульптури, посуду, знарядь праці тощо, які поширені від Дунаю до Волги.

М.О. Чмихов виділяє два ступені кіммерійської культури: чорногорівський і новочеркаський. Вони походять від двох пам’ятників: чорногорівського і новочеркаського. Новочеркаський пам’ятник був знайдений 1939 р. в м. Новочеркаську. Це клад бронзових предметів. Чорногорівський пам’ятник був знайдений біля хутора Чорногорівський у Донецькій області. Саме чорногорівське поселення тісніше пов’язане зі степовими культурами епохи пізньої бронзи півдня Східної Європи. На першому ступені кіммерійці ховали померлих в простих прямокутних та овальних ямах. Чоловіків ховали зі зброєю, збруєю, а жінок - із золотими та бронзовими пронизками, намистинами, глиняним посудом. На другому - істотно змінився поховальний обряд: з’явилися глибокі ями з дерев’яним дахом, поставленим на дерев’яні стовпи. Поширилася залізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл.

Мистецтво кіммерійців презентовано в основному різноманітним орнаментом та дрібного пластикою, що найчастіше прикрашали посуд, ювелірні вироби, жіночі прикраси, зброю, збрую тощо.

Поширеним у кіммерійців був геометричний і рослинний орнамент у вигляді прямих та косих ліній, зигзагів, кутів, хрестиків, трикутників, ромбів, прямокутників, кілець та їх комбінацій. Часто він поєднувався зі штампованим орнаментом із спіралей та кілець. Рослинний орнамент на посуді у вигляді дерев з піднятими догори гілками відомий у кіммерійців носіїв висоцької культури.

Є думка, що орнамент із кола і хреста, який часто зображувався на посуді і знаряддях праці, є солярною символікою. Геометричні ж візерунки - трикутники, ромби, заштриховані косими лініями чи заповнені крапками, очевидно, символізують зоране та засіяне поле, спіральний візерунок - умовне зображення води та сонця.

Питання про походження геометричного орнаменту, вживаного в мистецтві населення доскіфської доби, складне. Деякі елементи, без сумніву, традиційно запозичені від племен попереднього періоду.

Дрібна пластика представлена в основному фігурками різноманітних свійських тварин - коня, корови, кози, вівці, свині та ін. Найвідоміші зразки зооморфної культури є у племен чорноліської і фракійської культури. Традиції виготовлення глиняних фігурок тварин, безперечно, беруть початок з більш ранньої пори, від доби бронзи, а, можливо, й раніше. В цілому характер орнаментів і зооморфна пластика декоративно-прикладного мистецтва доскіфського періоду пов’язана з землеробсько-скотарськими культами, що відбивають ідею родючості.

Посуд кіммерійців складався з товстостінних круглотілих горщиків з наліпними валиками, кубків з циліндричними шийками та черпаків, орнаментованих канелюрами. Були також поширені лощені та дерев’яні кубки оздоблені золотом. Ілюстрація посуду яскраве цьому підтвердження.

Важливою рисою культури кіммерійців є стели подібні до стел бронзового віку. Вони також не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу, зброї. На рубежі VIII - VII ст. до н.е. кіммерійська культура частково розчинилася у культурі скіфів.

З усіх культур доби заліза скіфська - є однією з найдивовижніших. Скіфська культура - це поєднана творчість (акультурація) багатьох кочових і землеробських племен, які жили на території України приблизно протягом VII ст. до н. е - III ст. н. е., залишивши після себе велику кількість могильників і городищ.

Кочові племена тривалих поселень не мали, бо постійно змінювали кочовища. Основним їхнім заняттям було скотарство, а з ремесел - лише те, якого вимагав щоденний кочовий побут. Кочовий етап розвитку пройшли впродовж історії всі народи світу. Кожному з племен скіфів був притаманний певний внутрішній уклад і найпоширенішим з них був табірний.

