Історія української культури. Курс лекцій

8.3. Стан культури в Україні у 1930-ті рр.

Наприкінці 1920-х рр. правляча верхівка на чолі зі Сталіним у внутрішній політиці перейшла до методів, що прискорювали побудову соціалістичного суспільства в СРСР.

Першою жертвою терористичних методів, що хвилями котились по Україні (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, штучний голод, великий терор 1936-1938 років), стало селянство. Одночасно йшов наступ на творчу інтелігенцію. Суспільна політична атмосфера в Україні 1930-х рр. характеризувалася поступовим згортанням політики українізації. Почалося відновлення політики русифікації в усіх сферах життя. Головною небезпекою оголошувався «буржуазний» націоналізм. Постійно викривались шкідники, шпигуни, націонал-ухильники та інші «вороги народу». Великих втрат зазнали письменницькі організації, освіта, наука.

Взагалі культурне життя в Україні у цей період було позначене суперечливими процесами. Так, з одного боку - в цей період тривали будівництво шкіл, підготовка вчителів. Проте з іншого боку — постанови ЦК ВКП(б) від 5 жовтня 1931 р. «О начальной и средней школе» та від 25 серпня 1932 р. «Об учебниках, программах и режиме в начальной школе» вимагали, щоб нові учбові плани розроблялись на основі марксистської методології з послідовним визначенням тем предмету.

До кінця 30-х років була вирішена в основному кадрова проблема науково-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців для промисловості перевищувала 500 тисяч. З іншого боку, важка доля спіткала школи і технікуми національних меншин. Спочатку відбувся перехід на російську мову викладання в польських, німецьких школах. Потім відбулася й ліквідація більшості закладів освіта та арешти викладачів і студентів. Так, Німецький педінститут в Одесі був реорганізований в Одеський інститут іноземних мов. Постановами ЦК КП(б)У було ліквідовано болгарський і молдавський відділи Одеської театральної школи, німецький відділ Дніпропетровської. На січневому пленумі ЦК КП(б)У 1937 р. С.Косіор зазначав: «Ми провели повний розгром наших культурних закладів, в яких засіли націоналіста. У нас майже нікого з працівників не залишилось».

Результатом рішення ЦК ВКП(б) 1927 р. про мобілізацію науки України на фронт соціалістичного будівництва стало її радикальне реформування. З початку 1930-х рр. була ліквідована Комісія історії та новітньої історії України. М.Грушевський втратив вплив на стан розвитку історичних досліджень Академії наук, і був змушений виїхати з України. Постановою ЦК ВКП(б) від 25 січня 1931 р. «О журнале «Под знаменем марксизма» суспільні науки зобов’язувались розвивати дослідження за принципом партійності.

Поступово змінювався склад кадрового потенціалу ВУАН за рахунок задоволення пропозицій ЦК ВКП(б). Академіками обирались партійні функціонери. Разом з такими вченими як О.Богомолець, М.Вавілов, О.Палладій, Є.Патон, М.Холодний, Д.Яворницький академіками призначались В.Затонський, М.Скрипник, О.Шліхтер, В.Юринець, М.Яворський. Близько 250 науковців за політичними процесами були заарештовані і відправлені у заслання.

Проте, розвиток науки не припинився. У 1931 1932 рр. у Харківському Українському фізико-технічному інституті (УФТІ) працювали І.Курчатов і Л.Ландау. І.Ландау написав працю з кінетичної теорії плазми. Тут вперше здійснено було штучне розщеплення ядра атома літію швидкими протонами. Це свідчило про народження в Україні центру теоретичної фізики.

Розроблені в лабораторії Є.Патона нові методи зварювання використовувались на будівництві Дніпрогесу. Нові відкриття у вивченні нелінійної механіки зробили Д.Граве, М.Крилов, М.Боголюбов. Основні проблеми можливих космічних польотів, конструювання космічних міжпланетних кораблів досліджував Ю.Кондратюк. Він розрахував траєкторію космічних польотів на місяць. Ці розробки пізніше використовувались у вітчизняному ракетобудуванні та американських космічних програмах.

Незважаючи на наростаючий ідеологічний та репресивний тиск з боку партійної і адміністративної влади, українська наука продовжувала діяти. У 1932 р. вперше в світі був створений реактивний науково-дослідний інститут. Тут зустрілись і працювали разом В.Глушков і С.Корольов, створюючи легендарні «катюші» та реактивні снаряди для штурмовиків на основі розроблених у 1930-ті рр. принципів реактивних двигунів.

Успіхи в біологічних науках, генетиці, медицині через плідну діяльність українських вчених О.Богомольця, М.Гамалія, Д.Заболотного, М.Стражеско, В.Філатова, М.Холодного, В.Юр’єва вивели Україну на рівень науково розвинутих країн.

Розширювалась і зміцнювалась матеріально-технічна база й наукові кадри Академії наук УРСР, бюджет якої за 1930-ті рр. збільшився у сорок разів. З метою зміцнення зв’язку науки з практикою соціалістичного будівництва у 1934 р. Академію наук було підпорядковано РНК України. Вона також була перейменована у Академію наук УРСР. У новому статуті Академії вказувалось, що її основним завданням є всебічне сприяння загальному піднесенню теоретичних і прикладних наук для успіху української соціалістичної культури.