Скіфські кургани на терені сучасної України

Кочовий і табірний побут зумовлювали певну духовність: ідеологію, вірування, магію, епос, звичаї. У багатьох кочових суспільствах утворювались традиційні ритуали святкування народжень дітей, ініціацій юнаків, одружень, поховань. У скіфській релігії культ зброї посідав особливе місце. Вища шана віддавалась залізному мечеві божества Арея, якому приносили в жертву різних тварин, полонених тощо.

Осілі землеробські племена, яких також долучають до скіфів, з метою усунення загрози нападів кочівників зміцнюють поселення оборонними валами, ровами і частоколами тощо. Крім невеликих поселень виникають городища величезних розмірів. Ці городища набувають прикмет, притаманних для античних міст. Характерним городищем було Камянське, що склалося на Нижньому Дніпрі в IV ст. до н. е. у вигідних природних умовах на лівому березі Дніпра. Розкопки городища дали змогу стверджувати, що тут було поселення великої кількості ремісників — металургів, плавильників заліза, ковалів, бронзо ливарників тощо.

В своїй «Історії» Геродот захоплено розповідає про місто Гелон. Археологи доводять, що рештками Гелона є Нільське городище на Полтавщині. Там знайдені рештки храмів, жертовників, землянок, наземних дерев’яних жител. Деякі будівлі обігрівалися печами і вогнищами. Вважається, що Гелон був великим культурним центром Скіфії.

Специфічним видом монументального мистецтва скіфського періоду є рукотворні кургани для скіфської знаті. Деякі кургани завершувалися кам’яними скульптурами. Вчені доводять, що є помилкою вважати всі кургани скіфськими. Більшість курганів кіммерійські або їх попередників. Узагальнена думка стверджує - кургани є продукт діяльності оріїв.

Скульптура скіфів розмаїта і має декілька різновидів із характерними яскраво-стилістичними ознаками. Поширеним видом скульптур є зображення схематизованих приземистах головастих людських постатей озброєних луками, бойовими сокирами, акинаками тощо. Відомі й деякі стели-статуї, виконані під впливом антропоморфних стел попередників.

Окремої уваги в архітектоніці курганів заслуговують унікальні за пластикою вирішення внутрішні поховальні камери, для яких характерне створення внутрішнього простору із застосуванням монументальних складних ступінчатих перекриттів, змонтованих зі витесаних блоків. Вони за задумом будівельників мали забезпечити настрій вічності та непорушності. Художня витонченість і висока будівельно-виконавча культура цих об’єктів свідчили про ідейну і політичну вагу, яку надавала їм суспільна еліта скіфів.

Крім кам’яної пластики, феноменом мистецтва є вироби із золота, бронзи та інших металів, що становили предмета культу, розкоші, прикрас, зброї, збруї тощо. Вони свідчать про художній смак скіфів. Всесвітню популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині. Талановитий давньогрецький майстер, використовуючи мистецькі прийоми (лиття, гравірування, скань, зернь, паяння, інкрустацію) досяг особливої виразності у втіленні замовленої скіфами композиції. Сюжети міфу про походження скіфів, представлені на трьох ярусах-«світах» пекторалі, мають символічне значення. Вражає реалізм, гармонійність та пропорційність образів, динаміка сцен боротьби тварин. Яскравий колір золота, що уособлювало сонячне божество, неначе благословляє магічну модель зображеного скіфського світоустрою.

В орнаментах, дрібній пластиці, прикрасах одне з головних місць займає тваринний світ. Така тенденція у прикладному мистецтві отримала назву «звіриний стиль». Скіфський звіриний стиль має свої особливості, одна з яких - об’єднання реалізму з декоративними мотивами.

Серед науковців існує думка, що в основі звіриного стилю містяться магічні уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, довершеність. Інша - вбачає зв’язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Звіриний стиль також розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Окремі образи звіриного стилю попередніх епох були пристосовані до умов скіфського суспільства. Вироби робили з кістки, рогу, бронзи, срібла, золота, заліза. Технологіяїх виготовлення була різноманітною: литво, штампування, гравірування, кування, різьблення. Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами ювелірної справи.

На золотій прикрасі з кургану Могила Тернівка біля с. Синявка, Черкаської області тіло оленя зображене реалістично, а роги - неправдоподібної форми. Але композиційно виникає єдиний образ: завитки рогів, розташовані вздовж усієї спини тварини, підкреслюють легкість і стрімкість оленя.

В ті часи скіфи виробляли мистецьки витворену залізну зброю, мечі, кинджали, різні стріли для луків, переважно трикутної форми.

Протягом V і IV ст. до н. є. грецькими майстрами виготовлено багато високохудожніх виробів частина з яких має загальнокультурне значення. В усьому світі відомі електрова ваза із кургану Куль-Оба біля Керчі, золотий гребінь и срібний посуд із кургану Солоха, срібна ваза з Чертомлицького кургану.

На відміну від степових, лісостепові скіфські пам’ятки продовжили традиції чорнолісців. У їх культурі є посуд жаботинського зразка: келихи, черпаки, горщики, миски, тощо. Окремі фрагменти кераміки прикрашені орнаментом. Одна з мисок має дно округлої форми і оздоблена пальцевими вдавленнями.

Отже, в IV ст. до н. е. скіфи досягли найвищого політичного, економічного та культурного злету, залишили розвинену культуру, витончені вироби митців з металу, кістки, дерева тощо, що частково збереглися в курганах. Мистецтво скіфів запропонувало свій спосіб осмислення світу і було досить універсальним для культури, яка базувалася на міфологічному мисленні. Не маючи зображувального еквіваленту, скіфи запозичили його в сусідніх народів і трансформували його у власну мистецьку систему.

Скіфська епоха закінчилася появою в тогочасній Україні сарматів. їх племена становили значну частину населення. Дослідники намагаються довести їх генетичну спорідненість зі скіфами. Вони зазначають, що ця спорідненість не викликає сумніву, адже походження їх спільне і сягає глибокої давнини - від племен зрубної культури. Про їх спільність пише Геродот, який переказав легенду про походження сарматів від шлюбів скіфських чоловіків з амазонками, а невідомий художник навіть яскраво зобразив це на одній із своїх ваз.

Пам’ятки сарматів мають спільні риси зі скіфськими: подібні орнаменти на посуді, литі з бронзи казани, котрі, мабуть, виконували роль ритуального посуду. До культових предметів також відносять бронзові дзеркала, глиняні курильниці, кам’яні тарелі, що застосовувались для розпалювання жертовного вогню. Мистецтво звіриного стилю притаманне сарматам такою ж мірою як і скіфам. Зброя істотно не відрізнялася: тригранні бронзові наконечники для стріл, короткі луки, довгі мечі тощо.

Разом з цим на основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний, поліхромно-інкрустаційний стиль. У золотарські вироби, виконувані на замовлення сарматської знаті, майстри грецьких полісів вмонтовували велику кількість дорогоцінних каменів.