Протягом 1930-х рр. активно діяли новостворені інститути - Інститут технічної механіки, Інститут будівельної механіки, Інститут зоології і біології, Інститут мовознавства, Інститут хімії та Інститут ботаніки, гірничої механіки, клінічної фізіології, хімічної технології, географічна обсерваторія, Інститут математики, Інститут електрозварювання, Інститут гідромеханіки (спочатку водного господарства). У 1938 році в систему АН УРСР увійшов, створений у 1920-ті роки Український фізико-технічний інститут.

Крім академічних інститутів в Україні діяв Український інститут марксизму-ленінізму, який 1931 року був реорганізований у Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських науково-дослідних інститутів, що об’єднувала інститути суспільствознавчого профілю. У 1940 р. вона була переведена в систему АН, де були організовані чотири відділення: суспільних, фізико-математичних, біологічних і технічних наук.

Величезну увагу керівництво СРСР та УСРР приділяло контрольованому розвитку літератури та мистецтва. Ці сфери культурного життя мали велике значення для пропаганди й виховання радянських людей. Єдиним творчим методом офіційно дозволеним для радянських письменників України був соціалістичний реалізм. Це означало, що література і мистецтво повинні були стати художньою підтримкою політики більшовиків.

Масові репресії завдали великого удару літературі і мистецтву України. Близько 1000 видатних діячів літератури, живопису, театру були репресовані, що зупиняло динамічність, розкутість, вільний характер творчості. У прозі й образотворчому мистецтві в цей період панували ілюстрування індустріалізації і колективізації, портрети вождів, пам’ятники, в поезії - прославлення партії («Партія веде» П.Тичини, М.Рильського «Пісня про Сталіна»), в музиці - величні пісні і кантати на честь Сталіна, що було відбиттям затвердження в країні його „культу особи”. Видавались твори і в класичних рамках: поетичні збірки «Чуття єдиної родини» П.Тичини, «Київ» і «Літо» М.Рильського, «Нові поезії» і «Люблю» В.Сосюри, поема-трилогія «Безсмертя» М. Бажана, «Змужніла молодість» І.Куліка, «Батьківщина» А.Малишка та ін. У прозі, це твори Олеся Досвітнього «Кварцит», «Інженери» Ю.Шовкопляса, «Магістраль» А. Шияна та ін.

Розвивалось театральне мистецтво. Діяло більше 84 професійних театрів - опери та балету, драматичних, музикальних, юного глядача, які ставили вистави в основному українською мовою.

У Київському театрі опери і балету представляли класику - «Наталку Полтавку» І.Котляревського, «Запорожця за Дунаєм» С.Гулака Артемовського, «Мазепу» та «Євгенія Онєгіна» П. Чайковського, «Снігуроньку» М.Римського Корсакова, «Трагічну ніч» К.Данькевича та ін. У сучасний балет були спроби ввести національну виробничу тематику. У театрі сформувався колектив талановитих акторів, таких як М.Литвиненко-Вольгемут, О.Петрусенко, З.Гайдай, І.Паторжинський, М.Донець, М.Гришко та ін.

Великих успіхів досягли Київський драматичний театр ім. Лесі Українки, Запорозький драматичний театр ім. М.Заньковецької, Сумський драматичний театр ім. М.Щепкіна, Харківський театр ім. Т. Шевченка та ін.

У кіномистецтві плідно працювали кінорежисери О. Довженко, Д.Демуцький, І.Кавалерідзе, М.Топчій. Київська та Одеська кіностудії 1933-1938 рр. випустили 55 фільмів, серед яких «Вершники» І. Савченко, «Богдан Хмельницький» М.Донського. Знімались історико-революційні та історичні фільми «Дума про козака Голоту», «Щорс» (режисер О.Довженко), «Останній порт» за драмою О.Корнійчука «Загибель ескадри», фільми «Коліївщина», «Прометей» І.Кавалерідзе.

У музиці віддавались переваги тим творам, що прославляли партійну політику. І все ж, в українській музиці 1930-х рр. зберігались національні риси. З’являлось багато ліричних, жартівливих пісень і дум. Стали відомими твори композиторів Г.Верьовки, А.Лебединця, Л.Ревуцького, Г.Майбороди, К.Данькевича. Великої майстерності досягла капела «Думка», Державна капела бандуристів. Розвиток інструментальної музики визначали такі композитори, як Левко Ревуцький і Віктор Косенко, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Борис Лятошинський.

Отже, відповідаючи настроям післяреволюційного періоду, українська культура розвивалась, створюючи характерні для традицій українського народу напрямки в культурній сфері. Прогрес 1920-х років змінювався регресом 1930-х рр., але в цілому українська культура і в цей період залишилась достойною частиною світової культури.

Питання для самоперевірки і засвоєння матеріалу

1. Розкрийте зміст, основні напрями політики коренізації (українізації)

2. Розкажіть про розвиток освіти в Україні за доби українізації.

3. Які літературні об’єднання діяли в УСРР?

4. В чому, на вашу думку, виявлявся революційний інтернаціоналізм Миколи Хвильового?

5. Охарактеризуйте досягнення науки і техніки УСРР у міжвоєнний період.

6. У чому полягали особливості культурного життя в Україні за доби „культу особи”?

7. Що ви знаєте про репресії культурних діячів у 1930-ті рр.?