Однією із визначних пам’яток сарматського мистецтва є великий комплекс золотарських виробів, відкритий у 80 х роках XX ст. в одному із курганів на південно-східній окраїні м. Азова. Поховання знатного сарматського вельможі розграбовано у давнину. Однак завдяки тому, що грабіжники не помітили сховку в могилі покійного речі збереглися до нашого часу. Тут виявлено чимало декорованих золотом предметів. Наприклад, накидка на коня, два стяги, декоровані вісьмома видами нашитих із тонкого штампового золота бляшок. Переважну кількість становили ромбічної форми бляшки (11720 шт.) і напівсферичні (2590 шт.). Знайдено 479 бляшок у вигляді півмісяця, 195 — трикутної форми, 92 бляшки у вигляді стилізованих баранячих голів. У сховку знайдено парадний вуздечний набір для коня, від якого збереглися прикраси кінської збруї високого художнього рівня. Серед них — дев’ять овальних золотих із халцедоновими вставками фаларів (кругла прикраса для одягу), золота напівсферична нагрудна бляха, два великих золотих фалари, оздоблені анімалістичними рельєфами, золотий тришарнірний браслет, парадний кинджал, також прикрашений ручкою з анімалістичними рельєфами, та піхви для цього кинджалу. Якщо всі золоті фалари і нагрудна бляха коня прикрашені виключно орнаментикою та дорогоцінними каменями, то два великі фалари і кинджал із піхвами мають рельєфні анімалістичні декори, тісно вплетені у вишуканий, художньо-декоративний контекст із орнаментальних елементів та елементів дорогоцінних кам’яних вставок. Два великі фалари майже ідентичні за круглою формою, крупним півсферичної форми агатом у центрі, що прикріплений наскрізною заклепкою до бронзової підоснови із заднього боку фалару, центральна частина якої спереду замаскована золотим медальйоном з крупним гранатом та іншими прикрасами. У центрі — горизонтальний фриз тонкої золотої бляхи, зовнішній край якої загнутий і охоплює бронзову підоснову фалара. До фриза вмонтовані чотири горельєфні фігури левів, що лежать один за одним. Фігури дуже стилізовані, загострені й віддалено нагадують скіфський звіриний стиль. Всі предмети поховання створюють враження перевантаженості декоративними кам’яними вставками, за якими скульптурні елементи майже не сприймаються. Ця перевантаженість трактується як одна із ознак сарматського стилю.

Ще одним із найбагатших сарматських поховань є могила «цариці» в кургані Хохлач на Подонні. Вона відома як «Новочеркаський скарб», бо в ній було знайдено 700 золотих бляшок. Характерною ознакою цього скарбу виступає золота діадема. Центр діадеми акцентованиймініатюрним жіночим бюстом, виконаним із кварцу. Решта поверхні клейноду інкрустована дорогоцінними каменями, зеленим склом. До металевого листа прикріплена хижа птиця, що нагадує орла. На верхньому краю клейноду силуетні зображення дерев, біля яких пасуться кози та олені. Унікальним є поховання сарматської жриці І ст. н. е. в Соколовій Могилі на Південному Бузі поблизу с. Ковалівка, Миколаївська області.

Про вірування сарматів відомо значно менше, ніж про релігійні уявлення скіфів, але багато в чому вони подібні. Так само сарматам було притаманне семибожжя з провідним культом бога війни, якого уособлює меч, а також поклонінням сонцю та вогню. Археологічними доказами останнього є сліди вогнищ під курганами, обпаленість дерев’яних поховальних конструкцій, вугілля в сарматських могилах тощо. Також у сарматів був поширений культ предків. Підтвердженням цього є численні кургани, що досягають інколи 5 - 7 метрів у висоту, які найчастіше розташовувалися групами на високих місцях. Сарматські поховання є складними поховальними архітектурними спорудами. Поміж найбільш відомих є так звані «царські» кургани біля с. Пороги Вінницької області, де поховано вождя та його дружину, Соколова Могила на Миколаївщині та Ногайчинський курган у Криму. Рядові сарматські поховання містяться під невисокими курганними насипами, або є впускними чи ґрунтовими. У чоловічих могилах найчастіше знаходять кілька залізних вістер стріл, меч, точильний брусок, у жіночих - посуд, прикраси (намисто з напівкоштовних каменів чи скла, амулети, бронзові круглі люстерка, фібули-застібки тощо). Образи тварин посідали визначне місце в релігійно-культових уявленнях сарматів. Одним з головних культів був культ коня. Поступово зображення тварин втрачають реалістичність і схематизуються.

Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Основні форми посуду репрезентовані горщиками з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями; вони орнаментовані горизонтальними лініями, зигзагами. Пізніше з’явилися горщики з широким дном і високими вінцями. Вживалися також глеки яйце і грушоподібної форм, із циліндричними шийками, а також бронзові казани з циліндрично-конічними ніжками. Менше знайдено місцевих мисок і зовсім мало — античного посуду.

Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва, але скіфського рівня культури вони не досяглії.

Отже, скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури. Очевидно, найважливіше значення культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.